7.2. Міжнародна комерційна і некомерційна передача технологій

У світі передача технологій від однієї країни до іншої може бути комерційною або некомерційною.

Некомерційні способи передачі технологій такі:

•  військово-політичне шпигунство;

•  промислове (комерційне) шпигунство;

•  зарубіжне патентування винаходів, корисних моделей, промисло­
вих зразків;

•  публікації про науково-технічні досягнення в наукових та інших
журналах;

•  виступи на міжнародних симпозіумах, конференціях, нарадах, се­
мінарах тощо;

•  виставки.

До комерційних способів передачі інформації належать:

•  утворення спільних підприємств;

•  придбання зарубіжних високотехнологічних підприємств у повну
власність або придбання частини їх акцій;

•  міжнародна торгівля високотехнологічними товарами;

•  консалтинг;

•  будівництво закордоном об'єктів "підключ";

•  продаж ліцензій.

У світі існує ринок технологій, проте попит і пропозиція на ньо­му співпадають не так регулярно й організовано, як на ринках сиро­винних матеріалів (сало є сало, воно і в Африці сало). Сировина — це масовий товар, якісні характеристики якого з року в рік майже не змінюються, тому для узгодження попиту і пропозиції засновані бір­жі. Стосовно ж технологій, то з огляду на їх оригінальність немож­ливо організувати біржову торгівлю ними.

Винаходи, корисні моделі, промислові зразки і топографії інтег­ральних мікросхем є лише технічними або художньо-конструктор­ськими ідеями до того часу, поки не втіляться у товарах, що з'явля­ються на ринках, у тому числі й у міжнародній торгівлі. Загалом ка­жучи, товари, в яких втілені зазначені об'єкти промислової власнос­ті, є найновішими товарами міжнародних ринків.

Про можливість появи нових товарів з винаходами, корисними моделями, промисловими зразками, топографіями інтегральних мік­росхем світова ділова громадськість дізнається, як правило, зазда­легідь, завдяки маркетинговим дослідженням і, зокрема, такому важливому їх елементу, як патентні дослідження. Для їх здійснення використовується патентна інформація, що існує як на паперових, так і на інших носіях.

Далі зупинимося на ліцензійній торгівлі об'єктами інтелектуаль­ної власності (що, як відомо, охоплює і промислову власність).

Оскільки секрети виробництва не підлягають ні національній, ні міжнародній реєстрації, то продані на них ліцензії завжди безпатен­тні. До речі, між запатентованими винаходами і незапатентованими ноу-хау немає якоїсь "китайської стіни". Якби у ХІХ ст. на напій "Кока-кола" було видано патент США як на рецептуру речовини, то про існування того патенту давно б забули, а сам напій набув би ста­тусу суспільного надбання. У реальній же дійсності рецептура "Ко­ка-коли" зберігається як комерційна таємниця вже впродовж півто­ри сотні років, інші підприємці її достеменно не знають, і власник ре­цепта цього напою вміло використовує своє монопольне становище.

Ліцензії на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топог­рафії інтегральних мікросхем можуть бути патентними і безпатен­тними. Дія патенту (як національного, так і регіонального) територі­ально обмежена. Якщо якесь технічне рішення запатентоване в пев­ній країні А і не запатентоване в інших, то в країні А власник патен­ту матиме виключні права на його використання, але не матиме пра­ва перешкоджати використанню цього рішення в інших країнах.

Якщо власник запатентованого рішення з країни А укладатиме ліцензійний договір з особою з країни Б, то використання цією осо­бою його рішення у країні Б вважатиметься таким, що відбувається на основі безпатентної ліцензії. Використання особою з країни Б рі­шення на території країни А вважатиметься таким, що відбувається на основі патентної ліцензії.

Зарубіжне патентування використовується як знаряддя захисту промислового експорту до відповідних країн і як стимул до укладен­ня ліцензійного договору з іноземними підприємцями.

Продаж охоронних документів на винаходи, корисні моделі, про­мислові зразки, топографії інтегральних мікросхем також має місце у міжнародній торгівлі, але трапляється нечасто. Значно поширені-ше надання права (виключного або невиключного) на використання запатентованого об'єкта промислової власності. Ліцензія є тим доз­волом, який ліцензіар надає ліцензіату. Якби такого дозволу не бу­ло, то використання ліцензіатом запатентованого об'єкта вважалося б порушенням правопорядку.

Відомі такі форми оплати ліцензії: паушальний платіж (разовий), роялті (періодичні відрахування), змішана та інші.

На світовому ринку торгівля ліцензіями відома ще з початку XX ст. У 50-х роках обсяг міжнародних ліцензійних операцій переви­щував обсяг внутрішньої ліцензійної торгівлі. До початку 60-х років міжнародна ліцензійна торгівля охоплювала 40 тис. ліцензій на суму 1,5 млрд дол. Темпи зростання ліцензійної торгівлі вдвічі-втричі пе­ревищували темп зростання міжнародної торгівлі загалом. Зустріча­ється інформація про те, що загальна сума надходжень економічно розвинених країн від продажу ліцензій збільшилась з 1,2 млрд дол. у 1960 р. до 3,5 млрд дол. у 1970 р., 12,5 млрд дол. у 1980 р., 15,2 млрд дол. у 1985 р. і 35 млрд дол. у 1995 р.

Придбання ліцензії дає змогу уникнути витрат на здійснення на­укових досліджень, виграти час у конкурентній боротьбі. Ряд країн (наприклад, ФРН та Японія) створили цілі галузі промисловості зав­дяки придбаним ними ліцензіям.

Більшість ліцензійних угод укладається між фірмами промислово розвинених країн світу. Міжнародна ліцензійна торгівля також від­бувається здебільшого між промислово розвиненими країнами. На їх частку припадає 99 % світового експорту і 85 % світового імпорту ліцензій. Домінуюче становище в експорті ліцензій посідають США, які одержують понад 55 % світового обсягу надходжень від ліцензій­ної торгівлі. Друге місце за експортом ліцензій належить Швейцарії, третє — Великобританії, четверте — Італії. Найбільші імпортери лі­цензій — Японія, Італія, ФРН, Франція.

Міжнародна ліцензійна торгівля найактивніше розвивається між материнськими і дочірніми компаніями. Зміст і спрямованість цієї торгівлі визначається передусім інтересами транснаціональних кор­порацій. Частка внутрішньокорпораційних надходжень перевищує 60 % усього обсягу ліцензійних надходжень промислово розвинених країн світу. У США надходження від продажу ліцензій спорідненим компаніям становлять приблизно 80 % їх загального обсягу, у Вели­кобританії — близько 50 %.

Якщо для виникнення виключних прав на винаходи, корисні мо­делі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем потріб­на видача охоронних документів, то для охорони об'єктів автор­ського права та суміжних з ним прав це не потрібно.

Виходячи з того, що більшість країн світу є сторонами міжнарод­но-правових актів у цій сфері (а їх визначальною ознакою є принцип національного режиму, що передбачає надання іноземним особам

таких самих прав, як і національним), то використання іноземних об'єктів авторського права і суміжних прав є правомірним, якщо відбувається на ліцензійній основі.

В Україні договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі. В усній формі може укладатися до­говір про використання (опублікування) твору в періодичних видан­нях (газетах, журналах тощо).

Автору та іншій особі, яка має авторське право, належить вик­лючне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі автор­ського договору. Авторські договори можуть стосуватися передачі виключного або невиключного права.

Слід зазначити, що значних обсягів набула міжнародна торгівля контрафактними (тобто незаконно виготовленими) об'єктами ав­торського права і суміжних прав, особливо на непаперових носіях інформації. Нерідко контрафакція досягає таких масштабів, що призводить до різкого загострення міжнародних відносин. Напри­кінці 80-х — на початку 90-х років ХХ ст. США мали серйозні пре­тензії до Китаю, згодом до Польщі. Україна також була змушена ре­агувати на американську критику. Зокрема, Кабінет Міністрів Укра­їни постановою від 28 квітня 2001 р. № 412 затвердив "Положення про порядок реєстрації та переміщення через митний кордон Украї­ни товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності".

Постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 2001 р. № 1149 затверджено "Порядок виконання і здійснення контролю за дотриманням прав на об'єкти інтелектуальної власності в процесі виробництва, експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчиту­вання".

У 2001 р. Україна приєдналася до таких міжнародно-правових актів:

•  Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, вироб­
ників фонограм і організацій мовлення (укладена у Римі 26 жов­
тня 1961 р.);

•  Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про ав­
торське право (укладений у Женеві 20 грудня 1996 р.);

•  Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про ви­
конання і фонограми (укладений у Женеві 20 грудня 1996 р.).

Ще раніше Україна приєдналася до таких міжнародно-правових актів:

•  Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від неза­
конного відтворення їх фонограм (укладена у Женеві 29 жовтня
1971р.);

•  Всесвітня конвенція про авторське право (укладена у Женеві 6 ве­
ресня 1952 р.);

•  Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів
(укладена 9 вересня 1886 р.).

І досі Україна не приєдналася до Конвенції про поширення сиг­налів, що несуть програми, які передаються через супутники, укладе­ної у Брюсселі 21 травня 1974 р.