7.2. Множинність та зміна осіб у зобов’язаннях.

7.2. Множинність та зміна осіб у зобов’язаннях.
Припинення зобов’язань

Право всіх країн допускає можливість участі в зобов’язанні на стороні боржника чи кредитора (або обох) двох і більше осіб. Такі зобов’язання розглядаються як зобов’язання з множинністю осіб у всіх правових системах, однак підхід до їх регулювання в романо-германському й англо-американському праві принципово відрізняється.

За континентальним правом такі зобов’язання можуть бути дольовими, солідарними або спільними[1]. У дольових зобов’язан­нях кожен із співкредиторів має право пред’явити вимогу в межах належної йому заздалегідь визначеної частки; кожен зі співборжників самостійно відповідає (виконує зобов’язання) в межах його заздалегідь визначеної частки. Належне виконання певної частини зобов’язання одним боржником звільняє його від обов’яз­ку, однак не припиняє дії зобов’язання для інших боржників.

У солідарних зобов’язаннях кожен зі співкредиторів може вимагати від боржника (боржників) виконання у повному обсязі. Повне виконання одному кредиторові звільняє боржника від обо­в’язків перед іншими кредиторами. Якщо в солідарному зобо­в’язанні кілька боржників, то кредитор має право вимагати виконання зобов’язання в повному обсязі від будь-якого із співборжників, а останній зобов’язаний виконати вимогу кредитора. Солідарні зобов’язання виникають у випадках, коли передбачені законом (ФЦК, НЦК), у разі спільного заподіяння шкоди кількома особами (ФЦК, НЦК); за правом ФРН — як правило, в договірних відносинах (встановлено презумпцію солідарності боржників), а за правом Франції — у торгових договірних. Солідарний співборжник, який виконав зобов’язання повністю або частину, що перевищує його частку (частки рівні для всіх), має право пред’явити до інших співборжників зворотну вимогу.

У спільних зобов’язаннях кілька кредиторів можуть пред’я­вити вимогу до боржника тільки всі разом; кредитор може пред’я­вити вимогу тільки до всіх боржників одночасно (НЦК). Такі зобов’язання можуть виникати, зокрема, у зв’язку з відособленим майном, що знаходиться у спільній власності кількох осіб (сім’ї, товариства, що не є юридичною особою тощо).

За англо-американським правом кілька кредиторів можуть виступати як спільні (виступають як єдиний кредитор, вимога має виходити від усіх одночасно), або як окремі. Кілька боржників можуть бути зобов’язаними спільно, окремо або спільно й окремо[2]. У разі спільного зобов’язання існує єдине зобов’язання для всіх, кожен відповідає за все зобов’язання в цілому. Судове рішення може бути винесене тільки одразу щодо всіх боржників, однак кредитор має право виконати таке рішення за рахунок майна одного зі співборжників. Якщо кредитор звільнив від зобов’язання одного з боржників, то інші також вважаються вільними від цього зобов’язання.

В окремих зобов’язаннях вимога щодо виконання може бути пред’явлена тільки до одного з боржників. У частині, в якій він не спроможний виконати зобов’язання, вимога може бути пред’яв­лена окремо до кожного з інших боржників, які мають відповідати незалежно від звільнення кредитором одного з них від виконання зобов’язання.

У зобов’язаннях, в яких боржники зобов’язалися спільно й окремо, кредитор має право вибирати: пред’явити вимогу до одного з боржників чи до всіх одночасно. Виконання зобов’язання одним з боржників припиняє право кредитора вимагати виконання від інших.

Правом усіх країн допускається зміна осіб у зобов’язаннях. Зміна кредитора — цесія (відступлення права вимоги) здійснюється в німецькому праві на основі договору між кредитором (цедентом) і третьою особою (цесіонарієм) про передачу останньому права вимоги до боржника. Для відступлення права вимоги не потрібна згода боржника (за винятком випадків, коли особа кредитора має істотне значення для виконання), однак він має бути попереджений. З моменту попередження боржника договір про цесію набуває юридичної сили для третіх осіб і боржника. Угода про цесію може бути як платною, так і безоплатною. До нового кредитора переходить увесь комплекс прав щодо даного зобов’я­зання, який належав цедентові; обов’язки боржника не змінюються.

Переведення боргу (зміна боржника в зобов’язанні) може здійснюватися на основі договору або між кредитором і новим боржником (третьою особою), або між третьою особою (новим боржником) і первісним боржником. У першому випадку третя особа бере на себе обов’язки боржника, а останній повідомляється про укладення відповідної угоди. Кредитор втрачає право вимагати виконання від первісного боржника. У другому випадку для переведення боргу необхідна згода кредитора, який одержує право вимагати виконання зобов’язання від третьої особи й втрачає його стосовно первісного боржника.

Дещо відрізняється переведення боргу у французькому та англо-американському праві[3]. За ФЦК зміна боржника здійснюється шляхом делегації : на місці старого зобов’язання виникає нове, юридично не пов’язане з попереднім, а кредитор заявляє, що звільняє попереднього боржника від зобов’язання (повна делегація). Якщо кредитор не робить такої заяви, то попередній боржник залишається зобов’язаним до моменту повного виконання вимоги кредитора (неповна делегація).

В англо-американському праві виділяють два види цесії: остаточне відступлення прав (вимоги) і відступлення прав як способу забезпечення зобов’язання, тобто тимчасово, до погашення забезпеченого зобов’язання. Права, які є предметом відступлення, поділяють на такі, що передаються (для їх передачі не потрібна згода боржника за основним договором), та такі, що не передаються (вони не можуть передаватися без згоди боржника за основ­ним договором; а якщо ж передаються за згодою боржника, то має місце новація, а якщо без згоди останнього — то наявне порушення договору). Не можуть передаватися будь-які права, якщо їх передача суттєво змінює обов’язки боржника або ступінь ризику боржника, або можливості досягнення взаємного виконання зобов’язання, або суперечить публічному порядку, або вони є невід’ємними від особистості кредитора. Як правило, відступлення права (цесія) є оплатною угодою.

Відступлення прав у англо-американській цивільно-правовій системі може бути відкликано у будь-який час із волі цедента, для чого останній може вчинити будь-яку з таких дій: укласти угоду про відступлення тих самих прав іншому цесіонарію, пред’явити боржнику вимогу про виконання зобов’язання або прийняти від нього виконання, запропоноване останнім. Смерть цедента, його недієздатність або банкрутство також розцінюються як відкликання відступлення прав. Не може бути відкликане відступлення прав, якщо: воно супроводжується зустрічним наданням (є оплатним); документ, що посвідчує права, які передаються, уже передано цесіонарію; цесіонарій уже прийняв виконання від боржника або рішення суду проти останнього, або уклав із ним угоду про зміну умов зобов’язання.

Переведення боргу здійснюється в цій правовій системі на основі угоди про новацію, в якій беруть участь три сторони: кредитор, боржник і делегат; боржник звільняється від відповідальності перед кредитором. Переведення боргу можливе і шляхом делегування: боржник призначає іншу особу (делегата) для виконання його зобов’язань перед кредитором, тобто поступається своїм місцем делегату. У такому разі борг делегується повністю або частково; боржник не звільняється від зобов’язання, за винят­ком випадків, коли делегат дає офіційну обіцянку кредиторові.

Припинення зобов’язання означає, що припиняються права й обов’язки його учасників: кредитор не має права звертати вимоги до боржника, а останній звільняється від будь-яких обов’язків щодо кредитора, які ґрунтувалися на даному зобов’язанні.

Зобов’язання припиняються в такі способи:

належним виконанням відповідно до вимог закону умов договору та звичаїв ділового обороту; в англо-американському праві як аналогічна форма існує також поняття наданого звіту (про повну оплату боржником кінцевої суми та прийняття її, якщо є відповідна угода про кінцеві розрахунки та відкривався поточний рахунок);

внаслідок недійсності зобов’язання (відносно недійсні — дійсність яких може бути оспорена в суді);

внаслідок неможливості виконання (через обставини, за які боржник не відповідає та які настали після виникнення зобов’язання; в англо-американському праві — у тому числі, економічна неможливість у разі різкого підвищення вартості виконання зобов’язання внаслідок непереборної сили, смерті чи недієз­датності боржника);

внаслідок випадкової загибелі речі, що визначена індивідуальними ознаками (за відсутності вини сторін, якщо річ є єдиним предметом зобов’язання);

зі смертю боржника або кредитора, якщо зобов’язання безпосередньо пов’язане з особою одного з них;

зарахуванням зустрічних, взаємних, однорідних вимог, строк яких настав; (якщо вимоги різні за обсягом, то припиняється тільки менше за обсягом зобов’язання; інше зберігається в частині, яка перевищує зараховану вимогу); здійснюється на основі угоди сторін (Англія, США) чи однієї зі сторін (ФРН); чи на основі закону (Франція);

внаслідок новації (встановлення нового за змістом зобов’я­зання замість попереднього, яке припиняє свою дію); в англо-американському праві як різновид новації існує інститут поглинання (merger): те ж саме зобов’язання набуває нової правової, більш гарантованої форми (наприклад письмової натомість усної), а також сурогатний (замінений) договір;

складенням боргу — звільнення боржника кредитором (відмова кредитора): кредитор визнає, що зобов’язань у боржника більше не існує, або укладається угода між боржником і кредитором щодо звільнення від зобов’язання;

у результаті збігу обов’язку й вимоги (боржника й кредитора) в одній особі;

з настанням скасувальної умови (договір укладений під скасувальною умовою та в разі настання такої умови втрачає чинність (припиняється зобов’язання)[4].

Німецьке право додатково розглядає як підстави припинення зобов’язання досягнення цілей зобов’язання (якщо результат досягнуто без зусиль боржника, іншим шляхом) і відмову від зобов’язання (у НЦК — якщо договором (законом) одній стороні надано право відмовитися від договору, сторони повертають одна одній все одержане; наприклад, якщо виявлено дефекти товару)[5].

В англо-американському праві підставами припинення зобов’язання є також відмова від права натомість нового зустрічного надання (винагороди) або без такого, одностороння або взаєм­на концесуальна відступна (угода чи обіцянка про виконання у майбутньому в іншому вигляді або меншому розмірі) або взаємна реальна відступна (боржник відразу задовольняє вимоги кредитора, але в іншій формі, аніж та, що передбачена в договорі, або в меншому розмірі)[6].