Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

7.2. Платежі за ресурси, їх види і нормативи

7.2. Платежі за ресурси, їх види і нормативи

Безплатність і дешевизна природних ресурсів, які використовувалися в господарській практиці раніше, завдали, поряд з іншими факторами, великої шкоди природо-ресурсному потенціалу України, її екології. Перспективні вимоги суспільного розвитку, екологізація сучасного виробництва, закони ринку диктують вищий рівень цін на природні ресурси відносно до цін на кінцеву споживчу продукцію.

Основою для формування нового економічного механізму забезпечення розширеного відтворення природних ресурсів, їх охорони, регулювання раціонального використання став принцип платного, компенсаційного за змістом природокористування зі створенням системи відповідних платежів.

Об’єктами плати є джерела природних ресурсів — родовища корисних копалин, водосховища, лісові ділянки тощо, а суб’єкта­ми — підприємства, організації та установи, їх філії та об’єднан­ня, окремі громадяни, які використовують природні ресурси (неза­лежно від форм власності, організації господарської діяльності та підпорядкування).

Введення платного природокористування покликане розв’яза­ти таке коло питань:

створити економічні умови для прискореного розвитку ринкових відносин у цій сфері та привести всю систему природокористування в Україні у відповідність з практикою найрозвинутіших країн і міжнародними стандартами;

стимулювати комплексне, раціональне використання природ­них ресурсів і створити для нього відповідні науково-технічні передумови;

забезпечити стале і достатнє фінансування робіт з охорони та відтворення природо-ресурсного потенціалу, посилення на цій основі соціальних і екологічних функцій природних ресурсів;

вирівняти умови господарювання при використанні природних ресурсів різної якості та доступності;

розширити інвестиційні можливості щодо соціально-еконо­мічного розвитку територій з інтенсивним природокористуванням;

забезпечити узгодження загальнодержавних інтересів з інтересами територій шляхом збалансованого розподілу коштів, одер­жуваних від плати за природні ресурси, між державним і місцевими бюджетами;

запобігати порушенням встановленого режиму природоко­ристування.

Плата за природні ресурси може вноситися у вигляді спеціальних зборів, податку (земельного, лісового тощо), орендної плати або в інших формах, передбачених законодавством.

Платежі за користування природними ресурсами є формою реалізації економічних відносин між державою або іншим власником природних ресурсів, з одного боку, і суб’єктами господарської діяльності, що здійснюють їх експлуатацію, — з другого. Виходячи з методологічних передумов, такі платежі є засобом вилучення частини абсолютного і додаткового доходів природокористувачів. Відповідно вони складаються з фіксованих відрахувань від вартості одержаної продукції чи послуг, а також із змінних за величиною відрахувань, пов’язаних з диференційною рентою.

Диференційна рентна частина плати служить вирівнюванню економічних умов господарювання і не дозволяє природокористувачам одержувати невиправдано високий прибуток за рахунок використання природних ресурсів, кращих за якістю і споживною вартістю. До цієї категорії понять належать гірнича, лісова, земельна, водна рента тощо.

Фіксована (або умовно постійна) частина плати за користування природними ресурсами як частка вартості товарної продукції чи послуг визначається чи у відносних, чи в абсолютних показниках. Зокрема, вона виступає у вигляді процентних відрахувань від вартості річного видобутку мінеральної сировини чи одержаної з неї продукції (в зарубіжній практиці — «роялті»), від ціни реалізації заготовленої лікарської рослинної сировини, від величини річного валового доходу рекреаційних та інших підприємств тощо. Ця час­тина плати не залежить від природокористувачів.

Нормативи (ставки) плати за використання природних ресурсів можуть диференціюватися в межах України за фізико-гео­графічними ознаками, за природноекономічними зонами і адміні­стративно-територіальними утвореннями, за категоріями приро­докористувачів (зокрема, водокористувачів) тощо.

Плата за використання природних ресурсів стягується через ставки земельного і лісового податків, ставки «роялті», у складі орендної плати або в інших формах, передбачених законодавством. Вона може виступати як самостійна форма плати (наприклад, «роялті» для мінеральних ресурсів) або входити як складова при визначенні єдиного показника з іншими видами платежів (наприклад, у складі тарифів на воду тощо).

При використанні природних ресурсів у межах встановлених лімітів (квот) платежі за них відносяться на витрати виробництва і стягуються з доходу (балансового прибутку) підприємств, об’єд­нань, організацій тощо, які володіють і користуються надрами, водою, мисливськими угіддями та іншими природними ресурсами. Разом з тим вилучення рентних платежів може здійснюватися не тільки через дохsд, але й через прогресивний податок на прибуток. У зарубіжній практиці відомі обидва підходи, і спостерігається їх еволюція (перехід) один в одного залежно від економічної та ресурсної політики.

Платежі за понаднормативне і нераціональне використання природних ресурсів (дикорослих рослин, тварин, мінеральних грязей, води тощо) у вигляді штрафів стягуються з прибутку, що залишається у розпорядженні природокористувача, і з його приватних коштів.

Нормативи плати за користування природними ресурсами визначаються з урахуванням їх поширення, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливостей переробки й утилізації відходів та інших факторів.

Платежі за використання водних ресурсів. У 1992 р. в Україні були визначені тарифи на використання водних ресурсів, які затверджені і введені в дію Постановою Кабінету Міністрів України № 5 від 8 лютого 1994 р.

Методологічною основою визначення вказаних тарифів є рент­на концепція економічної оцінки водних ресурсів, яка складається з двох частин: 1) компенсаційної; 2) економічної оцінки води як природного ресурсу, який характеризує диференційний економічний ефект, який має отримати суб’єкт від використання води і який визначають за рівнем дефіцитності водних ресурсів у часі і просторі. Економічна оцінка дефіцитності води дорівнює економічній оцінці приросту доступних для використання водних ресурсів, яку встановлюють на рівні приросту замикаючих (граничних) витрат.

Оскільки на всіх станціях водопідготовки (очищення води) склад споруд практично однаковий, а вартість реагентів становить 2—4 % від загальних витрат, регіональні відмінності у значеннях середніх тарифів зумовлюються переважно різницею у витратах електроенергії на подачу води, амортизаційних відрахуваннях тощо. Саме цим можна пояснити той факт, що в Чернігівській області середній тариф на воду в 3,7 раза вищий, ніж у Кіровоградській області.

Розміри тарифів на воду в комунальних системах по групах водокористувачів в значній мірі мають суб’єктивний характер і залежать від рішень місцевої влади, зумовлених розміром одержаних дотацій, економічного стану водокористувачів та іншими причинами.

Тарифи на воду в системі водопостачання визначаються місцевими органами влади. На основі економічної оцінки води в сис­темі водопостачання за даними фактичних витрат обчислюється середній тариф.

Ціни на воду, за якими встановлюють діючі тарифи, визначені за економічною оцінкою водних ресурсів, що враховує економічний ефект від використання води як природного ресурсу в галузях економіки та її суспільну вартість як товару, створеного за рахунок певних затрат праці.

Повна економічна оцінка водокористування (Рпв) дорівнює сумі двох ставок плати:

1) за використання води як природного ресурсу та формування доступних для використання водних ресурсів в системі водозабезпечення (Рз);

2) за забір води, її очищення та розподіл між водокористувачами в системі водоподачі (Рв), отже:

Рвп = Рз + Рв.

Собівартість 1 м3 води визначають за формулою:

,

де З — річні витрати, грн;

Q — кількість забраної води, тис. м3.

Вартість одного кубічного метра реалізованої чистої води буде становити:

,

де D — доходи від реалізації води, грн;

Q — об’єм реалізованої води, тис. м3.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.1999 р. № 836 на території України діють такі нормативи плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів (табл. 7.1—7.4).

Таблиця 7.1

НОРМАТИВИ ПЛАТИ ЗА СПЕЦІАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ
РЕСУРСІВ З ПОВЕРХНЕВИХ ВОДНИХ ОБ’ЄКТІВ

Басейни річок, включаючи притоки всіх порядків

Нормативи плати, коп./куб.м

Дніпра, на північ від м. Києва, включаючи м. Київ

5,04

Дніпра, на південь від м. Києва (за винятком Інгульця)

4,79

Інгульця

7,31

Сіверського Дінця

9,83

Південного Бугу (без Інгулу)

5,54

Інгулу

6,80

Дністра

3,02

Вісли та Західного Бугу

3,02

Прута та Серету

2,27

Тиси

2,27

Дунаю

2,02

Річок Криму

10,08

Річок Приазов’я

12,10

Інших річок

5,54

 

Таблиця 7.2

НОРМАТИВИ ПЛАТИ ЗА СПЕЦІАЛЬНЕ
ВИКОРИСТАННЯ ПІДЗЕМНИХ ВОД

Найменування реґіону

Нормативи плати, коп./куб.м

Автономна Республіка Крим

9,32

Області:

 

Вінницька

8,06

Волинська

8,32

Дніпропетровська

7,06

Донецька

9,58

Житомирська

8,06

Продовження табл. 7.2

Найменування реґіону

Нормативи плати, коп./куб.м

Закарпатська

5,29

Запорізька:
райони Приазовський, Мелітопольський, Якимівський, Веселівський

8,06

Запорізька, решта території

7,31

Івано-Франківська:
райони Долинський, Рожнятівський, Богородчанський, Надвірнянський, Косівський, Верховинський

12,60

Івано-Франківська, решта території

7,06

Київська:
райони Поліський, Іванківський, Бородянський, Макарівський, Києво-Святошинський, Броварський, Васильківський, Обухівський, Білоцерківський, Кагарлицький, Миронівський

4,03

Київська, решта території

5,29

Кіровоградська

9,32

Львівська

7,31

Луганська

10,58

Миколаївська

10,58

Одеська

8,82

Полтавська:
райони Лохвицький, Лубенський, Миргородський, Хорольський, Гадяцький, Зінківський, Шишацький, Решетилівський, Великобагачанський, Новосанжарський

4,54

Полтавська, решта території

5,29

Рівненська:
райони Сарненський, Володимирецький, Костопільський, Рівненський, Острозький, Здолбунівський

5,80

Рівненська, решта території

7,06

Сумська:
райони Шосткінський, Глухівський, Сумський, Роменський

5,29

Сумська, решта території

6,30

Тернопільська

9,83

Закінчення табл. 7.2

Найменування реґіону

Нормативи плати, коп./куб.м

Харківська

7,56

Херсонська

7,56

Хмельницька:
райони Шепетівський, Красилівський, Старокостянтинівський, Хмельницький, Летичівський, Деражнянський, Полонський

6,30

Хмельницька, решта території

9,58

Черкаська

4,54

Чернівецька

8,82

Чернігівська:
райони Сосницький, Корюківський, Щорський, Городнянський, Талалаївський, Ічнянський

7,56

Чернігівська, решта території

5,54

 

Таблиця 7.3

НОРМАТИВИ ПЛАТИ ЗА СПЕЦІАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ
ВОДНИХ РЕСУРСІВ ДЛЯ ПОТРЕБ ГІДРОЕНЕРГЕТИКИ

Усі річки — 0,98 коп. за 100 куб.м води, пропущеної через турбіни (крім
ГАЕС, які функціонують у комплексі з ГЕС)

 

Таблиця 7.4

НОРМАТИВИ ПЛАТИ ЗА СПЕЦІАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ
ВОДНИХ РЕСУРСІВ ДЛЯ ПОТРЕБ ТРАНСПОРТУ

Усі річки, крім Дунаю:

вантажний самохідний і несамохідний флот — 1,75 коп. з тонн/добу експлуа­тації флоту;

пасажирський флот, що експлуатується — 0,20 коп. за 1 місце/добу експлуа­тації флоту

 

Плата за лісокористування. В системі економічних відносин важливе значення набувають платежі за користування ресурсами лісу як основи відшкодування затрат лісогосподарського виробництва, вирівнювання умов роботи лісових підприємств, поповнення бюджету за рахунок додаткового доходу від рубки лісу в кращих природних та економічних умовах.

В основу механізму платного лісокористування покладений рентний підхід до економічної оцінки лісових ресурсів, а його принципи спрямовані на поліпшення економічних взаємовідносин між власниками лісів і лісокористувачами.

В практиці лісового господарства використовується система попенної плати (таксова вартість деревини на корені).

При цьому враховуються не тільки прямі витрати на відновлення та охорону 1м3 деревини, але й відмінність у природних умовах лісоексплуатації, тобто диференційна рента. Попенна плата Рк складається із собівартості лісовирощування V, накопичення по лісовому господарству V ∙ 0,1 Р і диференційної ренти R.

.

Лісові такси виконують функцію відпускної ціни лісу на корені і можуть (у залежності від народногосподарської мети) бути нижчими або вищими повної кореневої вартості такси, диференційованої за поясами і групами лісів, розрядами, породами, асортиментом і технічними якостями деревини. Середня величина лісових такс (повна такса 1 м3) Тср визначається за формулою:

,

де Д — сума затрат на лісове господарство (лісовідновлення);

М — об’єм деревини, лімітований розрахунковою лісосікою;

Smax — максимальна сума транспортних витрат;

S — сума транспортних витрат для вивозу деревини з даної ділянки.

Плата за лісокористування на сьогодні має формальний характер. Не всі ресурси лісу є платними, а діючі такси на деревину, що відпускається на пні, не відшкодовують затрат на її відтворення. Не відображають фактичної вартості і ціни на лісоматеріали, тому що в собівартості їх закладений низький рівень плати за деревину на пні.

Основою механізму платного лісокористування є різні форми власності на ліси, рентний підхід до їх економічної оцінки, існуючі закономірності ринкових форм господарювання.

Однією з форм плати за ресурси лісу можуть бути фіксовані відрахування від вартості продукції лісозаготівель (матеріали круглі і дрова). Необхідність вказаної плати обумовлюється потребою залучення частки виручки від реалізації продукції лісозаготівель для відтворення лісосировинних запасів, рентабельність яких невисока.

Поряд із спеціальними видами пропонуються також платежі, які пов’язані з використанням лісових ресурсів, але не є постійними. Це штрафні санкції і компенсаційні платежі за нераціональне лісокористування і нанесення шкоди лісам.

Плата за лісові ресурси є формою реалізації економічних відносин між власником лісу і лісокористувачами. В загальному вигляді вона визначається на основі ренти, яка обчислюється різницею між ціною лісу на корені у віці рубки і індивідуально зведеними затратами, пов’язаними з їх відновленням в даних умовах місцезростання. При цьому рента І (якості і місцеположення) виступає у формі плати за ресурси, а рента ІІ (ефект інтен­сифікації вирощування лісу) залишається в розпорядженні лісокористувачів. Встановлений таким чином норматив плати за лісові ресурси являє собою базовий розмір регіональної ставки. За користування лісами в соціально-екологічних цілях базовий розмір ставки плати в зв’язку з відсутністю методів економічної оцінки різних функцій лісу корегується відповідними коефіцієнтами. При оренді лісів з лісокористувача стягується орендна плата. При цьому її величина може бути в межах таксової вартості лісових ресурсів з урахуванням ренти, витрат на управління лісами і певної частини прибутку орендаря. В умовах ринку розмір оренд­ної плати визначається за домовленістю власника лісової ділянки з орендарем.

Плата за лісові ресурси передбачає відшкодування (компенсацію) затрат на їх відтворення, інтенсифікацію вирощування лісу, розробку нових технологій в даному процесі.

Лімітом плати за ресурси деревини є матеріали відводу лісосіч­ного фонду, виділеного в межах розрахункової лісосіки, а інших ресурсів лісу (живиця, деревні соки тощо) — господарсько можливі обсяги, які встановлені на основі науково обґрунтованих нор­мативів.

Плата за землі лісового фонду вноситься в складі плати за деревину, яка відпускається на пні, і користування іншими ресурсами лісу. Плата за користування сільськогосподарськими угіддями, які входять до складу лісового фонду, стягується в розмірах і порядку, як і за землі сільськогосподарського призначення аналогічної якості.

Критерієм плати за лісові ресурси є вартісна їх оцінка, зокрема, продукції лісозаготівель (матеріали круглі і дрова). Остання визначається, виходячи з нормативів суспільно виправданих затрат на відтворення і заготівлю деревини з врахуванням її спожив­них властивостей і ціни реалізації. На продукцію лісозаготівель в залежності від форм господарювання застосовуються вільні або договірні регульовані ціни, які встановлюються власниками лісових ділянок і погоджуються зі споживачами на умовах франко-лісосіка, франко-склад, франко-станція відправлення.

Плата за ресурси лісу, що використовуються (чи передаються в оренду для експлуатації), встановлюється на всі ділянки разом або окремо. Вказана плата на певний період часу залишається стабільною, але за умови зміни економічної оцінки лісів, цін на засоби виробництва, тарифів на послуги уточнюється. В залежності від обсягу розрахункової лісосіки, якісних характеристик лісових насаджень, їх цільового призначення визначаються абсолютні розміри плати за право лісокористування.

Плата за земельні ресурси. Діюча в Україні нормативна ціна землі — це вартість земельних ділянок певної якості та місцеположення, визначена з врахуванням потенційного доходу («еталонної» прибутковості одиниці площі землі) і встановленого Кабінетом Міністрів відсотка капіталізації чистого прибутку від землі.

В основу формування нормативної ціни землі покладено два показники: якість та місцеположення земельної ділянки.

Згідно із Законом «Про плату за землю»(19.09.1996 р.):

плата за землю здійснюється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель;

власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок;

розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

Економічну оцінку одного гектара (Г) визначають відповідно до методики академіка С.Г. Струмиліна за формулою:

Г = К (У/Т:У1/Т1),

де К — вартість освоєння одного гектара у визначених умовах (середня по державі);

У/Т і У1/Т1 — означає відношення врожайності до витрат на виробництво сільськогосподарської продукції на даній ділянці і середньої величини по Україні.

Ціну землі у грошовому виразі можна виразити за формулою:

де S — ціна землі, грн;

R — диференційна рента;

Ен — норматив ефективності.

Для визначення грошової оцінки земель по Україні розраховується диференційний рентний прибуток з орних земель за економічною оцінкою по виробництву зернових культур (у центнерах) за формулою:

Рдн = (У∙Ц — З∙Кнр) : Ц,

де Рдн — диференційний рентний прибуток з гектара орних земель (у центнерах);

У — врожайність із нових культур з 1 га (у центнерах);

Ц — ціна реалізації центнера зерна;

З — виробничі затрати на гектар;

Кнр — коефіцієнт норми рентабельності.

Грошову оцінку орних земель фермерського господарства рекомендується визначати так:

,

де Гф — грошова оцінка 1 га орних земель по фермерському господарству, грн;

Гкол — грошова оцінка 1 га орних земель колективного (державного) сільськогосподарського підприємства, на базі якого створено фермерське господарство, грн;

Бф, Бкол — відповідно середні бали бонітету ґрунтів по фермерському господарству і по колективному (державному) сільськогосподарському підприємству.

Плата за використання надр. Об’єктом плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин є обсяг погашених балансових запасів (для нафти, конденсату, газу, торфу та гідромінеральних ресурсів — обсяг видобутих) корисних копалин.

Плату за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин вносять:

суб’єкт підприємницької діяльності, що видобуває та реалізує мінеральну сировину. При цьому не має значення природний вміст корисного компонента, хто отримує продукцію, характер наступної переробки та використання мінеральної сировини;

суб’єкт підприємницької діяльності, до складу якого входить структурний підрозділ (шахта, рудник, кар’єр тощо), що займається видобутком корисних копалин і передає їх для подальшої переробки в його межах.

Для суб’єктів підприємницької діяльності діє єдиний норматив плати щодо кожної одиниці погашених або видобутих балансових запасів корисних копалин у розмірі одного відсотка ціни реалізації одиниці видобутої мінеральної сировини без урахування податку на додану вартість. Для підприємств вугільної промисловості до нормативу плати застосовується корегуючий коефіцієнт 0,5.

Для шахт, рудників і кар’єрів, що видобувають корисні копалини і передають їх для переробки один одному за собівартістю, при обчисленні плати замість ціни приймається собівартість у межах підрозділу (цеху), збільшена на корегуючий коефіцієнт 1,1.

Плата обчислюється поквартально, виходячи з фактичного обсягу погашених балансових запасів, а для нафти, торфу, конденсату, газу та гідромінеральних ресурсів — з обсягу видобутих корисних копалин за нормативами плати з урахуванням корегуючих коефіцієнтів.

Якщо суб’єкт підприємницької діяльності одну частину видобутих корисних копалин реалізує, а другу — передає для перероб­ки за собівартістю, обчислення плати здійснюється окремо. Загальна сума плати складається із сум, нарахованих за обсягом реалізації мінеральної сировини та обсягом передачі її за собівартістю.

При розробці більше одного виду мінеральної сировини плата за спеціальне використання надр під час видобування корисних копалин обчислюється за кожний вид окремо. У разі видобування багатокомпонентних видів корисних копалин плата обчислюється як за один вид мінеральної сировини профілюючого компонента.

Фактична ціна одиниці реалізованої мінеральної сировини визначається діленням виручки, одержаної фактично від реалізації корисних копалин, на обсяг її реалізації за звітний період, а собівартість одиниці видобутої мінеральної сировини — діленням собівартості мінеральної сировини на обсяг, що відповідає її собівартості.

У разі, коли мінеральна сировина реалізується за іноземну валюту за межі України, її вартість перераховується в національну грошову одиницю України за курсом, встановленим Національним банком України, що діяв на дату реалізації продукції.