7.2. Поняття та нормативна класифікація зобов’язань підприємства

7.2. Поняття та нормативна класифікація зобов’язань підприємства

Зобов’язання – це борги (заборгованість) підприємства, які виникають внаслідок придбання товарів та послуг в кредит, або кредити, які підприємство отримує для свого фінансування.

Відповідно до П(С)БО 11 “Зобов’язання” зобов’язання – це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди (див. рис. 7.12).

Рис. 7.12. Класифікація зобов’язань

 

Для визнання зобов’язань повинні бути дотримані дві умови:

оцінка їх може бути достовірно визначена;

існує ймовірність зменшення економічних вигід внаслідок їх погашення.

В умовах ринкової економіки основними складовими зобов’язань стають не сталі пасиви, а комерційний та банківський кредити. Комерційний кредит надається одним підприємством іншому у вигляді відстрочки сплати грошей за продані товари. Банківський кредит (позика) надається банками у вигляді грошових кредитів, що використовуються для розширення виробництва і в якості джерела платіжних коштів для поточної діяльності.

Зараз банки надають перевагу видачі короткострокових кредитів до одного року. Наприклад, овердрафт надається на період до місяця, на купівлю обладнання – на 12 місяців, на поповнення оборотних коштів – на 6 місяців. Довгострокові кредити, як правило, видаються великим стабільним підприємствам на витрати по капітальному будівництву, реконструкції та інших капіталовкладеннях. Такого роду позики повинні окупитися за рахунок прибутку, отриманого від цього заходу. Відповідні служби підприємства повинні перевірити обґрунтованість та реальність кредитів, що запитуються на ці цілі, тим більше що під них вимагаються значні гарантії забезпеченості.

Довгострокові залучені кошти – це кредити та позики, отримані підприємством на період більше року, строк погашення яких наступає не раніше, ніж через рік.

При видачі строкових кредитів дата повернення основної суми боргу встановлюється, як правило, ближче до кінця строку кредитування. За кредитними лініями строк повернення кожного траншу (частини кредиту) встановлюється окремо у межах ліміту суми і строку дії кредитної лінії. У кожному окремому випадку графік погашення кредиту встановлюється індивідуально за бажанням клієнта.

Перш ніж приймати рішення про одержання кредиту, необхідно провести певні розрахунки з метою визначення можливості обслуговування боргу та ефективності використання кредитних коштів[1].

Використання банківських кредитів підприємством є показником нормальної фінансової діяльності, бо вкладення власних фінансових ресурсів у активи (як основні, так і оборотні) повинно відбуватися лише у межах постійної потреби, яка не знає коливань у бік зменшення. Для покриття тимчасового збільшення потреби у фінансових ресурсах раціонально використовувати банківський кредит. Тому в ринковій економіці саме на нього припадає значна частина позикового капіталу.

При організації кредитних відносин підприємства з банками, фінансовий аналітик повинен визначити, як підприємство у процесі планування й освоєння кредитів забезпечує взаємозв’язок використання кредиту та власних фінансових ресурсів, підвищення рентабельності використання всіх ресурсів.

Першим кроком аналізу ефективності короткострокових банківських кредитів на збільшення фонду оборотних коштів є визначення оборотності цих кредитів і порівняння швидкості їх обороту з швидкістю обороту власних оборотних коштів та інших оборотних коштів підприємства. Якщо підприємство протягом року неодноразово отримує кредити банку (банків) в оборотні кошти і має досить сталу заборгованість за короткостроковими кредитами, швидкість їх оборотності визначається за формулою:

Окр = ,                                                  (7.1)

де Окр – оборотність короткострокового кредиту в днях;

КР – середній залишок заборгованості за банківськими позиками, включаючи прострочені, у звітному періоді (рік, квартал), тис. грн.;

Д – тривалість звітного періоду, дні;

Пкр – повернення короткострокової заборгованості за позиками у звітному періоді, тис. грн.

 

Приклад

Є наступні дані квартальних балансів підприємства за звітний рік про строкову та прострочену заборгованість з банківських кредитів (тис. грн.): на 1 січня звітного року – 1011, на 1 квітня – 1344, на 1 липня – 1559, на 1 жовтня – 1332, на кінець року – 2302. Річний оборот з повернення короткострокових кредитів – 7252 тис. грн. За цих умов середній залишок заборгованості банку за короткостроковими позиками за звітний рік становив (визначається як середня хронологічна):

() : 4 = 1473 тис. грн., а

швидкість обороту кредитів дорівнює 73,1 дня ().

При середній швидкості обороту оборотних коштів підприємства за звітний рік, яка становить, наприклад, 168,1 дня, цей показник свідчить про те, що залучення банківських кредитів у звітному році відіграло позитивну роль у прискоренні оборотності оборотного капіталу підприємства.

 

Далі необхідно з’ясувати ціну кредиту і вигідність купівлі додаткових грошей на ринку позикових капіталів, тобто у комерційних банків. Для цього визначається середній річний відсоток, який фактично сплатило підприємство комерційному банку за звітний період, для порівняння з середнім позичковим відсотком, який можна вважати прийнятним у конкретних умовах звітного періоду (з врахуванням середньо ринкових норм доходності та інфляції). Таким чином, визначається, якою мірою відсоткова політика банку, з яким підприємство підтримує партнерські відносини, відповідає ринковій ситуацій та інтересам підприємства. При цьому для визначення прийнятного рівня відсоткової ставки за користування короткостроковим кредитом можна скористатися формулою, яка визначає межу вигідності залучення кредиту за існуючого рівня інфляції:

pпр <= r+q+rq : 100                                           (7.2)

де pпр – прийнятна для підприємства ставка річного відсотку за кредит;

r – нормальні відсоткова ставка за кредит у безінфляційній ситуації;

q – темп інфляції.

 

Приклад

За звітний рік підприємство при середньорічній заборгованості комерційному банку з короткострокових кредитів на суму 1473 тис. грн. сплатило відсотки за кредит на суму 422,8 тис. грн., що становить 28,7 % річних. Прийнятний рівень відсотку за кредит у звітному році становив: 7+22,7+722,7 : 100 = 31,3 % (7 – середня нормальна річна відсоткова ставка за банківський кредит в оборотні кошти за безінфляційної ситуації, 22,7 – темп інфляції у звітному році у країні). Отже, можна зробити висновок, що у звітному році підприємство формувало свої кредитні відносини з комерційним банком на вигідних для себе умовах.

 

Банківський короткостроковий кредит, залучений до загального фонду оборотних коштів підприємства разом з власними та іншими фінансовими ресурсами підприємства, бере участь у створенні на підприємстві продукції, а, отже, доданої вартості і прибутку. Аналізуючи ефективність залучення банківських короткострокових кредитів, можна обчислити, яка частка прибутку від реалізації продукції одержана підприємством за рахунок банківських позик, і, зіставивши її зі сплаченими відсотками за кредит, прийти до висновку про конкретний зиск підприємства від залучення банківських короткострокових кредитів.

 

Приклад

За звітний рік підприємство одержало прибуток від реалізації на суму 4946 тис. грн.; середньорічна сума фонду оборотних коштів (оборотного капіталу) – 8420 тис. грн., у тому числі короткострокові банківські кредити (середньорічна заборгованість) – 1473 тис. грн. Звідси прибуток на 1 гривню оборотного капіталу в цілому по підприємству на рік становить 4946 : 8420 = 0,587 грн. Прибуток на суму залучених банківських кредитів – 864,7 тис. грн. (0,5871473), після вирахування сплачених відсотків він становить 441,9 тис. грн. (864,7 – 422,8).

 

Для аналітичного висновку про доцільність та ефективність використання банківських кредитів можна результат (прибуток на використаний банківський кредит), одержаний розрахунковим шляхом, скоригувати на співвідношення показників швидкості обороту кредиту й оборотного капіталу в цілому: якщо кредитні ресурси обертаються швидше, ніж весь оборотний капітал, зиск від їх використання, природно, вищий, ніж розрахований у вищеописаний спосіб і навпаки.

Аналіз ефективності отриманих і використаних довгострокових банківських кредитів на капітальні вкладення полягає у визначенні терміну, протягом якого досягається окупність прокредитованих витрат (включаючи відсотки за кредит) за рахунок дисконтованого грошового потоку (тобто за рахунок прибутку за вирахуванням податку на прибуток плюс амортизаційні відрахування від вартості прокредитованого об’єкта основних засобів). Якщо цей термін відповідає термінові, встановленому за кредитною угодою з банком, або менший за нього, прокредитовані капітальні вкладення вважаються ефективними.

 

Приклад

У січні звітного року підприємство отримало кредит комерційного банку терміном на три роки в сумі 380 тис. грн. на придбання і монтаж механізованої лінії обробки деталей. Лінія введена в експлуатацію з 1 квітня звітного року. Завдяки впровадженню у виробництво прокредитованого об’єкта загальна економія собівартості продукції за період з 1 квітня до 31 грудня звітного року (за рахунок скорочення витрат на оплату праці і нарахувань до державних цільових фондів, економії металу та інших матеріальних витрат) становила 290 тис. грн., нараховані амортизаційні відрахування за 9 місяців року – 42,8 тис. грн. Сплачено відсотків за кредит за період січень–грудень – 96 тис. грн. Індекс інфляції в країні за січень–грудень звітного року – 1, 227. Податкова ставка з податку на прибуток – 30 %. За цих умов додатковий грошовий потік за 9 місяців від впровадження прокредитованого об’єкта становить 2900,7 – 96+42,8 = 149,8 тис. грн. Дисконтова ний грошовий потік (зіставний з сумою одержаного кредиту за 9 місяців становить: 149 / 1 + 0,227 = 121,4 тис. грн., а у розрахунку на рік – 121,4 : 912 = 161,9 тис. грн. Це означає, що термін окупності прокредитованого об’єкта за рахунок додаткового грошового потоку дорівнює 380 : 161,9 = 2,3 року, тобто кредит ефективний, підсумки роботи прокредитованого об’єкта за перші 9 місяців з моменту впровадження свідчать про те, що підприємство буде спроможним повернути банкові борг раніше обумовленого строку.

 

Наступною формою зобов’язань є вексель, який часто використовується для забезпечення кредиторської заборгованості.

Вексель – це цінний папір, який засвідчує безперечне зобов’язання векселедавця сплатити, коли прийде строк, зазначену в ньому суму векселедержателю (власнику векселя). Вексель є не тільки формою розрахунку, але одним із видів комерційного кредиту, так як сплата за векселем відбувається не відразу, а через певний час, протягом якого сума по векселю знаходиться в розпорядженні векселедавця.

Існують два види векселів: простий і переказний.

Простий вексель (соло) – письмовий документ, який містить просте і нічим не обумовлене зобов’язання векселедавця (боржника) сплатити векселедержателю (кредитору) зазначену грошову суму у визначений строк і в обумовленому місці.

При обміні простим векселем беруть участь дві сторони: векселедавець і векселедержатель (рис. 7.13).

 

 

Рис. 7.13. Схема обігу простого векселя

 

1 – видача векселя;

2 – пред’явлення векселя до оплати;

3 – погашення векселя (оплата);

4 – вручення погашеного векселя з розпискою про отримання платежу.

 

В простому векселі зазначається місце і дата його видачі, сума боргового зобов’язання, строк і місце платежу, найменування кредитора, якому повинен бути здійснений платіж, підпис позичальника-векселедавця. Окремо від суми може бути вказано зобов’язання по сплаті відсотків.

Переказний вексель (тратта) представляє собою письмове розпорядження кредитора (трасанта) позичальнику (трасату) про сплату визначеної суми третій фізичній чи юридичній особі (ремітенту).

Переказний вексель виписується постачальником і повинен бути акцептований платником, оскільки тільки в тому випадку набуває юридичної сили (рис. 7.14).

 

 

Рис. 7.14. Схема обігу переказного векселя (тратти)

 

1 – видача векселя;

2 – пред’явлення векселя до акцепту (презентація);

3 – підтвердження акцепту;

4 – пред’явлення векселя до оплати;

5 – погашення векселя (оплата);

6 – вручення погашеного векселя з розпискою про отримання платежу.

 

Розрізняють векселі на конкретний день, векселі зі строком з дня видачі, векселі, що підлягають до сплати по пред’явлені, векселі, що оплачуються через визначений час після пред’явлення.

Облігаційні позики є важливою формою запозичень в ринкових умовах господарювання.

Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений в ньому термін, з виплатою фіксованого відсотку, якщо інше не передбачене умовами випуску.

Емітувати облігації можуть як уряд та місцеві органи влади, так і окремі підприємства. Акціонерним товариством випускаються облігації на суму, що не перевищує 25 % статутного капіталу. Умови випуску і контроль за їх випуском здійснює Міністерство фінансів України згідно з відповідними законодавчими актами, що діють на території України.

Облігації можуть бути як іменними, так і на пред’явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються на ринку та з обмеженим обігом. За формою виплати доходу облігації поділяються на облігації з фіксованою купонною ставкою, з плаваючою купонною ставкою, безкупонні.

Безкупонні облігації реалізуються фізичними та юридичними особами на добровільних засадах за ціною, яка нижче їх номінальної вартості. Різниця між ціною придбання і номінальною вартістю облігацій, яка відшкодовується власникові при погашенні, становить доход з облігацій.

Сплата відсотків по облігаціях підприємств здійснюється щорічно.

Облігації можуть продаватись:

за номіналом (у випадку рівності оголошеної та ринкової ставок облігації);

з премією (якщо оголошена ставка нижче ринкової);

з дисконтом (якщо оголошена ставка більша за ринкову).

Премія по випущених облігаціях – сума, на яку ринкова ціна облігації перевищує її номінальну вартість. Премія, отримана при реалізації облігацій, підлягає амортизації.

Амортизація премії – рівномірний розподіл суми премії по періодах платежів.

Дисконт на облігації – метод приведення номінальної вартості облігації до ринкової. Наприклад, облігація вартістю 1000 грн. продана на фінансовому ринку за 900 грн., з дисконтом 10 %.

Основними контрагентами підприємств при закупівлі предметів та засобів праці є постачальники і підрядники, внаслідок операцій з якими виникає кредиторська заборгованість.

Кредиторська заборгованість постачальникам може розглядатись як безкоштовна позика нашому підприємству. Коли б в обороті підприємства не було коштів за рахунок кредиторів-постачальників, то підприємству довелося б брати позику в банку або використовувати свій власний капітал для сплати боргів постачальникам. Вигідність кредиторської заборгованості підприємства полягає в тому, що заощаджуються кошти на сплату відсотків банку у випадку, коли постачальники одразу вимагають гроші за товар.

Проте підприємство не завжди зацікавлене в одержанні такого кредиту та оперуванні рахунками кредиторів-постачальників. Постачальники, як правило, пропонують значні знижки, коли рахунки за товар сплачуються одразу, або через декілька днів після одержання рахунку-фактури. У такому випадку найважливіше вирішити, чи скористатися знижкою і оплатити рахунки одразу, чи купити товари в кредит і отримати кредиторську заборгованість на балансі. Якщо скористатись знижкою, то підприємство виграє на сумі самої знижки, але програє на відсотках, які треба сплатити банку за надану позику для розрахунків з постачальниками, а також втратить можливість мати безвідсотковий кредит. Скористатись знижкою доцільно тоді, коли виграш перевищує витрати.

Постачальники – це юридичні або фізичні особи, які здійснюють постачання товарно-матеріальних цінностей (сировини, матеріалів, палива, запасних частин, МШП), що надають послуги (подачу електроенергії, газу, води, пари тощо), виконують роботи (поточний і капітальний ремонт основних засобів тощо).

Підрядники – спеціалізовані підприємства або фізичні особи, які виконують будівельно-монтажні роботи при спорудженні об’єктів на підставі договорів підряду на капітальне будівництво.

Податки і збори – це обов’язкові платежі підприємств та окремих осіб в державний або місцевий бюджети.

Обов’язкові платежі – це система встановлених законодавством внесків та відрахувань юридичних і фізичних осіб, що формують доходи до державного бюджету.

Податки поділяються на прямі та непрямі (рис. 7.15).

 

Рис. 7.15. Види податків

Порядок нарахування та сплати загальнодержавних податків регулюється відповідними Законами України, інструкціями Міністерства фінансів та іншими нормативними документами, місцевих податків і зборів – рішенням органів місцевого самоврядування.

Кожен платник податків бажає зменшити свої, по суті, незворотні відрахування.

Існують такі основні моделі поведінки платника податків:

ухилення від сплати податків;

обхід податків;

податкове планування;

сплата податків у відповідності до законодавства без застосування спеціальних засобів мінімізації податкових зобов’язань.

Необхідно розмежовувати поняття “ухилення від сплати податків”, “обхід податків” і “податкове планування”. Ухилення від податків і обхід податків з’явилися в світовій практиці разом з формуванням податкового права.

Як правило, ухилення від сплати податків відбувається у вигляді незаконного використання підприємством податкових пільг, несвоєчасної сплати або непред’явлення документів, необхідних для обчислення або сплати податків. При ухиленні від сплати податків підприємство, яке є платником податків за законом, зменшує свої податкові зобов’язання забороненими законом способами. Ухилення від сплати податків є податковим правопорушенням.

Обхід податків можливий двома способами.

1. Підприємство не є платником податків у випадках, коли:

підприємство не займається діяльністю, що за законом підлягає оподаткуванню, наприклад, якщо підприємство не займається гральним бізнесом, то воно не сплачує податки за тією ставкою, за якою оподатковується прибуток казино та інші подібні заклади;

підприємство не зареєстроване.

2. Приховування доходу (прибутку) або відсутність обліку об’єкту оподаткування. Цей спосіб обходу податків передбачає використання заборонених законом прийомів і є податковим правопорушенням. Тому сьогодні вигідно бути інформованим і юридично грамотним платником податків.

Податкове планування – це організація діяльності підприємства з метою мінімізації податкових зобов’язань продавця на певний період, не порушуючи законодавства. Податкове планування ґрунтується на тому, що за кожним платником податків визнається право використовувати всі допустимі законом прийоми і способи для максимального скорочення своїх податкових зобов’язань.

В іноземній літературі поняття “ухилення” від сплати податків без порушення законів є синонімом податкового планування.

Податкове планування припускає максимально повне і правильне використання всіх дозволених законом пільг, оцінку позиції податкової адміністрації і основні напрямки податкової та інвестиційної політики держави.

Податкове планування не може бути використане для застосування податкових санкцій.

Процес податкового планування включає наступні етапи:

прийняття рішення про найбільш вигідне місцерозташування підприємства;

вибір організаційно-правової форми юридичної особи;

поточне податкове планування – використання податкових пільг при прогнозуванні і визначенні оподатковуваного доходу, побудова оптимальних схем господарської діяльності, вибір найбільш сприятливих форм господарських договорів;

раціональне розміщення активів і прибутків, проблеми інвестування і акумулювання засобів.

На першому етапі податкового планування основною задачею є вибір країни для розміщення підприємства, виходячи з цілей його діяльності. Відзначимо, що в різних країнах існує різноманітне податкове законодавство стосовно певних видів діяльності. Практично в будь-якій країні можна назвати вид діяльності, по відношенню до якого країна виступала б як “податкове сховище”, тобто надавала б податкові пільги.

Країна, обрана в якості “податкового сховища”, повинна відповідати наступним критеріям:

менші податкові ставки у порівнянні з національним податковим правом;

дотримання умов банківської і комерційної таємниці.

Враховуються і фактори загальноекономічного характеру: фінансова активність в країні, розвинена система комунікацій, відсутність жорсткого контролю за іноземними фірмами.

Необхідно також, щоб сама країна визнавала себе “податковим сховищем”.

Пільгові режими оподаткування можуть бути також в офшорних центрах і вільних економічних зонах.

Офшорні центри – невеликі держави і території, що проводять політику залучення іноземних позикових капіталів і надають податкові та інші пільги тільки стосовно фінансово-кредитних операцій з іноземними резидентами і в іноземній валюті.

Наприклад, одним з найбільш популярних офшорних центрів є Кіпр, що з 1975 р. надає істотні податкові пільги офшорним компаніям.

Офшорною є будь-яка компанія, зареєстрована і діюча у відповідності до кіпрських законів, власниками і набувачами прибутків якої є іноземні громадяни, а джерела доходу знаходяться за межами Кіпру. Всім офшорним компаніям та їх співробітникам надається ряд податкових пільг:

пільговий податок з прибутку підприємств;

нульовий податок з відсотків, дивідендів і гонорарів;

звільнення від валютного контролю;

пільгові ставки прибуткового податку для іноземних співробітників;

безмитне ввезення товару.

Однак є обмеження, пов’язані з видами діяльності.

“Пільгові сховища” відрізняються від офшорних центрів тим, що пільги надаються не тільки іноземним, але й місцевим компаніям.

Вільні економічні зони – спеціальні економічні зони, обмежена частина національно-державної території, на якій діють особливі пільгові економічні умови для іноземних і національних підприємців (пільги митного, орендного, валютного, візового, трудового режимів тощо), що стимулюють розвиток промисловості та інвестування іноземного капіталу.

При остаточному виборі місця для реєстрації юридичної особи потрібно також враховувати можливість безподаткового переведення доходів з однієї країни в іншу.

На другому етапі податкового планування слід обирати оптимальну, з точки зору оподаткування, організаційно-правову форму юридичної особи, його внутрішню структуру з урахуванням характеру і мети діяльності.

На третьому етапі при існуванні поточного податкового планування потрібно максимально повно використовувати податкові пільги законодавства. Досвід розвинутих країн показує, що знання податкової політики даної країни дає можливість звести податки до мінімуму.

Використання поточного податкового планування вимагає ґрунтовного знання законодавчої бази та тенденцій її зміни.

Далі, з точки зору податкового законодавства, підприємець повинен визначити несприятливі, сприятливі і нейтральні господарські договори.

Підприємці, які добре орієнтуються в податковому законодавстві, належним чином використовують податкові пільги, передбачені для окремих видів діяльності. Використовуючи договір про спільну діяльність, підприємці здійснюють господарську діяльність через декілька власних підприємств – юридичних осіб, що можуть бути звільнені від ПДВ і мають пільги з податку на прибуток. Деякі підприємства реалізують свою продукцію через приватного підприємця. Інші переходять на сплату єдиного податку.

Четвертий етап податкового планування включає вибір варіанту розміщення прибутку і капіталу, що в перспективі передбачає додатковий доход за рахунок податкових пільг. Наприклад, інвестиції в державні цінні папери згідно з українським законодавством звільняються від податків. Також звільняється від оподаткування прибуток, що реінвестується в технічне переобладнання, реконструкцію виробництва, наукові дослідження.