Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

7.2. Становлення та розвиток, правова основа функціонування платіжних систем в Україні

Щоб краще зрозуміти сьогоднішній стан платіжної системи України як ексрадянської республіки, доцільно розглянути й історичне коріння З 1930 року до здобуття незалежності Україною єдина банківська система обслуговувала весь Радянський союз Держава володіла всіма коштами підприємств, платіжні операції здійснювалися через внутрішньобанківські перекази. При цьому основною вимогою до системи розрахунків та п відмінною рисою був контроль, а не оперативність, зручність або надійність

Внутрішньобанківські розрахунки між установами Держбанку СРСР здійснювалися за системою міжфшйних оборотів (МФО), яка була запроваджена в 1933 році У цю саму систему були включені й установи Зовнішторгбанку СРСР Щорічно за міжфілійними оборотами в СРСР здійснювалося до 200 млн операцій

Розрахунки через систему міжфілійних оборотів здійснювалися переказувань v сум за рахунками у різних установах однієї системи банку В міжфілійних оборотах брали участь усі філії банку, однак у кожній конкретній операції - дві філії, що кореспондували між собою Одна з них видавала доручення, тобто починала операцію і здійснювала початковий провід, її умовно називають «філією А» Друга виконувала доручення та відповідала першій, виконуючи відповідний оборот, її умовно називають «філією Б». Кожна установа могла виступати як в одній, так і в іншій ролі.

Засобом міжфілійних розрахунків були авізо за МФО, які складалися та спрямовувалися в розрахунково-касові центри (РКЦ) при центральному банку або в процесингові центри головного банку. Авізо зазвичай пересилалися поштою — поштові авізо або телеграфом — телеграфні авізо. Платежі здійснювалися незалежно від наявності коштів на кореспондентських субрахунках, однак загалом у межах кредитового сальдо на кореспондентському рахунку банку.

Цей механізм розрахунків передбачав централізований порядок їх регулювання та контролю за своєчасним, коректним завершенням, тобто своєчасним отриманням філією Б та відображенням платіжної операції в обліку. Операції з обліку та контролю МФО за ручного оброб­лення документів мали значну питому вагу в загальному обсязі обліково-операційної роботи, і тільки застосування комп'ютерів та відповідного програмного забезпечення скоротило час та зменшило трудомісткість операцій.

Перевагою системи розрахунків через МФО було те, що вона була добре

j   організована і дисциплінувала бухгалтерський апарат банків, оскільки

•   вимагала особливо чіткої організації та суворого контролю всіх етапів проходження платіжних документів.

Основним недоліком цієї моделі була відсутність ресурсного обмеження діяльності установ банку, бо платіж здійснювався в будь-якому разі, а не лише в межах кредитового сальдо. При цьому неможливо було чітко розмежувати ресурси банків. Крім того, нерідко траплялися помилки під час складання документів. Якщо працівник РКЦ не помічав помилок, то дефектний документ брався до оброблення. Це призводило до повторних запитів філії «А» до РКЦ і вимагало повторних відповідей, що збільшувало час оброблення. Типовою помилкою було також неповне оформлення авізо. Унаслідок зазначених вад моделі розрахунків через МФО в них «зависали» величезні суми.

Як показав багаторічний досвід діяльності Держбанку, розрахунки в межах одного банку успішно здійснювалися за умов централізовано керованої економіки. Централізоване керування як Держбанком, так і його клієнтами-підприємствами забезпечувало відносну стабільність такої схеми розрахунків, незважаючи на згадані її вади. У деяких країнах аналогічна система розрахунків успішно застосовується між філіями та відділеннями одного банку.

Політичні зміни, що відбулися на території Радянського Союзу, спричинили істотні зміни і в системі банківських розрахунків. Ці зміни були зумовлені передусім дезінтеграцією радянської платіжної системи. Монобанківська система зникла наприкінці 80-х років і поступилася місцем дворівневій банківській системі.Загалом в еволюції міжбанківських розрахунків в Україні можна вирізнити три етапи, що відповідають етапам реорганізації банківської системи в цілому.

Першим етапом (1988-1991 pp. - ще за часів входження України в СРСР) можна вважати розвиток елементів ринкової економіки в господарському механізмі. У державних банках почала з'являтися нова клієнтура - приватні підприємці. Але механізми розрахунків не змінювалися. Був збережений порядок розрахунків за МФО. Він поширювався на установи всіх державних спеціалізованих банків. Ці установи як суб'єкти господарювання мали всі юридичні атрибути самостійних осіб, але при цьому включалися в єдину державну банківську мережу. Вони керувалися зведеними кредитними та касовими планами Держбанку СРСР, виконували фінансово-кредитні та розрахунково-касові операції, вели облік за загальними правилами.

Надалі передбачалося забезпечити фінансову самостійність банків. Однак це завдання було нереальним, зокрема і через механізм міжбанківських розрахунків: позаплановий перерозподіл готівки між банками в процесі МФО створював неявні та неоформлені кредити за рахунок Держбанку. Ці кредити були за характером знеособленими, безстроковими та безкоштовними, що є ненормально.

Як наслідок, Держбанк був позбавлений можливості регулювати грошовий обіг та контролювати діяльність спеціалізованих банків, а також застосовувати на фінансовому ринку економічні методи регулювання банківської системи, зокрема змінювати норми обов'язкових резервів та процентних ставок за активними та пасивними операціями. Це звело нанівець спроби проведення грошово-кредитної політики, і саме «монобанк» в особі Держбанку, який був основою однорівневої банківської системи, був заінтересований у переході до дворівневої банківської системи.

Ключовим моментом другого етапу (1991-1994 pp.) реформування банківської системи була реструктуризація мережі банків:

> створення Національного банку України (НБУ);

Сформування Національним банком України власної мережі регіональних управлінь;

>  перетворення установ державних спеціалізованих банків у самостійні комерційні
банки. Державні банки (Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Агропромбанк) акціонуються
персоналом банків, а також окремими клієнтами цих банків;

>  утворення нових комерційних банків. Створюються банки «нової хвилі» із
залученням значного приватного капіталу (подальшийрозвиток спільних підприємств,
малих підприємств, акціонерних товариств) і коштів новостворюваних державних
бюджетних та позабюджетних фондів.

>   Діяльність комерційних банків будувалася на власних та залучених ресурсах, їм була надана самостійність у визначенні об'єктів кредиту­вання, строків депозитів та кредитів, процентних ставок за пасивними та активними операціями. Починаючи з 1992 p., взаємні розрахунки між комерційними банками стали здійснюватися на основі встановлення кореспондентських відносин з відкриттям кореспондентських рахунків один у одного або через рахунки, відкриті в Національному банку України.

У 1992-1993 pp. в Україні використовувалася модель міжбан-ківських розрахунків за кореспондентськими рахунками, відкритими в регіональних управліннях Національного банку України. Для здійснення міжбанківських розрахунків використовувалися спеціалізовані підрозділи НБУ - розрахунково-касові центри (РКЦ) при регіональних управліннях. Саме там відкривалися кореспондентські рахунки для комерційних банків, розташованих у відповідному регіоні України.

Після безпосереднього переказування коштів на адресу банку-кореспондента така модель розрахунків передбачала відображення цих коштів на рахунках, які відкриті в РКЦ. Це призводило до того, що значні суми коштів, які перебували в міжбанківському обігу, несвоєчасно відбивалися на кореспондентських рахунках, що знижувало дієвість контролю НБУ за станом міжбанківських розрахунків.

Механізм розрахунків не передбачав елементів заліку, тобто вони відбувалися в повній сумі платежів між господарюючими суб'єк­тами. Контроль за станом міжбанківських розрахунків здійснювався залежно від стану комерційного банку в цілому як юридичної особи, за «консолідованими» кореспондентськими рахунками. У 1992 р. в Україні оброблялося в середньому 1 млн. 600 тис. платіжних документів за день. Недоліки паперової технології було усунуто на третьому етапі становлення банківської і платіжної систем України.

У /992 р. було розроблено «Концепцію створення системи елект­ронного грошового обігу». Ця концепція передбачала впровадження в народне господарство України нової технології обслуговування банків, організацій та фізичних осіб, заснованої на виконанні різноманітних платіжних операцій за безпаперовою комп'ютерною технологією. Така система має назву «система електронного переказу фінансових послуг або електронного грошового обігу» (СЕГО). Вона є розвитком традиційних видів платіжних послуг на основі нової методології.

Комерціалізація державних банків, поява мережі нових комерційних банків, збільшення кількості суб'єктів підприємницької діяльності сприяли зростанню суспільної заінтересованості у створенні загальнодержавної автоматизованої системи, яка прискорила б міжбанківські розрахунки та підвищила їхню надійність і безпеку.

З огляду на недостатній рівень інформатизації України, відсутність у комерційних банків власних систем міжбанківських розрахунків та відсутність з їхнього боку ініціативи щодо створення єдиної мережі електронних взаєморозрахунків, марно було сподіватися на створення подібної системи «знизу», через поступове добровільне об'єднання банків у єдину мережу електронних взаєморозрахунків Національний банк України був змушений нав 'язувати комерційним банкам свою полі­тику та свою технологію в галузі створення електронної системи міжбанківських розрахунків Водночас необхідно було враховувати різні фінансові можливості банків та рівень кваліфікації їхнього персоналу, а також обмеженість коштів самого Національного банку

Отже, реальністю були обумовлені такі основні риси розробленої системи електронних міжбанківських розрахунків

>  помірна вартість розроблення та експлуатації (включаючи витрати на технічне
обладнання)

>  надійність і уніфікованість програмних та апаратних засобів системи

>  стислі терміни впровадження

>   простота експлуатації програмно технічних засобів особливо засобів
призначених для комерційних банків

>  невеликі витрати часу та коштів на навчання персоналу
Базовими рішеннями під час створення системи були
■=> цілковита відмова від паперових носив інформації

^ використання персональних комп ютерів

& ієрархічно-мережева побудова системи

У процесі створення системи використовувалися принципово нові програмні, методичні та організаційні рішення Запроваджена система не має аналогів у країнах колишнього Радянського Союзу і наближається до рівня відповідних систем розвинутих країн Європи і світу

Програмне забезпечення та засоби захисту інформації системи електронних міжбанківських розрахунків Національного банку України були розроблені фахівцями Національного банку На 1 січня 1994 р практично всі філії комерційних банків були підключені до системи ечектронні х міжбанківських платежів Це дало змогу відмовитися від використання поштових і телеграфних авізб та значно підвищити швидкість, якість і надійність проведення платежів, безпеку і конфіден­ційність банківської інформації Впровадження системи електронних платежів України дало ъь огу досягти таких принципових результатів

>   прискорення виконання розрахунків та обігу коштів

>   зменшення документообігу

 

> зменшення вірогідності фальсифікації міжбанківських розрахункових документів
завдяки чому знизилася прихована емісія пов язана з надходженням до обігу коштів,
отриманих за підробленими документами, вивільнення грошової маси

>   посилення контролю за станом грошової маси у державі, поява нових
можливостей впливу з боку Національного банку на цей стан,

> підвищення можливостей НБУ контролювати здійснення платежів,

Р значне зниження збитків держави та підприємців, які виникали раніше внасчідок високих темпів інфляції, низької швидкості виконання розрахунків та використання підроблених платіжних документів

Можна без перебільшень зробити висновок, що впровадження СЕП підняло банківську індустрію України на якісно новий рівень. СЕП постійно розвивається з метою підвищення надійності її функціонування, розширення спектру послуг банкам — учасникам СЕП, розвитку бухгалтерської моделі Одночасно зі створенням СЕП комерційні банки активно розробляли і впроваджували системи автоматизації внутрішньобанківської діяльності - програмні комплекси «Операційний день банку».

Деякі банки, що мають розгалужену систему філій, для здійснення розрахунків у електронній формі між своїми філіями створювали власні платіжні системи, так звані внутрішньобанківські платіжні системи (ВПС). Це - програмно-технічний комплекс з власними засобами захисту інформації, який експлуатується комерційним банком або об'єднанням банків і здійснює розрахунки між установами цього банку та, можливо, іншими банківськими установами поза межами СЕП.

Створення ОДБ та ВПС відбувалося паралельно зі створенням та розвитком СЕП. Національний банк України практично не обмежував діяльності комерційних банків щодо створення таких систем, контро­люючи лише узгодження їх функціонування з СЕП.

В 2001 році здійснено перші платежі через систему термінових пере­казів (СТП), яка забезпечила переказ коштів між банками України в режимі реального часу та відповідно негайне зарахування коштів на відповідні банківські рахунки. В 2003 році розроблено "восьму" модель обслуговування консолідлваного коррахунку, в якій управління філіями здійснюється в реальному часі засобами СТП. Таким чином СЕП і СТП стали складовими підсистемами системи електронних міжбан-ківсьі их переказів (СЕМП) НБУ.

У цілому платіжна система України складається на поточний момент з таких компонентів:

Р- система електронних міжбанківських переказів Національного банку України,

>  системи автоматизації роботи банків «Операційний день банку»,

>  внутрішні піатіжні системи комерційних банків,

>  системи «клієнт-банк»,

Р" система масових електронних платежів з використанням карток

Основними законодавчими актами України, що стали правовою основою для розробки, впровадження та функціонування СЕП є:

•  Закон України "Про банки і банківську діяльність";

•  Закон України "Про Національний банк України";

•  Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні"

•  Закон України "Про захист інформації в автоматизованих системах".
Основою для розробки та впровадження СЕП є протокольне

доручення № 04-06/89 від 17.06.1993 Верховної Ради України «Про розробку і введення в дію системи електронних розрахунків у банківській сфері». 28 січня 1994 року СЕП НБУ було впроваджено в промислову експлуатацію про що складено та затверджено «Акт прийняття у промислову експлуатацію програмно-технічного і організаційно-технологічного комплексу системи електронних розрахунків НБУ».

Інструкція про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній валюті затверджена постановою Правління Національного банку України 17.03.2004 № 110 регулює взаємодію банків учасників та технологію здійснення міжбанківських переказів засобами СЕМП.