7.2. Товарна продукція і методика визначення показників товарності

7.2. Товарна продукція і методика визначення показників товарності

Кожне аграрне підприємство, виходячи з власних потреб, виробленої стратегії і взятих на себе зобов’язань (укладених угод), розподіляє вироблену продукцію. В певних пропорціях воно спря­мовує її на виробничі потреби для наступного циклу розширеного відтворення (кормів, насіння, садивного матеріалу, відтворення стада тощо), на громадське харчування і забезпечення продуктами дитячих ясел і садків, на оплату праці натурою і, нарешті, на продаж. Продукція, що продана підприємством заготівельним організаціям, переробним підприємствам, на біржах, на експорт, на сільських ринках, безпосередньо своїм працівникам та іншим громадянам, а також використана на обмін за бартерними угодами, називається товарною.

Отже, товарна продукція — це та частина валової продукції, яка реалізована за межі підприємства різним споживачам. Вона визначається в натуральній і вартісній (грошовій) формах. На кожному підприємстві вартість товарної продукції розраховується за поточними цінами реалізації, рівень яких залежить від каналу і строків реалізації продукції, її якості, кон’юнктури ринку та інших факторів. Грошові надходження від продажу товарної продукції називають грошовим доходом або грошовою виручкою підприємства. Це — важливий показник господарської діяльності, на основі якого визначають прибуток по кожній галузі і підприємству в цілому. За інших однакових умов воно матиме тим більший прибуток, чим більший грошовий дохід одержано від реалізації продукції, і навпаки.

Для аналізу стану економіки підприємства та його окремих галузей визначають відносну й абсолютну товарність виробництва. Відносну товарність характеризують показники рівня товарності, що визначаються по кожній галузі підприємства як процентне відношення товарної продукції до валової, взятих у натуральному виразі. Рівень товарності можна визначити і в цілому по підприємству, але для цього потрібно товарну продукцію оцінити у вартісному виразі за тими самими порівнянними цінами, за якими оцінено валову продукцію, виключивши з її складу приріст незавершеного виробництва, приріст вартості молодих багаторічних культурних насаджень і малотоварні продукти (солому, гній, зелену масу).

Абсолютна товарність у рослинництві визначається в натуральному виразі діленням обсягу товарної продукції окремої культури на її посівну площу. В тваринництві її розраховують за двома показниками: 1) діленням обсягу товарної продукції певного виду на середньорічне поголів’я тварин, від якого одержана ця продукція; 2) відношенням певного виду тваринницької продукції до відповідної земельної площі. Продукція великої рогатої худоби та овець розраховується на площу сільськогосподарських угідь, свиней — на площу ріллі, птиці — на посівну площу зернових. У цілому по господарству абсолютна товарність визначається відношенням грошової виручки від реалізації продукції до площі сільськогосподарських угідь.

Враховуючи велике значення цього показника для економіки підприємства, важливо здійснювати його факторний аналіз за допомогою формули:

де g1 і g0 — обсяг реалізації в натуральному виразі відповідного виду продукції у звітному і базовому роках, ц; ц1 і ц0 — середня ціна реалізації 1 ц продукції у вказаних роках, грн.

Перший частковий індекс формули кількісно відображає вплив на обсяг товарної продукції в розрахунку на гектар угідь обсягу реалізації окремих видів продукції в натуральному вимірі, другий — середньої ціни реалізації центнера продукції, третій — зміни в площі землекористування підприємства. Перші два фактори тоді позитивно впливають на показник абсолютної товарності, коли визна­чені по них індекси мають значення більше одиниці, і навпаки. Протилежним є характер дії фактора землекористування.

Рівень товарності по окремих видах продукції залежить, насамперед, від обсягу її виробництва. Чим більший він, тим більше підприємство може продати продукції за інших однакових умов, і навпаки. Рівень товарності може змінюватися і за однакового обсягу виробництва валової продукції, якщо підприємство через певні обставини зменшило або збільшило свої потреби в даній продукції на внутрішньогосподарські цілі. З огляду на сказане, стає зрозумілим, що абсолютна товарність є функцією від рівня відносної товарності й обсягу валового виробництва продук­ції. У формалізованому вигляді залежність абсолютної товарності (Ат) від названих факторів можна подати як добуток:

Ат = ВП · Рт,

де ВП— обсяг виробництва валової продукції; Рт — рівень товар­ності.

На рис. 7.1 показано, як змінюється обсяг товарної продукції від зміни обсягу валового виробництва і рівня товарності у певному проміжку часу. Крива ГД відображує динаміку обсягу виробництва продукції, крива АВ — динаміку обсягу продукції, що залишена для внутрішньогосподарських потреб, лінія БВ вказує на обсяг продукції, необхідний для повного задоволення цих пот­реб в умовах стабільної структури і розміру галузей.

Рис. 7.1. Зміна обсягу товарної продукції залежно від зміни
обсягу виробництва валової продукції і рівня товарності

Якби господарство кожного року повністю задовольняло свої внутрішньогосподарські потреби, як це має місце в проміжку з 5-го по 7-ий рік включно, то обсяг товарної продукції змінювався б прямо пропорційно зміні обсягу валової продукції. Рівень товарності при цьому підвищувався б або знижувався б відповідно до збільшення або зменшення обсягу виробництва продукції. Скорочуючи власні внутрішні потреби при низькому обсязі виробництва, підприємство цим може не допустити пропорційного зменшення обсягу товарної продукції. Рівень товарності при цьому зростає, але погіршуються умови для наступного циклу відтворення.

За окремими видами продукції рівень товарності істотно коливається. Причина цього криється в технологічних особливостях галузей і цільовому призначенні їх продукції. Так, у технічних культурах цей показник надто високий і сягає інколи 100 % (льон і вовна). Водночас рівень товарності зерна коливається в межах 40—50 %, картоплі — 20-30, овочів — 65-75, молока — 75-85, яєць — 70-80. Низький рівень товарності, наприклад картоплі, пояснюється не лише поки що невисокою врожайністю цієї культури, а й великими внутрішньогосподарськими потребами в даній продукції: для насіння, внутрішньогосподарського громадського харчування, годівлі худоби. Значна потреба підприємств у концентрованих кормах, у забезпеченні себе насінням не дає змоги підвищувати рівень товарності зерна, хоч цей вид продукції завжди був високорентабельним, а тому економічно вигідним для збільшення обсягу його продажу.