7.2.4. Особливості впровадження системи управління витратами в центрах прибутку
7.2.4. Особливості впровадження системи управління витратами в центрах прибутку
Особливу групу підрозділів сільськогосподарського підприємства становлять промислові, допоміжні й обслуговуючі виробництва. Їхня особливість зумовлена характером організації виробництва в них, взаємовідносинами з іншими підрозділами господарства та його дирекцією, а головна відмінність від рослинницьких і тваринницьких підрозділів полягає у відсутності в них таких специфічних активів, як земля й тварини, крім гужового транспорту.
Особливістю цих підрозділів є той факт, що вони можуть виступати як автономні, незалежні безпосередньо від інших підрозділів господарства і мають закінчений цикл виробництва, який може бути побудований лише на зовнішніх зв’язках як з підрозділами господарства, так і з суб’єктами господарської діяльності за його межами. Тому вони є не тільки центрами витрат, а й центрами прибутку. Таким чином, ці підрозділи крім завдань, визначених підприємством, можуть надавати послуги іншим підприємствам і спрямовувати отримані кошти на свій розвиток та матеріальне стимулювання працівників.
Специфіка діяльності цих підрозділів зумовлює й особливі підходи до планування, обліку та контролю їхньої роботи. Зокрема, у більшості з цих підрозділів спостерігається безпосередня залежність між кількістю отриманої готової продукції та кількістю витраченої сировини. Так, у переробних підрозділах кількість вершків або сметани залежить від кількості молока, що надійшло на переробку, кількість олії визначається кількістю переробленого насіння тощо.
В допоміжних та обслуговуючих виробництвах спостерігається дещо інший підхід. Тут відсутня сировина, але визначальну роль відіграють основні матеріали, без яких діяльність підрозділів у більшості випадків неможлива. Так, без запасних частин неможлива діяльність ремонтної майстерні, без паливно-мастильних матеріалів — надання транспортних послуг тощо.
Отже, витрати промислових, допоміжних та обслуговуючих підрозділів складаються з трьох частин: основні матеріали, оплата праці та інші витрати підрозділу. На особливу увагу заслуговує третя група витрат, яка безпосередньо пов’язана з діяльністю підрозділу. З огляду на це такі витрати становлять окремий об’єкт планування й контролю. Це дозволяє при калькуляції ціни одиниці продукції або послуг визначати її як суму основних матеріалів та вартості послуг підрозділу, поділену на фізичний обсяг робіт чи послуг. Вартість послуг підрозділу характеризується як пряма оплата праці, безпосередньо пов’язана з наданням послуг або виробництвом, плюс інші витрати, розподілені на одиницю продукції.
Розглянемо особливості впровадження системи управління витратами у промислових, допоміжних і обслуговуючих підрозділах на прикладі цеху з ремонту двигунів. Основними видами робіт, які виконує цех, є ремонт двигунів, паливної апаратури та форсунок. Виходячи з трудомісткості й вартості різних видів ремонтів, для проведення розрахунків з планування виробничої програми та бюджету різні види ремонтів переводяться в умовні за узгодженими коефіцієнтами: двигуна — 1,0; паливної апаратури — 0,2; форсунки — 0,01.
Виробничо-господарські відносини цеху й дирекції господарства регламентуються внутрігосподарським договором, у якому зазначається, що для здійснення виробничої діяльності цеху передаються приміщення, верстати, обладнання та інше майно, необхідне для проведення ремонтів. Крім того, на замовлення цеху господарство забезпечує його необхідними запасними частинами, ремонтними та технологічними матеріалами за ринковими цінами. Ціни на послуги цеху визначають виходячи з того, що вони мають не тільки покривати витрати, а й приносити прибуток. Ціна на послуги цеху визначається без вартості запасних частин, необхідних для проведення ремонту. Тобто вартість ремонту включає вартість запасних частин та ціну послуг цеху з ремонту. Визначені ціни є однаковими як для внутрішніх, так і для зовнішніх споживачів.
Усі витрати цеху у виробничому бюджеті поділяють на змінні й постійні. До змінних відносять витрати, які безпосередньо залежать від кількості проведених ремонтів. Це оплата праці, вартість нафтопродуктів, електроенергії та транспортних послуг. До постійних належать витрати, які не залежать від кількості проведених ремонтів і являють собою загальні витрати підрозділу, що виникають у результаті діяльності підрозділу. Особливу групу постійних витрат становлять орендна плата та реноваційний резерв — амортизація основних засобів цеху, зумовлених договором.
Облік і контроль роботи цеху здійснюють на основі первинних документів (нарядів, накладних, лімітно-забірних карток тощо). Прийняття вузлів і агрегатів у ремонт від замовника, їх дефектування, погодження кошторису ремонту та його ціни відображають в акті-замовленні. Оперативний контроль за дотриманням виробничого бюджету цеху та визначення фінансових результатів його поточної діяльності здійснюють за допомогою «Звіту про роботу цеху». Відповідальність за організацію обліку витрат і доходів цеху покладають на керівника підрозділу, а за якісне ведення облікових реєстрів та складання звітності — на бухгалтера.
У звіті відображають прямі витрати замовника (вартість запасних частин та ремонтних матеріалів), фактичні й планові (визначені у виробничому бюджеті) витрати цеху, а також надходження виручки від реалізації послуг, прибуток чи збиток цеху за кожним замовленням та загалом за звітний період. Облік витрат і виконаних робіт цеху ведуть на рахунку 91, субрахунку «Цех ремонту двигунів». За дебетом рахунка відображають витрати, а за
кредитом — вартість наданих послуг. Фактичні витрати на виробництво продукції обліковують з деталізацією за групами (змінні, постійні) та за кожним ремонтом.