Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

7.3. Створення туристичної інфраструктури та курортів у XVIII — на початку XX століття

Завдання просвітництва в Росії обумовили появу та ро­звиток системи музеїв, яка починає свою історію в цій країні зі створення Кунсткамери - першого російського музею, зібран­ню колекції якого поклав початок і всіляко сприяв особисто Петро І. Створення музеїв у Росії давало можливість розвитку музейного туризму та екскурсійної справи, що впливало на просвіту населення країни. У XIX ст. у великих російських містах з'явилися першокласні музеї, які стали всесвітньовідомими: у 1872 р. — у Москві відкрився Політехнічний музей, у 1873 — Історичний. Деякі багаті люди збирали мистецькі ко­лекції, які згодом стали власністю держави. Наприклад, колек­ція П. Третьякова стала основою всесвітньо відомого музею - Третьяковської галереї.

Цікаво, що одним з перших екскурсоводів був цар Петро І, він любив особисто проводити екскурсії по Санкт-Петербургу для іноземних гостей.

У 1719 р. Петро І видав указ «Об учреждении постоялых и гостиничных дворов». У XVIII ст. існували поштові тракти від Москви до Санкт-Петербурга, Архангельська, Астрахані. При поштовому відомстві почали будуватись готелі. Перший з них був побудований у 1715 р. в Санкт-Петербурзі. Правда, спочатку в них розміщувались лише іноземці. Саме в готелях у другій половині XVIII ст. стали продавати спеціальні поштові карти і дорожники для подорожуючих. До початку XIX ст. в Росії нараховувалось 3200 поштових станцій, де мандрівники могли відпочити і поміняти коней. Поступово в готелях покра­щувався сервіс; зокрема, при готелях облаштовувалися лазні, де можна було помитись з дороги.

Серед закладів харчування розповсюдженими були:

-       кав'ярні (пропонували клієнтам каву та кондитерські вироби);

-       кабаки (тут продавались алкогольні напої);

-       трактири (розміщувались вздовж тракту і мали вели­кий асортимент закусок, гарячих перших, других страв і буфетної продукції; були фешенебельні трактири для  багатих і дешеві для бідних клієнтів);

-       харчевні (в них можна було поїсти перші і другі стра­ви, закуски, а також випити горілки);

-       чайні (тут торгували тільки другими стравами і буфет­ною продукцією без алкогольних напоїв).

За часів правління Петра І в Росії здійснювалися заходи з організації розвідки мінеральних вод та їх експлуатації з ліку­вально-оздоровчою метою. Цілющі джерела були відомі на Русі з давнини, їх в народі називали «святими». Ідею створення в Ро­сії курортів мінеральних вод Петро І запозичив за кордоном, оз­найомившись з ними в зарубіжних поїздках. Цар неодноразово лікувався на західноєвропейських курортах: у 1698 і 1708 рр. у Бадені, у 1711-1712 рр. у Карлсбаді, у 1716 р. - у Бад-Пірмонті, у 1717 - у Спа.

У 1717 р. царем видано указ «О приискании в России минеральных вод, а у 1719 р. за його ж указом відкрито перший в Росії курорт «Марциальные Кончезерские воды» неподалік від Петрозаводська, де побудували палац для царської родини, га­лерею над джерелом мінеральної води та готель для приїжджих гостей. Це був перший офіційно затверджений курорт Російської імперії. Приблизно у ці ж роки за указом царя було закладено «бадерські бані» на липецьких солоних водах, які стали основою для другого російського курорту.

В 1803 р. відбулось фактичне відкриття Кавказьких міне­ральних вод, коли у фортеці біля джерела «кислої води» — Нар­зану — виникли перші помешкання, і фортеця отримала назву Кисловодської. Пізніше були відкриті єсентуцькі та залізноводські мінеральні джерела. Протягом майже 200 років у Росії створено цілу низку лікувальних курортів, багато з яких от­римали визнання в усьому світі. Серед них: «Кавказькі міне­ральні води», «Ксмері» у Прибалтиці, «Стара Руса» та «Сергіївські мінеральні води» в Центральній Росії, курорти Ялта та Євпаторія в Криму. Найбільш престижні курортні місцевості — Лівадія, Місхор, Алупка, Гурзуф, Боржом і  перебували у власності царської родини і аристократії, в середовищі якої бу­ло також престижним відпочивати і лікуватись на закордонних європейських курортах. Вищеназвані курорти приваблювали не тільки росіян, а й іноземних туристів. Наприклад, відома фірма Т. Кука розглядала розвиток лікувального туризму в Росії як дуже перспективний.

В Російській імперії у XVIII — на початку XX ст. було створено 36 курортів і 60 санаторіїв. Тут ефективно розвивав­ся екскурсійний туризм, який переслідував пізнавальну мету, розвивалась краєзнавча робота. Як бачимо, російський туризм, як і європейський, починався з розвитку екскурсійної справи. А для цього необхідною умовою було створення екскурсійних об'єктів, або музеїв.

Період XVIІІ XIX ст. в Росії характеризувався виконанням завдань просвіти населення і розвитку туристично-екскурсійної справи.

Для великих просторів Російської імперії необхідною була велика сітка залізничних доріг. Першу залізницю в Росії побудували ще в 1837 р., між Петербургом і Царським селом; її дов­жина становила лише 27 км. Ця лінія слугувала, переважно для прогулянок царської родини. В 1851 р. розпочалася експлу­атація залізниці Петербург Москва, а в 1864 р. Відкрилося  залізничне сполучення між Москвою та Ни­жнім Новгородом, у 1870 р. залізничне сполучення досягло велико­го уральського міста Єкатеринбург. Посту­пово залізниця перетво­рювалася на доступний для більшості населен­ня вид транспорту, яким користувались і туристи. Саме завдяки розвитку залізничного транспорту з'явився і став популяр­ним і доступним дачний туризм. Користувались попитом у іноземних туристів маршрути по Транссибірській магі­стралі (Москва-Владивосток), будівництво якої почалося у 90-і рр. XIX ст. і закінчилося в 1916 р. Загальна довжина до­роги - 9297 км.

Розвиткові залізниць завдячують, у значній мірі, курорти Кавказу і Закавказзя, міста Кавказьких мінеральних вод. По­їздки до цих місць відпочинку полегшила побудова залізниць Ростогі-Владикавказ (1875 р.). Мінеральні Води-Кісловодськ (1894 р.), Катеринодар-Новоросійськ (1899 р.) та інших гілок Владикавказької залізниці, яка стала єдиним транзитним шля­хом через Дон на Північний Кавказ і Закавказзя. У 1913 р. бу­ло здано в експлуатацію ділянку залізниці Армавір-Туапсе.

В імперії швидко розвивалось й річкове судноплавство. На­приклад, на р. Дон з 1881 р. до 1894 р. кількість пароплавів збільшилася у 2,4 рази; наприкінці XIX ст. по цій річці ходи­ло 53 пароплави, 12 парових шхун, 233 баржі та 366 вітриль­них суден.

На річках Російської імперії діяло багато судноплавних компаній, які конкурували між собою. У Чорному та Азовсько­му морях судноплавство було практично монополізоване Ро­сійським товариством пароплавства і торгівлі (РТПіТ). Про величезні масштаби діяльності РТПіТ каже, наприклад, такий факт: в одному лише 1880 р. і на одній лише кримсько-кав­казькій лінії пароплави РТПІіТ перевезли 158 тис. пасажирів! Що ж стосується звичайних російських доріг, то їх загаль­ний стан, у порівнянні з Західною Європою, був поганий. У всій імперії єдиною дорогою, яка відповідала високим європейським стандартам, був шлях Санкт-Петербург — Царське се­ло. Ця дорога була вимощена камінням, мала придорожні ка­нави для стоку води, вздовж неї стояли мармурові верстові стовпи, були в наявності спеціальні ємності, де можна було на­поїти коней. А в темний час доби вздовж всієї дороги запалю­валось 1100 ліхтарів.

Відносно якісною була дорога, що з'єднувала Москву і Пе­тербург. З 20-х рр. XIX ст. почалося вдосконалення Московсько-Сибірського тракту. Вздовж всього шляху із централь­ної Росії в Сибір стали створювати форпости, притулки та станції.

Ще за Катерини II було видано низку указів, направлених на благоустрій доріг, їх почали випрямляти, обсаджувати дере­вами, ставити вздовж них верстові стовпи, утворювати посто­ялі двори і ями (ями — поселення на поштовому тракті в Росії XVIII XIX ст., візники-співробітники яких називались ямщиками). Ями були розташовані на відстані 20-30 верст, а в Сибі­ру - 100 і більше.

Середня швидкість поїздок дорогами Центральної Росії складала 10 км/год. влітку і 7 км/год. — взимку. Від Москви до Києва, наприклад, можна було дістатися за два тижні, а від Москви до Архангельська — за 10 днів.

Перешкоджала розвитку подорожей в Росії необхідність отримання специфіч­ного документа -подорожньої. Це був різновид внутрішньо­го паспорту, без цьо­го документа було неможливо відпра­витись в дорогу. Подорожня видавалась тим, хто бажав здій­снити поїздку. В ній вказувалися: маршрут пересування, його мета, ім'я власника, кількість підвод і коней, які були йому необхідні, а також по­рядок оплати проїзду. Без подорожньої мандрівники не могли отримати коней, а отже — пересуватись далі.

Що стосується зарубіжних поїздок, то для їх здійснення необхідно було отримати «высочайшее дозволенне» — дозвіл імператора. Кожна кандидатура спочатку затверджувалась ім­ператором, не дивлячись на те, що «Жалованная грамота дво­рянству» декларувала право кожного дворянина виїхати за кордон і повернутись в будь-який час.