7.4. Міжнародні комерційні науково-технічні зв'язки
У більшості країн нова технологія захищається одним або декількома правовими інструментами:
1. Патент - свідчення, видаване компетентним урядовим органом винахідникові і його монопольне право, що засвідчує, на використання цього винаходу. Термін дії патенту 15-20 років і тільки на території тієї країни, де він виданий.
2. Ліцензія - дозвіл, видаваний власником технології (ліцензіаром), захищеної або незахищеної патентом, зацікавленій стороні (ліцезіату) на використання цієї технології протягом визначеного часу і за визначену плату.
3. Копірайт (право відтворення) - ексклюзивне право автора літературного, аудіо- або відео-твору на показ і відтворення своєї роботи.
4. Товарна марка - символ визначеної організації, що використовується для індивідуалізації виробника товару і який не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника.
Патентна система захисту прав промислової власності.
Патент засвідчує визнання пропозиції винаходом, авторство на винахід і виключне право патентовласника на винахід. Це право патентовласник може реалізувати наступними діями:
виготовляти патентовані вироби;
застосовувати патентовані вироби у виробництві;
комерційно реалізувати патентовану продукцію;
передавати усі права або їхня частина іншій особі;
монопольно ввозити патентовані вироби на територію країни дії охоронного документа або дозволити іншим особам такий увіз;
виконувати патентне маркірування виробів або їхнього упакування (проставляти на них слова "патент" і його номер).
Уперше патенти і привілеї, що зберігають права винахідника, були введені в Англії в 1623 році. Пізніше - у США (1787 р.), у Франції (1791 р.), у Росії (1812 р.), Голландії (1817 р.), Іспанії (1820 р.).
З розвитком капіталістичного способу виробництва патентна система удосконалювався, але основні її принципи збереглися дотепер. До них відносяться:
виключне право патентовласника на використання об'єкта промислової власності;
необхідність сплати мита за видачу і підтримку патенту;
територіальна обмеженість патентних прав;
система критеріїв патентоспроможності об'єкта промислової власності.
Часткова передача прав на об'єкт промислової власності й умови цієї передачі оформляються ліцензійними угодами. Держави, що ввод патентну систему, із самого початку її дії передбач законодавчу сплату мита за надання виключних прав. Частина отриманих у такий спосіб засобів витрачається на зміст апарата спеціально створених патентних відомств. Патент, видаваний якою-небудь країною, діє тільки на території цієї країни. Хоча зараз вже існують міжнародні угоди, що дають можливість одержувати патенти, що захищають права, що захищають права його власника відразу в декількох країнах. Наприклад, т.зв. "європейський патент" діє в ряді європейських країн - учасниць угоди РСТ.
Патентна система пред'являла уже відразу в момент виникнення ряд вимог до об'єкта промислової власності, без задоволення яких патент не видавався. Ці вимоги мінялися, доповнювалися в процесі розвитку патентного законодавства, але основні діючі критерії патентоспроможності збереглися. До них відносяться:
1. Технічне рішення задачі. Винаходами визнаються тільки ті з них, що зв'язані зі створенням нових і удосконалюванням існуючих машин, устаткування, приладів, апаратів, технологічних процесів, зі створенням нових речовин і способів їхнього одержання, зі способами лікування хвороб і т.п. Не визнаються об'єктами, що підлягають патентному захистові, рішення, що носять організаційний або управлінський характер, математичні розрахунки, програмні продукти і т.п., тобто такі, котрі неможливо відтворити машинним способом.
2. Новизна. Захищається патентом тільки той об'єкт промислової власності, що невідомий в усім світі. Для перевірки відповідності винаходу цьому критерієві виконується перевірка всіх опублікованих джерел інформації, у тому числі і патентних описах. Характерною рисою дії цього критерію є те, що відкрите повідомлення, що розкриває сутність винаходу, зробленого автором до подачі заявки на патент, ганьбить новизну винаходу і перешкоджає одержанню патенту. При цьому під таким повідомленням мається на увазі стаття, брошура, книга, усний виступ на конференції, приміщення винаходу на виставці, випуск і продаж виробу з використанням винаходу.
3. Винахідницький рівень технічного рішення означає перевищення рівня звичайного інженерного рішення. Цей критерій патентоспроможності є досить невизначеним, залежить від ряду суб'єктивних факторів і викликає багато суперечок між винахідниками й експертизою.
4. Практична застосовність має на увазі можливість промислового використання винаходу. По видах об'єктів, у яких вони можуть бути застосовані, патентоспроможні винаходи поділяються :
пристрою, що характеризуються конструктивними або схемними ознаками;
способи, що повинні бути представлені послідовністю операцій у часі;
речовини, що характеризуються складом і співвідношенням інгредієнтів.
Найпоширенішим винаходом є комбінаційне, що представляє собою якісно нове сполучення відомих елементів, що дає новий ефект.
Поряд зі звичайними патентами законодавство різних країн визнає деякі спеціальні їхні види:
1. Додатковий патент - видається на удосконалення, основний патент на яке ще не втратив силу.
2. Залежний патент - може бути отриманий як звичайний патент, але його не можна використовувати без дозволу власника іншого, "керуючого" патенту, через тісну залежність винаходів - об'єктів цих патентів і для виключення можливості порушення прав власника керуючого патенту.
3. Увізні патенти - видаються на винаходи, уже захищені діючими патентами в іншій країні. Процедура їхнього оформлення більш спрощена, не потрібно доказів критерію світової новизни, досить місцевої. (існує у деяких країнах, що розвиваються,)
4. Підтверджені (зареєстровані) патенти видаються в країнах, де не видаються звичайні національні патенти. Їхнє походження зв'язане з колишньою колоніальною політикою (в основному це країни - колишні колонії Великобританії).
5. Удавані патенти - використовуються в боротьбі з конкурентами. До них відносяться:
паперові, котрі припускають патентування або неіснуючих, або тільки намічених винаходів з області техніки, у якій очікується поява патентоспроможних винаходів у фірми-конкурента;
патенти, що дезінформують, котрі використовуються щоб направити розвиток наукових досліджень у конкурента по помилковому шляху;
застрашливі (зонтичні) патенти, у яких використовується настільки широка формула винаходу, що вона закриває можливість для конкуруючих фірм у цілому ряді областей техніки.
Удавані патенти одержати дуже важко.
Для одержання патенту необхідно направити в спеціальний компетентний орган заявку. Іноземні заявники при оформленні патенту користуються послугами патентного повірника або агента.
Заявка на патент включає наступні документи:
заява, підписана автором або його представником;
опис винаходу до патенту з формулою винаходу;
анотація винаходу, призначена для приміщення в бюлетені патентного відомства;
заява про надання права конвенційного пріоритету (для членів Паризької конвенції);
декларація про авторство (США, Канаді);
квитанція про сплату заявочного мита.
Патентним правом різних країн передбачається кілька систем експертизи матеріалів і видачі патентів: явочна (реєстраційна), перевірочна (дослідницька), проміжна (відкладена, відстрочена).
При явочній системі розгляд заявки патентним відомством закінчується попередньою експертизою (перевіркою заявки на відповідність формальним вимогам). Після чого заявник одержує патент. У випадку виникнення претензій із приводу порушення прав, питання про відповідність заявленої пропозиції критеріям патентоспроможності вирішується в суді (Бельгія, Іспанія, Італія, Греція і деякі країни, що розвиваються,). Перевага явочної системи - швидкість одержання патенту. Недолік – необхідність уточнення новизни, технічного значення, сфери дії патенту заявником, що створює незручності для приватних осіб і дрібних підприємств, у яких немає достатньої кваліфікації для таких перевірок.
При перевірочній системі патентне відомство піддає заявку ретельній експертизі на новизну і на відповідність іншим критеріям патентоспроможності. Патент, що пройшов таку систему перевірки користується великою довірою. (США, Швеція, Індія й ін.). У ряді країн (Нідерланди, Німеччина, Японія, Австралія) вона доповнюється уведенням відкладеної експертизи. При всіх перевагах ця система збільшує час одержання патенту, а значить стримує упровадження винаходу. Уведення відкладеної експертизи зблизило явочну і перевірочну системи видачі патентів. Заявка перевіряється на відповідність формальним вимогам і не пізніше 18 місяців із дня подачі публікується. А розгляд заявки і видача патенту можуть бути відкладені на термін від 2 до 7 років.
Термін володіння патентом визначається законодавством кожної країни і коливається від 5 до 20 років. Але реально терміни дії патенту мають тенденцію до скорочення. Причинами є швидкий розвиток НТП, поява в конкурентів нових винаходів, що знецінюють діючі, а також небажання патентовласників платити мита за підтримку патенту, що зростають прогресивно протягом терміну його дії.
Форми міжнародної передачі технології
Основними формами передачі технології є:
1. Патентні угоди – міжнародна торговельна угода, по якій власник патенту уступає свої права на використання винаходу покупцеві патенту.
2. Ліцензійні угоди – міжнародна торговельна угода, по якій власник винаходу або технічних знань надає іншій стороні дозвіл на використання у визначених межах своїх прав на технологію.
3. «Ноу-хау» - надання технічного досвіду і секретів виробництва, що включають зведення технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує визначені переваги (звичайно комерційно коштовні, але не запатентовані винаходи).
4. Інжиніринг – надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин і устаткування.
5. Франчайзінг - надання прав на використання торговельної марки або фірмової назви, а також надання послуг по технічній допомозі, підвищенню кваліфікації робочої с, організації торгівлі і керуванню.
Крім того, на комерційних умовах технологія передається меду країнами в рамках угод про промислове співробітництво, про науково-технічну і виробничу кооперацію, про інвестиційне співробітництво й у багатьох інших організаційно-правових формах.
Зразковий перелік каналів по яких здійснюється комерційний обмін технологіями приведений на малюнку. Зазначені форми передачі технології найчастіше переплітаються і доповнюють один одного.
Передача технології в рамках об'єднання капіталів
Спільні підприємства, зареєстровані на території України
Спільні підприємства, зареєстровані в інших країнах
2. Передача технології в рамках міжнародного руху товарів і послуг
Торгівля наукомісткими товарами
окремими готовими виробами
комплектним устаткуванням
на основі компенсаційних угод
у рамках коопераційних угод
Ліцензійна торгівля
чисті ліцензії
супутні ліцензії
науково-дослідна і виробнича кооперація на основі ліцензій
передача прав на торговельні марки й особливі привілеї
Торгівля послугами
оренда наукомістких товарів (рентинг, хайринг, лізинг)
торгівля послугами типу «інжиніринг»
торгівля управлінськими послугами
У міжнародній практиці найбільше часто зустрічаються патентні ліцензії з одночасною передачею ноу-хау і наданням технічної допомоги в налагодженні виробництва. Друге місце займають ліцензії на ноу-хау тільки третє — чисто патентні ліцензії, що не передбачають передачі ноу-хау. Це порозумівається, зокрема, тим, що при сучасному рівні розвитку техніки освоєння більшої частини винаходів без надання ноу-хау, тобто досвіду і знань, якими розташовує фірма-продавець, або взагалі неможливо, або веде до непродуктивних витрат часу і засобів, тому ноу-хау є основним об'єктом не тільки ліцензій, але й інших форм передачі технології.
При висновку договорів на ноу-хау не діє патентний захист, тому особливе значення в даному виді ліцензійних угод мають умови про нерозголошення ноу-хау як у період терміну дії ліцензійної угоди, так і після його закінчення. У цьому зв'язку іноді в угоді навіть обмовляється порядок ознайомлення з ноу-хау співробітників ліцензіата.
Самостійною формою ліцензійних угод є контракти на використання товарного знаку — франчайзінг. Розміри платежів по цих контрактах коливаються від 1,5 до 12% сумарних річних продажів. Відмітною рисою франчайзінга є сегментування ринку щоб уникнути конкуренції між його окремими одержувачами. Операції по франчайзінгу проводяться, як правило, між великими компаніями і дрібними фірмами або приватними особами, що звичайно тільки починають бізнес.
В даний час франчайзінг широко застосовується в міжнародних економічних відносинах. У США, де франчайзінг уперше з'явився й одержав широке поширення, ці угоди підрозділяються на три види:
франчайзінг продукту і торговельної марки, що передбачає реалізацію дилером товарів головної компанії винятково під її товарним знаком. У цьому випадку дилер спеціалізується тільки на продукції даної компанії, що характерно для продажу бензину, автомобілів, безалкогольних напоїв;
комплексний франчайзінг, що передбачає надання дилерові головною компанією права на використання товарного знаку, розробку маркетингової стратегії і технології бізнесу, підготовку посібника з експлуатації, контроль якості продукції. Такий вид угод розповсюджений у сфері ресторанного бізнесу, рентинга й ін.;
роздрібний франчайзінг (retail franchising), що практикується при продажі будівельних матеріалів, меблів, побутової апаратури й ін.
У міжнародній практиці звичайно використовуються два перших види угоди. Особливо широко використовують франчайзінг американські фірми.
Приймаюча країна одержує чималі вигоди від франчайзінга, тому що вона здобуває управлінський досвід і технічні знання. У той же час вигоди має і франчайзер, оскільки йому надається можливість контролювати ринок даної країни з мінімальними капітальними витратами.
Самостійною і дуже розповсюдженою формою міжнародного технологічного обміну є інжиніринг, що являє собою сукупність видів діяльності, спрямованих на оптимізацію інвестицій або мінімізацію витрат, зв'язаних з реалізацією проектів різного призначення. Інжиніринг — це послуги по використанню технологічних і інших науково-технічних розробок. У цьому полягає його відмінність від ліцензійної торгівлі, де об'єктом купівлі-продажу є сама технологія. Отже, інжиніринг є лише непрямою формою передачі технології.
Інжинірингові послуги можна підрозділити на три групи:
1) послуги по підготовці виробництва:
передпроектні послуги (соціально-економічні дослідження, вивчення ринку, польові дослідження, топографічна зйомка, дослідження ґрунтів, розвідка корисних копалин, підготовка техніко-економічних обґрунтувань і т.п., а також консультації і нагляд за проведенням зазначених робіт);
проектні послуги (складання генеральних планів і схем, робочих креслень, технічних специфікацій і т.п., а також консультації і нагляд);
післяпроектні послуги (підготовка контрактної документації, ведення проекту, нагляд і інспекція за здійсненням робіт, керування будівництвом, приймально-здавальні роботи і т.п.);
2) послуги по організації процесу виробництва і керуванню підприємством;
3) послуги по забезпеченню реалізації продукції. Існує три основних методи будівництва, відповідно до яких розрізняється зміст контрактів на надання інжинірингових послуг.
При першому методі велика частина робіт здійснюється персоналом замовника або місцевих фірм. У цьому випадку закордонна інжинірингова фірма виступає звичайно лише як консультанта і не несе відповідальності за здійснення проекту.
Другий метод припускає виконання іноземною інжиніринговою фірмою більшої частини або всіх інжинірингових послуг і, відповідно, її відповідальність за виконання проекту.
Третій метод застосовується при будівництві об'єктів «під ключ», коли інжинірингові послуги надаються генеральним підрядчиком як складену частину всього комплексу послуг. Спеціалізовані інжинірингові фірми можуть залучатися як субпідрядні організації.
Міжнародний контракт на надання інжинірингових послуг включає ряд обов'язкових пунктів, що регулюють основні умови участі інжинірингової фірми в будівництві об'єктів за рубежем. До них відносяться:
зобов'язання інжинірингової фірми і замовника з додатком переліку підлягаючому виконанню робіт;
терміни і графіки виконання робіт;
чисельність і склад персоналу інжинірингової фірми, що приймає участь у роботах за контрактом;
ступінь відповідальності сторін за порушення ними договірних зобов'язань;
умови і ставки оплати;
умови висновку субпідрядних контрактів і ін.
Висновок контракту на надання інжинірингових послуг найчастіше відбувається в результаті проведення торгів. При оплаті інжинірингових послуг використовуються три основних методи.
1. Погодинна оплата на базі ставок заробітної плати інженерів-консультантів.
Цей метод застосовується для оплати таких видів персональних послуг, як консультування, навчання фахівців, і інших робіт незмінного характеру, обсяг яких найчастіше неможливо визначити. Розцінки по даному методі встановлюються на основі ринкових погодинних або денних ставок заробітної плати персоналу інжинірингової фірми, включаючи різні доплати, витрати на соціальне забезпечення, нарахування на зарплату і т.п. Ці ставки диференційовані відповідно до характеру роботи, рівнем кваліфікації, службовим становищем працівника і т.п. Сукупні витрати на оплату праці персоналу інжинірингової фірми, розраховані на основі фактично відпрацьованого часу кожного працівника, збільшуються на встановлений у контракті коефіцієнт, щоб забезпечити покриття фірмою накладних витрат, відсотка на вкладений капітал, одержання приб і відшкодування деяких інших витрат. До отриманої величини додається фактична сума прямих матеріальних і інших витрат. У результаті виходить загальна сума оплати за послуги, надані інжиніринговою фірмою.
Ставки оплати праці і розміри коефіцієнта змінюються в залежності від національної приналежності, а також престижу і досвіду роботи даної фірми. Коефіцієнт, установлюваний фірмами промислово розвитих країн, коливається в межах 2-3, а ставки оплати персоналу розрізняються ще більше.
2. Оплата фактичних витрат плюс фіксована винагорода.
Цей метод застосовується при проведенні інжинірингових робіт з не визначеними заздалегідь обсягом і структурою. При даному методі оплати замовник відшкодовує інжиніринговій фірмі усі фактичні витрати, як прямі, так і накладні, і відповідно до умов контракту виплачує фіксовану суму або процентну надбавку, установлену з урахуванням загального обсягу роботи, кон'юнктури й інших факторів. Частка такої надбавки в сукупних витратах інжинірингової фірми коливається від 10% для особливо великих проектів до 25% для невеликих проектів.
3. Оплата у відсотках від вартості будівництва.
Цей метод застосовується при наданні всього комплексу інжинірингових послуг (повний інжиніринг). На міжнародному ринку даний тип контрактів займає ведуче місце, тому цей метод оплати найбільше часто використовується при визначенні ціни інжинірингових послуг в експортних угодах.
Ціни на експортовані інжинірингові послуги звичайно вище внутрішніх на 40—50% для імпортерів у промислово розвитих країнах і в два рази для імпортерів у країнах, що розвиваються. Така цінова політика порозумівається, з одного боку, підвищеним попитом на інжинірингові послуги в країнах, що розвиваються, а з іншого боку — фактичною монополією на надання цих послуг з боку промислово розвитих країн.
Серед експортерів інжинірингових послуг домінуюче положення займають американські компанії, їх основними суперниками є фірми Великобританії, Німеччини, Японії, Франції і деяких інших промислово розвитих країн.
1. Патент - свідчення, видаване компетентним урядовим органом винахідникові і його монопольне право, що засвідчує, на використання цього винаходу. Термін дії патенту 15-20 років і тільки на території тієї країни, де він виданий.
2. Ліцензія - дозвіл, видаваний власником технології (ліцензіаром), захищеної або незахищеної патентом, зацікавленій стороні (ліцезіату) на використання цієї технології протягом визначеного часу і за визначену плату.
3. Копірайт (право відтворення) - ексклюзивне право автора літературного, аудіо- або відео-твору на показ і відтворення своєї роботи.
4. Товарна марка - символ визначеної організації, що використовується для індивідуалізації виробника товару і який не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника.
Патентна система захисту прав промислової власності.
Патент засвідчує визнання пропозиції винаходом, авторство на винахід і виключне право патентовласника на винахід. Це право патентовласник може реалізувати наступними діями:
виготовляти патентовані вироби;
застосовувати патентовані вироби у виробництві;
комерційно реалізувати патентовану продукцію;
передавати усі права або їхня частина іншій особі;
монопольно ввозити патентовані вироби на територію країни дії охоронного документа або дозволити іншим особам такий увіз;
виконувати патентне маркірування виробів або їхнього упакування (проставляти на них слова "патент" і його номер).
Уперше патенти і привілеї, що зберігають права винахідника, були введені в Англії в 1623 році. Пізніше - у США (1787 р.), у Франції (1791 р.), у Росії (1812 р.), Голландії (1817 р.), Іспанії (1820 р.).
З розвитком капіталістичного способу виробництва патентна система удосконалювався, але основні її принципи збереглися дотепер. До них відносяться:
виключне право патентовласника на використання об'єкта промислової власності;
необхідність сплати мита за видачу і підтримку патенту;
територіальна обмеженість патентних прав;
система критеріїв патентоспроможності об'єкта промислової власності.
Часткова передача прав на об'єкт промислової власності й умови цієї передачі оформляються ліцензійними угодами. Держави, що ввод патентну систему, із самого початку її дії передбач законодавчу сплату мита за надання виключних прав. Частина отриманих у такий спосіб засобів витрачається на зміст апарата спеціально створених патентних відомств. Патент, видаваний якою-небудь країною, діє тільки на території цієї країни. Хоча зараз вже існують міжнародні угоди, що дають можливість одержувати патенти, що захищають права, що захищають права його власника відразу в декількох країнах. Наприклад, т.зв. "європейський патент" діє в ряді європейських країн - учасниць угоди РСТ.
Патентна система пред'являла уже відразу в момент виникнення ряд вимог до об'єкта промислової власності, без задоволення яких патент не видавався. Ці вимоги мінялися, доповнювалися в процесі розвитку патентного законодавства, але основні діючі критерії патентоспроможності збереглися. До них відносяться:
1. Технічне рішення задачі. Винаходами визнаються тільки ті з них, що зв'язані зі створенням нових і удосконалюванням існуючих машин, устаткування, приладів, апаратів, технологічних процесів, зі створенням нових речовин і способів їхнього одержання, зі способами лікування хвороб і т.п. Не визнаються об'єктами, що підлягають патентному захистові, рішення, що носять організаційний або управлінський характер, математичні розрахунки, програмні продукти і т.п., тобто такі, котрі неможливо відтворити машинним способом.
2. Новизна. Захищається патентом тільки той об'єкт промислової власності, що невідомий в усім світі. Для перевірки відповідності винаходу цьому критерієві виконується перевірка всіх опублікованих джерел інформації, у тому числі і патентних описах. Характерною рисою дії цього критерію є те, що відкрите повідомлення, що розкриває сутність винаходу, зробленого автором до подачі заявки на патент, ганьбить новизну винаходу і перешкоджає одержанню патенту. При цьому під таким повідомленням мається на увазі стаття, брошура, книга, усний виступ на конференції, приміщення винаходу на виставці, випуск і продаж виробу з використанням винаходу.
3. Винахідницький рівень технічного рішення означає перевищення рівня звичайного інженерного рішення. Цей критерій патентоспроможності є досить невизначеним, залежить від ряду суб'єктивних факторів і викликає багато суперечок між винахідниками й експертизою.
4. Практична застосовність має на увазі можливість промислового використання винаходу. По видах об'єктів, у яких вони можуть бути застосовані, патентоспроможні винаходи поділяються :
пристрою, що характеризуються конструктивними або схемними ознаками;
способи, що повинні бути представлені послідовністю операцій у часі;
речовини, що характеризуються складом і співвідношенням інгредієнтів.
Найпоширенішим винаходом є комбінаційне, що представляє собою якісно нове сполучення відомих елементів, що дає новий ефект.
Поряд зі звичайними патентами законодавство різних країн визнає деякі спеціальні їхні види:
1. Додатковий патент - видається на удосконалення, основний патент на яке ще не втратив силу.
2. Залежний патент - може бути отриманий як звичайний патент, але його не можна використовувати без дозволу власника іншого, "керуючого" патенту, через тісну залежність винаходів - об'єктів цих патентів і для виключення можливості порушення прав власника керуючого патенту.
3. Увізні патенти - видаються на винаходи, уже захищені діючими патентами в іншій країні. Процедура їхнього оформлення більш спрощена, не потрібно доказів критерію світової новизни, досить місцевої. (існує у деяких країнах, що розвиваються,)
4. Підтверджені (зареєстровані) патенти видаються в країнах, де не видаються звичайні національні патенти. Їхнє походження зв'язане з колишньою колоніальною політикою (в основному це країни - колишні колонії Великобританії).
5. Удавані патенти - використовуються в боротьбі з конкурентами. До них відносяться:
паперові, котрі припускають патентування або неіснуючих, або тільки намічених винаходів з області техніки, у якій очікується поява патентоспроможних винаходів у фірми-конкурента;
патенти, що дезінформують, котрі використовуються щоб направити розвиток наукових досліджень у конкурента по помилковому шляху;
застрашливі (зонтичні) патенти, у яких використовується настільки широка формула винаходу, що вона закриває можливість для конкуруючих фірм у цілому ряді областей техніки.
Удавані патенти одержати дуже важко.
Для одержання патенту необхідно направити в спеціальний компетентний орган заявку. Іноземні заявники при оформленні патенту користуються послугами патентного повірника або агента.
Заявка на патент включає наступні документи:
заява, підписана автором або його представником;
опис винаходу до патенту з формулою винаходу;
анотація винаходу, призначена для приміщення в бюлетені патентного відомства;
заява про надання права конвенційного пріоритету (для членів Паризької конвенції);
декларація про авторство (США, Канаді);
квитанція про сплату заявочного мита.
Патентним правом різних країн передбачається кілька систем експертизи матеріалів і видачі патентів: явочна (реєстраційна), перевірочна (дослідницька), проміжна (відкладена, відстрочена).
При явочній системі розгляд заявки патентним відомством закінчується попередньою експертизою (перевіркою заявки на відповідність формальним вимогам). Після чого заявник одержує патент. У випадку виникнення претензій із приводу порушення прав, питання про відповідність заявленої пропозиції критеріям патентоспроможності вирішується в суді (Бельгія, Іспанія, Італія, Греція і деякі країни, що розвиваються,). Перевага явочної системи - швидкість одержання патенту. Недолік – необхідність уточнення новизни, технічного значення, сфери дії патенту заявником, що створює незручності для приватних осіб і дрібних підприємств, у яких немає достатньої кваліфікації для таких перевірок.
При перевірочній системі патентне відомство піддає заявку ретельній експертизі на новизну і на відповідність іншим критеріям патентоспроможності. Патент, що пройшов таку систему перевірки користується великою довірою. (США, Швеція, Індія й ін.). У ряді країн (Нідерланди, Німеччина, Японія, Австралія) вона доповнюється уведенням відкладеної експертизи. При всіх перевагах ця система збільшує час одержання патенту, а значить стримує упровадження винаходу. Уведення відкладеної експертизи зблизило явочну і перевірочну системи видачі патентів. Заявка перевіряється на відповідність формальним вимогам і не пізніше 18 місяців із дня подачі публікується. А розгляд заявки і видача патенту можуть бути відкладені на термін від 2 до 7 років.
Термін володіння патентом визначається законодавством кожної країни і коливається від 5 до 20 років. Але реально терміни дії патенту мають тенденцію до скорочення. Причинами є швидкий розвиток НТП, поява в конкурентів нових винаходів, що знецінюють діючі, а також небажання патентовласників платити мита за підтримку патенту, що зростають прогресивно протягом терміну його дії.
Форми міжнародної передачі технології
Основними формами передачі технології є:
1. Патентні угоди – міжнародна торговельна угода, по якій власник патенту уступає свої права на використання винаходу покупцеві патенту.
2. Ліцензійні угоди – міжнародна торговельна угода, по якій власник винаходу або технічних знань надає іншій стороні дозвіл на використання у визначених межах своїх прав на технологію.
3. «Ноу-хау» - надання технічного досвіду і секретів виробництва, що включають зведення технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує визначені переваги (звичайно комерційно коштовні, але не запатентовані винаходи).
4. Інжиніринг – надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин і устаткування.
5. Франчайзінг - надання прав на використання торговельної марки або фірмової назви, а також надання послуг по технічній допомозі, підвищенню кваліфікації робочої с, організації торгівлі і керуванню.
Крім того, на комерційних умовах технологія передається меду країнами в рамках угод про промислове співробітництво, про науково-технічну і виробничу кооперацію, про інвестиційне співробітництво й у багатьох інших організаційно-правових формах.
Зразковий перелік каналів по яких здійснюється комерційний обмін технологіями приведений на малюнку. Зазначені форми передачі технології найчастіше переплітаються і доповнюють один одного.
Передача технології в рамках об'єднання капіталів
Спільні підприємства, зареєстровані на території України
Спільні підприємства, зареєстровані в інших країнах
2. Передача технології в рамках міжнародного руху товарів і послуг
Торгівля наукомісткими товарами
окремими готовими виробами
комплектним устаткуванням
на основі компенсаційних угод
у рамках коопераційних угод
Ліцензійна торгівля
чисті ліцензії
супутні ліцензії
науково-дослідна і виробнича кооперація на основі ліцензій
передача прав на торговельні марки й особливі привілеї
Торгівля послугами
оренда наукомістких товарів (рентинг, хайринг, лізинг)
торгівля послугами типу «інжиніринг»
торгівля управлінськими послугами
У міжнародній практиці найбільше часто зустрічаються патентні ліцензії з одночасною передачею ноу-хау і наданням технічної допомоги в налагодженні виробництва. Друге місце займають ліцензії на ноу-хау тільки третє — чисто патентні ліцензії, що не передбачають передачі ноу-хау. Це порозумівається, зокрема, тим, що при сучасному рівні розвитку техніки освоєння більшої частини винаходів без надання ноу-хау, тобто досвіду і знань, якими розташовує фірма-продавець, або взагалі неможливо, або веде до непродуктивних витрат часу і засобів, тому ноу-хау є основним об'єктом не тільки ліцензій, але й інших форм передачі технології.
При висновку договорів на ноу-хау не діє патентний захист, тому особливе значення в даному виді ліцензійних угод мають умови про нерозголошення ноу-хау як у період терміну дії ліцензійної угоди, так і після його закінчення. У цьому зв'язку іноді в угоді навіть обмовляється порядок ознайомлення з ноу-хау співробітників ліцензіата.
Самостійною формою ліцензійних угод є контракти на використання товарного знаку — франчайзінг. Розміри платежів по цих контрактах коливаються від 1,5 до 12% сумарних річних продажів. Відмітною рисою франчайзінга є сегментування ринку щоб уникнути конкуренції між його окремими одержувачами. Операції по франчайзінгу проводяться, як правило, між великими компаніями і дрібними фірмами або приватними особами, що звичайно тільки починають бізнес.
В даний час франчайзінг широко застосовується в міжнародних економічних відносинах. У США, де франчайзінг уперше з'явився й одержав широке поширення, ці угоди підрозділяються на три види:
франчайзінг продукту і торговельної марки, що передбачає реалізацію дилером товарів головної компанії винятково під її товарним знаком. У цьому випадку дилер спеціалізується тільки на продукції даної компанії, що характерно для продажу бензину, автомобілів, безалкогольних напоїв;
комплексний франчайзінг, що передбачає надання дилерові головною компанією права на використання товарного знаку, розробку маркетингової стратегії і технології бізнесу, підготовку посібника з експлуатації, контроль якості продукції. Такий вид угод розповсюджений у сфері ресторанного бізнесу, рентинга й ін.;
роздрібний франчайзінг (retail franchising), що практикується при продажі будівельних матеріалів, меблів, побутової апаратури й ін.
У міжнародній практиці звичайно використовуються два перших види угоди. Особливо широко використовують франчайзінг американські фірми.
Приймаюча країна одержує чималі вигоди від франчайзінга, тому що вона здобуває управлінський досвід і технічні знання. У той же час вигоди має і франчайзер, оскільки йому надається можливість контролювати ринок даної країни з мінімальними капітальними витратами.
Самостійною і дуже розповсюдженою формою міжнародного технологічного обміну є інжиніринг, що являє собою сукупність видів діяльності, спрямованих на оптимізацію інвестицій або мінімізацію витрат, зв'язаних з реалізацією проектів різного призначення. Інжиніринг — це послуги по використанню технологічних і інших науково-технічних розробок. У цьому полягає його відмінність від ліцензійної торгівлі, де об'єктом купівлі-продажу є сама технологія. Отже, інжиніринг є лише непрямою формою передачі технології.
Інжинірингові послуги можна підрозділити на три групи:
1) послуги по підготовці виробництва:
передпроектні послуги (соціально-економічні дослідження, вивчення ринку, польові дослідження, топографічна зйомка, дослідження ґрунтів, розвідка корисних копалин, підготовка техніко-економічних обґрунтувань і т.п., а також консультації і нагляд за проведенням зазначених робіт);
проектні послуги (складання генеральних планів і схем, робочих креслень, технічних специфікацій і т.п., а також консультації і нагляд);
післяпроектні послуги (підготовка контрактної документації, ведення проекту, нагляд і інспекція за здійсненням робіт, керування будівництвом, приймально-здавальні роботи і т.п.);
2) послуги по організації процесу виробництва і керуванню підприємством;
3) послуги по забезпеченню реалізації продукції. Існує три основних методи будівництва, відповідно до яких розрізняється зміст контрактів на надання інжинірингових послуг.
При першому методі велика частина робіт здійснюється персоналом замовника або місцевих фірм. У цьому випадку закордонна інжинірингова фірма виступає звичайно лише як консультанта і не несе відповідальності за здійснення проекту.
Другий метод припускає виконання іноземною інжиніринговою фірмою більшої частини або всіх інжинірингових послуг і, відповідно, її відповідальність за виконання проекту.
Третій метод застосовується при будівництві об'єктів «під ключ», коли інжинірингові послуги надаються генеральним підрядчиком як складену частину всього комплексу послуг. Спеціалізовані інжинірингові фірми можуть залучатися як субпідрядні організації.
Міжнародний контракт на надання інжинірингових послуг включає ряд обов'язкових пунктів, що регулюють основні умови участі інжинірингової фірми в будівництві об'єктів за рубежем. До них відносяться:
зобов'язання інжинірингової фірми і замовника з додатком переліку підлягаючому виконанню робіт;
терміни і графіки виконання робіт;
чисельність і склад персоналу інжинірингової фірми, що приймає участь у роботах за контрактом;
ступінь відповідальності сторін за порушення ними договірних зобов'язань;
умови і ставки оплати;
умови висновку субпідрядних контрактів і ін.
Висновок контракту на надання інжинірингових послуг найчастіше відбувається в результаті проведення торгів. При оплаті інжинірингових послуг використовуються три основних методи.
1. Погодинна оплата на базі ставок заробітної плати інженерів-консультантів.
Цей метод застосовується для оплати таких видів персональних послуг, як консультування, навчання фахівців, і інших робіт незмінного характеру, обсяг яких найчастіше неможливо визначити. Розцінки по даному методі встановлюються на основі ринкових погодинних або денних ставок заробітної плати персоналу інжинірингової фірми, включаючи різні доплати, витрати на соціальне забезпечення, нарахування на зарплату і т.п. Ці ставки диференційовані відповідно до характеру роботи, рівнем кваліфікації, службовим становищем працівника і т.п. Сукупні витрати на оплату праці персоналу інжинірингової фірми, розраховані на основі фактично відпрацьованого часу кожного працівника, збільшуються на встановлений у контракті коефіцієнт, щоб забезпечити покриття фірмою накладних витрат, відсотка на вкладений капітал, одержання приб і відшкодування деяких інших витрат. До отриманої величини додається фактична сума прямих матеріальних і інших витрат. У результаті виходить загальна сума оплати за послуги, надані інжиніринговою фірмою.
Ставки оплати праці і розміри коефіцієнта змінюються в залежності від національної приналежності, а також престижу і досвіду роботи даної фірми. Коефіцієнт, установлюваний фірмами промислово розвитих країн, коливається в межах 2-3, а ставки оплати персоналу розрізняються ще більше.
2. Оплата фактичних витрат плюс фіксована винагорода.
Цей метод застосовується при проведенні інжинірингових робіт з не визначеними заздалегідь обсягом і структурою. При даному методі оплати замовник відшкодовує інжиніринговій фірмі усі фактичні витрати, як прямі, так і накладні, і відповідно до умов контракту виплачує фіксовану суму або процентну надбавку, установлену з урахуванням загального обсягу роботи, кон'юнктури й інших факторів. Частка такої надбавки в сукупних витратах інжинірингової фірми коливається від 10% для особливо великих проектів до 25% для невеликих проектів.
3. Оплата у відсотках від вартості будівництва.
Цей метод застосовується при наданні всього комплексу інжинірингових послуг (повний інжиніринг). На міжнародному ринку даний тип контрактів займає ведуче місце, тому цей метод оплати найбільше часто використовується при визначенні ціни інжинірингових послуг в експортних угодах.
Ціни на експортовані інжинірингові послуги звичайно вище внутрішніх на 40—50% для імпортерів у промислово розвитих країнах і в два рази для імпортерів у країнах, що розвиваються. Така цінова політика порозумівається, з одного боку, підвищеним попитом на інжинірингові послуги в країнах, що розвиваються, а з іншого боку — фактичною монополією на надання цих послуг з боку промислово розвитих країн.
Серед експортерів інжинірингових послуг домінуюче положення займають американські компанії, їх основними суперниками є фірми Великобританії, Німеччини, Японії, Франції і деяких інших промислово розвитих країн.