Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

7.4. Суть і зачення нормування праці. Об єкти нормування праці

Нині під нормуванням праці розуміють науко­вий метод вивчення процесу праці і встановлення на цих засадах науково обгрунтованої міри праці як необхідної та достатньої кількості і якості праці, що потребує виконання певної робо­ти, виготовлення конкретної про­дукції у певних організаційно-технічних умовах виробництва.

Як професійна діяльність технічне нормування являє со­бою вид практичного економічногозабезпечення процесу управління виробництвом на засадах науково обгрунтованих оцінок фактичних витрат живої праці, встановлення ефективної прогресивної міри її витрат у вигляді норм і нормативів при впро­вадженні кращих технологічних процесів, ноу-хау, оновленні та мо­дернізації техніки, удосконалення організації виробництва і праці, своєчасного впровадження оновлених норм праці у виробництво.

Технічне нормування праці являє собою метод встановлення технічно обгрунтованих норм часу для виконання певної роботи (або встановлення норми виробітку на одиницю часу) на основі вивчення процесів праці на робочих місцях; розробки та впровадження заходів, спрямованих на поліпшення організації виробництва і праці.

Норми, визначені методами технічного нормування, сприя­ють підвищенню продуктивності праці та її матеріальному стиму­люванню. Нормування праці на підприємстві виконує надзвичай­но важливі функції, тому що норми є основою виробничого плану­вання на всіх рівнях та організації виробництва і праці, підставою для правильного встановлення заробітної плати робітникам виробничої та невиробничої сфери, засобом врахування індивіду­альних і колективних результатів праці, а також розповсюдження і закріплення передових ноу-хау. Слід відзначити, що жодну з цих функцій не можна розглядати як домінуючу, бо кожна спрямова­на на забезпечення економії робочого часу та підвищення ефек­тивності його використання

Головною метою нормування, встановлення міри праці в ринкових умовах на кожному підприємстві є максимальне змен­шення витрат виробництва за рахунок щільного використання робочого часу, вивільнення його від непродуктивних втрат. Міра праці являє собою робочий час, який необхідно вкласти у вироб­ництво конкретної продукції, роботи або її частини. Тому прак­тичні завдання технічного нормування праці полягають у забез­печенні економії робочого часу та всемірного підвищення ефек­тивності його використання на конкретних робочих місцях у ви­робничих умовах діючого підприємства.

Завдання технічного нормування можна визначити як:

- встановлення нормативу часу на одиницю продукції;

-впровадження найбільш раціонального режиму викорис­тання устаткування, машин і механізмів;

- розробку найбільш раціональної структури виробничого процесу;

- впровадження ефективної організації праці робітника на робочому місці.

Необхідність технічного нормування праці обумовлена його роллю в системі економічної роботи на підприємстві як основи планування обсягів праці, чисельності персоналу і фонду заробіт­ної плати. За допомогою технічного нормування праці визнача­ють зміст, раціональну структуру і тривалість робочих процесів у часі; уточнюють виробничі плани підприємства та провідних його дільниць; створюють ефективну оплату праці персоналу; визнача­ють науково обґрунтовану потребу підприємства та його підрозділів у трудівниках різних категорій, в першу чергу — робітниках.

Встановлення норм праці на окремі види робочих процесів і операцій дозволяє розраховувати й витримувати необхідні кількісні та якісні пропорції праці між цехами, виробництвами, робочими місцями. В умовах високомеханізованого та високоавтоматизованого виробництва, якому притаманний високий ступінь коо­перування, без них неможливе і встановлення єдності, безпе­рервності, узгодженості в роботі системи машин, реалізація пере­ваг машинного виробництва. Не менше значення мають норми і всередині підприємства як еталони раціональної організації праці на кожному робочому місці. Важливу роль відіграє нормування як один з головних елементів організації оплати праці, оскільки норми витрат робочого часу одночасно стають і мірою винаго­роди за працю, маючи тісний зв'язок з тарифною системою, які­стю та кількістю праці. Норми допомагають оцінити й порівняти результати роботи колективів у цілому та окремих членів колек­тиву, стимулюють їх до творчого пошуку резервів виробництва.

Важливість науково обгрунтованого нормування праці при вирішенні завдань організації колективної праці полягає в тому, що воно допомагає розподілити роботу між виконавцями, забез­печити більш повне використання робочого часу, спроектувати раціональну організацію праці, вдосконалити її. Порівняння фак­тичних витрат робочого часу з нормативними є основою вибору найбільш раціональних форм функціонального та кваліфікаційного поділу праці з метою повного та ефективного використання фонду робочого часу, розстановки виконавців по робочих місцях. Тому нормування праці є основою формування бригад, визна­чення загальної трудомісткості належних до виконання робіт, роз­рахунків потрібної чисельності працівників за професіями та ква­ліфікацією, тобто є основою правильного визначення кількісного та якісного складу бригад, без надлишкової чисельності робіт­ників. Отже, нормування праці являє собою велику рушійну силу підвищення ефективності виробництва.

Предметом нормування праці є тривалість у часі трудового процесу, його складу і послідов­ності складових частин.

Об'єктом нормування є доцільна діяльність людини фі­зичної чи розумової праці, тоб­то трудовий процес в його кон­кретному протіканні як скла­дова виробничого процесу на робочому місці. Тому норми праці широко застосовуються у роботі підприємства і визна­чають ряд його економічних показників.

Безпосередній зміст діяльності працівників, що займаються нормуванням праці на підприємстві, включає: вивчення й аналіз кожного елемента виконуваної роботи і виробничих можливостей робочого місця та підрозділу; узагальнення передового виробничого досвіду організації виробництва і праці, впровадження раціональних прийомів і методів праці; проектування складу, регламенту та послідовності виконання трудових процесів (операцій) на основі даних аналізу; обгрунтування розроблених варіантів виконання робіт з технічної, економічної і психофізіологічної то­чок зору; встановлення норм праці (тобто визначення норматив­них величин кожного з елементів трудового процесу), перевірку та уточнення їх у виробничих умовах; створення засад для впровад­ження цих норм. На підставі такого послідовного дослідження кон­кретної операції, її структури, методів виконання з'являється мож­ливість розробки конкретних шляхів удосконалення та скорочен­ня часу на виконання того чи іншого трудового елемента і як кінце­вий результат — підвищення продуктивності праці.

А значення нормування праці, полягає в тому, що воно являє собою одну з найважливіших складових частин використання суспільної праці на рівні конкретних підприємств. Упровадження тут ефективного нормування дозволяє виявляти об'єктивні втрати робочого часу та достовірно встановлювати їх кількість, відшукувати наявні резерви збільшення продуктивності праці та підвищення ефективності виробництва, конструювати раціональний склад і структуру трудових процесів з більш повним використанням, робочого часу. Це стає засадами розробки обгрунтованих планів виробництва і праці, визначення реальної потреби в кількісному та якісному складі працівників

Отже, сучасне нормування праці, що переходить від недосконалого, ненаукового за підходами досвідно-статистичного норму­вання до застосування  техніко-економічно та психофізіологічногообгрунтованих норм праці для всіх категорій працівників, стає міцною основою для планування чисельності працівників, доціль­ної їх розстановки, найбільш, ефективного використання техніки і можливостей людей.   Нормування праці дозволяє оцінити ефективність праці шляхом порівняння з нормами фактичних її витрат, зіставляти результати праці, продуктивність праці робітників різних професій, використати отримані знання для усунення збиткової внутрішньовиробничої чисельності робітників як форми неофіційного прихованого безробіття.

ОБ'ЄКТИ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ. НОРМИ ЗАТРАТ ПРАЦІ.

Праця здійснюється у конкретних технічно-організаційних умовах у межах певного часу. Тому, визначивши, що предметом нормування праці є тривалість доцільної трудової діяльності лю­дини, необхідно детально розглянути конкретні види об'єктів нор­мування праці як визначені своєрідністю поєднання виробничих і трудових процесів в умовах конкретних видів робочих місць. Поза технологією немає праці.  Робота завжди виконується у певній послідовності з відповідними складовими, тобто за конкретною технологією. Трудовий процес, що аналізують при нормуванні праці, неможливо відокремити від техніки й технології, тобто від вироб­ничого процесу.   Між ними існує внутрішня єдність сутності ціле­спрямованої людської діяльності на отримання конкретного результату праці: предметів або послуг. Взаємозв'язок між вироб­ничим і трудовим процесами тим тісніший і глибший, чим вищий ступінь науково-технічного прогресу в окремій ланці суспільного виробництва.

Різноманітність видів трудової діяльності людей обумовлює
різноманітність об'єктів нормування праці. Найширше узагальнення
дозволяє виділити дві форми витрат праці: витрати робочого
 часу та витрати робочої сили (фізичної та нервової енергії людини). Відповідно до цього виділяємо і дві групи об'єктів нормування праці: 1) ті, що характеризуються переважно витратами робчого часу; 2) ті, що характеризуються переважно витратами робо­чої сили.

Універсальною мірою праці і найширше вживаним об'єктом її нормування є робочий час. Він нормується на різних рівнях і різними видами норм. На державно-правовому рівні робочий час нор­мується, з одного боку, для забезпечення певної кількості праці, необхідної суспільству для його нормальної життєдіяльності, а з іншого — для дотримання прав людини на збереження здоров'я,відпочинок і всебічний розвиток (що передбачає наявність вільно­го часу). В Україні така норма робочого часу встановлюється відносно робочого тижня і становить 40 годин при нормальних умовахпраці. В законодавчому порядку норма робочого часу скорочуєть­ся при роботі в шкідливих умовах, а також для певних категорій працівників (неповнолітні, інваліди, матері малолітніх дітей, вагітні жінки).

На мікроекономічному рівні нормування робочого часу набуває вигляду встановлення норми часу на здійснення конкретних виробничих операцій. Для цього застосовується аналіз трудової структури виробничої операції за окремими мікроелементами (трудовими прийомами, трудовими діями, трудовими рухами).

Своєрідною формою нормування робочого часу є встановлення
необхідної чисельності персоналу. В цьому випадку нормується також робочий час, тільки не одного, а кількісно визначеної групи працівників.

До другої групи об'єктів нормування праці належать встановлення обсягу роботи, зони обслуговування, а також норм витрати фізичної та нервової енергії.

При нормуванні обсягу роботи він встановлюється у вигляді нормованого завдання, як правило, у натуральних показниках, на зміну, місяць, навчальний рік тощо.

У промисловості поширеним об'єктом нормування праці є зона обслуговування. Вона визначається кількістю засобів виробницт­ва, ефективну роботу яких може забезпечити один працівник або бригада.

Витрати фізичної і нервової енергії працівників найменш до­сліджені з-поміж усіх інших об'єктів нормування. Вони можуть характеризуватися темпом роботи, мірою зайнятості працівників протягом робочого часу, показниками втомленості тощо. З існую­чих нормативних матеріалів для характеристики цих показників найбільше підходять норми тяжкості праці (під якою розуміємо сумарний вплив всіх факторів трудового процесу на організм лю­дини). Складовими тяжкості праці є її інтенсивність, стан виробничого середовища та ін. Норми тяжкості праці регламентують допустимі навантаження на організм працівника і використовують­ся для обґрунтування часу на відпочинок, встановлення компен­сації за несприятливі умови праці тощо.

Отже, об'єкти нормування праці дуже різноманітні й складні. Вони вимагають застосування складних і трудомістких методів ана­лізу для встановлення науково обгрунтованих норм.