Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

7.4. Юридичні наслідки невиконання зобов’язання чи виконання його з порушенням умов

7.4. Юридичні наслідки невиконання зобов’язання чи виконання його з порушенням умов

У разі невиконання своїх обов’язків, визначених у законі або договорі, або іншого порушення боржником умов договору настають невигідні для нього наслідки, що виражаються у примушенні його виконати покладені на нього обов’язки в натурі та (або) стягненні з нього певної грошової компенсації.

Виконання обов’язку в натурі означає вчинення саме тих дій, які боржник зобов’язаний був виконати на основі договору або внаслідок заподіяння шкоди: передати майно, сплатити гроші, надати послугу, відновити ушкоджене майно, замінити річ і т.ін. Безумовно, такий спосіб захисту інтересів кредитора може застосовуватися у випадках, коли обов’язком боржника є вчинення позитивних дій, і неприйнятний для зобов’язань, змістом яких є утримання від певної дії.

У доктрині та судовій практиці зарубіжних країн щодо вирішення проблеми юридичних наслідків невиконання чи неналежного виконання зобов’язання сформувалися протилежні підходи[1]. За правом країн континентальної правової сім’ї обов’язок виконати зобов’язання в натурі є основним, а вимога щодо грошової компенсації збитків, як суто майнова санкція, розглядається як другорядна.

Принцип виконання зобов’язання в натурі знайшов досить категоричне закріплення в нормах НЦК стосовно договірних і делік­тних зобов’язань, які розглядають відшкодування збитків як винятковий захід, встановлений на випадок, якщо виконання в натурі виявиться неможливим або недостатнім для повного відновлення інтересів кредитора.

У французькому праві розроблено судовою практикою, а в подальшому закріплено в процесуальному законодавстві так званий інститут примушення до виконання зобов’язання в натурі, який застосовується багатьма країнами цієї цивільно-правової системи: якщо боржник ухиляється від виконання дій, до яких його зобов’язує судове рішення, то він присуджується до сплати на користь кредитора певної грошової суми — штрафу за кожен день прострочення виконання (astreinte). Розмір штрафу встанов­люється на розсуд суду й не обмежується; він може зростати довільно та ніяк не залежить від розмірів завданих збитків, понесених кредитором, що може призвести до істотних некомпенсованих втрат боржника.

Якщо виконання зобов’язання в натурі фізично можливе та на цьому наполягає кредитор, то за романо-германським правом суд зобов’язаний винести рішення про примусове виконання боржником обов’язку в натурі.

Присудження грошового відшкодування, як вже зазначалося, у континентальному праві розглядається як другорядна санкція у відповідальності за невиконання зобов’язання, що встановлена на випадок, якщо виконання в натурі виявляється неможливим або ж кредитор втратив інтерес до такого виконання. Хоча в торгових (комерційних) угодах така форма є найпоширенішою.

В англо-американському праві склався протилежний континен­тальному праву принцип, згідно з яким основним у цивільно-правовій відповідальності за невиконання зобов’язання є спосіб грошового відшкодування, який передбачено нормами загального права. Відшкодування збитків розглядається тут як основний засіб захисту інтересів кредитора, який у разі невиконання договору боржником завжди має право претендувати на грошову компенсацію.

Примусове виконання зобов’язання в натурі як додатковий захід відповідальності склалося в англо-американській правовій сис­темі в практиці судів справедливості. Новітня судова практика застосовує його більш широко, особливо щодо торгових (підприємницьких) угод, і в тому числі, примусове виконання поширилося на угоди, щодо яких не застосовувалося раніше: будівель­ний підряд, трудовий найм (виявляється в поновленні на роботі), угоди не лише з нерухомістю, але й з іншими речами, які віднесено до унікальних (антикварні, дорогоцінні, інші товари, які неможливо придбати на доступному для покупця ринку) і т.ін.[2] Однак, примусове виконання все ж розцінюється як винятковий захід, який застосовується судом у тому разі, коли грошова компенсація не може бути адекватним засобом, і за умови, що відсутня вина потерпілої сторони й договір укладено на умовах адекватного зустрічного надання (винагороди). Рішення про приму­сове виконання зобов’язання в натурі може бути винесено залежно від змісту порушеного боржником обов’язку або у вигляді покладення обов’язку виконання певних дій в натурі (specific per­formance), або у вигляді заборонного наказу суду (injunction), який забороняє боржнику вчиняти певні дії, які порушують його обов’язки за договором.

Відшкодування боржником, який не виконав або неналежно виконав зобов’язання, шкоди, що виникла у зв’язку з цим у кредитора, у всіх правових системах розглядається як засіб цивільно-правової відповідальності, що має суто майновий характер. Загальними для всіх країн є принципи відшкодування збитків: відшкодування має бути повним, тобто відшкодовується як позитивна шкода (реальні витрати й втрати кредитора), так і неодержані ним доходи (які він міг би отримати, якби зобов’язання було виконане боржником належно); грошове відшкодування має суто компенсаційний характер, тобто воно повинно відновити становище кредитора і поставити його у таке положення, в якому б він знаходився, якби зобов’язання було виконане, але цим і обмежується обсяг відповідальності боржника. Існують окремі винятки з цих загальних правил.

Умовами настання цивільно-правової відповідальності для всіх країн є наявність таких елементів: шкода, протиправність діяння, яке спричинило шкоду, причинний зв’язок між діянням і шкодою, вина заподіювача шкоди.

Протиправним за правом усіх країн є діяння, яким порушено умови договірного зобов’язання або суб’єктивне право іншої осо­би. Відповідальність настає за умови, що шкода є прямим наслідком такого діяння; доктрина розглядає теорії прямого та непрямого причинного-наслідкового зв’язку як умови цивільно-право­вої відповідальності.

Єдиним для всіх країн є поняття шкоди, яке охоплює витрати, понесені кредитором та втрату, пошкодження (зменшення вартості) його майна (пряма, позитивна шкода), а також неотримані кредитором доходи, які він міг би отримати, якби боржник належ­но виконав зобов’язання (упущена вигода).

У доктрині розроблено класифікацію збитків та шкоди за різними підставами[3]:

за змістом втрат: майнова шкода — виявляється в зменшенні майна кредитора; немайнова (моральна) шкода — виявляється в ушкодженні психологічного (душевного) статусу особи, спричиненні страждань, переживань, утрат немайнового характеру (у договірних відносинах, як правило, не відшкодовуються, а лише в деліктних);

за способом виникнення: прямі збитки — є наслідком безпосередніх дій боржника; непрямі або «віддалені» збитки — є наслідком складних юридичних фактів (дій боржника та третіх осіб або зовсім інших обставин) і не підлягають відшкодуванню;

за характером порушення зобов’язань: компенсаторні збит­ки — стягуються натомість виконання зобов’язання й виключають примусове його виконання в натурі; мораторні збитки — стягуються за прострочення виконання; присуджуються поряд із примусовим виконанням зобов’язання в натурі;

за способом обчислення: конкретні збитки — дійсні збитки, яких зазнала сторона за договором, розмір яких слід довести; абстрактні збитки — стягуються незалежно від фактичних збит­ків і обчислюються як різниця між договірною та ринковою ціною товару.

У німецькій доктрині розрізняють також шкоду, завдану інтересам виконання, яка виникає внаслідок невиконання зобов’я­зання, і шкоду, завдану довірі, тобто шкоду, яка виникає у майбутньому.

У праві Франції, Англії та США виділяють так звані передбачувані збитки, які були чи могли бути передбачені в момент укладення договору. За винятком випадків навмисного порушення договору боржником, відшкодуванню підлягають тільки такі збитки; вони ж включають реальні збитки та упущену вигоду.

В англо-американському праві існують також такі види
збитків:

номінальні збитки (номінальна шкода) — це символічна сума, яка стягується з боржника на користь кредитора для підтвердження формального права останнього у випадках, коли фактичних збитків не настало;

збитки на підставі «оманливої» довіри (reliance damages) — сума, яку кредитор розумно витратив, сподіваючись на належне виконання договору; вони не можуть перевищувати передбачуваних збитків; як правило, застосовуються, якщо позивач не в змозі довести розмір передбачуваних збитків;

каральні збитки (punitive damages, exemplary damages) — обчислюються виходячи не з обсягу завданих кредиторові збитків, а з необхідності покарати за порушення договору у випадках, коли поведінка боржника містить обман (fraud) або злий умисел (malice), або якщо порушення договору становить самостійний делікт;

загальні збитки (general damages) — які є природним наслідком порушення даного договору та не потребують доказів від позивача;

особливі збитки (special damages) — які випливають з особ­ливих фактів чи ситуацій і потребують достовірних доказів; щодо упущеної вигоди позивач повинен довести, що вона передбачалася.

У вирішенні проблеми вини як підстави відповідальності в договірних зобов’язальних відносинах у континентальній та англо-американській правових системах також склалися дещо різні підходи. У романо-германському праві вина боржника є обов’яз­ковою умовою відповідальності; її наявність припускається, а обов’язок спростовувати цей факт покладається на боржника. Принцип презумпції вини боржника закріплено у відповідних нормах ФЦК (ст.1147) і НЦК (пар.282).

Доктрина розглядає такі форми вини боржника: умисел, який, безумовно, спричиняє відповідальність, зокрема можливість стягнення непрямих збитків; недбалість (вважається грубою виною), за якої боржник не виявляє звичайної обережності, притаманної поміркованій людині; необережність (вважається легкою виною; термін застосовується в безоплатних угодах) — боржник не виявляє турботливості, яка властива йому в особистих справах[4].

Якщо відповідач доведе відсутність своєї вини, то він звільняється від відповідальності. До обставин, що звільняють боржника від відповідальності, належать також невідворотні й непередбачувані обставини: непереборна сила як природного, так і сус­пільного характеру; випадок (обставини, за які не відповідає жодна зі сторін); економічна неможливість виконання зобов’язання внаслідок різкої зміни кон’юнктури ринку, підвищення цін, девальвації та інших обставин, які неможливо було передбачити. В окремих видах договірних відносин відповідальність може наставати, проте, і в разі дії непереборної сили чи випадку (повітряні перевезення, схов тощо).

В англо-американському праві встановлено принцип безвинної (абсолютної) договірної відповідальності боржника за порушення зобов’язання, тобто незалежно від вини. До того ж, такі обставини, як непереборна сила та випадок, за загальним правилом не звільняють боржника від відповідальності.

Основним (практично єдиним) засобом такої відповідальності за нормами загального права є грошове відшкодування, яке завжди можна отримати та яке за англо-американською доктриною договору вважається адекватним реальному виконанню. Отже, боржник у жодному разі не може відмовитися від виконання (вип­лати компенсації), посилаючись на неможливість цього. Однак судовою практикою встановлено винятки з цього правила — обставини, за яких боржник звільняється від відповідальності:

випадкова загибель предмета договору, що є індивідуально-визначеною річчю;

смерть чи хвороба боржника за договором, в якому його особистість має істотне значення;

зміни в праві (законодавстві), що створюють неможливість виконання;

суттєві зміни зовнішніх економічних обставин, що роблять виконання вкрай невигідним для боржника;

втрата сенсу договору («даремність» договору) — радикальні зміни обставин, які скасовують саму основу договору та які сталися незалежно від волі сторін після укладення договору;
(у праві США прийнято вужче тлумачення теорії «даремності» договору як втрати цілі, задля якої він укладався);

нездійсненність виконання — настання обставин, відсутність яких була основною передумовою укладення договору (роз­глядається в праві США).



[1] Див.: Богатых Е. Гражданское и торговое право… — С. 159—160; Гражданское и торговое право капиталистических государств... — С. 279—282; Жалинский А., Рерихт А. Введение в немецкое право… — С. 352—353.

[2] Гражданское и торговое право капиталистических государств... — С. 281.

[3] Див.:Богатых Е. Гражданское и торговое право… — С. 162; Гражданское и торговое право капиталистических государств… — С. 282 — 286;  Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах... — С. 190—192; Жалинский А., Рерихт А. Введение в немецкое право… — С. 368 — 370.

[4] Див: Богатых Е. Гражданское и торговое право… — С. 163; Гражданское и торговое право капиталистических государств... — С. 286; Жалинский А., Рерихт А. Введение в немецкое право… — С. 366—367.