7.5. Господарство і фінанси Запоріжжя

В економіці Запоріжжя землеробство довго відігравало дру­горядну роль. Через свою трудомісткість воно було малорента­бельним. Скотарство ж приносило вп'ятеро більший прибуток, ніж хліборобство. Поширеними промислами були рибальство, бджільництво й полювання. Ці галузі тривалий час залишали­ся головними джерелами запорізького багатства. Запорізьке господарство поступово еволюціонувало від простих до склад­них форм, від елементарних промислів у незайманому степу до організованого скотарства і рільництва.

• Етапним у розвитку господарства Січі можна вважати 1734 р. — рік виходу запорожців з підданства Кримському хан­ству, повернення в Україну й заснування Нової Січі. Склада­ються умови для переходу від напівнатурального господарства до товарного. Природні й соціальні умови визначали організа­ційну форму запорізького господарювання в степу — зимівник (хутір). Так, один із зимівників останнього кошового отамана Петра Калнишевського знаходився в балці Водяній на відстані 50 км від Січі. Тут стояли три хати, одна з яких панська -двокімнатна, на чотири вікна, з дерев'яним дахом. У двох інших, критих очеретом, жили служники. На обійсті були також дві великі комори, хлів, два льохи, дві стайні, кузня і вітряк. Тут працювало ЗО робітників.

Д.І. Яворницький вважав, що зимівників було декілька тисяч. Більшість з них - дрібні напівнатуральні господарства. Індивідуальний сектор запорізької економіки можна охарак­теризувати як самозабезпечувану економіку прожиткового мінімуму, коли будь-яка особиста діяльність доповнюється ха­зяйнуванням на землі. Такий патріархально-парцелярний тип сільської економіки досить демократичний, але він внутріш­ньо нестійкий.

На Запоріжжі в основі економічного устрою лежала ідея володіння, а не право власності. Землею володіло військо, вона належала всім і кожному козаку, причисленому до війська. Щодо землі, січового й курінного майна — ніхто із запорожців не був особою, відокремленою від громади. Але й саме Військо Запор­ізьке як юридична особа не було приватним власником, бо того­часна військова власність тотожна сучасній державній власності. Тобто Січ мала (на зразок загальнонародної) колективну власність, здобуту завоюваннями або спільними зусиллями.

Загальнокозацьке володіння землею не виключало можли­вості індивідуального землекористування членами війська, які належали до січового й паланкового одруженого козацтва. Осо­бисте господарювання на військовій землі дозволялося зви­чаєвим правом вільного займу земельної ділянки, що обме­жувалася лише таким же правом будь-якого іншого козака. Кожний запорожець міг претендувати на землю там, де хотів, де встиг осісти першим і скільки брався її освоїти. Саме на праві займанщини склалися запорізькі хутірські господарства-зимівники.

Бездомні, безсімейні курінні козаки - "товариство" - не мали ніякої власності, крім виплати за службу, грошей, зароблених

промислом чи добутих шаблею. Право власності на здобич, здо­буту на війні, обмежувалося звичаєм. Перед походом кожний запорожець давав присягу, що всю воєнну здобич віддасть для поділу на користь війську та курінному товариству.

Проте, вкладаючи в господарство свої гроші й працю, ок­ремі хазяї, які вже з'явилися на Запоріжжі, прагнули змінити умовну власність на безумовну. Можливості й переваги інди­відуального володіння вже були відомі низовим козакам. Про економічну свідомість запорожців свідчить наявність суворих покарань за злочин проти власності.

Таким чином, Запорізька Січ, Військо Запорізьке низове не було військом у типологічне точному розумінні цього терміну, тобто не являло собою озброєну силу, що займалася виключно службою і війною й матеріально повністю існувала за рахунок народу. Січ завжди залишалась економічною структурою, яка значною мірою самозабезпечувалась продукцією власних про­мислів і господарюванням на власній території. Разом з тим Січ не була і замкнутою автаркією, вона вела активну зовніш­ню торгівлю.

Отже, господарські процеси на Січі розвивалися поступово, якихось бурхливих переворотів, радикальних змін не було.

Дуже стримували економічний розвиток і колонізацію запо­розької України спустошливі татарські набіги. Лише в останню чверть XVIII ст. у степи Південної України приходить спокій.

При відсутності приватної власності на землю на Запоріжжі не заборонялась і не обмежувалась рухома приватна власність (гроші, речі, худоба, човни). Обидві форми власності - колек­тивно-військова та індивідуально-приватна - не протистояли одна одній, а співіснували.

Торгівля і фінанси Запоріжжя визначались особливостями його господарства, способу життя, суспільного ладу.

Внутрішня торгівля обмежувалася продуктами харчуван­ня й предметами побутового вжитку. Попит на ці товари за­безпечувався місцевим виробництвом й кустарними ремесла­ми. Більш вагомою для Запоріжжя була зовнішня торгівля. На Січ завозили предмети найпершої потреби: хліб, горілку, тютюн, порох та бойові припаси, дорогу зброю, тканини, гото­вий одяг, кінську зброю. Вивозили ж сіль, рибу, худобу, хутро.

Безперервні війни і походи вкрай розорили б Запоріжжя, коли війна хоча б частково не покривала витрат. Довгий час фіскальна система Запоріжжя об'єктивно могла спиратися лише на зовнішні джерела — військову здобич, "жалованье"

царське. Царі й гетьмани періодично посилали на Січ гроші, провіант, різне спорядження. Скарб поповнювали торгові по­датки з ринкових товарів, мито за перевезення й транзитну торгівлю — тобто посереднє оподаткування, а також податки з промислів й оренди. Фінансовий стан Січі дуже залежав від припливу легко ліквідних активів: золота й срібла, а також дорогоцінних посуду, зброї, тканини, килимів, коней і худоби.

Запорізька Січ не мала власної банківської і грошової си­стеми. В обігу ходили гроші різних країн. Через відсутність власної валюти Січ іноді переживала "голод" готівки, що зви­чайно супроводжувалося великим попитом на гроші.

На Січі велись досить значні кредитні операції і продаж цінностей з відстрочкою платежу. Нормальним процентом на позичений капітал визнавали 12,5%, а здебільшого вимагали "на всякий тиждень по рублю".

Отже, Січ знала різні форми кредитних операцій та угод на передачу в тимчасове користування майна й матеріальних цінностей. Існував на Запоріжжі й державний кредит. Таким чином, фінансовий і взагалі державний устрій Запорізької Січі складався в процесі самостійного розвитку українського сус­пільства, був, без сумніву, і продуктом міжнародних впливів.

Отже, XVI - XVIII ст. - це період розкладу феодального і генези індустріального суспільства. Для господарства передо­вих західноєвропейських країн визначальним було пануван­ня мануфактурного виробництва і формування ринку найма­ної праці, становлення фермерського господарства та світового ринку. І хоч український народ вступив у добу без своєї дер­жави, в Україні відбулися помітні зрушення в сільському гос­подарстві та аграрних відносинах, у промисловому виробництві, торгівлі. Всі ці зміни були позначені реаліями, що випливали з факту входження Лівобережної України (з Києвом) і Запо­ріжжя, а згодом і Півдня України з Кримом до складу Ро­сійської держави. Одним з найголовніших наслідків соціаль­но-економічних процесів указаного періоду було формування економічної спільності всього українського народу, чому не в змозі були перешкодити ані державні кордони між Правобе­режною та Лівобережною Україною, ані відмінності у держав­но-політичному устрої цих регіонів.

Питання для повторення

1. Визначте умови переходу від феодалізму до індустріального суспільства в країнах Західної Європи.

2. Буржуазні революції XVII - XVIII ст. і їх вплив на розвиток капіталізму.

3. В чому полягали зміни в сільському господарстві західноєвро­пейських країн періоду розкладу феодалізму і генезису капіталізму?

4. Зрушення в аграрних відносинах України середини XVII ст.

5. Охарактеризуйте становище українського селянства в другій половині XVII ст.

6. Вкажіть категорії землевласників України другої половини XVII ст.

7. Соціальна еволюція українського козацтва другої половини XVII ст.

8. Розкрийте процес закріпачення селянства у XVIII ст.

9. Українська шляхта і козацька старшина Лівобережної Украї­ни у XVIII ст.

10. Особливості аграрних відносин Правобережної України кінця XVII - XVIII ст.

11. В чому полягав зміст аграрних відносин Галичини кінця XVII - XVIII ст.?

12. Розвиток сільського господарства України за доби пізнього феодалізму.

13. В чому полягали особливості мануфактурного виробництва України?

14. Охарактеризуйте зміни в соціальній структурі українського суспільства кінця XVII - XVIII ст.

15. Визначте чинники, що впливали на розвиток торгівлі в Ук­раїні доби пізнього феодалізму.

16. Які зрушення в господарському житті України свідчили про формування національного ринку?

17. Вкажіть основні напрямки зовнішньої торгівлі України. Які товари були предметом експорту-імпорту?

18. Грошовий обіг в Україні кінця XVII - XVIII ст.

19. Формування кредитної системи і розвиток лихварського ка­піталу кінця XVII - XVIII ст. в Україні.

20. Фінанси і податкова система України періоду пізнього феода­лізму.

21. Характерні риси господарського життя Війська Запорізького низового.

22. Особливості аграрних відносин на Запоріжжі.

23. Торгівля і фінанси Запоріжжя. Особливості становлення і розвитку.