Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

7.7. Компенсація моральної шкоди в праві зарубіжних країн

7.7. Компенсація моральної шкоди в праві зарубіжних країн

Право зарубіжних країн визнає такий вид шкоди як моральна шкода й можливість її компенсації, переважно, у деліктних зобов’язаннях. Досвідом країн, що розглядаються, накопичена багата практика застосування цього правового інституту. У Німеччині компенсація моральної шкоди регулюється нормами НЦК (пар. 847, 823), у яких ідеться про «немайнову» шкоду та виплату грошової компенсації за таку шкоду. У доктрині та судовій практиці застосовується термін «компенсація за страждання» (або «шкода, завдана почуттям»). Безпосередньо норми НЦК передбачають можливість такої компенсації у випадках тілесних ушкоджень, заподіяння іншої шкоди здоров’ю, неправомірного обмеження свободи потерпілого. Під стражданнями розуміють фізичні й душевні страждання (переживання), а під немайновою шкодою — зменшення немайнових прав і благ, які належать особистості.

Судовою практикою, виходячи з конституційного закріплення прав особистості та їх недоторканності, визначено інші види порушень, які є підставою для виникнення зобов’язань з компенсації моральної шкоди: порушення таємниці листування та записів конфіденційного характеру, втручання в приватне життя особи внаслідок несанкціонованої фотозйомки, розголошення відомостей про приватне життя та ін.

Французький цивільний кодекс містить статтю (ст. 9), яка безпосередньо передбачає захист особистих немайнових прав. Однак ще до її введення судова практика застосовувала такий спосіб захисту, як компенсація моральної шкоди, на основі загальних норм щодо деліктних зобов’язань (ст. 1382, 1383). Пояснюється це тим, що в законі сам термін «шкода» згадується як загальна категорія, і розмежування її на майнову чи немайнову шкоду як підставу відповідальності не повинно проводитися; відшкодуванню повинна підлягати будь-яка шкода. До зобов’язань із відшкодування майнової та немайнової шкоди застосовується загальний підхід; у деяких випадках у судовому рішенні за позовом про відшкодування шкоди навіть не зазначається, яка частина гро­шової суми присуджується для відшкодування майнової, а яка — для компенсації немайнової шкоди.

Однак у теорії та судовій практиці такий розподіл існує: шкоду, завдану особистим немайновим правам і благам, називають моральною (dommage moral). Остання тлумачиться як зменшення немайнових, а в деяких випадках і майнових прав і благ, тобто можливість присудження компенсації безпосередньо не залежить від наявності в потерпілого страждань.

У праві Англії та США існує декілька варіантів визначення поняття, аналогічного поняттю моральної шкоди: психічна шкода (psychological injury), психіатрична шкода (psychiatric injury), нер­вовий шок, потрясіння (nervous shock), звичайні переживання (ordinary chock). Найбільш поширеним у праві Англії та США і наближеним до поняття моральної шкоди є термін «психічна шкода».

Англо-американське право насамперед розрізняє саму ціль відшкодування психічної шкоди: компенсаційну — у разі простого необережного її спричинення та штрафну — у разі навмисного або з грубої необережності заподіяння такої шкоди[1]. У першому випадку делінквент відповідає лише за фізичні страждання, які є наслідком душевних страждань, а в другому — як за будь-які психічні (душевні) страждання, так і за фізичні.

Умовами виникнення зобов’язань з компенсації немайнової (моральної, психічної) шкоди в усіх країнах є умови, практично аналогічні до тих, що встановлені для відшкодування майнової шкоди. Такі зобов’язання виникають у деліктних правовідносинах, та, як виняток, можуть виникати в договірних. Найчастіше вони застосовуються в разі навмисного заподіяння шкоди та в тих видах контрактних відносин, де порушення умов договору за своєю природою найбільш імовірно спричинятиме і психічні втрати, тобто коли такий наслідок порушення договору, як наявність моральної шкоди, є передбачуваним.

Складною є проблема розміру відповідальності за таку шкоду. У жодній з країн не існує єдиної законодавчо закріпленої або створеної судовою практикою методики визначення обсягу немайнової (психічної) шкоди та розміру адекватної компенсації.

За німецьким правом (пар. 847 НЦК) компенсація за перенесені страждання повинна бути справедливою: до уваги береться загальний принцип вирівнювання вигоди; потерпілий має бути поновлений у стані, який існував до порушення його прав чи інте­ресів, однак він не повинен одержати вигоду внаслідок компенсації йому такої шкоди. У процесі встановлення розміру справедливої компенсації судова практика враховує такі показники: фізичні страждання потерпілого (особлива чутливість до болю, вид тілесного ушкодження, тривалість лікування та наслідків), психічні страждання (наслідки, спотворення зовнішності, вік, можливість продовження колишньої роботи, ступінь усвідомлення скрутності свого становища, хвилювання за долю сім’ї, можливість збереження індивідуальних якостей особистості (талантів, нахилів), особлива психічна вразливість, схильність до переживань), ступінь вини заподіювача шкоди, його майновий стан та ін. Під час обчислення розміру компенсації за моральну шкоду також будуть братися до уваги суми компенсацій, які призначалися судами раніше в аналогічних справах.

У Франції, де законодавство й судова практика не обмежують особисті немайнові права й блага яким-небудь визначеним переліком і допускають компенсацію моральної шкоди в необмеженій кількості випадків, суд задовольняє позови про компенсацію моральної шкоди, керуючись вимогами справедливості. Це означає, що суддя не буде посилатися на арифметичні розрахунки, а враховуватиме усі відтінки стосунків, які дуже важко зважити, і тому будь-яке рішення неминуче буде довільним. Воно залежатиме також від зв’язку, що існує між окремими випадками моральної шкоди й тим відшкодуванням, яке опосередковано може полегшити стан потерпілого. Буде взято до уваги й оцінено всі конкрет­ні обставини даного випадку, такі, зокрема, як справжні потреби потерпілого, зловмисність особи, яка заподіяла шкоду, причини, що спонукали потерпілого висунути вимоги про компенсацію.
В окремих випадках суддя може застосувати символічне засудження, таке, наприклад, як зобов’язання сплатити один франк.

Спільність правових систем Англії та США зумовлює подібність підходів до розв’язання проблеми розміру компенсації психічної шкоди. Судовою практикою випробувано різноманітні способи вирішення цього питання. У деяких судових рішеннях застосовувався часовий підхід, який припускає, що гострота сприйняття хвилювань, болю пом’якшується з плином часу. Суть іншого підходу полягає в тому, що «вартість» страждань має оцінюватися за допомогою «ринкових» критеріїв: наприклад, слід з’ясувати, за яку суму грошей людина погодиться добровільно пережити операційний біль, і призначити цю суму в якості компенсації.

В основу ще одного зі способів покладено оцінку втрати життєвих перспектив: вираховується приблизно, наскільки потенційно скорочується тривалість життя потерпілого у зв’язку із заподіяним йому ушкодженням здоров’я порівняно зі середньою три­валістю життя в країні. Цей спосіб не застосовується у випадках заподіяння каліцтва дітям через те, що їх життєвий статус ще не склався

В юридичній літературі виділяють три загальнотеоретичні підходи до вирішення питання про розмір відшкодування психіч­ної шкоди, що склалися в англо-американській судовій практиці — концептуальний, особистісний і функціональний[2]. Суть концептуального підходу полягає в проведенні аналогії з майновою шкодою: життя людини, як вважається, — це також майно; функції організму — такі ж цінності, як, наприклад, будинок, акції та ін. Отже, кожна частина тіла має об’єктивну цінність, і в разі її втрати чи пошкодження вона має бути замінена (грішми, відповід­ним благом, яке може бути надбане завдяки їм). Практикою застосовується так звана «тарифна система», відповідно до якої розмір відшкодування залежить від тяжкості каліцтва. Так, наприклад, втрата ока оцінюється в 3000—4000 ф.ст., вказівного пальця — в 1250 ф.ст., травма щелепи — в 6250 ф. ст. і т.д.

В Англії діє так звана Тарифна схема компенсацій, яка застосовується Комісією з питань компенсації шкоди, завданої злочином, з 1994 р.[3] За цією схемою відшкодовується фізична чи психічна шкода, пов’язана з насильницькими злочинами, яка при­звела до зниження життєвої активності: пониження працездатності, здатності до навчання, розриву соціальних зв’язків, психічних розладів та інших (у тому числі біологічних) уражень. Усі види шкоди розбиті в Тарифній схемі на 25 видів з єдиним розміром компенсації у кожній групі. Мінімальний розмір компенсації в разі тривалості психічних (душевних) хвилювань і розладів від 6 до 16 тижнів становить 1 тис. ф.ст. Індивідуальні особливості кожної справи в разі застосування цієї схеми ігноруються.

Особистісний підхід полягає в тому, що глибина переживань, викликаних ушкодженням здоров’я, залежить від особливостей психіки потерпілої особи. Тому призначення компенсації має на меті поповнити певним чином втрату можливості насолоджуватися життям у теперішньому і майбутньому (втрату щастя). Очевидно, що розмір компенсації за таких умов визначається довільно. Функціональний підхід передбачає неможливість встановити «цінність» щастя, а тому, як вважається, суд має присуджувати позивачеві таку суму, котрої було б достатньо для його задоволення. Безумовно, розглянутими методиками не вичерпується досвід англійських судів і судів США, оскільки специфічні особливості має кожен вид деліктного правовідношення.

Необхідною умовою відповідальності за психічну шкоду в цій правовій системі є так звана «причетність» потерпілого до події, що спричинила шкоду, іншими словами встановлення безпосереднього причинного зв’язку такої шкоди з протиправним діянням відповідача. Досить жорсткі критерії застосовуються судами й стосовно принципу передбачуваності виникнення психічної шкоди, яка є однією з умов виникнення права на її компенсацію.

Слід зауважити, що вимога про компенсацію психічної (моральної) шкоди не завжди є предметом судового розгляду. Досить часто заподіювач шкоди та потерпілий вирішують це питання в позасудовому порядку.



[1] Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах… — С. 213—215.

[2] Див.: Мачульская Е. Е. Проблемы возмещения морального вреда в трудовом праве. // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. МГУ, 1994. — № 1. — С. 24—30.

[3] Див.: Эрделевский А.М. Компенсация морального вреда: анализ законодательства и судебной практики... — С. 24.