Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

7.7. МЕТОДИ НОРМУВАННЯ ТРУДОВИХ ПРОЦЕСІВ

Сукупність заходів та розрахунків, за допомогою яких відбу­вається процес встановлення норм, становлять конкретні методи нормування. У практиці нормування праці застосовуються такі ме­тоди нормування: аналітичний, укрупнений та сумарний досвідно-статистичний, які мають більш диференційовані різновиди.

Досвідно-статистичні (або сумарні) методи передбачають встановлення норм в цілому на всю роботу без поелементного аналізу операцій і проектування раціональної організації праці. Придосвідному методі норми визначаються на основі особистого досвіду нормувальника, а при статистичному - на основі статистичних даних про фактичні затрати часу на виконання аналогічноїв минулому. Досвідно-статистичні методи не можна вважати науковими, оскільки норми розробляються без необхідного аналізу фактичних умов праці. Такі норми не забезпечують ефективне використання виробничих ресурсів і повинні замінятися нормами, встановленими аналітичними методами. роботи

Сутність сумарного досвідно-стогистичного методу полягає у визначенні норми на основі приватною досвіду особи, що встановлює норму, з урахуванням даних оперативного й статистично­го обліку витрат часу або даних про виконання норм виробітку на аналогічні роботи в минулому чи шляхом порівняння складності виконання операції та загального обсягу нормованої праці з аналогічними, раніше виконуваними роботами.

Сумарний досвідно-статистичний метод має кілька різновидів встановлення норми:

- на основі порівняння складності та обсягу даної роботи з такими, що виконувались раніше;

  - на основі даних оперативного й статистичного обліку про витрату часу на аналогічні роботи,

-      за досвідом особи у встановленні норм праці;

 -     за результатами узагальнення сумарних спостережень за
використанням робочого часу на цих операціях, роботах.

Сутність укрупненого методу полягає у визначенні норми на основі попередньо розроблених укрупнених розрахункових ве­личин — витрат робочого часу на типові операції, деталі чи види робіт з типовими умовами їх виконання, конкретні витрати часу отримують з таблиць, графіків, номограм або розраховують за допомогою емпіричних формул.

Укрупнений метод також має два різновиди:

1)  норми встановлюються за типовими нормами-еталонами,
що розраховані на типові умови техніки, технології, організації
виробництва і праці та зведені у таблиці, графіки, номограми;

2)норми встановлюються на окремі операції, деталі та види
робіт на основі вивчених залежностей, відображених у низці ем­піричних формул.

За допомогою аналітичних методів проводиться наукове обгрунтування норм праці на підставі аналізу конкретного трудового процесу. Для цього операція, яка нормується, розділяється на складові елементи; потім визначаються технічні, організаційні, економічні та інші фактори, що впливають на тривалість виконан­ня кожного елементу; далі проектується раціональний склад операції і  послідовність виконання її елементів із врахуванням опти­мального поєднання факторів, що впливають на їхню тривалість. Після цього розраховуються затрати часу на кожен елемент, і їх сума, що визначає норму часу на операцію в цілому. Одночасно по­винні розроблятися організаційно-технічні заходи, що забезпечу­ють впровадження запроектованого трудового процесу і встанов­леної норми.

Сутність аналітичного методу полягає в сукупності та послідов­ності таких дій:

—  розкладання виробничого процесу на складові частини,

—дослідження факторів, що впливають на тривалість кожно­го з елементів операції,

—проектування (на основі дослідження) нового, ефективного
складу, послідовності й тривалості операції з урахуванням сучас­них досягнень у підвищенні продуктивності праці.

Аналітичний метод має два різновиди:

1)     технічний розрахунок  норми за нормативами складових
елементів норми часу залежно від режимів роботи устаткування,
організації обслуговування та виробничих можливостей робочо­го місця, застосування найкращих, найефективніших методів органі­зації та способів праці. Розрахунки (відповідно до ступеня дифе­ренціації) можуть бути:

- за мікроелементними нормативами;
-  за диференційованими нормативами;

- за укрупненими нормативами;

2)    технічний розрахунок норми на основі досліджень витрат
робочого часу та режимів роботи устаткування у реальних ви­
тратах часу та експериментальних режимів роботи устаткування,
на засадах чого проектуються раціональні трудовий і виробни­чий   процеси;   отримані   норми   порівнюються   з   нормативними
матеріалами.

 

За методикою одержання вихідних даних аналітичні методи по­діляються на аналітично розрахункові і аналітично дослідні.

Якщо затрати часу на кожен елемент операції і на операцію в цілому визначаються на основі нормативних матеріалів (науково обгрунтованих міжгалузевих, галузевих чи місцевих нормативів). Такий метод називається аналітично розрахунковим.

Якщо затрати часу на кожен елемент операції і на операцію в цілому встановлюються на основі безпосередніх вимірювань цих затрат на досліджуваних робочих місцях шляхом проведення фо­тографії робочого часу або хронометражу, такий метод називаєть­ся аналітично-дослідним.

Нерідко зустрічаються випадки одночасного використання обох різновидів аналітичного методу, коли одні елементи норми часу Встановлюються за нормативами, а інші —- на основі конкретних вимірювань.

На практиці найпоширеніший аналітично-розрахунковий метод, оскільки його застосування менш трудомістке, дає можливість Розрахувати норми ще до початку трутового процесу і сприяє рівнонапруженості норм.

Досягнення рівнонапруженості норм — важлива і складна проблема. Для її вирішення необхідно забезпечити високу якість і єдність нормативних матеріалів, методів і методик нормування праці; достатню кваліфікацію технологів та спеціалістів з нормування праці; матеріальну і моральну зацікавленість працівників у високій якості норм праці.

Таким чином, особливістю технічно обґрунтованих норм є застосування розрахункових методів, які дозволяють широко використовувати досягнення науки і техніки, досвід найкращих робіт­ників в удосконаленні праці та виробництва. Ці норми являють собою встановлений для певних організаційно-технічних умов час на виконання роботи, виходячи з повного використання виробничих можливостей устаткування і робочого місця з урахуванням передового виробничого досвіду. Наукове обгрунтування норми, у свою чергу, повинно випливати із забезпечення таких головних умов:

—наявності раціонального технологічного процесу та ефектив­ної організації виробництва і праці;

—безумовного виконання роботи виконавцями відповідної
кваліфікації (тобто кваліфікація робітників-виконавців має відповідати ступеню складності, кваліфікації роботи), а рівень продуктив­ності їхньої праці дещо перевищував би середню продуктивність праці робітників, зайнятих на аналогічних роботах, та відповідав би стійким, але не рекордним показникам їхньої роботи.

Особливістю досвідно-статистичних норм є використання звітно-статистичних відомостей про фактичні витрати часу на дану чи подібну роботу або обсяг виробленої продукції за звітний період. Їх широко застосовують в одиничному та малосерійному виробництві, де, як правило, відсутні детальні розробки технологічного процесу, а тому встановлення технічно обгрунтованих норм потребує значних витрат праці нормувальників. Головною вадою цих норм є те, що вони не фіксують наявні недоліки в організації праці, не відображають наукові досягнення і не орієнтують на передовий досвід, бо узагальнюють лише звітно-статистичні відомості. Як правило, рівень досвідно-статистичних норм знижений, тому їх легко перевиконують. Це відбувається, як правило, тому, що цим типом норм не враховуються повною мірою організаційні й технічні умови виробництва. Вони не є прогресивними, тобто не враховують зростання технічної озброєності, впровадження нової техніки, поліпшення його організації виробництва та вдосконален­ня праці.

Особливості виробничих умов, технологічних і трудових процесів обумовили необхідність застосування різноманітних норм.

За видами (призначенням сфери нормування праці) норми бувають такі:

—норма часу — нормування тривалості робочого часу, не­
обхідного для виконання певної роботи (одиниці продукції);

—норма виробітку — нормування кількості продукції, роботи,
послуг, яку потрібно виробити за робочу зміну;

—норма обслуговування —- нормування кількості одиниць
устаткування, апаратів, агрегатів, які робітник має одночасно обслуговувати протягом зміни;

—норма чисельності — нормування чисельності робітників, необхідної для забезпечення безперебійної роботи устаткуван­ня, робочого місця протягом зміни, за наявних організаційно-технічних умов та встановленого обсягу роботи.

За сферою застосування норми диференціюють так:

— за територіально-регіональним застосуванням: регіональні, державні, міждержавні (міжнародні);

—  за галузевим застосуванням: загальнопромислові, галу­зеві та підгалузеві, підприємства.

За методом обгрунтування норми бувають:

— технічно обгрунтовані;

—  досвідно-статистичні.

За побудовою та ступенем укрупнення:

—  диференційовані (на окремі види операцій, умов);

—  укрупнені (на операцію в цілому, без диференціації на складові),

—  типові (для типових операцій, умов праці, робочих місць);

—  комплексні (на трудовий комплекс в цілому чи на циклічні комплекси операцій);

—  єдині (для всіх або окремих підприємств на технологічно-однорідні роботи і трудові операції).

За періодом дії норми бувають:

—  постійні (діють увесь період існування тих організаційно-технічних умов, для яких вони були створені);

—  сезонні (діють лише конкретної пори року),

—  тимчасові (діють обмежений період часу: до досягнення повного освоєння нового устаткування, технології, операції);

— одноразові (встановлюються на одноразові роботи, операції).

Існує також класифікація норм, що поєднує енергомісткість праці виконавця, витрати робочого часу та отримані результати. Така двоїстість у нормуванні обумовила появу на підпри­ємствах зарубіжжя норм і нормативів, які одночасно використову­ються як складові елементи організації виробництва і праці та оплати праці робітників. Це дає змогу враховувати як технічні вимоги виробництва, так, певною мірою, — і фізіологічні можливості людини При цьому зв'язок фізіологічних складових трудового про­цесу з його результатами обумовлює впровадження більш об'єктив­ного матеріального стимулювання робітників (рис. 4.3).

У сучасному великому технологічно й технічно розвиненому виробництві застосовують майже всі ці норми, виходячи з конк­ретних особливостей та потреб підприємства.