8. 4. Транснаціональні банки як основні суб’єкти міжнародної банківської справи

8.4. Транснаціональні банки як основні суб’єкти міжнародної банківської справи

Основними суб’єктами міжнародної банківської справи сьогодні є транснаціональні банки (ТНБ) — головна організаційна форма транснаціонального банківського капіталу.

Транснаціональний банківський капітал є національним за походженням та міжнародним за сферою діяльності. Він одночасно виступає складовою національної економіки і важливим елементом функціонування світового господарства. Коли банківський капітал переходить за національні межі, він зберігає національні особливості функціонування і водночас набуває рис банківського капіталу тієї держави, на території якої він починає діяти. Ці особливості виявляються в засобах дії, сферах діяльності, переважанні тих чи інших банківських послуг, у специфіці організаційних структур.

Транснаціоналізація банківського капіталу — багатопланове явище, яке в сучасних умовах являє собою переміщення значної частини активів банків за кордон, базування за межами країни банківських послуг, налагодження місцевих довгострокових зв’язків промислових компаній і банків однієї і тієї самої країни за кордоном, відбувається також передання інформації, нових технологій, досвіду ведення банківської справи тощо. Транснаціональний банківський капітал дедалі активніше виконує посередницьку функцію в обміні знаннями, формує сукупну робочу силу в банківській сфері на інтернаціональній основі.

Транснаціональний банківський капітал — категорія діалектична. Якщо у 60—70-ті роки можна було чітко визначити його національну належність, то зараз транснаціональний банківський капітал поступово з однонаціонального перетворюється у багатонаціональний. Форма функціонування тільки за рахунок національних коштів поступово відмирає завдяки розвитку світового фінансового ринку. Акції ТНБ продаються на міжнародному ринку акцій, і їхніми власниками є акціонери різних країн. Отже, транснаціональний банківський капітал перетворюється у багатонаціональний. При цьому його національна належність визначається національною належністю контрольного пакета акцій, який є власністю тієї чи іншої організаційної структури транснаціонального банківського капіталу.

Таким чином, транснаціональний банківський капітал — це сукупність грошових капіталів, залучених транснаціональними банками для кредитно-розрахункових та інших операцій у різних країнах світу з метою отримання найбільшого прибутку. Транснаціональний капітал своєю діяльністю сприяє зближенню національних економік.

Однак є об’єктивні фактори, які гальмують процес транснаціоналізації банківського капіталу. Серед них — втручання уряду в діяльність іноземних банків на території своїх держав, яке пов’язане із захистом конкурентоспроможності національного банківського капіталу.

Транснаціональний банківський капітал як універсальний феномен світової економіки виражає відносини між:

групами транснаціональних банків, що загострює конкурен­цію і сприяє підриву монополізму;

транснаціональним банківським капіталом та інтернаціоналізованою найманою працею;

транснаціональними і національними банківськими інституціями. Транснаціональні банківські інституції, спираючись на економіку країн базування (а ТНБ переважно належать країнам з розвинутою економікою), сповна використовують переваги глобальної організації своїх операцій; національні банківські установи намагаються завоювати ринок всередині окремих країн через знання місцевих умов, володіння унікальними послугами чи технологіями, висококваліфікованими кадрами;

транснаціональними банками і державами. Держава — вагомий фактор розвитку транснаціонального банківського капіталу. Вона стимулює його діяльність, захищає його інтереси в одних випадках і обмежує, регламентує і навіть забороняє його діяльність в інших. Транснаціональний банківський капітал спирається у своїх діях на державу, коли це йому вигідно, й ігнорує її закони й інтереси, йде на прямі конфлікти, коли заходи держави протистоять його прагненням;

транснаціональними банками й іншими міжнародними кредитно-фінансовими організаціями (МБРР, МВФ, ЄБРР та ін.). Між ними складаються багатогранні відносини, завдяки яким акумулюється і перерозподіляється позичковий капітал між країнами залежно від їхнього економічного і політичного становища. Своєю діяльністю міжнародні кредитно-фінансові організації сприяють успішному функціонуванню ТНБ на території ряду країн, впливаючи на удосконалення правової бази, яка дає змогу прибутково працювати в багатьох країнах світу. При підготовці пріоритетних проектів для фінансування міжнародні фінансово-кредитні інституції у багатьох випадках пропонують ТНБ брати в них участь. У партнерстві з ТНБ приваблює те, що вони мають певну практику та досвід у фінансуванні значної кількості проектів як у державному, так і в приватному секторах економіки різних країн, тому що інвестиційна діяльність та надання консультаційних послуг щодо розроблення проектів — це невід’ємна частина їхньої діяльності. Так, згідно зі статутом ЄБРР максимальні кошти, які можна виділити на проекти у приватному секторі, становлять 35 % від вартості проекту, решта капіталу на проекти у більшості випадків надходить від транснаціональних банків, які при цьому беруть на себе разом з ЄБРР певний ризик фінансування проекту (проектне фінансування розглядається у темі «Міжнародний ринок банківських кредитів»).

Усі особливості транснаціонального банківського капіталу на сучасному етапі дуже виразно можна спостерігати у функціонуванні та принципах діяльності траснаціональних банків. Транснаціональні банки ще з 70-х років мережами своїх підрозділів охопили всі без винятку країни — і з розвинутою економікою,
і ті, що розвиваються, а з кінця 80-х років вони проникли через кордони країн колишньої соціалістичної співдружності. Сьогодні ТНБ проводять небачені раніше за масштабами операції як у країнах базування, так і за їхніми межами; під їхнім контролем перебувають валютні та фінансові зв’язки між державами й економічні процеси у країнах. Транснаціональні банки відіграють важливу роль у сучасних процесах як на національному, так і на міжнародному рівні.

Ось уже протягом близько 35 років один із відомих у світі жур­налів «Банкір» («The Banker») аналізує роботу великих банків світу. У 1970 р. вперше було опубліковано список 300 наймогутніших банків світу. Сьогодні до цього списку включено 1000 банків. До найбільших банків світу, що входять за останніми даними до першої п’ятірки за капіталом першого порядку (основних показників, за якими складається список, близько дев’яти), відносять Citigroup (США), Mizuho Financial Group (Японія), Bank of America Corp. (США), JP Morgan Chase & Co. (США), HSBC Holdings (Велика Британія). Усі ці банки є транснаціональними.

Експерти ООН до транснаціональних відносять банки з активами не менше 2 млрд дол. і власною мережею філій не менше ніж у п’яти іноземних державах. У даному визначенні ми спостерігаємо кількісну характеристику транснаціонального банку, яка допомагає визначити міць банку, дати оцінку співвідношення сил у банківському секторі на міжнародному рівні й значною мірою прогнозувати тенденції розвитку діяльності транснаціональних банків. Якісна характеристика транснаціонального банку, на нашу думку, знайшла своє відображення у такому визначенні ТНБ: це — різновид міжнародної кредитно-фінансової організації універсального типу, більша частина капіталу якої — національна, з широко розгалуженою мережею національних та закордонних підрозділів, чия діяльність сприяє посиленню міжнародних зв’язків фінансового капіталу і взаємодії національних економік. Хоча, що стосується «широко розгалуженої мережі», то останні дані свідчать, що, наприклад, транснаціональні банки Європи закривають свої відділення та філії. Така фінансова політика великих банків відображає сучасну тенденцію до реорганізації банківської мережі. Фінансисти вважають, що ця реорганізація має природний характер і викликається потребами бізнесу. Так, загальна кількість банківських відділень у Великобританії значно скоротилася: від 21,8 тис. відділень у 1985 р. до 15 тис. у 1999 р. [2, с. 51]. На початку 2001 р. німецький банк Дрезднер банк (Dresdner Bank) ліквідував неприбуткові підрозділи закордонного корпоративного кредитування, закрив низку філій у Північній Америці, Індії, Китаї та Таїланді. Зараз банк призупиняє всі кредитні операції за межами Європи, які не пов’язані з його інвестиційною діяльністю. Витрати на здійснення цієї реструктуризації становлять понад 200 млн євро, але у результаті очікується отримати 80—100 млн євро щорічної економії [3, с. 12].

Взагалі на сучасному етапі спостерігається тенденція до укруп­нення розмірів банку. Усього у світі на початку ХХІ ст. налічувалося 847 банків з балансовою вартістю понад 100 млрд дол., більше половини з них — європейські. Розміри банку мають значення для зниження вартості продукції, участі у великих проектах й управління ризиком. Крім того, тільки банк, що має певну вагу, може мати у своєму розпорядженні спеціалістів для подолання труднощів комплексного, глобалізованого фінансового світу. Інформаційні технології все більше стають умовою і визначальним фактором роботи транснаціональних банків. Завдяки інформаційній технології банки отримують швидкий доступ до даних, що стосуються поведінки клієнтів у різних країнах світу, їх структурування, статистики, галузей та ринків, дозволяють займатися управлінням ризиками на сучасному рівні. Транснаціональні банки зростають завдяки концентрації і централізації національного капіталу.

До основних принципів діяльності ТНБ відносять:

струнку організаційну структуру, яка має сприяти проведенню банківської політики на внутрішньому і зовнішньому ринках;

застосування наукового менеджменту;

соціальну відповідальність банку за свої справи;

довгострокове планування, яке підтримує впевненість акціонерів у майбутньому банку;

якісне виконання своїх функцій, зосередження уваги на своїх клієнтах, забезпечення їх необхідними послугами;

розширення обсягів експансії банківського капіталу;

поєднання децентралізованого управління службовцями бан­ківської групи і відповідальності за свою діяльність кожного підрозділу, кожної структурної ланки, кожного банківського працівника;

матеріальне стимулювання підвищення якості роботи.

Основними функціями транснаціонального банку є:

фінансове, консультативне й інформаційне обслуговування ТНК усіх нефінансових секторів економіки у своїй країні й за кор­доном;

кредитування держав;

обслуговування ринку євровалют;

участь у фінансуванні діяльності міжнародних кредитно-фінансових організацій;

фінансування іпотек;

розрахункове обслуговування населення;

інформаційний бізнес;

обслуговування ринку цінних паперів тощо.

Виконання транснаціональними банками названих вище функ­цій сприяє прискоренню обігу капіталу, збільшенню масштабів зовнішньої торгівлі, поширенню науково-технічних досягнень, передової банківської технології, вирівнюванню платіжних балансів країн, надходженню додаткових грошових ресурсів у країну.