8.1. Обґрунтування вибору і розмірів промислових виробництв

8.1. Обґрунтування вибору і розмірів промислових виробництв

Селянин, як правило, ніколи не жив тільки з землеробства і тваринництва. Він ще мусив мати додаткові доходи: займався переробкою і реалізацією сільськогосподарської продукції, наданням гужових послуг, заготівлею і переробкою деревини і т. д. — обов’язково з урахуванням природно-економічних умов. І в країнах, які розвивались еволюційним шляхом, це має яскравий вияв. Наприклад, у країнах Скандинавії, де в структурі фермерських земель 25—30 % займають ліси, селяни в міжсезонний період заготовляють і переробляють деревину (взимку), гриби та ягоди (влітку).

У країнах Західної Європи більшість селян займаються ще й переробкою виробленої ними сільськогосподарської продукції, створивши на кооперативних засадах власні переробні підприємства. Так, у Данії кооперативні молочні заводи забезпечують 92 % виробництва молока і масла в країні, 87 % сирів. Кооперативні м’ясопереробні підприємства виробляють 92 % м’яса свиней, 48 % м’яса великої рогатої худоби і 45 % м’яса птиці. Один ко­оператив забезпечує 61 % загального продажу яєць. Істотною є питома вага цих кооперативів у експорті продукції. Так, вони забезпечують 89 % експорту масла, 67 % експорту квітів і т. д. Аналогічна ситуація спостерігається в Бельгії, Голландії, Франції та інших західноєвропейських країнах.

Після зняття в 60-ті роки обмежень щодо розвитку промислових виробництв наші колгоспи і радгоспи почали досить широко займатись цим видом діяльності і в 1998 р. у 12,2 тис. аграрних підприємств системи Мінагрополітики України налічувалось 58 тис. промислових виробництв. За останнє десятиріччя кількість промислових виробництв на підприємствах системи Мінагрополітики України збільшилась лише на 3 %. Щоправда, тут не враховано багато нових промислових виробництв, що створені за останні роки в селянських (фермерських) господарствах та інших приват­них підприємствах на селі. Так, у приватному підприємстві «Таїр», що створене в 1998 р. трьома колишніми спеціалістами з вищою освітою держплемзаводу ім. Фрунзе Сакського району Автономної Республіки Крим (заступником директора з економіки, інженером і заввідділом матеріально-технічного постачання), успішно функціонує 5 промислових виробництв: млин, пекарня, крупорушка, виробництво макаронів, олійня. Вони переробляють як власну сировину (договір оренди 400 га земель запасу укладений на 50 років), так і давальницьку.

Водночас відбулись істотні зміни як у структурі промислових виробництв, так і в структурі промислової продукції. Так, збільшилась кількість промислових виробництв із виготовлення борошна, круп, хлібобулочних виробів, з переробки молока і м’яса. Зросли і обсяги виробництва зазначених видів продукції. Це пояснюється передусім економічною і соціальною ефективністю цих виробництв, а також скасуванням державної монополії на виробництво певних видів продукції, неврегульованістю економічних відносин виробників сировини з переробними підприємствами відповідних галузей промисловості.

Разом з тим зменшилась кількість промислових цехів з виробництва будівельних матеріалів (цегельні і черепичні виробництва, кар’єри з видобутку нерудних матеріалів, лісопереробні виробництва, цехи з виробництва вапна), іншої промислової продукції (меблів, швейних, хутряних і шкіряних виробів, а також сувенірів та художніх виробів) і зменшилось виробництво цих видів продукції. Головною причиною цього є економічна криза в країні, різке падіння платоспроможного попиту на ці товари.

При обґрунтуванні вибору промислових виробництв на сільськогосподарському підприємстві головним фактором найчас­тіше виступає збільшення доходів підприємства. Створюючи промислові виробництва і промисли, слід заздалегідь розраховувати їхню економічну ефективність, головним показником якої є строк окупності капітальних вкладень, що його визначають як відношення їх суми до додаткового чистого доходу, створеного внаслідок уведення в дію основних фондів. Для підприємств із переробки сільськогосподарської продукції строк окупності (Т) капітальних вкладень (К) розраховують за формулою:

,

де Р1 і Р2 — реалізаційна вартість продукції відповідно після і до переробки; Е — економія коштів у господарстві у зв’язку з переробкою продукції; Д — додатковий дохід від раціонального використання відходів, нестандартної і некондиційної продукції, збереження високих технологічних якостей сировини, зменшення її втрат і т. д.; В — витрати, пов’язані з переробкою продукції.

Перевагу віддають тим виробництвам, що мають менший строк окупності капітальних вкладень. При цьому враховують і ряд інших факторів, зокрема, як нові виробництва сприятимуть повнішому використанню виробничих ресурсів, перш за все трудових. У господарствах з надлишком трудових ресурсів перевагу віддають варіанту з дещо нижчим строком окупності капітальних вкладень, який, однак, забезпечує повнішу зайнятість членів колективу і більший розмір валового доходу.

Обґрунтовуючи вибір промислових виробництв, ураховують також можливість забезпечення їх сировиною, водою, паливом, електроенергією; умови реалізації товарної продукції; потребу господарства і населення в продукції чи послугах цих підприємств; наявність кваліфікованих майстрів та можливість їх підготовки; традиції та навики промислової діяльності населення тощо. Необхідність створення таких виробництв зумовлена сезонністю сільськогосподарського виробництва; тим, що вироблена продукція, як правило, швидко псується і потребує негайної реалізації, переробки чи особливих умов зберігання; доцільністю скорочення втрат основної продукції і регіонального використання відходів.

Важливо правильно визначити раціональні розміри створюваних промислових виробництв. Їхня потужність обумовлюється метою створення, умовами функціонування і попитом на продукцію. Так, установлюючи розміри переробних підприємств, ураховують наявність власної сировини і можливості її придбання — овочів, фруктів, дикоростучих ягід, грибів; цеху з виробництва зневоднених кормів — потребу підприємств у цих кормах, можливості реалізації, а також наявність сировини; забійного цеху птахофабрики — поголів’я птиці; виробництв із заготівлі бутового каменю, гравію, піску — попит на продукцію та можливості її вивезення, відвантаження; художніх промислів — наявність робочої сили відповідної кваліфікації та попит на продукцію. Розміри виробництв, що працюють на основі кооперування з промисловими підприємствами, залежать від наявних площ для їх розміщення, трудових ресурсів, потреби в продукції, забезпечення сировиною і деталями.

Остаточне рішення щодо раціонального розміру виробництва приймають на основі побудови графіка беззбитковості, який дозволяє визначити критичну точку розміру, в якій досягається беззбитковість виробництва. При цьому виникають певні труднощі при побудові графіків беззбитковості для багатопродуктових промислових виробництв (цехи з переробки молока, м’яса, вироб­ництва хлібопродуктів тощо). Передусім це стосується побудови осі абсцис графіка. Є кілька варіантів такої побудови:

у вартісному виразі. У цьому разі продукція оцінюється за плановими цінами реалізації і за певної (стабільної) асортиментної структури продукції. Такий варіант можна використовувати при побудові графіків беззбитковості щодо молоко- і м’ясоперероб­них цехів, цехів із виробництва хлібопродуктів тощо;

у натуральному виразі сировини, що надходить на переробку. У цьому разі виручку розраховують за певної (стабільної) асортиментної структури продукції. Цей варіант можна використовувати, якщо сировина однорідна (молочні цехи) і складно це зробити, наприклад у м’ясопереробному цеху, куди надходить м’ясо великої рогатої худоби, свиней, птиці.

На рис. 8.1 і 8.2 наведено графіки беззбитковості з бізнес-планів фермерських господарств, які планують зайнятись новим для себе бізнесом. У першому випадку фермер, який має 50 га сільськогосподарських угідь і до цього часу спеціалізувався на виробництві рослинницької продукції, планує створити молочну ферму на 25 корів з продуктивністю 6000 кг і цех з переробки молока. Однак графік беззбитковості цеху з переробки молока показує, що обсяги власного виробництва молока (150 т) не забезпечують ефективної його переробки: межа беззбитковості міститься в точці 200 т. Тому бізнес-планом передбачається організувати закупівлю 300 т молока в особистих підсобних госпо­дарствах населення сусіднього села.

Другий фермер, використовуючи родові традиції виробництва меду, планує налагодити випуск нової для України продукції — горіхів у меду в дрібній (100—150 г) розфасовці. Розрахунки показали, що точка беззбитковості для такого виробництва — 310 тис.  шт. умовних (100 г) стаканчиків.

Слід зазначити, що сучасний рівень розвитку техніки, як свідчить практика, дозволяє створювати невеликі за розміром, але досконалі, дешеві та високопродуктивні переробні підприємства, які сприяють значному підвищенню ефективності громадського виробництва. Крім того, створення переробних виробництв на сільськогосподарських підприємствах дає можливість використовувати нетоварну частину врожаю овочів і фруктів, що становить близько 30 % валового збору, а в тваринництві — відходи консервного виробництва.

Питання раціональних розмірів промислових виробництв у сільськогосподарських підприємствах тісно пов’язане з проблемою ефективності використання виробничих потужностей великих промислових підприємств з переробки сільськогосподарської продук­ції. І тут слід відзначити протилежні тенденції, що відбуваються у нашій країні і країнах з розвиненою економікою. Наприклад, у країнах ЄС за 1973—2000 рр. кількість молокопереробних підприємств скоротилась у 3,6 раза (з 8064 до 2195); при цьому значно зріс рівень концентрації виробництва на них. В Україні виробничі потужності близько 500 молочних заводів використовуються в останні роки на 30—36 %, 140 м’ясокомбінатів — на 20—25 %; 17 олійножирових комбінатів — на 30—40 %. Водночас за остан­ні п’ять років на сільськогосподарських підприємствах побудовано понад 1,5 тис. нових невеликих цехів з переробки молока, м’яса та насіння олійних культур.

Це неефективно з народногосподарського погляду. Однак сільськогосподарські підприємства вимушені йти цим шляхом через нерівноправність та нееквівалентність відносин з переробними підприємствами і торгівлею. Частка сільськогосподарських підприємств у ціні кінцевого продукту переробки молока і м’яса була і залишається низькою. І як наслідок: у 2002 р. збитковість виробництва молока і м’яса майже в 14 тис. господарств Мінагрополітики України становила, відповідно, 13,8 і 24 %, а молочні заводи і м’ясокомбінати в цілому закінчили рік з прибутком.

Таким процесам можна було б запобігти, якби в Україні був своєчасно прийнятий і виконувався Закон «Про особливості приватизації майна в АПК», згідно з яким під час приватизації переробних підприємств сільськогосподарським товаровиробникам передається не менше 51 % акцій. Однак затримка з прийняттям закону призвела до того, що на більшості переробних підприємств частка постачальників сировини або дуже незначна (5—10 %), або взагалі дорівнює нулю.

Натомість у країнах, де власниками переробних підприємств є фермери — постачальники сировини, спостерігаються протилежні процеси. Наприклад, у Фінляндії за останні 20 років кількість молочних заводів скоротилась майже у два рази за одночасного підвищення їхніх виробничих потужностей і поглиблення спеціалізації виробництва. Це обумовлено відсутністю гострих супереч­ностей між виробниками і переробниками молока, оскільки молочні заводи є кооперативною власністю фермерів — виробників молока. До правління молочних заводів, яке складається з п’яти чоловік, обов’язково входять чотири фермери, один з яких обирається його головою. Такий самий принцип формування і правління концерну «Валіо», який об’єднує близько 80 % молочних заводів країни.