Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

8.1. Поняття ефективності праці. Соціальне та економічне значення її підвищення.

Ефективність в широкому розумінні — це загальна результа­тивність людської діяльності. Вона відображає співвідношення одержаного корисного результату та обсягу витрачених на це ре­сурсів. Економіка — це наука про використання обмежених ре­сурсів для найповнішого задоволення потреб суспільства. Оскіль­ки потреби суспільства постійно зростають і практично безмежні, то найповніше їх задоволення може забезпечуватися лише за ра­хунок по можливості найбільш ефективного використання наяв­них ресурсів. Таким чином, ефективність — це ключова, серцевин­на проблема економіки. Економіка — це наука, насамперед, про ефективність, а правильне розуміння цієї категорії, уміння точно її визначати і розраховувати, знаходити все нові резерви її підви­щення — основне професійне призначення економістів.

При вивченні матеріалів цієї глави завдання студента полягає в тому, щоб зрозуміти соціально-економічну сутність ефективності праці та значення її цілеспрямованого підвищення, чітко з'ясува­ти принципи її визначення й основні показники (продуктивність і рентабельність праці), навчитися застосовувати показники і мето­ди вимірювання продуктивності праці, визначати фактори і зна­ходити резерви підвищення продуктивності праці, з'ясувати ме­ханізми управління продуктивністю праці на підприємстві.

 

1. ПОНЯТТЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАЦІ. СОЦІАЛЬНЕ ТА ЕКОНОМІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ її ПІДВИЩЕННЯ

Ефективність праці — це її результативність. Вона відображає співвідношення обсягу вироблених матеріальних і/або нематері­альних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання ефективності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення затрат праці. У широкому розумінні зростання ефек­тивності праці означає постійне вдосконалення людьми економіч­ної діяльності, постійне знаходження можливості працювати кра­ще, виробляти більше якісніших благ за тих самих, або і менших затрат праці.

Зростання ефективності праці забезпечує підвищення реально­го продукту і доходу, а тому воно є дуже важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільно­го продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання на основі підвищення продуктивності праці стає однією з головних цілей держав з соціальною орієнтацією економіки.

Співвідношення результатів і витрат людської діяльності, що в загальному випадку називається ефективністю, є основною про­блемою економічної теорії і господарської практики.

Витрати визначаються розміром (вартістю) використаних еко­номічних ресурсів. Пригадаємо, що економічні ресурси прийнято поділяти на три великі групи: 1) праця (людський капітал); 2) ком­поненти природних ресурсів (земля та сировина); 3) компоненти засобів виробництва (фізичний капітал). Відповідно ми можемо окремо визначити ефективність використання праці, природних ресурсів або фізичного капіталу.

Результати характеризуються обсягами та вартістю виробле­ної і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибут­ку, а також показниками конкурентоспроможності, якості жит­тя, екології й багатьма іншими. Економічні результати найчасті­ше виражаються обсягами виробленої продукції або розміром отри­маного прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати ха­рактеризуються обсягом продукції (послуг), то ми маємо показни­ки, які називаються продуктивністю, а якщо результати харак­теризуються розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються прибутковістю (рентабельністю).

Таким чином, ефективність вимірюється багатьма різноманіт­ними показниками. Всі вони є показниками ефективності, однак одного узагальнюючого показника ефективності немає, як немає абстрактного ефекту, а є конкретна вироблена продукція, отрима­ний прибуток або якийсь інший конкретний результат. Як прави­ло, назва різних показників ефективності складається з двох слів: перше означає, чим у цьому показнику вимірюються результати діяльності (продуктивність або прибутковість), а друге — витрати яких ресурсів враховані у цьому показнику (праці, землі, капіталу, їх окремих компонентів чи усіх ресурсів загалом) — наприклад, продуктивність праці, прибутковість землі і т. д. (табл. 1).

Наголошуємо, що в табл. 1 наведено лише невелику частку різноманітних показників ефективності. Загалом таких показників є безліч — адже і результати, і витрати можна вимірювати різни­ми способами, стосовно різних етапів і видів економічної діяль­ності, на різних економічних рівнях і т. ін. Професіоналізм, ком­петентність економіста полягає у тому, щоб у кожному конкрет­ному випадку забезпечити достовірність цих показників, шляхом, зокрема, порівнянності використовуваних у певному показнику результатів та витрат і точності розрахунку їх. Наприклад, при ви­значенні продуктивності праці слід порівнювати всю продукцію, отриману від праці за певний проміжок часу з обсягом усієї праці, витраченої на виробництво саме цієї продукції за цей самий про­міжок часу. Детальніше різні показники продуктивності праці розглянемо в наступних параграфах.

Під продуктивністю в широкому значенні в сучасній еко­номічній теорії розуміють співвідношення між випуском товарів та витрачених ресурсів.                               Таблиця .1.

 Назви показників ефективності залежно від врахова­них одержаних результатів

 

 

 

Результати

 

 

 

Продукція

Прибуток

Витрати

 

 

 

 

Праця (людський капітал)

Продуктивність праці

Прибутковість (рентабельність) праці

Земля (компоненти природних ресурсів)

Продуктивність землі

Прибутковість (рентабельність) землі

Фізичний капітал (засоби виробництва)

Продуктивність капіталу

Прибутковість (рентабельність) капіталу

Усі виробничі ресурси (праця + природні ресурси + + капітал)

Продуктивність виробництва

( багатофакторна продуктивність )

Прибутковість (рентабельність) виробництва

У вигляді продукції і послуг, з одного боку, і витратами на цей ви­пуск, з іншого. Цей показник називають багатофакторною продук­тивністю, маючи на увазі, що на неї впливають практично усі фак­тори виробництва. У довгостроковому періоді зростання цього співвідношення означає краще використання трудових, фінансо­вих, матеріальних, енергетичних, технологічних і всіх інших ре­сурсів, воно означає розвиток економіки і створює передумови для соціального прогресу. Зменшення ж цього співвідношення озна­чає спад не тільки економічний, але і, неминуче, соціальний. Зна­чення цього показника полягає ще й у тому, що країни з найви­щою продуктивністю, а не з найбільшими матеріальними й енер­гетичними ресурсами, стають світовими лідерами як у економіч­ному, так і у соціальному розвитку.

Продуктивність праці — це найважливіший з показників ефек­тивності трудового процесу, що виражається відношенням вироб­леної продукції (послуг) до відповідних витрат безпосередньої, живої праці.

Можна розрізняти різні види продуктивності праці залежно від того, на якому економічному рівні проводяться дослідження. Інди­відуальна продуктивність праці — це продуктивність окремого кон­кретного працівника; виробнича продуктивність праці — це продуктивність на певній виробничій ділянці, підприємстві; локаль­на продуктивність праці — це продуктивність праці в регіоні чи галузі; а суспільна продуктивність праці — це продуктивність праці по економіці країни в цілому.

Оскільки будь-яка праця, уречевлена в засобах виробництва, перш ніж стати такою, була живою працею, то на макроекономічному рівні за відносно тривалий період продуктивність праці по­бічно відображає ефективність виробництва товарів в економіці за­галом. Суспільна продуктивність праці, отже, може розглядатися як свого роду інтегральний показник усієї (загальноекономічної) ефективності. Зокрема динаміка продуктивності праці побічно ха­рактеризує в прямій залежності і ступінь прогресивності суспіль­ного, державного управління економічними процесами. Контроль за станом і динамікою суспільної (сукупної) продуктивності праці є важливою функцією державного регулювання економіки.

Варто зауважити, однак, що зміна обсягу, маси продукції і по­слуг на конкретному підприємстві, у галузі чи країні в певний про­міжок часу може бути результатом зміни не тільки продуктивності праці, але і збільшення кількості витраченої праці, зокрема підви­щення її інтенсивності.

Кажучи про продуктивність праці, потрібно розуміти, що ува­га до цього питання в нашому суспільстві визначається нагальною необхідністю підвищення рівня життя населення, зокрема вели­чини споживання матеріальних благ і послуг на душу населення. Для досягнення цієї мети інших шляхів, крім підвищення рівня суспільної продуктивності праці, в Україні немає.

Завдання підвищення ефективності суспільної праці завжди ак­туальне для економіки, але стає життєво важливим для її розвит­ку в умовах (і після) довготривалого спаду виробництва, який пе­режила наша країна у 90-х рр. XX ст. Невипадково в країнах з соці­ально орієнтованою розвиненою ринковою економікою функціону­ють спеціальні установи, що розробляють технології управління продуктивністю. Наприклад, у Західній Європі багато національ­них центрів продуктивності праці об'єднуються Європейською асо­ціацією національних центрів продуктивності, у Південно-Східній Азії діє Азіатська організація продуктивності праці, у США — Аме­риканський центр продуктивності праці та ін.

Звернімо увагу, що поняття ефективності стосується не лише економічних, але і соціальних процесів. Більше того, підвищення економічної ефективності має сенс лише у тому випадку, якщо воно призводить до покращання і соціальних результатів. Вироблена продукція і одержаний прибуток важливі не самі по собі, а лише як засоби підвищення рівня життя людей. У цьому контексті за­значимо, що, на відміну від наведеного вище, в літературі зустрі­чається тлумачення ефективності з іншим змістом. Зокрема італій­ський економіст В. Парето дає таке формулювання: "Ресурси роз­поділені ефективно, якщо ніхто не може поліпшити свого положен­ня без того, щоб для когось воно не погіршилося"1. Таке тлумачен­ня не відповідає соціальним завданням. Стан розподілу ресурсів може бути ефективним за Парето, але при цьому одні люди можуть бути вкрай бідними, а інші — безмірно багатими, і рівень бідності одних не можна зменшити без зменшення рівня багатства інших. Навряд чи можна визнати цей стан ефективним з погляду цивілі­зованої людини.

Можна зазначити також, що в дослідних і методологічних цілях нерідко використовують таке поняття, як "гранична (чи порогова) продуктивність праці". Гранична продуктивність праці (граничний продукт праці) — це збільшення в натуральному вираженні до ви­пуску продукції на підприємстві, отримане за рахунок використан­ня додаткової одиниці праці. Кількісно вона цілком може не збіга­тися із середнім значенням продуктивності праці, що обчислюєть­ся щодо всіх задіяних у виробництві одиниць праці. Динаміка гра­ничної продуктивності праці, як і інших граничних величин, підпо­рядковується так званому закону спадної віддачі. Це означає, що на ринку досконалої конкуренції, за інших однакових умов, зо­крема при фіксованих величинах інших факторів виробництва, зі збільшенням одиниць праці в певному виробництві гранична про­дуктивність кожної наступної одиниці праці спочатку зростає, але після деякого числа цих одиниць з кожної наступної, навпаки, зни­жується. Граничні величини і правило їхньої динаміки викорис­товуються звичайно при розгляді теоретичних моделей тих чи інших ринкових взаємозв'язків.

Нова концепція продуктивності праці, адекватна соціально орі­єнтованій ринковій економіці, передбачає, що найпродуктивнішим і потенційно невичерпним ресурсом, межі якого постійно розширюються, є не безмежне нарощення виробництва і не економія як така, а якісні зрушення у споживанні, способі життя загалом, у людському розвитку. Реалізація цієї концепції передбачає орієн­тацію виробництва на перспективні суспільні потреби, ранжовані за мірою їх важливості для людського розвитку.

Зростання продуктивності праці не лише визначає динаміку ва­лового внутрішнього продукту, але й відповідає принципам міні­мізації витрат виробництва в розрахунку на одиницю отриманого ефекту, а отже, слугує основним критерієм результативності управ­ління на всіх рівнях. Це зростання забезпечує тісний взаємозв'я­зок економічного зростання із розширенням можливостей спожи­вання (збільшенням купівельної спроможності) основної маси на­селення. Це визначає роль і практичне значення підвищення про­дуктивності праці не лише як принципу і завдання економічної політики на всіх рівнях, але й як важливого критерію дослідження стану й регулювання економічних процесів.

Макроекономічні параметри зростання продуктивності праці дають змогу контролювати пропорції соціально-економічного роз­витку, відповідність їх соціальним критеріям та умовам ринкової рівноваги. Підвищення продуктивності праці стає дієвим засобом послаблення інфляції, основним джерелом реалізації заходів, спрямованих на соціальний розвиток і зростання рівня життя насе­лення.

На мікроекономічному рівні продуктивність праці є одним з ви­значальних критеріїв та інструментів зниження витрат виробниц­тва й забезпечення на цій основі ефективного функціонування підприємства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку. Зростання продуктивності праці покликане компенсувати підвищення заробітної плати найманих працівників, гармонізуючи тим самим інтереси сторін соціального партнерства. У зв'язку з цим продуктивність праці має враховуватись як важ­ливий елемент в системі показників оцінки трудового внеску в кінцеві результати діяльності в усіх організаційних ланках підпри­ємства. Динаміка продуктивності праці відображає успіхи підпри­ємства в активізації людського чинника, у трудовій мотивації й роз­витку персоналу, модернізації виробничого процесу, підвищенні споживчих якостей продукції та ін.