8.1. Причини, що спонукають підприємства до експорту, і фактори, які ускладнюють його

У процесі здійснення ринкових реформ підприємства України, в тому числі і сільськогосподарські, одержали право самостійного виходу на зовнішній ринок. Вони мають змогу здійснювати всі види зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД), що не суперечать чинному законодавству. Серед можливих напрямів ЗЕД особливе місце займає експорт продукції. Рішення про здійснення експорту вимагає глибокого і всебічного обгрунтування, оскільки недостатня його продуманість може призвести до серйозних економічних втрат. У контексті сказаного важливо широко використовувати досвід країн з розвинутою ринковою економікою, підприємства яких мають багату практику здійснення експорту. З метою залучення такого досвіду при написанні даного розділу використані окремі розробки Фінського інституту міжнародної торгівлі — ФІНТРА.

Мета експорту — збільшити збут продукції і підвищити доходність підприємства. Проте експорт не слід розглядати як єдину альтернативу тим складнощам, що виникають у підприємства на внутрішньому ринку. Експорт — це тільки один із можливих варіантів його діяльності. І лише порівняно з іншими варіантами можна зробити висновок про економічну доцільність чи недоцільність здійснення цього виду ЗЕД.

Загальна тенденція світового розвитку — це інтернаціоналізація підприємств, яка характеризується вжиттям комплексу заходів по входженню їх до міжнародного бізнесу. Серед цих заходів для аграрних підприємств на сучасному етапі важливе значення має експорт продукції. Які ж причини спонукають підприємства, і не лише аграрні, звертатися до експорту?

Таких причин може бути багато, хоча для конкретного підприємства істотне значення можуть мати лише декотрі з них. Тому в наведеному переліку причин вони подані довільно без оцінки значущості:

· експорт відповідного продукту потенційно забезпечує вищу прибутковість порівняно з його реалізацією на внутрішньому ринку;

· підприємству потрібна валюта для придбання за кордоном необхідної техніки, обладнання, які або відсутні на внутрішньому ринку, або мають незадовільну якість;

· експорт на основі бартеру є єдиним способом одержати за кордоном необхідні ресурси, включаючи сировину;

· за допомогою експорту підприємство намагається задіяти вільні виробничі потужності або розширити поле своєї діяльності (збільшити посівні площі, наростити поголів’я тварин) за рахунок тих галузей, продукція яких має попит за кордоном;

· складнощі збуту своєї продукції на внутрішньому ринку;

· підприємство виробляє високоякісні  товари, що відповідають світовим стандартам завдяки високій кваліфікації кадрів і запровадженню прогресивної технології, і водночас володіє загальними маркетинговими перевагами;

· підприємство намагається організувати і підтримувати своє виробництво на рівні світових вимог, користуючись міжнародними зв’язками, встановленими через експорт;

· завдяки експорту підприємство намагається зменшити сезонні коливання попиту на певні види своєї продукції;

· гарантія збуту продукції за кордоном партнеру, з яким встановились надійні ділові зв’язки. Можливі випадки, коли одержаний запит на здійснення експорту або зроблена за власною ініціативою пропозиція закінчились укладенням першої угоди, успіх якої викликав бажання продовжити експортну діяльність з цим партнером;

· підприємство може схилитись до експорту через податкові міркування. Так, згідно з чинним законодавством України продовольчі товари і сільськогосподарська продукція, що йдуть на експорт, не обкладаються податком на додану вартість. Це є вагомим аргументом на користь здійснення експортної діяльності аграрними підприємствами;

· залежність від закордонних постачальників сировини, інших ресурсів (підприємство їх одержує під зобов’язання експорту готової продукції).

Крім причин, що заохочують підприємства до експорту, водночас діє ряд чинників, що ускладнюють його здійснення. Без знання цих чинників, розуміння природи їх виникнення і характеру дії неможливо прийняти обгрунтоване рішення щодо експорту. Одним із важливих таких чинників є інфляція. Її високі темпи ( що були харак­терні для України в 1992 — 1996 рр.) призводять до втрати підприємствами власних оборотних коштів, а разом з ними і фінансових можливостей для ефективного здійснення зовнішньоекономічних операцій, в тому числі і експортної діяльності. В період інфляції значно ускладнюється проблема конвертованості валюти, що також стримує здійснення цієї діяльності.

Негативно впливають на експортну активність підприємств ускладненість і часта зміна державних методів регулювання ЗЕД. На жаль, цей чинник діяв в Україні впродовж усіх років з моменту надання підприємствам права самостійного виходу на зовнішній ринок. В 1997—1998 рр. процес правового вдосконалення ЗЕД продовжувався в напрямі її лібералізації і державної підтримки. Це дає підстави вважати, що у найближчому майбутньому негативна дія цього чинника буде призупинена.

Ускладнюють експортну діяльність недостатні знання про законодавчу базу зарубіжних країн, що регулюють імпорт товарів, а також відсутність інформації про кон¢юнктуру зарубіжних ринків, низька оперативна проінформованість підприємств про зміни в митних процедурах країн — потенційних імпортерів.

Стримують експорт невисокі якісні характеристики товару через відсталість технології і низьку кваліфікацію персоналу. Експорт стає неможливим і тоді,  коли товар хоча і відповідає світовим стандартам за якістю, але через значні витрати на його виробництво стає неконкурентоспроможним за ціною.

Розвиток експортної діяльності підприємств може стримуватися високими податками на доходи від ЗЕД, обов’язковим продажем державної частини валютної виручки, недостатнім сприянням з боку держави розширенню експортної діяльності через різні важелі економічного регулювання і підтримки, які могли б забезпечити одержання вітчизняними підприємствами економічних переваг над своїми конкурентами.

Істотний негативний вплив на експорт справляють торговельні  бар’єри країн — імпортерів, які вводяться ними не лише з метою захисту свого внутрішнього ринку, але й нерідко з політичних мотивів. Прикладом тут може бути введення в 1997 році Росією 25% мита на український цукор, що автоматично призвело до зростання його ціни і втрати цінової конкурентоспроможності на ринку цієї держави.

Зваживши всі причини, що стимулюють і стримують експорт, підприємство може негайно відмовитися від нього або ж прийняти рішення про вихід на міжнародний ринок. Але це рішення є попереднім. Щоб переконатися в доцільності його остаточного прийняття, потрібно детально проаналізувати передумови експортної діяльності на рівні підприємства.