8.1. Суть ризику

8.1. Суть ризику

У сучасній економічній літературі неоднозначно трактується поняття ризику. У результаті дискусій в економічній науці склалися дві теорії ризику: класична та неокласична.

Класична теорія, найвизначнішими представниками якої є Дж. С. Миль та Н. У. Сеніор, досліджуючи підприємницький прибуток, вирізняє у структурі підприємницького доходу дві складові:

1) відсоток як частку на вкладений капітал;

2) плату за ризик як відшкодування можливого ризику, пов’язаного з підприємницькою діяльністю.

Відповідно до цієї теорії, ризик ототожнюється з очікуванням втрат, що можуть статися в результаті реалізації того чи іншого рішення. З економічного погляду, ризик у цій теорії — ніщо інше, як можливий матеріальний збиток, що може бути нанесений виконанням того чи іншого рішення.

Таке тлумачення ризику є однобічним. Воно спричинило розроблення іншої теорії, яку було названо неокласичною. Ця теорія виникла у 20—30-ті рр. ХХ ст. в Англії та Франції. Її представниками є вчені Ф. Х. Найт, А. Т. Маршалл (Англія) та А. С. Пігу (Франція). Вона ґрунтується на таких положеннях: підприємство, що працює в умовах невизначеності і прибуток якого є випадковою змінною величиною, повинно керуватися у своїй діяльності такими критеріями, як розмір очікуваного прибутку та величина його можливих коливань. Згідно з цією теорією, поведінка підприємця обумовлюється концепцією так званої граничної корисності: якщо потрібно вибрати один із двох варіантів інвестування капіталу, що дають однаковий підприємницький

прибуток, то варто вибирати той з варіантів, у якому коливання прибутку будуть меншими.

З цієї теорії ризику випливає, що надійний прибуток завжди має більшу корисність, ніж прибуток того ж очікуваного розміру, але пов’язаний з імовірними коливаннями.

Нині у первісному вигляді жодну із цих теорій не використовують. Найактуальнішою є неокласична теорія ризику з певними доповненнями Кейнса, який уперше систематизував теорії ризику і дав докладну класифікацію підприємницьких ризиків, а також доповнив неокласичну теорію чинником «задоволення», суть якого в тому, що підприємець, очікуючи більшого прибутку, швидше за все піде на більший ризик.

В економічній літературі ризик розглядається з погляду можливого матеріального збитку, пов’язаного з реалізацією господарських, організаційних, технічних рішень, з аваріями, стихійними лихами, банкрутством, зменшенням цінності акцій, грошо­вої одиниці тощо, а також з погляду прийняття рішень, пов’я­заних з отриманням прибутку.

Існують два протилежні погляди на природу ризику. По-перше, ризик розуміється як невдача, небезпека матеріальних та фінансових втрат, що можуть статися в результаті реалізації обраного рішення. По-друге, ризик ототожнюється з передбачуваним отриманням прибутку.

Уперше найбільш загальне визначення ризику дав Ф. Х. Найт: ризик — це образ дій у неясній, невизначеній обстановці.

Ризик — це ситуативна характеристика діяльності, що може мати невідомий результат і несприятливі наслідки у разі неуспіху.

Ці визначення більшою мірою стосуються поняття ризик взагалі. Про економічний же ризик варто говорити, як про процес прийняття рішень в умовах невизначеності з урахуванням як економічних, так і політичних, моральних, психологічних та інших наслідків, головним чином несприятливих.

Ситуації ризику — це ситуації, що не мають однозначного результату чи рішення, але обов’язково вимагають вибору одного з кількох варіантів.

Економічний ризик — це діяльність суб’єктів економічних відносин, пов’язана з подоланням невизначеності ситуації неминучого вибору, у процесі якої існують можливості оцінити ймовірність досягнення бажаного результату, невдачі та відхилення від них за всіма розглянутими варіантами.

Приймаючи рішення у процесі господарської діяльності, необхідно:

1) враховувати ступінь імовірності досягнення потрібного результату та імовірність відхилення від нього;

2) намагатися виявляти можливості реалізації своїх рішень, щоб запобігати несприятливим наслідкам.

Вирізняють дві функції ризику — стимулюючу, захисну.

Стимулююча функція має два аспекти: конструктивний та деструктивний. Перший аспект виявляється в тому, що ризик під час розв’язання економічних завдань виконує роль своєрідного каталізатора, особливо під час прийняття інноваційних інвестиційних рішень. Другий аспект виявляється в тому, що прийняття й реалізація рішень з необґрунтованим ризиком ведуть до авантюризму. Авантюра — різновид ризику, який об’єктивно містить значну ймовірність неможливості здійснення задуманої мети, хоча особи, які приймають такі рішення, цього не усвідом­люють.

Захисна функція також має два аспекти: історичний та соці-
ально-правовий. Зміст першого аспекту полягає в тому, що люди завжди стихійно шукають форми і засоби захисту від можливих небажаних наслідків. На практиці це виявляється в створенні страхових, резервних фондів, страхуванні підприєм­ницьких ризиків. Суть другого аспекту полягає в необхідності запровадження в господарське, трудове, карне законодавство категорій правомірності ризику. Уперше щось схоже було в карному законодавстві СРСР і союзних республік, де передбача­лося поняття господарського та професійного ризиків і регла­ментувалося звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з ними.

В українському законодавстві не має інформації про економіч­ний ризик. У результаті уявлення про відповідальність дещо розмито у випадках настання негативних наслідків, з одного боку, внаслідок обґрунтованого ризику, а з іншого — внаслідок некомпетентності господарського керівника.

Оцінка ризику. Процес оцінки ризику відбувається в три етапи:

виявлення можливих варіантів вирішення проблеми;

визначення можливих економічних, політичних, моральних та інших наслідків, головним чином негативних, котрі можуть наступити в результаті реалізації рішення;

визначення інтегральної сторони ризику, що складається з двох взаємозалежних аспектів — якісного й кількісного.

Основним є кількісний аспект оцінки ризику. Проте прийнято вважати, що недоцільно здійснювати рішення, які за умови їх відповідності кількісним параметрам оцінки не відповідають якісним параметрам ризику. Такий підхід прийнято називати технократичним.

Існують три основні критерії кількісної оцінки ризику. Суть першого полягає в тому, що рішення, прийняті в ситуації ризику, повинні насамперед оцінюватися з позиції ймовірності досягнення передбачуваного результату і можливого відхилення від поставленої мети.

З математичної точки зору, ризик дорівнює різниці між очікуваним результатом дії за наявності точних даних про поточну ситуацію і результатом, який може бути досягнутий, якщо ці дані невизначені. За загальним правилом вважається недоціль­ним прийняття рішень, імовірність реалізації яких становить 0,4—0,5, тобто рішень, ризик яких вимірюється імовірністю 0,5—0,6 і вище.

З фінансової точки зору, ризик може бути трьох ступенів:

припустимий ризик, пов’язаний із втратою прибутку у разі нереалізації рішень;

критичний ризик, пов’язаний з можливістю неотримання (втрати) доходу;

катастрофічний ризик, що впливає на ліквідацію позицій фірми, на її платоспроможність; такий ризик є прямою передумовою банкрутства фірми.

Другий критерій кількісної оцінки ризику полягає в тому, що кращим буде те рішення, яке в існуючих умовах забезпечує досягнення потрібного результату за менших витрат порівняно з іншими варіантами.

Суть третього критерію полягає в тому, що кращим буде те рішення, на реалізацію якого витрачається найменше часу.