8.2. Прояви порушення законодавства щодо економічної конкуренції. Пра-вовий статус природних монополій

8.2. Прояви порушення законодавства щодо економічної конкуренції. Правовий статус природних монополій

Як зазначалось вище, проблеми конкуренції в господарській діяльності першою чергою визначаються через можливі порушення відповідного законодавства.

Порушеннями визнаються всі заборонені законодавством дії, що посягають на економічну конкуренцію. Але прояви порушень надзвичайно різноманітні, що потребує проведення певної їх класифікації.

За першою підставою для класифікації, пов’язаною зі становищем суб’єкта на ринку, порушення поділяються на дві категорії:

1. Порушення, спрямовані на досягнення монопольного (домінуючого) становища на ринку.

2. Порушення, пов’язані з використанням монопольного (домінуючого) становища на ринку.

За сутністю вони поділяються:

1) на Порушення, пов’язані з діями на товарному ринку;

2) порушення, що перешкоджають нормальній діяльності служ­бовців антимонопольного комітету.

Одним з найпоширеніших і тяжких порушень є зловживання монопольним (домінуючим) становищем[1].

Монополізацією визнається досягнення суб’єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища.

Суб’єкт господарювання може бути визнаним таким, що посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку в нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції, або якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Розпорядженням Антимонопольного комітету України від
5 березня 2002 р. № 49-р затверджено Методику визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку. Крім того, в Україні діє Міжвідомча робоча група зі статистичного вивчення монопольного сектору в економіці України[2].

Держава активно втручається в діяльність суб’єктів господарювання — монополістів. Так, наказом Міністерства економіки України та Антимонопольного комітету України від 20 березня 1998 р. № 29-а/3 визначено перелік продукції монопольних утворень, ціни на яку підлягають державному регулюванню, а постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1995 р. № 135 затверджене Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень.

Але саме по собі монопольне становище не є порушенням, і навіть можна сказати, що досить багатьом товарним ринкам ще з часів радянської планової економіки притаманний монопольний стан.

Порушенням є зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, під яким розуміють дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: установлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б установити за умов існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин; обумовлення укладання угод взяттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’я­зань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям; часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин; створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання.

Водночас треба зазначити, що для економіки будь-якої країни притаманний такий стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами, не можуть бути замінені у спожи­ванні іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги). Цей стан має назву природні монополії. Їх правовий статус визначається Законом України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 р. В Україні діяльність суб’єктів природних монополій можливе в таких сферах:

транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл; транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

передача та розподіл електричної енергії;

користування залізничними коліями, диспетчерськими служ­бами, вокзалами та іншими об’єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

управління повітряним рухом;

зв’язок загального користування;

централізоване водопостачання та водовідведення;

централізоване постачання теплової енергії;

спеціалізовані послуги транспортних терміналів, портів,
аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Діяльність суб’єктів природних монополій, а також діяльність суб’єктів господарювання на суміжних ринках підлягає ліцензуванню відповідно до закону.

Предметом регулювання діяльності суб’єктів природних монополій з боку держави є:

ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;

доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;

інші умови здійснення підприємницької діяльності у випад­ках, передбачених законодавством.

Потрібно зазначити, що Законом «Про природні монополії» передбачене створення Національних комісій регулювання природних монополій, котрі, як передбачається, будуть центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом, що утворюються та ліквідуються Президентом України.

Основними завданнями комісій є:

регулювання діяльності суб’єктів природних монополій;

сприяння створенню умов, які забезпечують за рахунок виникнення та розвитку конкуренції виведення товарного ринку зі стану природної монополії, що дасть можливість ефективніше задовольняти попит, а також сприяння розвитку конкуренції на суміжних ринках;

формування цінової політики у відповідній сфері регулювання;

сприяння ефективному функціонуванню товарних ринків на основі збалансування інтересів суспільства, суб’єктів природних монополій та споживачів товарів, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій.

Нині, до створення згаданих комісій, виконання їхніх завдань покладається на Антимонопольний комітет.

Другим видом порушення конкурентного законодавства є
антиконкурентні узгоджені дії. Узгодженими діями, які самі по собі природні для економіки і не протизаконні (згадайте об’єд­нання підприємств), є укладення суб’єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання.

Антиконкурентними такі дії визнаються, якщо вони стосуються: встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-техноло­гічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками; спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів, усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб’єктів господарювання, покупців, продавців; застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб’єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції; укладення угод за умови взяття іншими суб’єктами господарювання додаткових зобов’язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод, та інші дії[3].

Антиконкурентні узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:

удосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару; техніко-технологічному, економічному розвитку; розвитку малих або середніх підприємців;

оптимізації експорту чи імпорту товарів; розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари; раціоналізації виробництва.

Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є наступним видом порушень законодавства про конкуренцію, під якими розуміють ухвалення будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність зазначених органів, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

До таких дій належать: заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також установлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів; пряме або опосередковане примушення суб’єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об’єднань або здійснення концентрації суб’єктів господарювання в інших формах та інші дії.

Черговим видом порушення є концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна. Концентрацією визнається злиття суб’єктів господарювання або приєднання одного суб’єкта господарювання до іншого та набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб’єк­тами господарювання над одним або кількома суб’єктами господарювання чи частинами суб’єктів господарювання, зокрема, способом:

— безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб’єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді ці­лісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб’єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб’єкта господарювання, що ліквідується;

— призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб’єкта господарювання особи, яка вже обій­має одну чи кілька з перелічених посад в інших суб’єктах господарювання, або створення ситуації, за якої більше від половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб’єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;

— створення суб’єкта господарювання двома і більше суб’єк­тами господарювання, який тривалий період самостійно здійснюватиме господарську діяльність, і при цьому зазначене створення не приводить до координації конкурентної поведінки між суб’єк­тами господарювання, що створили цей суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання;

— безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб’єкта господарювання.

Не вважаються концентрацією:

створення суб’єкта господарювання, метою чи внаслідок створення якого здійснюється координація конкурентної поведін­ки між суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єк­том господарювання. Такі дії розглядаються як узгоджені дії відповідно до абзацу другого ч.  1 ст. 5 Закону України «Про захист економічної конкуренції»;

придбання часток (акцій, паїв) суб’єкта господарювання особою, основним видом діяльності якої є проведення фінансових операцій чи операцій з цінними паперами, якщо це придбання здійснюється з метою їх наступного перепродажу за умови, що зазначена особа не бере участі в голосуванні у вищому органі чи інших органах управління суб’єкта господарювання. У такому разі наступний перепродаж має бути здійснений протягом одного року з дня придбання часток (акцій, паїв). На клопотання зазначених осіб з обґрунтуванням про неможливість здійснення наступного перепродажу органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти рішення про подовження цього строку;

дії, які здійснюються між суб’єктами господарювання, пов’я­заними відносинами контролю, у вищезгаданих випадках, крім випадків набуття такого контролю без отримання дозволу Антимонопольного комітету України, якщо необхідність отримання такого дозволу передбачена законом;

набуття контролю над суб’єктом господарювання або його частиною, в тому числі завдяки праву управління та розпорядження його майном арбітражним керуючим, службовою чи посадовою особою органу державної влади.

Суб’єкти господарювання, заінтересовані у здійсненні узгоджених дій, концентрації звертаються за відповідним дозволом до
АМКУ. Розгляд таких заяв і справ відбувається в порядку, передбаче­ному розд. VI Закону «Про захист економічної конкуренції», а також відповідно до розпорядження АМКУ від 12 лютого 2002 р. № 26-р.

У разі якщо Антимонопольний комітет України не надав дозволу суб’єктам господарювання на узгоджені дії, концентрацію вони можуть звернутися за наданням такого дозволу до Кабінету Міністрів України згідно з порядком, визначеним постановою КМУ від 28 лютого 2002 р. № 219.

У разі проведення концентрації такий дозвіл надається в тому числі через погодження установчих документів об’єднань підприємств[4].

Крім того, суб’єктам господарювання, об’єднанням забороняється схиляти інших суб’єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяти вчиненню таких порушень, а також цілий ряд інших порушень конкурентного законодавства України, які переважно стосуються процедурних положень.

Суб’єктам господарювання, що мають значно більший ринковий вплив як порівняти з малими або середніми підприємцями, які є їхніми конкурентами, забороняється створювати перешкоди в господарській діяльності малим або середнім підприємцям.