Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

8.3. Західноукраїнські землі під владою Австрії: особливості соціально-економічного життя (перша половина XIX ст.)

Наприкінці XVIII ст. - першій половиш XIX ст. на захід­ноукраїнських землях: у Східній Галичині, Північній Буко­вині та Закарпатті, які були під владою Австрійської монархії, теж поглибився процес розкладу феодально-кріпосницької си­стеми, в її надрах поступово формувалися нові виробничі відно­сини. На захоплених українських землях, особливо у Східній Галичині, продовжували розвиватися традиційні галузі про­мисловості: текстильна, шкіряна, соляна, залізорудна, тютюно­ва, лісова. Засновувалися нові папірні, гути, керамічні й залізо­робні підприємства, ливарні заводи, особливо в Стрійській ок­рузі. У Винниках та Монастирській працювали тютюнові ма­нуфактури. Загальнопоширеною галуззю промисловості було ґуральництво. У 1863 р. у Галичині й на Буковині налічувало­ся 4000 діючих ґуралень. Згодом кількість їх зменшилася за рахунок концентрації й удосконалення технології виробницт­ва. Поряд із ґуральництвом великого поширення набуло пи­воваріння.

Починаючи з 20-х років XIX ст. важливим джерелом зба­гачення західноукраїнських поміщиків стало цукроваріння. В 1823 р. у Пужинках, неподалік Станіслава, було збудовано пер­шу в краї цукроварню. До середини XIX ст. на західноукраї­нських землях існувало 16 цукроварень.

Залізоробне виробництво краю було представлене головним чином руднями. В 1807-1811 рр. на території Східної Галичини діяло 12 залізних гут, 1825 р. — 15 (сім належали магнатам, сім - державі й одна - церкві). У 20-х роках XIX ст. у залізодобувній промисловості Галичини працювало 1400 найманих робітників. Крім цього, на допоміжних роботах (видобування і транспорту­вання вугілля, видобування і підвіз руди, підсобні операції)

широко використовувалася примусова праця панщинних селян, вуглярів, рудокопів та ін. (близько 6 тис. чол.).

Багата сировинна база західного регіону України сприяла значному розвитку солевидобувної промисловості. Це в першу чергу стосувалося Закарпаття. Тут відбувалися позитивні зміни в техніці й технології солевидобутку, зокрема, відкритий спосіб добування замінився підземним. На всіх соляних рудниках працювало близько 1200 чол., з яких 2/3 становили німецькі вільнонаймані робітники.

За обсягом виробленої продукції до найпродуктивніших підприємств цієї галузі у Східній Галичині належала солевар­ня у с. Стара Сіль. За 55 років (1788-1841) тут було вироблено понад 2670,8 тис. центнерів солі. Прикарпатська сіль забезпе­чувала господарські потреби Галичини і Буковини, вивозилась за кордон. На солеварнях краю використовувалася вільнонай­мана праця (за винятком доставки дерева, вивезення солі та деяких інших допоміжних робіт).

У 50-х роках XIX ст. у різних місцях галицького Прикар­паття видобувалася нафта, яка використовувалась як колісна мазь, а також для освітлення. Працювали кілька дрібних на­фтоперегінних підприємств. Але промислового значення нафта в той час ще не мала. Майже 10 тис. тонн на рік видо­бувалося бурого вугілля (у Довкійському та Коломийському округах).

Негативно вплинув на молоду західноукраїнську промис­ловість початок промислового перевороту в німецьких і чесь­ких провінціях Австрії. Ремесло і мануфактура краю не могли витримати конкуренції виробів фабрично-заводської промис­ловості. Навіть цукроваріння, що виникло в 20-х роках XIX ст. і спочатку добре розвивалося, незабаром у зв'язку з бурхливим розвитком виробництва цукру в Чехії, стало другорядним.

Внаслідок антиукраїнської політики австрійського уряду та через інші причини не було введено в дію збудовану на початку 40-х років суконну фабрику в Заложцях Золочівської округи, через короткий час після відкриття були ліквідовані механічні прядильні й ткацькі підприємства в Яворові, Бро­дах, Заліщиках, Тленянах та ін.

Протягом першої половини XIX ст. основою економіки краю залишалось сільське господарство, головним чином землероб­ство. Більше половини земельних угідь належало поміщикам і казні, менше половини - селянським господарствам. Тради­ційно невисокий рівень агрокультури зумовлював низьку

врожайність, особливо в селянських господарствах. Повільни­ми темпами розвивалось і тваринництво.

Феодально-кріпосницьке сільське господарство західноукраї­нських земель, не витримуючи конкуренції на міжнародному ринку з капіталістичним сільським господарством європейсь­ких країн, виявляло тенденцію до занепаду, яка переросла в кризу в середині 40-х років. Шукаючи виходу з кризи, поміщики вда­вались до екстенсивних методів господарювання - поширюва­ли свої володіння за рахунок селянських земель, посилювали експлуатацію селян. Лише незначна частина поміщицьких гос­подарств еволюціонувала в капіталістичному напрямі.

Антиселянська експансія поміщиків знаходила свій вираз у поступовому збільшенні феодальних повинностей селян, на­самперед панщини, яка практично відбирала у них більшу ча­стину робочого часу. Позаекономічний примус, суцільне на­сильство не тільки вели до поступового розорення і деградації селянських господарств, а й підривали тим самим основи по­міщицьких господарств. Усе це викликало різке загострення соціальних суперечностей на селі. Тому революція 1848 р. ство­рила умови для скасування всіх пережитків кріпосництва. Імпе­ратор Фердинанд 117 квітня 1848 року видав Закон про ска­сування феодальних повинностей селян Галичини. У Законі вказувалось: 1) панщинні й інші повинності скасовуються з 15 травня 1848 року; 2) існуючі сервітути (громадські володін­ня) — ліси, пасовища, луки, водоймища тощо, якими селяни ко­ристувалися спільно з паном, залишаються недоторканими; 3) селяни, які забажають користуватись сервітутними правами, мають давати за це відповідну плату, що буде визначатись доб­ровільною угодою між ними і поміщиками; 4) за втрату по­винностей поміщики звільняються від "опікунських обов'язків", зокр 'змі допомоги своїм нужденним підданим, витрат на ліку­вання селян під час епідемій та їхньої худоби на випадок епі­зоотії тощо.

7 вересня 1848 р. Фердинанд І підписав Указ, яким заборо­нялась панщина у всіх частинах імперії. Цей Указ розширював Закон від 17 квітня деякими пунктами про права селян і їхні стосунки з поміщиками. Йшлося про те, що поміщики втрача­ли верховну владу над селянами, котрі переставали бути їхніми підданими й оголошувалися громадянами держави. Скасовува­лася відмінність між домінікальними і рестикальними земля­ми, оскільки і ті, й інші ставали вільною власністю. Це призвело до того, що селяни ставали власниками земельних наділів. Було

відмінено право поміщиків примушувати селян купувати у них алкогольні напої. Щодо сервітутних прав, то селяни зберігали лише право випасати худобу на толоці й стерні та збирати квіти в лісі, за все інше треба було платити поміщикам.

В цілому українські селяни схвалювали закони, які знач­ною мірою відповідали їх інтересам. Адже, крім скасування повинностей, селяни одержали 70% орних земель, а 30% - за­лишалося землевласникам. Хоч розміри селянських наділів були невеликими, але 70% із них все ж таки відповідали про­житковому мінімуму. Галицький селянин став не лише воло­дарем землі й своєї долі, а й справжнім чинником політики, освіти й культури, його не можна було більше ігнорувати.

Закон від 17 квітня 1848 р. про скасування феодальних повинностей у Галичині спеціальним актом влітку 1848 р. було поширено й на Буковину. Більшість Буковинських селян, за винятком халупників, одержали землю від 2 до 10 моргів.

Селянська реформа 1848 року, яку був змушений провес­ти австрійський уряд, завдала великого удару середньовіч­ним пережиткам у господарстві й побуті селянина і впевне­но торувала шлях до розвитку і утвердження капіталістич­них відносин.

Отже, основним змістом соціально-економічного розвитку України першої половини XIX ст. був розклад феодально-кріпосницької системи і формування в її надрах нового сус­пільного укладу. В сільському господарстві це проявилося у спрямованості поміщицьких і заможних селянських госпо­дарств на виробництво продукції на продаж. Крім того, свій зв'язок із ринком вони закріплюють організацією переробки сільськогосподарської сировини, тобто засновують промислові підприємства. Проте капіталістичні зрушення в сільському господарстві до 1861 р. були ще слабкими. Основною сферою, де формувався новий спосіб виробництва, була промисловість. З кінця XVIII ст. на базі розвитку дрібнотоварного виробни­цтва виникає капіталістична мануфактура, а згодом і фабрика. Провідну роль у промисловому виробництві відігравали ку­пецькі капітали.

Товарно-грошові відносини, які проникали в усі сфери ви­робництва, до певного часу лише стримували розвиток кріпос­ного господарства. Згодом товарне виробництво починає підри­вати підвалини кріпосницької системи. На цій основі загост­рюються соціальні суперечності, які з особливою силою про­явилися в кінці 50-х — на початку 60-х років. Перед країною

постала нагальна потреба у відміні кріпосницької системи, що дедалі більше гальмувала економічний прогрес.

Аграрна реформа в Австрії відкривала шлях до розвитку капіталізму і формуванню буржуазного суспільства на захід­ноукраїнських землях.

 

 

Питання для повторення

1. Охарактеризуйте зміст перетворень в економічному житті про­відних країн світу першої половини XIX ст. Визначте загальне і особ­ливе в цьому процесі.

2. Загальний стан сільського господарства провідних країн світу першої половини XIX ст.

3. Розвиток сільського господарства України в першій половині XIX ст.

4. Становище українського селянства в період кризи феодально­го господарства.

5. Охарактеризуйте зрушення в промисловому виробництві Ук­раїни першої половини XIX ст.

6. Розвиток торгівлі України в період кризи феодальної системи.

7. Дайте характеристику грошової і фінансової системи України І пол. XIX ст.

8. Охарактеризуйте зрушення в сфері соціальних відносин в Ук­раїні періоду занепаду феодалізму.

9. Розкрийте процес формування буржуазії і робітничого класу в Україні.

10. Дайте загальну характеристику соціально-економічного ста­новища західноукраїнських земель в першій половині XIX ст.

11. Охарактеризуйте основні положення аграрної реформи в Західній Україні.