8.3. Марксистська концепція теорії кредиту

У розвитку економічної думки щодо суті і ролі кредиту, який визначався насамперед протистоянням двох розглянутих вище напрямів (натуралістичного і капіталотворчого) дещо окремо стоять марксистські концепції з основних питань кредиту. Погляди Карла Маркса і його послідовників на роль кредиту і банків хоч і формувалися у тісному зв’язку з поглядами представників вказаних напрямів, проте не були простим їх повторенням і повністю не вписуються в межі жодного з них. Марксистська концепція кредиту бере свій початок з розвинутого А. Смітом і Д. Рікардо положення про внутрішній зв’язок кредиту з виробництвом. К. Маркс повністю сприйняв це положення і розвинув його у відповідності із своїми поглядами на закономірності розширеного відтворення. Передусім він виходив із єдності фаз відтворювального процесу і визначальної ролі виробництва в цій єдності.

Оскільки кредит – це відносини розподілу і обміну, він теж зумовлюється певним типом виробництва. В своєму аналізі Маркс постійно виходив з первинності виробництва і вторинності кредиту, з внутрішньої залежності кредиту і відсотку від процесів, що відбуваються в сфері виробництва. Це положення міцно увійшло в марксистську літературу з проблем кредиту. Так, А. Трахтенберг, який одним з перших дав систематизований виклад поглядів К. Маркса з теорії кредиту і розвинув їх відповідно до умов державно-монополістичного капіталу в своїй фундаментальній праці “Грошовий обіг і кредит при капіталізмі”, написаній ще в 20-ті роки, підкреслював, що основним завданням її є показ того, що умови виробництва визначають не тільки необхідність кредиту, а в кінцевому підсумку і закономірності його руху. На недопустимість ігнорування цього положення при аналізі природи кредиту в умовах економіки колишнього СРСР вказує О.І. Лаврушин у своїй праці “Кредит як вартісна категорія соціалістичного відтворення” (1989 р.): “Тільки спираючись на вихідний момент відтворення, можна зрозуміти природу кредитних відносин. Виробництво зумовлює характер кредиту тієї чи іншої економічної формації”. Проте це положення було використане марксистами не для виявлення закономірностей руху кредиту, властивих йому при всіх формаціях, а для визнання соціально-політичних відмінностей кредиту в кожній з них. Це по суті звело нанівець значення вказаного положення в розвитку теорії кредиту.

Карл Маркс сприйняв від класиків політичної економії також положення про перенесення через кредит капіталу від одного суб’єкта до іншого і про посередницьку роль банків. В той час не було достатньо суспільно-виробничих підстав для вирішення цього питання по-іншому. Не випадково К. Маркс, неодноразово аналізуючи позиції представників “грошової” і “банківської” шкіл у теорії грошей і кредиту, так і не дав остаточної відповіді хто з них правий.

Важливе значення для теорії кредиту має також розроблена Марксом концепція позикового капіталу. З кругообігу капіталу він виділив грошову функціональну форму, яку проходить капітал у процесі кругообігу, в самостійний вид капіталу – позиковий капітал, який є об’єктом кредиту. Тому кредит у марксистському розумінні є формою руху позикового капіталу. Внаслідок цього в центрі марксистської теорії кредиту виявилися проблеми позикового капіталу. К. Маркс відрізняв позиковий капітал від реального капіталу і від грошей. Якщо реальний капітал існує в трьох формах: виробничій, товарній і грошовій, то позиковий – тільки в грошовій формі. Призначення реального капіталу – одержання додаткової вартості, а позикового – розподіл додаткової вартості на прибуток і відсоток. Отже, між реальним капіталом і кредитом виникло нове економічне явище – позиковий капітал, а зв’язок кредиту з виробництвом виявився не прямим, а опосередкованим. Це відкривало дорогу для переборення вузького натуралістичного трактування суті. кредиту, що й було згодом здійснено послідовниками Маркса.

Позиковий капітал існує тільки в грошовій формі. Тому від грошей як таких він відрізняється не формою, а суспільним призначенням. Призначення грошей зводиться до виконання ними певних функцій, а позикового капіталу – до забезпечення власникам доходу у формі відсотка. Спільність форми грошей і позикового капіталу створює можливість зростання маси останнього через збільшення кількості грошей в обігу. Тим самим відкривався шлях до зближення марксистської теорії кредиту з капіталотворчою. Таким чином марксистська теорія кредиту розвивалася неізольовано від інших напрямів економічної думки, а в тісному взаємозв’язку з ними. І якщо сьогодні світова наукова думка, в основному, переборола вузькі натуралістичні погляди на природу та роль кредиту і банків у суспільному виробництві, то в цьому є певна заслуга К. Маркса і його послідовників.