Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

8.3. Механізм функціонування ринку


РинкЬва економіка - це специфічна соціа­льно-економічна система. Вона, як і будь-яка система, має свій механізм функціонування, дія якого найбільш повно проявляється в центральній ланці цієї системи - на ринку. Що це за механізм і як він діє? Відповіді на ці запитання ми отримаємо, розглянувши спочатку його складові елементи, їх в принципі чотири: попит, пропозиція, ціна й конкуренція.

Попит - це форма вираження потреби. На ринку ми маємо справу не з попитом взагалі, а з попитом платоспроможним, тобто забезпеченим відповідною сумою грошей. Тому попит включає в себе два елементи: а)потреби, тобто бажання придбати той чи інший товар або послугу; б)грошові засоби, які має суспільство для придбання даних товарів або послуг. Попит, як правило, виража­ється в грошовій формі.

Пропозиція - це сукупність товарів і послуг, які є або в кож­ний даний момент можуть бути доставлені на ринок. Вона включає в себе два моменти: а)готовність виробників (продавців) до продажу того чи іншого виду товару або послуги; б)умови, на яких вироб­ник (продавець) згідний продати їх. Пропозиція, як правило, має натуральне вираження: штуки, тонни, метри.

Ціпа - це, як було з'ясовано раніше, грошовий вираз вартості. На ринку, як правило, розрізняють три види цін: ціну попиту, ціну пропозиції і ціну рівноваги. Ціна попиту - це гранично максимальна ціна, яку покупці ще згідні платити за товар. Ціна пропозиції - це гранично мінімальна ціна, яку продавці ще згідні взяти за свій товар. Ціна рівноваги - це ціна, яка встановлюється при врівноваженості попиту і пропозиції.

Конкуренція - це процес суперництва між суб'єктами ринкових відносин за найвигідніші умови виробництва, реалізації й купівлі товарів та послуг.

Взаємодія названих елементів і являє собою ринковий меха­нізм. Процес його функціонування визначає ступінь ефективності ринкової економіки. Чим же визначається чіткість взаємодії ринкового механізму? Адже в ньому немає спеціального органу, який би вказував на те, які товари виробляти підприємцю, де йому купувати ресурси, де робітникові працювати. Сам ринковий механізм забезпечує свою стабільність. Він має власний внутрішній порядок, і взаємодія його елементів підпорядкована вимогам певних законів: законам грошового обігу, вартості, попиту і пропозиції. А реалізується це через завдання, які ставить перед собою кожен учасник ринкових відносин: прагнення максимуму прибутків і раціоналізація вибору. Отже, ринкова система за своєю природою є саморегульована система. Така саморегульована система в літературі отримала назву "вільного ринку". pjt:———;;———-— Ідея "вільного ринку" належить класику | Ільнии ринок політичної економії А.Сміту, який у своїй роботі "Дослідження про природу й причини багатства народів" стверджував, що " вільна гра ринкових сил" створює гармонійний устрій, в якому індивідуум, прагнучи задовольнити свої егоїстичні інтереси, завдяки "невидимій руці" ринку, навіть не бажаючи того,

сприяє інтересам суспільства більш ефективно, ніж у тому випад­ку, коли б він бажав це зробити. Проте егоїзм, який спонукає індивідуума (підприємця) до дії, складає лише частину ринкового механізму. Щось повинно стримувати економічний суб'єкт, який прагне безмежно задовольняти свою жадобу до прибутку. Таким регулятором є конкуренція, яка зводить егоїстичні інтереси діючих у ринковій економіці суб'єктів до певної гармонії, до ринкової рівноваги. Звідси зрозуміло, чому в класичній ліберальній еконо­мічній теорії держава відіграє лише підпорядковану роль. Функції держави як "нічного сторожа" обмежувалися забезпеченням правопорядку, національної оборони, будівництвом і підтриманням суспільне корисних споруд, наприклад, транспортних магістралей. Втручання в економіку з боку держави торкалося лише гаранту­вання для всіх суб'єктів господарської діяльності основних еконо­мічних свобод, а саме: свободи займатися будь-якою господарською діяльністю, свободи конкуренції і торгівлі.

Зроблений А.Смітом аналіз ринкового господарства дає можли­вість пояснити феномен взаємодії особистої вигоди (егоїзму) і її регулятора - конкуренції, як формуються ціни й чому вони не повинні повністю збігатися з витратами виробництва. Його теорія розкрила, яким чином суспільство спонукає виробників до того, щоб пропонувати саме ті товари, які необхідні споживачам. Стало відомо, чому високі ціни в умовах вільної конкуренції являють собою саморегулюючий фактор, - тому що вони приносять з собою зростання обсягів виробництва. Нарешті А.Сміт показав, яким чином у сфері виробництва може бути досягнута відносна рівність доходів. Тобто, він описав господарський механізм вільного ринку, як саморегулюючої системи.

І тут слід звернути увагу на дуже важливий момент. А.Сміт, на відміну від деяких наших сучасних його "послідовників", не розглядає ринкову економіку як сферу, де кожен суб'єкт робить, що йому заманеться. Основною властивістю вільного ринку, за А.Смітом, є те, що він виступає своїм власним охоронцем. Маємо справу з парадоксом: ринок, з одного боку є кульмінацією будь-якої економічної свободи, а з іншого, - найсуворішим наглядачем. І ніякі скарги на адресу міністра або іншої високої інстанції, так само, як і благання про допомогу, не звільняють від анонімного тиску ринкового механізму.

Отже, уважне вивчення спадщини А.Сміта з проблем функціо­нування ринкового механізму навіть в умовах вільної конкуренції приводить зовсім до протилежного висновку, ніж той, який нав'язується новітніми поборниками ринкової економіки. А саме: економічна свобода - це ілюзія, в усякому разі вона є такою значно в більшій мірі, ніж здається напочатку. При цьому цілком зрозу-


міло, що в умовах ринку можна робити все, що завгодно, але якщо хтось діє так, що ринок цього не сприймає (тобто всупереч його законам), то ціною індивідуальної свободи стає економічний крах. Функціонування ринкової економіки - це не випадкові, хаотичні діяння господарюючих суб'єктів. Всі ці діяння підпорядковані вимогам певних економічних законів, які лежать в основі дії механізму ринку. Що це за закони, які їхні вимоги і як вони діють? Одним з важливих законів ринкової економіки є закон грошового обігу. Основна вимога його

полягає в дотриманні грошово-товарної збалансо­ваності. Вона повинна кореспондуватися з сумою цін товарів і послуг, що є в обігу. Теоретично кількість грошей, необхідна для обігу, може бути розрахована за формулою:



Г - кількість грошових одиниць, необхідних для обігу; ХЦ -сума цін товарів; о - швидкість обороту грошей.

Дана формула є досить загальною. В реальному житті кількість грошей, необхідних для обігу, залежить від набагато більшої кількості факторів. Тьму застосовується формула дещо складніша:

ЦР - сума цін товарів, визначених для реалізації; ЦК - сума цін товарів, платежі по яких виходять за межі даного періоду; ЦП -сума цін товарів, строки платежів по яких наступили; ВР - сума взаємних розрахунків; О - швидкість обороту грошей.

На практиці регулювання грошового обігу в країні здійснює центральний емісійний банк. В Україні таким банком є Націона­льний банк України.

Надмірна кількість грошей в обігу породжує ін­фляцію. Вона може бути викликана скороченням

виробництва товарів і послуг при незмінній грошовій масі або додат­ковим випуском (емісією) грошей в обіг при незмінній товарній масі. Інфляція - грошове явище. А конкретніше - знецінення грошей через те, що в економіці їх стає більше, ніж потрібно. В міру наростання інфляції грошам все важче виконувати свої функції, обслуговувати обіг товарів і послуг, платіжні операції тощо.

Зародившись на грошовому ринку, віруси інфляції проникають далі, в інші сфери економічного організму. А це означає, що в ситуаціях, коли інфляційна хвороба дуже запущена, однією лише нормалізацією грошового обороту не обійтися. Правильна грошова

політика держави створює лише необхідну умову гальмування інфляції. Але реально вона діє лише тоді, коли держава паралель­но з нормалізацією грошового обігу зміцнює механізми ринку, стимулює виробництво товарів, намагається стримати поточний попит, застосовує інші заходи по відношенню до потерпілих від інфляції галузей економіки.

Розрізняють відкритий і подавлений типи інфляції. Відкритій інфляції властива тенденція до зростання цін. Вона формується в результаті двоякого механізму. Перший це механізм адаптивних інфляційних очікувань. Суть його в тому, що, по-перше, спожи­вачі, твердо повіривши в незмінність тенденції до підвищення цін, скорочують заощадження, нагнітають поточний попит і таким чином самі провокують чергове подорожчання товарів і послуг. По-друге, дефіцит заощаджень, який виникає в результаті першої акції, негативно відбивається на розмірах кредитних ресурсів, що перешкоджує зростанню капіталовкладень і виробництва. І це відбувається в умовах, коли й так відчувається суттєве відставання пропозиції від попиту.

Адаптивні очікування мають мікроекономічну природу, тобто породжуються реальними подіями, які відбуваються на конкрет­них ринках. Рядовий споживач, роздумуючи, скільки витратити на покупки, керується динамікою тих цін, які бачить навколо себе (в магазині, на базарі, у центрі послуг). На будь-які зміни макро-економічних умов(скорочення бюджетного дефіциту, перехід до He-інфляційної грошової політики тощо), він зреагує лише тоді, коли переконається в дійсній зміні економічних умов, які його оточу­ють. Тому будь-яка антиінфляційна політика лише тоді дасть очікувані результати, коли буде в своєму арсеналі мати спеціальні заходи, скеровані на нейтралізацію інфляційних очікувань.

В основі другого механізму відкритої інфляції лежить взаємо­зв'язок витрат і цін. Це так звана інфляція витрат (спіраль "зарплата - ціни"). Суть її в наступному. Загальне підвищення цін в економіці неминуче веде до падіння реальних доходів зайнятих. Щоб зберегти незмінним хоча б добробут населення, необхідно збільшувати грошові доходи. Відбувається це різними шляхами, включаючи різноманітні варіанти державної індексації доходів зайнятих. Але одночасно збільшуються витрати виробництва, що веде до підвищення цін. Останнє робить необхідним черговий перегляд заробітної плати і т.д. Розкручується інфляційна спіраль, причому з кожним новим витком зупинити її все важче.

Неухильне підвищення цін ставить державу перед дилемою: з одного боку, населенню, яке не має прямого відношення до виник­нення інфляції, необхідно за максимумом компенсувати понесені ним збитки; з іншого боку, повна компенсація приведе до того, що на повну потужність запрацює механізм витрат виробництва. А це потягне за собою новий стрибок цін, який "з'їсть" компенсаційні виплати населенню, і все треба буде починати спочатку. Тому необхідно, по-перше, визнати, що коли в економіці розгортається відкритий інфляційний процес (що є характерним для сучасної економіки України), поява спіралі "зарплата-ціни" є неминучою; по-друге, потрібно так організувати протиінфляційну компенсацію, щоб вона якомога менше зачіпала грошові витрати виробництва. Останнє є справою техніки й компетентності тих, хто в державі займається цими питаннями.

Інфляція буває не тільки відкритою. В деяких випадках держа­ва, не демонтуючи причини інфляції, намагається подавити форми її прояву. Здійснюється це по-різному. Наприклад: тимчасове заморо­жування цін і доходів; отримання динаміки заробітної плати на рівні, який не перевищує темп зростання продуктивності праці; тотальний адміністративний контроль над цінами й доходами. В таких випадках відкрита інфляція переходить у подавлену. Якщо відкрита інфляція проявляється в загальному підвищенні цін, то подавлена - у хронічній нестачі товарів і послуг, їхньому перманент­ному дефіциті. Тому інфляційні очікування при подавленій інфляції можна назвати дефіцитними (при відкритій - адаптивними).

Інфляція розвивається, як правило, як три­валий процес, який проходить декілька стадій. Кожній з них відповідає свій вид інфляції: повзуча, галопуюча й гіперінфляція. Повзуча або регульована. При ній ціни зростають поступово, але неухиль­но. Держава за допомогою фінансово-кредитних методів та подат­кової системи тримає її під контролем, не допускаючи знецінення грошей більше, ніж на 5-7% за місяць. Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи знецінення грошей досягають 20-25% на місяць. На цій стадії значно посилюються економічні й соціальні суперечності. Зростання цін і доходів окремих ґруп підприємців стає стрибкоподібним і не піддається регулюванню. Гіперінфляція характеризується знеціненням грошей більш як на 50% на місяць. Гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції, падає їхня роль в економіці, натуралізуються господарські зв'язки (виникає бартер), руйнується фінансовий і кредитний механізм, посилюються стихійні процеси в економіці (стан, який пережила економіка України у 1991-1994 pp.)- В умовах серйозної деформації економічного циклу, структурної розбалансованості інфляція пригнічує економічне зростання, провокує стагнаційні процеси і навіть спад виробництва. Такий стан економіки, коли поєднується застій (спад) виробництва з розвитком інфляційних процесів, отримав назву стагфляції.

Уряди всіх країн, економіка яких переживає інфляцію, прикла­дають певні зусилля, щоб не сповзти в гіперінфляцію. А це передба­чає перехід до жорсткої антиінфляційної політики. Складовою частиною її є дефляційна політика. Дефляція - це вилучення з обігу частини надлишкової грошової маси, випущеної в період інфляції з метою зменшення платоспроможного попиту населення через фінансові і грошово-кредитні механізми. До їх числа можна віднес­ти: скорочення бюджетних вцдатків, підвищення рівня опо­даткування, введення більш жорстких умов банківського креди­тування, випуск державних позик, пряме лімітування зростання кредитних вкладень у народне господарство й готівкових грошей в обігу, підвищення норми обов'язкових резервів, які зберігають комерційні банки в центральному банку, що зменшує їх вільні ресурси й спонукає до скорочення кредитів народному господарству і т.д. Як правило, дефляція супроводжується падінням купівельної спроможності населення й посиленням соціальної напруги.

Що ж є причинами інфляції? їх слід шукати серед факторів, які дезорганізують грошовий обіг у результаті появи на ринку надлишкової маси грошей, незабезпечених товарами. Основні з цих факторів (найбільш характерних для економіки України) перера­ховані у схемі 65.

Схема 65. Фактори інфляції


Під час інфляції споживачу ніяк не уни­кнути зниження поточних реальних доходів, а оїже, й сьогоднішніх параметрів добробу­ту. Для цього є як мінімум три причини.

По-перше, якою б досконалою не була система протиінфляцій-ної компенсації, їй ніколи не встигнути за рухом цін. Доходи завжди відстають від цін, і чим більшб запізнення, тим відчутні­шим стають удари по поточному споживанню населення.

По-друге, передбачити майбутнє підвищення цін, особливо ко­ли в економіці вирує гіперінфляція, практично неможливо. Тому протиінфляційна компенсація рідко буває достатньою. Ясно, що за таких умов падіння життєвого рівня неминуче.

По-третє, протиінфляційна компенсація в принципі не може повністю покривати втрати від зростання цін.

Інакше держава ніколи не виведе економіку з інфляційного стану. Отже, при будь-якому рівні компенсації вона є неповною, а значить, зменшення реальних доходів неминуче.

Як відомо, величина вартості товару визначаєть­ся робочим часом. Причому не індивідуальним, а суспільне необхідним. Цей суспільно необхідний час не встановлюється якимось органом, він формується стихійно на ринку в результаті співставлення ряду індивідуальних затрат на виробництво даного виду продукції. І якщо затрати двох індивіду­альних товаровиробників можуть збігатися чисто випадково, то затрати більшості товаровиробників на виробництво одного й того самого виду продукції збігаються цілком закономірно тому, що вони відображають середні умови виробництва, які панують у даному регіоні на даному етапі розвитку технологічного способу виробництва. Саме в цьому збігу й проявляється дія закону вартос­ті - основного закону ринкової економіки.

Закон вартості - об'єктивний економічний закон товарного вироб­ництва. Він визначає способи й принципи виміру, розподілу й стиму­лювання суспільної праці на ринку. Згідно з цим законом обмін товарів здійснюється на основі вартісної еквівалентності, яка визнача­ється суспільно-необхідними затратами праці. Закон вартості стиму­лює тих виробників, які забезпечують більш високу продуктивність праці. Ті ж виробники, чия продуктивність праці нижча суспільно-нормальної (середньої), при обміні несуть збитки.

Дія закону вартості проявляється через коливання цін навко­ло вартості. Саме за допомогою цього механізму закон вартості виступає як основний регулятор ринкової економіки (як діє цей механізм, розглядається далі). Ця обставина є вихідною для розуміння функцій закону вартості в ринковому господарстві. Див. схему 66.


Ринок нормально функціонує лише тоді, ко­ли він збалансований, тобто коли на ньому підтримується повна відповідність між попитом і пропозицією. Відсутність такої відповідності негайно відбивається на ході реалізації й виробництва. Досягається така відповідність у результаті дії закону відповідності попиту і пропозиції. Закон попиту і пропозиції - економічний закон ринку. Він виражає діалектичну єдність попиту і пропозиції, їх взаємо­зв'язок і взаємодію, об'єктивний потяг до відповідності. Тому основна його вимога - це збалансованість ринку. Така дія поєднує цей закон з законом вартості, але на відміну від останнього він діє виключно у сфері обміну. Проте і в цій сфері закон попиту і пропозиції не підміняє закон вартості, а діє одночасно з ним як форма вираження, як елемент механізму його реалізації.

Як же діє цей закон? При наявності повної відповідності між попитом і пропозицією (ідеальний варіант) закон нічим себе не проявляє. Але якщо відповідність порушена, закон діє в напрямку її встановлення. Як? Особливість функціонування ринкового механіз­му полягає в тому, що кожний його елемент тісно пов'язаний із ціною, яка служить основним інструментом впливу на попит і пропозицію.. Зокрема, попит знаходиться у зворотній залежності від ціни. Якщо ціни на товари зростають, то попит на них зменшу­ється тому, що високі ціни обмежують купівельні спроможності людей. При зниженні цін попит зростає. Див. рис.1.


Рисунок 1


Залежність попиту від ціни


Товарна пропозиція з ціною пов'язана прямою залежністю.

Із зростанням цін пропозиція збільшується, тому що одиниця додатково виробленої та проданої продукції приносить виробникові додатковий прибуток. І навпаки, якщо ціни знижуються, то виробництво продукції стає менш вигідним і скорочується. Відпо­відно зменшується і пропозиція* Див. рис.2.

Ступінь зміни попиту у відповідь на зміну цін характеризує еластичність попиту. Мірою такої зміни є коефіцієнт еластично­сті попиту. Розраховується за формулою:

Приклад. Попит зріс на 10%; 6%; 3%. Ціни відповідно знизи­лися на 2%; 3%; 3%.

10

Кел І=7Г~ =5 - еластичний


а) нееластичний попит                                б) еластичний попит
Ц- ціна; К~кількість товару, купленого за певний період.

Взаємодія попиту і пропозиції з ціною має й зворотний зв'язок. Коли пропозиція перевищує попит, ціна знижується, що збільшує попит. Якщо ж попит перевищує пропозицію, ціна підвищується, що стимулює зростання пропозиції. В даному випадку попит і пропозиція через ціну взаємно впливають одне на одного.

Як же конкретно діє цей механізм саморегуляції в умовах ві­льного ринку? Звернемося до умовного прикладу. Основні параме­три будь-якого ринку - попит, пропозиція і ціна, їх взаємодія відображена на рис.4.

Рисунок 4 Взаємодія попиту, пропозиції і ринкових цін

Ц- ціна товару; К-кількість товару, на ринку.

Припустимо, на ринку телевізорів існує режим вільної конку­ренції. Це означає, що на ньому є багато покупців, які виділили кошти на придбання телевізорів. Економічний інтерес споживача -покупця полягає в тому, щоб купити товар і задовольнити свої потреби, їм протистоять виробники - продавці. Витрачаючи ресур­си на виробництво й збут телевізорів, вони зацікавлені в прибутко­вому їх продажу. Споживачі приходять на ринок з певним обсягом сукупного доходу, призначеного для придбання саме телевізо­рів.Тому, враховуючи, що продавці повинні відшкодувати свої

витрати на виробництво й отримати певний прибуток, вони пропо­нують за товар не будь-яку ціну, а ціну попиту. Це та гранично максимальна ціна, вище якої ринкова ціна піднятися не може тому, що в покупців більше немає грошей на купівлю. Між ціною попиту й кількістю продукції, що продається, існує взаємний зв'язок. З одного боку чим менша кількість товару, тим більшу ціну споживач згідний за нього заплатити, і навпаки. З іншого боку, коли ціна попиту висока, кількість реальних покупців, а отже, й обсяги продажу, зменшуються. Якщо ж ціна попиту падає, ситуація стає зворотною. Отже, з якого боку не підходити, прослі-дкується залежність, яка проілюстрована на рис. 4 кривою Цп. Вона описує поведінку споживача й називається кривою попиту,

А як же діють виробники - продавці? Вони намагаються прода­ти товар дорожче, чудово розуміючи, що в покупців зовсім інші наміри і вони обмежені розмірами своїх доходів. У результаті утворюються ціни пропозиції. Це такі гранично мінімальні ціни, за якими виробники ще можуть продавати свої вироби покупцям, а останні ще можуть їх купувати. Ринкова ціна не може бути нижчою від ціни пропозиції. Інакше виробництво й збут стануть нерентабельними, що загрожує банкрутством. У нашому прикладі, чим менша ціна пропозиції, тим менша кількість телевізорів надійде в продаж тому, що в багатьох виробників витрати вироб­ництва й збуту виявляться вищими від цієї відносно низької ціни. В міру підвищення ціни пропозиції буде зростати й кількість виробників, і обсяги постачання товару на ринок. На рис. 4 поведінка продавців характеризується кривою пропозиції - Цпр.

У точці Тр збігаються інтереси виробників і споживачів, дося­гається рівновага ринку, тобто найкращий обсяг виробництва і продаж (Кр), який дорівнює оптимальній величині купівель і споживання, а ринкова ціна стає ціною рівноваги (Цр). Це озна­чає, що виробникам невигідно надалі підвищувати ціни й збільшу­вати пропозицію, тому, що товар не знайде попиту. Відповідно й споживачам не доводиться розраховувати на придбання більшої кількості товарів або на зниження цін на них, бо це суперечить інтересам виробників. Припустимо далі, що сукупний попит на телевізори збільшився (зросли доходи людей, змінилася структура попиту і т.д.). У цьому випадку бажання споживачів придбати додаткову кількість телевізорів відображає нова крива попиту Ціп, яка розташована справа вище кривої Цп.

Оскільки ринок може забезпечити постачання товарів лише в об­сязі Кр і неспроможний одномоментно відреагувати на нову потребу, спочатку додатковий сукупний попит залишиться незадоволеним. Виникне ситуація товарного дефіциту в результаті порушення рівно-

ваги ринку. За цих умов тиск з боку додаткового попиту поведе до тимчасового підвищення цін- аж до встановлення нової ціни попиту від Цр до Цір на рис.4. Як це відобразиться на виробництві? Вироб­ники телевізорів розцінюють нову ціну (більш високу) й відповідне збільшення норми прибутку як потужний стимул розгортання вироб­ництва й продажу. Названа тенденція буде описуватися тепер новою кривою пропозиції Ціпр (рис.4). Ситуація на ринку знову зміниться, але вже в інший бік. Пропозиція підтягнеться до попиту і, оскільки отримати підвищену ціну неможливо, вона починає знижуватися в напрямку до нової точки рівноваги Tip. Це буде означати, що попит задоволене, дефіцит ліквідований, додаткові телевізори потрапили до рук тих, хто їх потребує. Як бачимо, механізм ринку, отримавши імпульс від підвищення попиту, викликав адекватну реакцію вироб­ництва і пропозиції. У випадку скорочення попиту на телевізори ринковий механізм спрацює у зворотному напрямку. Знання залежно­сті попиту і пропозиції від ціни й навпаки дозволяє зрозуміти, як досягається ринкова рівновага, як формується ціна рівноваги. А це, в свою чергу, дає суб'єктам ринку можливість глибше пізнавати кон'юнктуру й відповідним чином діяти в тих чи інших умовах.

Закон попиту і пропозиції виконує ряд важливих економічних і соціальних функцій у ринковій економіці. Див. схему 67.

Схема 67 Функції закону попиту і п ^опозиції


Ринкова економіка зародилася й довгий історичний період функціонувала як" саморегульована система. Проте можливості ринкового механізму саморегулювання не безмежні. Він не в стані гарантувати вирішення всіх соціально-економічних проблем сучасного суспільства. Механізм ринку дозволяє людям задовольнити лише ті потреби, які виражаються через попит. Але ж є й інші потреби, які ніяк не можна виміряти в грошах і перетворити на попит.

Навіть у стерильній економіці вільного підприємництва (якого, до речі, немає в жодній країні) залишаються принаймні три сфери, непідвладні ринковому механізму. Це екологія, соціальна сфера й сфера колективного користування товарами і послугами (національ­на оборона, охорона громадськрго порядку, державне управління, єдина енергетична система, національні мережі комунікацій^65!.

Більш того, історичний досвід показує, що чисто ринкове їх регулювання веде до серйозного порушення екологічного балансу суспільства, крайнього загострення соціальних конфліктів, обме­ження доступу всіх громадян до суспільних товарів. Зокрема, орієнтація економіки виключно на попит зумовила те, що ринкові сили протягом століть стимулювали все більше втягнення природ­них ресурсів у господарський оборот. Це негативно вплинуло на екологічний стан як окремих країн, де особливо інтенсивно розро­блялися природні ресурси, так і планети в цілому. Те ж саме можна сказати й про соціальні процеси. Багатовікова орієнтація економіки на суто ринковий механізм привела до глибокого майнового розшарування суспільства, породила масове безробіття, зубожіння значної частини населення, що до початку 20 ст. до крайніх меж загострило соціальні конфлікти.

Все це є свідченням того, що висока ефективність економічної системи не може бути в сучасних умовах досягнута суто ринковим її регулюванням. Необхідний додатковий механізм. І таким додатковим механізмом, як показує досвід країн з розвинутими ринковими економіками, має бути державне регулювання зовніш­ніх ефектів. Таким чином, в економіці вільної конкуренції держа­ва виконує принаймні дві функції - регулювання екологічних і соціальних процесів ( зовнішніх ефектів) і забезпечення населення суспільними товарами. Якщо додати ще одну функцію - забезпе­чення економіки необхідною кількістю грошей ( на що ринок теж нездатний), то отримаємо повний механізм регулювання економіки вільного підприємництва. Див. схему 68.

f65J   У світовій економічній літературі ці блага називаються суспільними товарами.

Схема 68

Механізм регулювання ринкової економіки



 


Виділяється в цьому механізмі два провідні блоки - вільний ринок і держава. Економічна діяльність держави полягає в тому, щоб доповнити ринок, вирішувати ті проблеми, перед якими він пасує.

Отже,  сучасний механізм регулювання ринкової економіки    -    досить    складне    оргаяізаційно-еконо-

мічно-правове утворення. Він, по-перше, включає в себе сукупність організаційних структур, систему форм, методів і інструментів регулювання ринку і в цій своїй якості виступає як спосіб органі­зації ринкової економіки. По-друге, це система функціонування виробничих відносин. Система, де виробничі відносини проявля­ються в конкретних господарських формах (гроші, ціна, прибуток, заробітна плата, податки тощо). У цій якості він виступає як механізм реалізації власності на засоби виробництва та пого­дження економічних інтересів суб'єктів ринкових відносин. По-третє, механізм регулювання ринку включає певні правові норми, які регламентують діяльність суб'єктів ринку. І в цій якості він виступає як спосіб реалізації регулюючої ролі держави. Таким чином, механізм регулювання ринкової економіки охоплює як сферу функціонування продуктивних сил і виробничих відносин, так і сферу надбудови. Тому його зміст може бути зрозумілим лише при розгляді цих основних аспектів прояву в їх взаємодії І взаємозв'язку.

Отже, механізм регулювання ринкової економіки - це спосіб її організації і забезпечення ефективного функціонування відповідно до вимог економічних законів, посередництвом якого реалізуються економічні інтереси суб'єктів ринку.

Нарешті, можна визначитися і щодо ринкової системи. Ринко­ва системі - це сукупність усіх перерахованих елементів у їх взаємодії, взаємозв'язку і взаємозалежності. Вона може бути представлена такою схемою. Див. схему 69.

Схема 69 Ринкова система