8.3. Претензійно-позовна діяльність на морському транспорті
8.3. Претензійно-позовна діяльність на морському транспорті
Однією з підстав виникнення зобов’язань на морському транспорті є відповідальність власника судна по відшкодуванню забруднення, заподіяного внаслідок витоку з його судна або скиду з судна нафти чи інших речовин, шкідливих для здоров’я людей або живих ресурсів моря (далі: забруднюючі речовини), за винятком випадків, передбачених ст. 306 Кодексу торговельного мореплавства України.
Шкода від забруднення — це шкода, заподіяна за межами судна забруднюючими речовинами морському середовищу, узбережжю або будь-яким іншим об’єктам (суднам, рибопромисловим знаряддям тощо). Вона включає також вартість розумних заходів, вжитих будь-якою особою для відвернення або зменшення шкоди від забруднення, а також вартість збитків, заподіяних внаслідок вжиття таких заходів.
Власник судна не відповідає за шкоду від забруднення, якщо доведе, що ця шкода трапилася внаслідок: 1) дії непереборних сил; 2) воєнних дій, ворожих дій або народних заворушень; 3) поведінки третіх осіб, які діяли з наміром заподіяти шкоду; 4) несправності вогнів та інших навігаційних засобів, що є наслідком недбалості або інших неправомірних дій властей, які відповідають за підтримання цих засобів у належному стані; 5) аварійного скидання господарсько-фекальних вод або сміття внаслідок неприйняття їх портом у встановлений термін після своєчасного подання судном відповідної заяви. Якщо власник судна доведе, що шкода від забруднення моря виникла повністю або частково внаслідок наміру або недбалості потерпілого, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування повинен бути зменшений чи у відшкодуванні потерпілому повинно бути відмовлено. Коли шкода від забруднення спричинена витоком або скидом забруднюючих речовин із кількох суден, власники цих суден разом відповідають за весь збиток, якщо неможливо визначити відповідальність кожного судновласника окремо.
Відповідальність власника судна за шкоду від забруднення внаслідок витоку або скиду забруднюючих речовин з його судна обмежується розміром, встановленим у ст. 308 Кодексу торговельного мореплавства України.
Власник судна, що перевозить як вантаж наливом понад 2000 тонн нафти, повинен застрахувати або іншим способом забезпечити (шляхом отримання банківської або іншої гарантії) свою відповідальність за шкоду, заподіяну від можливого забруднення. Позов про відшкодування збитків від забруднення нафтою може бути вчинений безпосередньо страховику або іншій особі, яка надала забезпечення відповідальності власника судна.
Судно, що перевозить як вантаж наливом більше 2000 тонн нафти, повинно мати відповідне дійсне свідоцтво, яке підтверджує забезпечення відповідальності власника судна за заподіяну шкоду від забруднення нафтою відповідно до ст. 309 Кодексу тор-
говельного мореплавства України. Умови і порядок видачі, перевірки і визнання такого свідоцтва встановлюються Міністерством транспорту України відповідно до статті 3 Кодексу торговельного мореплавства України.
До відповідальності за заподіяну шкоду від забруднення застосовуються ст. 350, 354, 355, 356, 357 Кодексу торговельного мореплавства України.
Оператор ядерного судна відповідає за ядерну шкоду, заподіяну внаслідок ядерного інциденту з ядерним судном, крім випадків, зазначених у ч. 1 ст. 316 Кодексу торговельного мореплавства України.
Ядерна шкода означає шкоду, заподіяну особі або майну радіоактивними властивостями або поєднанням радіоактивних властивостей з токсичними, вибуховими та іншими небезпечними властивостями ядерного палива і радіоактивних продуктів ядерного судна або їх відходів, а також витрати, здійснені з метою відвернення шкоди або зменшення її розміру. Якщо поряд з ядерною заподіяна інша шкода, яка не може бути відокремлена від ядерної, то вся заподіяна шкода визнається ядерною.
Оператором ядерного судна є юридична або фізична особа, уповноважена державою, під прапором якої плаває судно, експлуатувати ядерне судно, або держава, яка безпосередньо експлуатує таке судно. Оператор ядерного судна зобов’язаний компенсувати ядерну шкоду, якщо не доведе, що шкода виник-
ла внаслідок воєнних дій, ворожих дій або народних заворушень, непереборних сил природи. Оператор ядерного судна, який компенсував ядерну шкоду, вправі заявити про регресну вимогу: 1) особі, яка навмисно заподіяла ядерну шкоду; 2) осо-
бі, яка здійснювала операцію з підняття затонулого ядерного судна без згоди на це оператора або держави, під прапором якої плавало судно, якщо шкода є наслідком винних дій такої особи.
Декілька операторів ядерних суден, що спільно заподіяли ядерну шкоду, відповідають солідарно. Однак відповідальність оператора ядерного судна, проти якого вчинено позов про компенсацію ядерної шкоди в повному обсязі, не може перевищувати межі, встановленої в ч. 1 ст. 318 Кодексу торговельного мореплавства України.
При заподіянні ядерної шкоди ядерним судном, на експлуатацію якого на момент ядерного інциденту не було видано дозволу державою, під прапором якої плавало судно, відповідальність покладається на власника ядерного судна. У цьому разі обмеження відповідальності оператора ядерного судна на підставі ст. 318 Кодексу торговельного мореплавства України не застосовується.
Ядерне судно повинно мати відповідне дійсне свідоцтво, яке підтверджує, що відповідальність оператора ядерного судна у разі ядерної шкоди забезпечена згідно зі ст. 318 Кодексу торговельного мореплавства України. Умови і порядок видачі, перевірки і визнання такого свідоцтва встановлюються Міністерством транс-
порту України на підставі ст. 3 Кодексу торговельного мореплавства України.
Позов про компенсацію ядерної шкоди може бути вчинений безпосередньо до страховика або іншої особи, яка надала фінансове забезпечення оператору ядерного судна.
При вчиненні позову про компенсацію ядерної шкоди до оператора ядерного судна страховик або інша особа, яка надала фінансове забезпечення оператору, має право взяти участь у судовому процесі.
Основні засади відповідальності на транспорті визначені Кодексом МТУ, положеннями зобов’язального, деліктного права та умовами договорів про морські перевезення.
Щодо перевезення вантажу слід зазначити, що відповідальність перевізника вантажу виникає з моменту приймання вантажу до перевезення і закінчується в момент його видачі.
За втрату, нестачу або пошкодження вантажу, викликані діями або упущеннями під час навантаження, розміщення, вивантаження або здавання вантажу, перевізник несе відповідальність за правилами ст. 176 Кодексу торговельного мореплавства Ук-
раїни.
За збитки, що є результатом втрати або пошкодження вантажу, перевізник несе відповідальність у таких розмірах:
1) за втрату і недостачу вантажу — у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу і вантажу, якого не вистачає;
2) за пошкодження або псування вантажу — у сумі, на яку знизилась вартість вантажу.
Перевізник також повертає одержаний ним фрахт, якщо він не входить у ціну втраченого вантажу або вантажу, якого не вис-
тачає.
Дійсна вартість втраченого вантажу і вантажу, якого не вистачає, визначається згідно зі ст. 182 Кодексу торговельного мореплавства України.
За простій судна внаслідок непред’явлення або несвоєчасного пред’явлення вантажу, затримки навантажувально-роз-
вантажувальних робіт, що проводяться засобами відправника або одержувача вантажу, чи інших затримок з вини відправника або одержувача вантажу відповідальність несе відправник або одержувач вантажу згідно з договором морського перевезення вантажу. Штраф за контрсталійний час суден стягується в безспірному (безакцептному) порядку після подання відправ-
нику або одержувачу вантажу розрахунку сталійного часу і суми штрафу.
При перевезенні пасажирів перевізник відповідає за шкоду, заподіяну внаслідок смерті пасажира або ушкодження його здоров’я, а також у результаті втрати або пошкодження багажу, якщо подія, внаслідок якої було заподіяно шкоду, сталася під час перевезення і була наслідком вини або недбалості перевізника, його працівників, агентів, які діють у межах своїх службових обов’язків. Перевізник відповідає за нестачу або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, а також за прострочення в його доставці, якщо не доведе, що нестача, пошкодження або прострочення в доставці сталися не з його вини.
За втрату або пошкодження каютного багажу перевізник від-
повідає лише у випадку, якщо пасажир доведе, що втрата або пошкодження сталися внаслідок наміру або необережності перевізника. Перевізник не відповідає за втрату чи пошкодження грошей, цінних паперів, дорогоцінних металів і виробів із них, коштовностей, прикрас, виробів мистецтва або інших цінностей, за винятком випадків, коли такі цінності були здані на збереження перевізнику, який погодився їх зберігати в безпеці. В останньому випадку перевізник відповідає не вище межі, передбаченої ч. 4 ст. 194 Кодексу торговельного мореплавства України.
Якщо перевізник доведе, що вина або недбалість пасажира стали причиною або сприяли його смерті чи ушкодженню здоров’я, втраті або пошкодженню його багажу, суд, що розглядає справу, може звільнити перевізника від відповідальності повністю чи частково.
У випадку смерті пасажира або ушкодження його здоров’я відповідальність перевізника ні в якому разі не може перевищувати 175 000 розрахункових одиниць у відношенні перевезення в цілому, відповідальність за втрату чи пошкодження каютного багажу не може перевищувати 1800 розрахункових одиниць. Кодекс торговельного мореплавства України встановлює межу відповідальності і стосовно інших випадків (відповідно до правил ст. 193, 194 Кодексу торговельного мореплавства України). Перевізник, працівник або агент перевізника не вправі скористатися межами відповідальності, якщо буде доведено, що збиток заподіяно внаслідок дій або упущень перевізника, працівника чи агента перевізника, скоєних або з наміром заподіяти цей збиток, або через самовпевненість із усвідомленням можливого заподіяння збит-
ку. Перевізник і пасажир можуть шляхом точно сформульованої письмової угоди встановити більш високі межі відповідальності, ніж ті, що передбачені.
Організатор круїзу несе відповідальність за шкоду, заподіяну смертю або ушкодженням здоров’я учаснику круїзу, а також втратою або пошкодженням його речей відповідно до правил ст. 193, 194 Кодексу торговельного мореплавства України.
Щодо договору лізингу встановлено спеціальний термін заявлення претензій із приводу несправності судна та інших недоліків щодо його стану, які можуть бути пред’явлені лізингоодержувачем протягом року з дня передачі судна.
При буксируванні власники суден і об’єктів буксирування не несуть відповідальності за недоліки свого судна, якщо доведуть, що вони не могли бути виявлені при проявленні ними належної дбайливості (приховані недоліки). Відповідальність за невиконання обов’язків із договору буксирування та за шкоду, заподіяну при буксируванні судну, що буксирується, або іншому плавучому об’єкту чи майну і вантажу, що знаходяться на ньому, встановлена в ст. 225—227 Кодексу торговельного мореплавства.
Початком відповідальності власника буксируючого судна за договором морського буксирування вважається момент прийняття судна, що буксирується, або іншого плавучого об’єкта на буксир у початковому пункті буксирування і закінченням відповідальності — момент поставлення судна, що буксирується, або ін-
шого плавучого об’єкта на швартові чи на якір у кінцевому пункті буксирування.
У разі аварійної морської події з судном, що буксирується, або іншим плавучим об’єктом з причини, що не залежить від буксируючого судна, капітан останнього зобов’язаний надати судну, що буксирується, або іншому плавучому об’єкту рятувальні засоби і надавати йому необхідну допомогу доти, доки постраждале судно (об’єкт) не зможе обійтися без рятівника, з відшкодуванням лише фактичних витрат буксируючого судна і без випла-
ти рятувальної винагороди.
Важливим заходом притягнення до майнової відповідальності є морські протести. Якщо в період плавання або стоянки судна мала місце подія, що може бути приводом для пред’яв-
лення судновласнику майнових вимог, капітан із метою забезпечення доказів для захисту прав і законних інтересів судновласників робить у встановленому порядку заяву про морський протест.
Заява про морський протест повинна містити опис обставин події і заходів, вжитих капітаном для забезпечення цілості довіреного йому майна. Морський протест забезпечує фіксацію і наступне доказування фактів, які мають юридичне значення при визначенні підстав та меж відповідальності.
Морський протест заявляється: у порту України — нотаріусу або іншій посадовій особі, на яку законодавством України покладено здійснення нотаріальних дій; в іноземному порту — консулу України або компетентним посадовим особам іноземної держави у порядку, встановленому законодавством цієї держави.
У порту України заява про морський протест робиться протягом двадцяти чотирьох годин із моменту оформлення приходу судна в порт. Якщо подія, що зумовлює необхідність заяви морського протесту, сталася в порту, протест повинен бути заявлений протягом двадцяти чотирьох годин із моменту події.
На підтвердження обставин, викладених у заяві про морський протест, капітан судна одночасно з заявою чи в термін не більше семи днів з моменту прибуття в порт або з моменту події, якщо вона мала місце в порту, зобов’язаний подати нотаріусу або іншій посадовій особі (ст. 342 Кодексу торговельного мореплавства України) на огляд судновий журнал і завірений капітаном витяг із суднового журналу.
Нотаріус або інша посадова особа (ст. 342 Кодексу торговельного мореплавства України) на підставі заяви капітана, даних суднового журналу, опитування капітана, а в разі потреби — інших свідків зі складу суднового екіпажу складає акт про морський протест і засвідчує його своїм підписом і гербовою пе-
чаткою.
Прийняття заяви про морський протест від капітанів іноземних суден і складання у таких випадках актів про морський протест може здійснюватися відповідними консульськими представниками іноземних держав в Україні на умовах взаємності.
Судновласник відповідає за своїми зобов’язаннями майном, що йому належить, на яке згідно з чинним законодавством Ук-
раїни може бути накладено стягнення.
Відповідальність судновласника обмежується межами, передбаченими у ст. 352 Кодексу торговельного мореплавства України щодо вимог, які незалежно від їх правової основи виникли внаслідок:
1) заподіяння смерті або ушкодження здоров’я особі, яка знаходилася на судні, чи втрати або заподіяння шкоди майну, що знаходилося на судні;
2) заподіяння у зв’язку з плаванням або експлуатацією судна шкоди особам або майну, що не знаходилися на судні.
Якщо шкода заподіяна особою, яка не знаходилася на судні, судновласник, відповідальний за дії і упущення цієї особи, може обмежити свою відповідальність, якщо дія або упущення були пов’язані з судноводінням або управлінням судном, із завантаженням, перевезенням чи вивантаженням вантажу, багажу або ручної кладі чи з посадкою або висадкою пасажирів.
Відповідальність судновласника не може бути обмежена, якщо доведено, що шкода стала результатом його власної дії з наміром заподіяти таку шкоду або через самовпевненість з усвідомленням можливості її заподіяння.
Обмеження відповідальності на підставі ст. 349 Кодексу торговельного мореплавства України не застосовується у випадках, передбачених у ст. 351 Кодексу торговельного мореплавства Ук-
раїни.
Встановлено черговість задоволення вимог у ст. 358 Кодексу торговельного мореплавства України, зокрема в переважному порядку задовольняються вимоги щодо трудових взаємовідносин, вимоги щодо ядерної шкоди і забруднення моря, тощо — всього встановлено вісім категорій черговості по задоволенню вимог. Вимоги, зазначені у ст. 358 Кодексу торговельного мореплавства України, відшкодовуються у порядку черговості та у межах кожної черги пропорційно розміру вимог.
Іпотечні заставодержателі набувають пріоритетного права накласти стягнення на судно, що знаходиться під заставою, якщо до моменту настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого іпотекою, воно не буде виконано, за винятком випадків, коли за законом або договором про іпотеку таке право виникне пізніше або може бути здійснено раніше.
Порядок організації позовної і претензійної роботи на морському транспорті встановлюється Господарським кодексом України в ст. 315, Кодексом торговельного мореплавства України і Правилами перевезень.
Право на заявлення претензій і позовів мають:
1) у разі неподачі судна або подачі його з запізненням — відправник вантажу;
2) у разі втрати вантажу — його одержувач або відправник за умови представлення коносамента;
3) у разі нестачі або пошкодження вантажу — одержувач або відправник за умови подання коносамента, а також комерційного акта або відповідного документа, складеного за правилами, що існують в іноземному порту;
4) у разі прострочення доставки або затримки видачі вантажу — одержувач за умови представлення коносамента;
5) у разі втрати або прострочення доставки багажу — пред’яв-
ник багажної квитанції, а у разі нестачі або пошкодження багажу — пред’явник комерційного акту;
6) у разі перебору провізних платежів — відправник або одержувач вантажу за умови представлення коносамента.
Передача іншим організаціям або особам права на заявлення претензій і позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права відправником одержувачу вантажу і навпаки, а також одержувачем або відправником вантажу — органу, до сфери управління якого вони відносяться, транспортно-експедиторській організації чи страховику.
Передача права на заявлення претензії або позову засвідчується переуступним написом на коносаменті, накладній або квитанції. Обставини, що можуть бути підставою для майнової відповідальності перевізника, відправників, одержувачів вантажу і пасажирів, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми. В іноземному порту ці обставини засвідчуються за правилами, що існують у даному порту. Форма актів, порядок їх складання і порядок засвідчення обставин, які не потребують складання актів, встановлюються правилами, що видаються згідно зі ст. 3 Кодексу торговельного мореплавства України.
У разі відшкодування вимог, що випливають із передбачених Кодексом торговельного мореплавства України відносин, на сплачувану суму нараховуються відсотки у розмірі середньої ставки банківського відсотка, що існує в місці знаходження кредитора.
До вчинення перевізникові вантажу позову, що виникає з морського перевезення вантажу, обов’язковим є заявлення йому претензії. Претензії заявляються перевізнику, який здійснював морське перевезення вантажу, а якщо перевезення не було здійснено, — перевізнику, який згідно з договором морського перевезення вантажу повинен був здійснити перевезення.
Претензії, що виникають із перевезення багажу, можуть бути заявлені перевізнику чи порту відправлення або призначення на розсуд заявника претензії.
Претензії, що виникають із морського перевезення вантажів у прямому змішаному і прямому водному сполученні, заявляються тому перевізнику, транспортним засобом якого вантажі були доставлені або повинні бути доставлені у порт призначення.
У тих випадках, коли кінцевим пунктом транспортування є залізнична чи автомобільна станція або аеропорт, претензія заявляється відповідному перевізнику за правилами, встановленими для цього виду транспорту.
Претензія повинна бути заявлена у письмовій формі. До претензії повинні бути додані документи, що підтверджують її. Перевізні документи подаються в оригіналі. До претензії про нестачу, пошкодження або псування вантажу, крім до-
кументів, що підтверджують право на заявлення претензії (ст. 379 Кодексу торговельного мореплавства України), повинен бути доданий документ, що засвідчує вартість відправленого вантажу.
Претензії до перевізника, що випливають із договору перевезення вантажу, пасажирів і багажу, можуть бути заявлені протягом перших шести місяців строку позовної давності незалежно від того, здійснювалось перевезення у каботажному чи закордонному сполученні.
Перевізник зобов’язаний розглянути заявлену претензію протягом трьох місяців і сповістити заявника про задоволення чи відхилення її, а претензії, що випливають із перевезення у змішаному сполученні, — протягом шести місяців. З дня заявлення перевізнику претензії відлік терміну позовної давності припиняється до одержання відповіді на претензію або закінчення терміну, встановленого для відповіді.
До вимог, що виникають із договору морського перевезення вантажу, застосовується річний строк позовної давності незалежно від того, здійснюється перевезення у каботажному чи закордонному сполученні.
Зазначений термін обчислюється за загальним правилом із дня настання події, що стала підставою для заявлення вимоги та у відповідності до ст. 388 Кодексу торговельного мореплавства Ук-
раїни.
До вимог, що виникають із договорів перевезення пасажирів і багажу, фрахтування судна без екіпажу, фрахтування судна на певний час, лізингу судна, буксирування, надання лоцманських послуг, морського страхування, угод, укладених капітаном судна в силу наданих йому законом прав, зіткнення суден, здійснення рятувальних операцій, застосовується дво-
річний строк позовної давності. Цей строк обчислюється згідно з вимогами ст. 389 Кодексу торговельного мореплавства Ук-
раїни.
За зворотними вимогами (зворотна вимога при солідарній відповідальності), передбаченими ст. 302 Кодексу торговельного мореплавства України, застосовується річний строк позовної дав-
ності, обчислюваний із дня сплати відповідної суми.
До вимог про відшкодування шкоди від забруднення з суден і ядерної шкоди застосовується трирічний строк позовної давності. Строк обчислюється з дня, коли потерпілий дізнався або повинен був дізнатися, що йому заподіяна така шкода, але не більше шести років із дня події, що спричинила забруднення, і п’ятнадцяти років — із дня події, що викликала ядерну шкоду. Якщо відповідальність оператора ядерного судна згідно із законодавством дер-
жави, що видала дозвіл на експлуатацію такого судна, або спеціальною постановою цієї держави, прийнятою у зв’язку з конкрет-
ним інцидентом, застрахована або забезпечена у фінансовому відношенні іншим способом на строк, що перевищує п’ятнадцять років, вимога про відшкодування шкоди задовольняється після закінчення строку, на який відповідальність була фактично забезпечена.
До вимог, для яких строки позовної давності Кодексом торговельного мореплавства України не передбачені, застосовуються загальні строки позовної давності, встановлені цивільним законодавством України, якщо у міжнародних договорах України для цих вимог не встановлені інші строки давності.
Якщо обчислення суми вимоги залежить від розрахунків у зв’язку із загальною аварією, відлік строку позовної давності зупиняється з дня винесення диспашером постанови про наявність загальної аварії і до дня одержання диспаші (розрахунку загальної аварії згідно зі ст. 265 Кодексу торговельного мореплавства України) заінтересованою особою.
Строки позовної давності, встановлені для вимог, передбачених Кодексом торговельного мореплавства України, подовжуються до трьох років у випадку, якщо судно, якого стосуються ці вимоги, протягом строку позовної давності не могли застати у водах України.
Разом з тим, при оцінці строків новації законодавства слід враховувати уніфіковані строки, визначені в Цивільному та Господарському кодексах для всіх видів транспорту, зокрема, положення ст. 315 ГКУ, ст. 925, 926 ЦКУ.