Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

8.3. Фактори і резерви підвищення продуктивності праці

Фактори зміни певного показника — це сукупність всіх рушій­них сил і причин, що визначають динаміку цього показника. Відпо­відно фактори зростання продуктивності праці — це вся су­купність рушійних сил і причин, що призводять до збільшення про­дуктивності праці. Оскільки, як зазначалося, зростання продук­тивності праці має надзвичайно велике значення і для коленого підприємства зокрема, і для суспільства в цілому, вивчення фак­торів і пошук резервів цього зростання стає важливим завданням економічної теорії і практики.

За рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи:

- ті, якими може керувати господарюючий суб'єкт (управлін­ня, організація, трудові відносини, кваліфікація і мотивація пер­соналу, техніка і технологія, умови праці, інновації тощо);

- ті, що знаходяться поза сферою керування господарюючого суб'єкта (політичне становище в країні і в світі, рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція, науково-технічний прогрес, за­гальний рівень економічного розвитку, якість і кількість економі­чно активного населення країни, культура, моральність, соціальні цінності, наявність природних багатств, розвиток інфраструкту­ри тощо).

Оскільки праця є процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, фактори зростання продуктивності праці за змістом можна поділити на три групи:

1)          соціально-економічні, що визначають якість використовува­ної робочої сили;

2)    матеріально-технічні, що визначають якість засобів виробництва;

3)    організаційно-економічні, що визначають якість поєднання
робочої сили із засобами виробництва.

До групи соціально-економічних факторів зростання продуктив­ності праці належать всі фактори, що спричиняють покращання якості робочої сили. Це насамперед такі характеристики праців­ників, як рівень кваліфікації та професійних знань, умінь, нави­чок; компетентність, відповідальність; здоров'я та розумові здіб­ності; професійна придатність, адаптованість, інноваційність та професійна мобільність, моральність, дисциплінованість, мотивованість (здатність реагувати на зовнішні стимули) і мотивація (внутрішнє бажання якісно виконувати роботу). До цієї групи фак­торів відносять також характеристики трудових колективів, такі як трудова активність, творча ініціатива, соціально-психологічний клімат, система ціннісних орієнтацій.

До групи матеріально-технічних факторів зростання продук­тивності праці належать всі напрямки прогресивних змін у техніці й технології виробництва, а саме: модернізація обладнання; вико­ристання нової продуктивнішої техніки; підвищення рівня меха­нізації і автоматизації виробництва; впровадження нових прогре­сивних технологій; використання нових ефективніших видів си­ровини, матеріалів, енергії тощо.

До групи організаційно-економічних факторів зростання про­дуктивності праці належать прогресивні зміни в організації праці, виробництва та управління. До них входять: вдосконалення струк­тури апарату управління та систем управління виробництвом,

повсюдне впровадження та розвиток автоматизованих систем управління; покращання матеріальної, технічної і кадрової підго­товки виробництва, вдосконалення організації виробничих та до­поміжних підрозділів; вдосконалення поділу та кооперації праці, розширення сфери суміщення професій і функцій, впровадження передових методів та прийомів праці, вдосконалення організації та обслуговування робочих місць, впровадження прогресивних норм і нормативів праці; покращання умов праці та відпочинку, вдосконалення систем матеріального стимулювання.

За сферою виникнення і дії фактори зростання продуктивності праці поділяються:

•         на внутрішньовиробничі — ті, що виникають і діють безпо­середньо на рівні підприємства чи організації;

•         галузеві і міжгалузеві, що пов'язані з можливістю покращан­ня кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробниц­тва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні всієї галузі або кількох суміжних галузей народного господарства;

•         регіональні — це фактори підвищення продуктивності праці, характерні для даного регіону (наприклад, створення вільної еко­номічної зони);

•         загальнодержавні — це такі фактори, які спричиняють підвищення продуктивності праці в усій країні (наприклад, зміцнення здоров'я і підвищення освітнього рівня населення, раціональне ви­користання трудового потенціалу тощо).

Резерви зростання продуктивності праці — це такі можли­вості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що не використані. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерви мож­на визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем продуктивності праці в конкретний момент часу. Таким чином, використання резервів зростання продуктив­ності праці — це процес перетворення можливого у дійсне.

Оскільки резерв — це фактично відрізок фактора, можливий для використання в конкретний момент часу, то резерви зростан­ня продуктивності праці класифікують так само, як і фактори. Ос­новне значення для економіста і менеджера має класифікація внутрішньовиробничих резервів і факторів за змістом, оскільки вона безпосередньо допомагає виявити можливості підвищення продуктивності праці на конкретному підприємстві.

Так само, як і фактори, резерви зростання продуктивності праці за змістом поділяються на три групи:

•         соціально економічні, що визначають можливості підвищен­ня якості використовуваної робочої сили;

•         матеріально-технічні, що визначають можливості застосування ефективніших засобів виробництва;

•         організаційноекономічні, що визначають можливості вдос­коналення поєднання робочої сили із засобами виробництва.

Для найповнішого використання резервів зростання продуктив­ності праці на підприємствах розробляються програми управлін­ня продуктивністю, в яких зазначаються види резервів, конкретні терміни і заходи по їх реалізації, плануються витрати на ці заходи і очікуваний економічний ефект від їх впровадження, признача­ються відповідальні виконавці.