8.3. Формування і розміщення державних замовлень
8.3. Формування і розміщення державних замовлень
Формування і розміщення державних замовлень здійснюється у певній послідовності. Так, міністерства і відомства-замовники, виходячи з аналізу балансів виробництва і споживання визначають види і обсяги продукції. Вироблені пропозиції надсилаються замовниками до Міністерства економіки, яке узагальнює ці пропозиції, погоджує з Міністерством фінансів визначену суму коштів з урахуванням можливостей державного бюджету і подає їх Кабінету Міністрів України. Затверджені види і обсяги продукції доводяться замовникам, а також підприємцям-виконавцям через галузеві міністерства, відомства.
Основні показники державного замовлення на сільськогосподарську продукцію в динаміці постійно скорочувалися в зв'язку з фінансовими труднощами країни. Починаючи з 1996 року перелік замовницької продукції скоротився до зерна, племінних тварин і елітного насіння. При цьому обсяги замовлення продовольчого зерна знизилися до рівня загальнодержавних потреб країни в зерні на виробництво хліба, хлібобулочних, круп'яних та макаронних виробів.
Враховуючи важливу необхідність тісного поєднання інтересів держави і виробника необхідно подбати про те, щоб держзамовлення не перетворилося в завуальовану форму натискних методів заготівель. Це повинна бути дисципліна взаємних договірних зобов'язань при неодмінній економічній відповідальності і виробника і заготівельника. При цьому зважаючи на важливість вирішення загальнодержавних потреб святим обов'язком виробника має бути безумовне виконання державного замовлення. Після повних розрахунків з державою за контрактом частину продукці, що лишилася, виробник реалізує за своїм вибором тим же заготівельним чи торговельним організаціям, на біржі, переробним підприємствам, споживкооперації. на колгоспному ринку, у громадському харчуванні.
В перспективі, в умовах досягнутої економічної стабілізації, одержання і виконання державного замовлення стане престижем для виробника. Розміщення, своєчасне і якісне виконання державних замовлень на поставку продукції буде забезпечуватися системою заходів по економічній заінтересованості, взаємною відповідальністю сторін і правовими гарантіями.
З створенням економічних і організаційних умов здійснюватиметься конкурс на розміщення державного замовлення. Орієнтуючись на пропозицію підприємств, вищестоящий орган доводитиме держзамовлення на поставку продукції до переможця конкурсу, чий варіант за обсягом виробництва, якістю продукції, пропонованою ціною та іншими параметрами буде визнаний оптимальним.
На даному етапі, в умовах економічної кризи, держзамовлення на сільськогосподарську продукцію виступає у формі обгрунтованої необхідності. В цьому зв'язку важливу роль відіграє обгрунтування рівнонапруженого розподілу обсягу держзамовлення серед виробників продукції на основі врахування їх потенціальних виробничих можливостей.
Методика розрахунку контрольних цифр держзамовлення сільськогосподарської продукції базується на вартісній сукупній оцінці виробничих ресурсів - земельних, трудових та основних виробничих засобів. Питання оцінки одиниці трудових ресурсів і земельних угідь з урахуванням якості полягає в знаходженні величини їх фондової заміни, тобто у визначенні суми виробничих засобів, яка необхідна для вивільнення 1 га земельних угідь, 1 працюючого.
Сукупний ресурсний потенціал господарства (району, області) як сумарна вартість земельних, трудових ресурсів і основних виробничих фондів, характеризує собою рівень виробничих можливостей. Його використовують для рівнонапруженого розподілу обсягів держзамовлення в області серед районів, у районі - серед господарств.
Процес встановлення обсягів держзамовлення не вимагає великих розрахунків. Послідовність його така: на першому етапі визначають середньообласний норматив продукції на одиницю ресурсного потенціалу, потім, помноживши його на суму ресурсного потенціалу конкретного району (господарства) розраховують нормативний обсяг держзамовлення. При визначенні обсягу закупівель зерна використовують принцип хлібофуражного балансу. Спочатку нормативний обсяг виробництва зерна розподіляють за каналами використання, потім, виходячи з даних продуктового балансу, визначають питому вагу реалізації продукції.