У місцях зосередження значної кількості овочів, плодів та карто­плі або у великих містах, де заготовляють картоплю й плодоовочеву продукцію для великої кількості населення, створюють комплекси з сучасною матеріально-технічною базою, яка забезпечує мінімальні втрати продукції при зберіганні й низьку її собівартість. До складу матеріально-технічної бази таких комплексів входять: стаціонарні сховища для зберігання; приміщення для приймання, обробки та відвантаження; приміщення для тимчасового зберігання, пророщу­вання, отеплювання продукції; цех для переробки залишків або не­стандартної (чи нетранспортабельної продукції); вентиляційні ка­мери; машинне відділення холодильних установок; котельні чи теп­лові пункти; зарядні станції електронавантажувачів; електрощито­ві, приміщення контрольно-вимірювальних приладів та засобів ав­томатики; транспортні коридори, дебаркадери, платформи, тамбу­ри, під'їзні шляхи; станції газового середовища; трансформаторні підстанції; склади матеріалів і тари; тарний цех; ваги автомобільні та для залізничних вагонів; градирні; балони для зрідженого газу; адміністративне приміщення; диспетчерський пункт та пункт зв'язку; лабораторії; культурно-побутове приміщення.

Об'єкти матеріально-технічної бази можна об'єднати в три основ­ні групи:

1) приміщення виробничого призначення (для зберігання, після­
збиральної та передреалізаційної обробки, фасування, пакування,
пророщування, переробки, зберігання готової переробленої продук­
ції, тимчасового зберігання);

2) приміщення підсобного призначення (ваги, гаражі, стоянки
для техніки та механічні майстерні, цехи тари, склади, системи
електро-, тепло- та водопостачання, каналізація, очищення стоків,
машинні відділення холодильних установок, зарядні станції транс­
форматорних засобів, пункти зв'язку, протипожежні засоби);

3) приміщення   допоміжного   призначення   (адміністративні,
культурно-побутові та інші приміщення, прохідні, огорожа, лабора­
торії).

Комплекси та окремі сховища розміщують у виробничій зоні на­селеного пункту або поблизу нього. До них підходять транспортні комунікації. Якщо рельєф нерівний, то відносно житлової зони ком­плекси розміщують у більш понижених місцях, ніж житлові будин­ки, але на вищих місцях, ніж тваринницькі ферми, гноєсховища, місця зосередження стічних вод, склади міндобрив чи пестицидів. Виробничі приміщення розміщують з підвітряного боку відносно житлової зони та з навітряного відносно інших будівель. Відстань до житлової зони має бути не менше 100 м, до агрохімікатів — 500 м. Рельєф підбирають із схилом не більше 3°.

Техніко-економічна ефективність окремого сховища чи комплек­су оцінюється за певними показниками: капіталовкладеннями (во­ни мають бути мінімальними, але забезпечувати нормальні умови для роботи); експлуатаційними — зниження затрат праці та мате­ріальних засобів на виробництво кінцевої продукції; економічною ефективністю зберігання (собівартість зберігання не повинна бути високою).

Приміщення для приймання та обробки продукції — це лабора­торія, споруджена, як правило, на естакаді для зручності огляду продукції та відбору зразків для аналізу; вагова та приймально-сортувальне відділення. Останнє має відкриту (навіс чи дебаркадер) та закриту частини, де розміщуються сортувальні чи калібрувальні машини, набір яких залежить від видів продукції, що надходить на зберігання. У цибулесховищі приймально-сортувальне відділення для передреалізаційної обробки продукції має сушарку, на якій ци­буля доводиться до стійкого стану, приміщення для відминання ци­булі та інспекційну машину. Всі роботи із сортування продукції проводять при доброму освітленні, для чого крім загального освіт­лення приміщення над столами для сортування (перебирання, ін­спекції) влаштовують додаткове освітлення.

Допоміжні приміщення розміщують у зручних місцях щодо роз­ташування основних споруд. Так, цехи для переробки знаходяться недалеко від складів з основною продукцією в окремих камерах або в окремих приміщеннях. Цех виробництва холоду — це окрема спо­руда, від якої під фундаментами прокладені труби з охолодженим сольовим розчином. Вентиляційні відділення влаштовують так, щоб вони не заважали виробничому процесу, — або зверху над камера­ми, або в підвальних приміщеннях чи в прибудові. Недалеко від сховищ, в яких інтенсивно використовуються електрокари, розташовується зарядна станція.

Обладнання для приймання та розвантаження продукції. Кожне приймальне відділення має приймальні бункери (краще два, щоб запобігати простоям транспорту). Бункери ПБ-2, ПБ-15 місткістю 4 — 5 т з боковим прийманням продукції мають рухоме днище. Більш місткий бункер ПБ-4 продуктивністю до 15 т/год. Він має широку торцеву зону для приймання продукції. Камери розміщені недалеко від приймального бункера, завантажують за допомогою механізмів двох систем: 1) укомплектовані конвеєрами ТХБ-20 і 2) конвеєром-завантажувачем з конвеєром-підбирачем ТПК-30.

До комплекту конвеєрів ТХБ-20 входять: приймальний бункер ПБ-15, чотири стрічкових конвеєри — один завдовжки 3 м і три за­вдовжки 6 м кожний, похилий лопатевий конвеєр ТПЛ-30 та роли­ковий самохідний підбирач продукції з телескопічним конвеєром, що складається з двох секцій довжиною по 6 м. Стрічкові конвеє­ри — переносні з приводом від електродвигуна, конвеєр ТПЛ-30 має раму, кут нахилу якої змінюється за допомогою тросової системи та ручної лебідки. Лопатеве полотно закріплене на втулково-роликових ланцюгах.

Конвеєр-завантажувач ТЗК-30 (рис. 20) змонтовано з приймаль­ного бункера місткістю 2 т, похилого конвеєра та конвеєра-стріли. Ходова частина конвеєра — рама, встановлена на 4 пневмоколесах. Якщо треба вивантажити бульби чи коренеплоди, то в систему ком­плексу механізмів ТЗК-30 замість приймального бункера монтують конвеєр-підбирач ТПК-30, що має дисковий, скребковий чи рота­ційний орган для підбирання продукції і подачі на транспортний засіб безпосередньо або через систему конвеєрів. Найкращим забір­ним механізмом є шестипалі гумові зірочки, надіті на вал так, що утворюють гвинтову поверхню. Системи ТЗК-30 та ТПК-30 зазвичай використовують у великих сховищах, де потрібно подавати продук­цію на значну відстань. На буртмайданчиках з твердим покриттям ці механізми можна використовувати для розвантаження буртів. У схо­вищах місткістю до 1000 т економічніше використовувати ТХБ-20.

Комплект телескопічних конвеєрів можна використовувати для завантаження та розвантаження продукції на відстань 80 — 85 м і висоту до 5 м. Їх продуктивність 60 — 80 т/год.

Рис. 20. Конвеєр-завантажувач ТЗК-30:

1 — ведучий вал приймального конвеєра; 2 — противага; 3 — гумовий щиток;

4 — підпірка; 5 — бункер; 6 — ведучі колеса; 7 — керовані колеса; 8 — підйомний

конвеєр; 9 — вивантажувальний конвеєр

Поширена також комбінована (голландська) система конвеєрів, до складу якої входять приймальний бункер, відокремлювач домі­шок, стрічковий конвеєр та консольний навантажувач. Система ке­рування складається з тросової лебідки з рукояткою та електродви­гуна або автоматичного механізму повороту конвеєрів щодо своєї осі. Для рівномірного навантаження передбачений механізм, який за­безпечує автоматичні поперечні коливання розвантажувального кінця конвеєра з регульованим розмахом від 0 до 60 см.

Розвантажувач ПЕ-0,8Б з ковшовим вивантажувачем має само­хідні підбирачі з шириною захвату 0,5 м, що рухаються із швидкіс­тю 0,2 м/с. На переробних підприємствах застосовують пірамідальні засіки. Для зменшення травмування продукції в засіках застосову­ють гасителі швидкості у вигляді гумових стрічок чи механізмів, які дають змогу змінювати висоту її падіння.

Для завантаження і розвантаження затареної плодоовочевої продукції у сховищах використовують завантажувачі з вилковими робочими органами, які ставлять чи розбирають яруси контейнерів або ящиків на піддонах.