8.8. Особливості управління ризиками у зовнішньоекономічній діяльності

8.8. Особливості управління ризиками у зовнішньоекономічній діяльності

Особливе місце серед ризиків, яким піддаються учас­ники зовнішньоекономічних зв’язків, посідають комерційні ризики, у тому числі ризики, пов’язані з імовірністю неплатоспроможності покупця чи позичальника, нестійкістю валютних курсів та інфляцією, зміною ціни товару після укладення контракту. Для того щоб застрахувати себе від можливих втрат, експортер може закласти в ціну надбавку на непередбачені ризики. Чим вищий ступінь ризику, тим більшою є величина цієї надбавки, а отже, й ціна товару. Однак можливості такого способу захисту від комерційних ризиків обмежені головним чином тим, що підвищення ціни негативно позначається на конкурентоспроможності товару.

Ціновий ризик виникає в процесі реалізації товарів і послуг, зроблених чи куплених підприємцем у зовнішньоторговельній діяльності. Основними причинами цінового ризику є:

зниження обсягів реалізації в результаті падіння попиту чи потреби на товар, реалізований підприємством, витиснення його конкуруючими товарами, зробленими на внутрішньому ринку, введення обмежень на продаж;

підвищення закупівельної ціни товару в процесі здійснення зовнішньоторговельного підприємницького проекту;

непередбачене зниження обсягів закупівель порівняно з наміченими, що зменшує масштаб усієї операції і збільшує витрати на одиницю обсягу реалізованого товару (за рахунок умовно постійних витрат);

втрати й розкрадання в процесі реалізації та транспортування товару, що знижує рентабельність зовнішньоторговельної операції і змушує підприємця збільшувати ціну для покриття витрат;

втрата якості в процесі реалізації, транспортування й збереження товару, що призводить до зниження його ціни;

підвищення витрат обігу порівняно з наміченими в результаті виплати штрафів, непередбаченого мита й відрахувань, що призводить до зниження прибутку підприємницької фірми.

Ціновий ризик у зовнішньоекономічній діяльності містить у собі:

ризик, пов’язаний з реалізацією товару (послуг) на внутрішньому чи зовнішньому ринку;

ризик, пов’язаний із транспортуванням товару (транспорт­ний);

ризик, пов’язаний із платоспроможністю покупця;

ризик форс-мажорних обставин;

валютний ризик;

кредитний ризик.

Варто виокремити транспортний ризик у зовнішньоторговельній діяльності. Його класифікація вперше була проведена Міжнародною торговельною палатою в Парижі у 1919 р. і уніфікована в 1936 р. У даний час різні транспортні ризики згідно з «ІНКОТЕРМС 2000» (видання № 460 Міжнародної торговельної палати) класифікуються за ступенем та відповідальністю в чотирьох групах: Е, F, С, D.

Група Е включає одну ситуацію, коли постачальник (продавець) зберігає товар на своїх власних складах. Ризик приймає на себе постачальник до моменту прийняття товару покупцем. Ризик транспортування від приміщення продавця до кінцевого пункту вже приймається покупцем.

Група F містить три конкретні ситуації передачі відповідальності й відповідно ризики:

FCA — ризик і відповідальність продавця переносяться на покупця в момент передачі товару в умовленому місці;

FAS — відповідальність і ризик за товар переходять від постачальника до покупця у визначеному договором порту;

FOB — продавець знімає із себе відповідальність після вивантаження товару з борта судна.

Група С включає ситуації, коли експортер, продавець, укладає з покупцем договір на транспортування, але не приймає на себе ризику:

CFR — продавець оплачує вартість транспортування до порту прибуття, але ризик і відповідальність за збереження товару й додаткові витрати бере на себе покупець;

CIF — крім обов’язків, як у випадку CFR, продавець забезпечує й оплачує страховку ризиків під час транспортування;

СРТ означає, що продавець і покупець розподіляють між собою ризики й відповідальність. У визначений момент (звичайно якийсь проміжний пункт транспортування) ризики цілком переходять від продавця до покупця;

CIP означає, що ризики переходять від продавця до покупця у визначеному проміжному пункті транспортування, але, крім цього, продавець забезпечує і платить вартість страховки.

Остання група термінів D означає, що всі транспортні ризики лягають на продавця. У цій групі:

DAF — продавець приймає на себе ризики до визначеного державного кордону. Далі ризики приймає на себе покупець;

DES — передача ризиків продавцем покупцю відбувається на борті судна;

DEQ — передача ризиків відбувається в момент прибуття товару в порт завантаження;

DDU — продавець приймає на себе транспортні ризики до визначеного договором місця (найчастіше це склад) на території покупця;

DDP — продавець відповідає за транспортні ризики до визначеного місця на території покупця, але покупець оплачує їх.

Крім цього, варто розрізняти валютний ризик для імпортера й експортера. Ризик для експортера — це падіння курсу іноземної валюти від моменту одержання чи підтвердження замовлення до одержання платежу. Ризик для імпортера — це підвищення курсу валюти у відрізок часу між датою підтвердження замовлення і в день платежу. Укладаючи контракти, необхідно враховувати можливі зміни валютних курсів.

Різноманітність видів зовнішньоторговельних операцій визначає особливості й причини виникнення цінового ризику. У міжнародній практиці одним зі способів зниження ступеня цінових ризиків у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності є прогнозування зовнішньоторговельної політики підприємства торгівлі як один із завершальних етапів комплексного вивчення товарних ринків. Результати такого дослідження закладають у програму фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання.

Головна мета прогнозу — забезпечити відповідність ціни, зафіксованої сторонами в контракті, рівню цін на ринку в момент здійснення розрахунків. Для цього фірмі необхідно спрогнозувати динаміку цін на ринку на строк виготовлення товару і використовувати отримані результати для визначення своєї ціни. Величина періоду прогнозування варіюється через різну тривалість часу виконання замовлень на окремі види товарів, а також залежно від країни належності фірми.

Прогнози рівня попиту розглядаються фірмами як прогнози майбутніх змін обсягів реалізованої продукції. Спочатку, як правило, розробляються прогнози так званого галузевого попиту на продукцію, під яким розуміють загальнонаціональний попит на даний товар, узятий разом з експортом. Потім фірми прогнозують ринковий попит як частину загальнонаціонального попиту, що припадає на певний клас споживачів чи на географічний район. Нарешті завершує серію цих прогнозів оцінка майбутнього попиту на продукцію фірми, що подається як сума ймовірних обсягів продажів, які фірма розраховує мати на всіх ринках збуту.

Далі визначається найбільш імовірний (з погляду мінімального цінового ризику) обсяг реалізації та прибутку, а також обирається оптимальна цінова політика в зовнішньоторговельних операціях.

Облік, аналіз і контроль — взаємозалежні функції управління господарською діяльністю підприємства. Економічний аналіз — метод обґрунтування управлінських рішень і засіб досягнення значних результатів за мінімальних витрат. В умовах ринку значення аналізу як засобу «самоконтролю» підприємства є дуже значним: без нього неможливо розвивати й удосконалювати як діяльність торгового підприємства в цілому, так і роботу окремих його підрозділів і ділянок, аж до кожного виконавця.

Аналітична робота організується у певній послідовності:

І етап — визначення об’єктів і цілей аналізу й розроблення графіка роботи, тобто встановлення конкретних термінів і виконавців;

ІІ етап — підбір матеріалів для аналізу, перевірка та обробка джерел інформації як формально (з погляду наочності, точності арифметичних підрахунків), так і по суті (вірогідність, повнота та об’єктивність даних, правильність оцінки, порівнянність показників);

ІІІ етап — власне аналіз, тобто систематизація даних, вибір методів аналізу, розрахунок аналітичних показників, виявлення та оцінка впливу основних чинників на результати фінансово-господарської діяльності;

IV етап — узагальнення результатів аналізу у вигляді висновків та рекомендацій з удосконалення роботи.

Результативність аналізу безпосередньо залежить від обсягу та якості джерел інформації. До аналітичної роботи залучається широке коло матеріалів: відомості з комерційного листування, дані поточного оперативного та бухгалтерського обліку, бухгалтерська звітність. За ступенем повноти дослідження об’єкта аналіз поділяється на комплексний, яким охоплюється вся діяльність підприємства, систематичний (локальний), який спрямовується на вивчення роботи окремих ланок підприємства чи на рішення конкретних актуальних питань (вивчення ринків збуту продукції чи придбання товарів, опрацювання транспортних умов контрактів тощо).

Метод економічного аналізу складається із сукупності різних прийомів: деталізації та узагальнення, порівняння, елімінування. Під час аналізу використовуються елементи статистичного методу: середні та відносні величини, індекси, динамічні ряди тощо,
а також прийоми математичного моделювання, математичної ста­тистики та економічної кібернетики.

Основні завдання аналізу зовнішньоекономічної діяльності підприємств можна визначити так:

характеристика динаміки зовнішньоекономічних операцій та оцінка виконання зобов’язань за договорами та контрактами;

визначення ефективності зовнішньоторговельних операцій, фінансового результату від зовнішньоекономічної діяльності в цілому;

оцінка раціональності використання коштів, що залучені у зовнішньоторговельний оборот;

виявлення резервів підвищення ефективності угод у майбутньому.

Оцінка роботи підприємства на зовнішньому ринку починається з аналізу динаміки експортно-імпортних операцій, тобто порівняння їх обсягів за поточний період з даними за відповідний попередній період (наприклад, за минулий рік). При цьому необхідно виявити й оцінити вплив на розвиток зовнішньоекономічних операцій таких чинників, як: ціна, кількість і структура поставок.

Великий вплив на динаміку й результати експортних операцій чинить якість експортних товарів. Якщо недоліки відносно якості встановлені до відвантаження товару іноземному покуп­цю (наприклад, товар надходить у порт чи на прикордонну станцію в ушкодженому вигляді з порушеннями в пакуванні), то це призводить до порушення контрактних термінів постачання, зниження динаміки реалізації, затримки надходження валютного виторгу, невиконання валютного плану. Подібна ситуація негативно позначається на фінансових показниках роботи з експорту, тому що за прострочення в постачанні сплачується штраф.

Якщо ж товар неналежної якості все-таки надходить до іноземного покупця, то останній пред’являє експортеру рекламацію. Робота з вивчення якості експортної продукції є невід’ємною час­тиною комерційної діяльності підприємств та об’єднань. Необхідно вести постійний облік рекламацій і проводити ретельний аналіз відповідного звіту. Можна використовувати показник питомої ваги рекламацій у загальному обсязі реалізації. Цей показник розраховується як відношення суми задоволених рекламацій до суми реалізації за певний період.

Для зниження втрат валютного виторгу створюється основа об’єктивної оцінки якості продукції, що вивозиться, до її відвантаження іноземним покупцям.

Вивчення динаміки імпортних операцій здійснюється за тією ж самою схемою. Потрібно підкреслити, що оцінюючи дина-
міку експорту, у першу чергу орієнтуються на загальний індекс вартості як показник валютного виторгу (це, як показано вище, не виключає аналізу показників кількості та структури товарообігу).

Очевидно, що при імпорті необхідно прагнути забезпечувати закупівлю потрібного обсягу і номенклатури товарів за найбільш низькими цінами. Таким чином, під час імпорту позитивно може оцінюватися динаміка операцій і у разі зниження вартісних обсягів, якщо товар імпортований у строк, у потрібній кількості й необхідної якості.