Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

9. 2. Економічна теорія Дж. М. Кейнса

Економічна теорія Дж. М. Кейнса

Найгострішими проблемами, що постали перед Англією в повоєнні 1920—1930-ті роки, були масове безробіття та недовантаження виробничих потужностей. У проміжку між 1922—1927 рр. кількість безробітних тут ніколи не опускалася нижче за 1 млн. Найвищого рівня вона досягла 1932 р. (а це розпал кризи), коли без роботи залишилось 2829 тис. робітників, що становило 22,1 % застрахованих. Якщо 1924 р. в Уельсі безробітних серед застра­хованих було 8,6 %, то в 1932 р. — 36,5 %; у Шотландії 1927 р. безробіття становило 10,6 %, а в 1932 р. — 27,7 %[1]. «Нужденна людина не є вільною» — гасло того дня. А це вже не капіталістична ідеологія. Втручання держави в економіку — характерна риса цього часу для Європи та США, поряд з націоналізацією та корпоратизацією. Наближується «змішана економіка».

Англійські уряди, у тому числі лейбористський, 1924 р. працювали під гаслом «ми можемо подолати безробіття». Уряди Англії експериментували з рівнем процента в пошуках виходу з кризи як у повоєнні 1920-ті рр., а особливо в роки Великої депресії 1929—1932 рр., не кажучи вже про проблеми грошового обігу, який також піддавався експериментам.

Основна праця Дж. М. Кейнса «Загальна теорія зай­нятості, процента і грошей» присвячена цим питанням. Після виходу її у світ з’явилася брошура лейбориста Т. Роуса «Містер Кейнс і лейбористський рух», в якій автор запитує: «Що відділяє нині містера Кейнса від лейбористського руху?», — і відповідає: «Як я можу вважати, нічого не відділяє. Коли ми подивимось на результати його аналізу сучасного суспільства, то виявляється неможливим знайти які-небудь відмінності між ним і тим, що досягнуто лейбористським рухом»[2]. Автор має рацію — соціальні ідеали Кейнса, які ми розглянемо нижче, близькі до лейбористських.

Проблеми зайнятості з’явилися ще в Давній Греції
і Давньому Римі, але вони обмежувалися гаслом «хліба

і видовищ». Один з ранніх випадків посилання на безробіття як на підставу для заборони імпорту товарів в умовах ринкових відносин можна знайти у Флоренції 1426 року. Англійське законодавство з цього питання сходить принаймні до 1445 р. Соціальні й економічні проблеми широко обговорюються в Англії в середині ХVI в. «Величезна кількість іноземних товарів, що їх доставляють щороку до Англії, не тільки спричинила брак грошей, але й підірвала всі ремесла, що забезпечували можливість заробляти гроші на їжу і пиття багатьом простим людям, які тепер вимушені жити безробітними, жебракувати і красти»[3]. Але цей соціальний продукт у гільдійській системі практично не продукувався. Він міг з’явитися тільки через зовнішні чинники — конкуренцію зарубіжних виробників.

Індустріалізація породила безробіття в масовому масштабі. Проте економісти класичної школи стверджували, що цей феномен — результат дії недосконалої конкуренції, але «невидима рука» відновить рівновагу.

Дж. М. Кейнс у своїй основоположній праці «Загальна теорія зайнятості…» виступив проти цього постулату. Саме зайнятість у широкому значенні слова — об’єкт дослідження. Саме проблему безробіття не вирішує сучасна економічна система. Безробіття вимушене — тобто стан цієї системи — її найтяжча вада. Воно народжується, посилюється, стає лихом індустріальної цивілізації.

Питання про величину наявних ресурсів, тобто кількість населення, яке може бути зайняте, обсяги природних багатств і нагромаджене капітальне устаткування часто трактується описово. Причому часто теоретичний бік проблеми — чим визначається справжня зайнятість наявних ресурсів — рідко досліджувався скільки-небудь детально. «Я маю на увазі, — пише Кейнс, — не те, що дану тему взагалі пропустили. Але теорію, що була в її основі, вважали простою й очевидною»[4].

В основу своєї теорії Кейнс поклав пріоритет праці. Він визнає чинники виробництва, але розглядає їх як своєрідну фондоозброєність праці. На наш погляд, цей оригінальний підхід сформувався в Кейнса в його працях, пов’язаних з Версальським договором, дослідженням причин, що породили Першу світову війну. Кейнс дав блискучий аналіз ситуації до 1914 р. в Європі і США.

Учений однією з причин подій 1914—1918 рр. уважає взаємозв’язок між зростанням населення і кількістю необхідного продовольства. Темпи збільшення населення Європи в останню третину XIX ст. випереджають зростання продовольчих продуктів. Аграрна технологічна революція певною мірою сповільнилася. Хімічна наука ще не вийшла на відкриття мінеральних добрив, хоча стрімкий розвиток сільськогосподарського машинобудування дозволив прискорити темпи збирання врожаю, а отже, скоротити втрати.

Аграрна криза 1880-х років важко відбилася на економічному стані селян. Різке падіння цін ударило по інвестиційних можливостях. Це була загальна ситуація в Європі, зокрема в Німеччині, де населення в 1870 р. дорівнювало 40 млн, до 1892 р. — 50 млн, а до 30 червня 1914 р. — 68 млн. У роки, що безпосередньо передували війні, щорічний приріст сягав до 850 тис., з населення незначна частина емігрувала. Цей сильний приріст став можливий лише завдяки глибокому перетворенню економічної структури країни. Із хліборобської країни Германія перетворилася на величезну і складну індустріальну машину, робота якої ґрунтувалася на рівновазі багатьох зовнішніх і внутрішніх чинників. Щоб знайти заняття в себе вдома для населення, яке неухильно зростало, і коштів для закупівлі матеріалів за кордоном, Німеччина повинна була забезпечити цій машині повний хід.

Щоб зрозуміти сучасне економічне становище, ми повинні ясно усвідомити, яким надзвичайним центром стала середня Європа завдяки розвитку німецької системи. «Населення Німеччини й Австро-Угорщини разом майже дорівнювало населенню всієї Пів­нічної Америки. У цих числах лежить військова сила центральних держав. Проте якщо позбавити їх коштів для існування, які навіть війна не скоротила скільки-небудь значно, вони залишаються навряд чи меншою небезпекою для європейського порядку»[5]. Тут чітко змальовані ситуації життєвого простору для довоєнної Ні­меччини, до Версальського договору, Німеччини після нього. Кейнс також наводить дані про зростання чисельності населення Росії, яке становило в роки, що передували 1914 р., 2 млн осіб щороку,
що «… було, проте, одним з найкращих явищ останніх років»[6].

Ситуація, що спричинила війну 1914—1918 рр., була розглянута з політичної позиції соціал-демократії в Маніфесті Базельського Конгресу II Інтернаціоналу. Але у війни були й економічні корені. Було встановлено, що наприкінці ХІХ ст. Англія втратила свою першість у світовій економіці. На арену виходять США і Німеччина, маючи у своєму розпорядженні наймогутніший індустріальний потенціал. Франція посідає четверту сходинку в переліку індустріальних країн. До франко-прусської війни чисельність населення в цих країнах була однаковою, але Франція була багатішою. До 1914 р. чисельність населення Німеччини стала майже на 70 % більше, ніж у Франції. Кейнс підкреслює: «¼вона стала однією з перших промислових націй усього світу, і технічна спритність і засоби для створення майбутніх багатств не мали собі рівних»[7].

Але територія, або «життєвий простір», в Європі й у тій же Німеччині не збільшилася. Щоправда, після франко-прусської війни Німеччина відчужила у Франції Ельзас і Лотарингію, що, безсумнівно, сприяло зростанню економічної й військової потуж­ності Німеччини. Були спірні території з Бельгією, Польщею,
Чехією, Францією, оскільки ці території колись уходили до складу різних німецьких земель або були завойовані та анексовані тев­тонськими лицарями в Польщі.

Індустріальна потужність Німеччини останньої третини ХІХ — початку ХХ ст. зростала на залізі й вугіллі Ельзасу, Лотарингії і Руру. Не менше важливе положення Кейнса про те, що до 1914 р. ситуація взаємозалежності чисельності населення і ресурсів продовольства зазнала зміни порівняно з періодом до 1870 р. До 1870 р. Європа, узята в цілому, могла самостійно задовольняти свої головні потреби. Після 1870 р. завдяки поступовому розвитку в Європі утворилося в широкому масштабі таке становище, подібного якому не знає історія, і разом з тим протягом найближчих 50 років умови її економічного життя стали нестійкими і незвичайними. Настійлива потреба населення в їжі вже раніше задовольнялася доставкою продуктів з Америки; тепер уперше в історії в цьому плані відбувся повний переворот. Зростання чисельності населення забезпечувалося зростанням продовольства. Аграрна технологічна революція, поєднавшися з індустріальною, привела до зростання виробництва як у сільському господарстві, так і в промисловості. Це, за Кейнсом, пропорційно збільшило дохід. Доходи інвестувались у нові райони планети, там розви-
вався транспорт для перевезень харчових продуктів до Європи, в якій панував добробут.

Соціальна й економічна організація Європи забезпечувала їй вищий ступінь нагромадження капіталу. Зростання чисельності населення в Європі дало поштовх до збільшення кількості емігран­тів до Америки, де вони могли почати розробляти нові землі,
а нагромаджені в Європі капітали стали тут джерелами інвестицій у розвиток залізничного і морського транспорту. Але до 1914 р.
в США чисельність населення і продовольчі ресурси вирівнялися. Можливість експорту відкривалася тільки в урожайні роки.

Так Європа опинилася в ситуації, про яку згадував Мальтус наприкінці XVIII ст. Кейнс досліджує особливості психології суспільства в Європі. Суспільний устрій був налаштований так, що «…значна частина зростаючого доходу надходила в розпорядження одного суспільного класу, який все менш мав бажання спожити його цілком. Нові багачі XIX століття не були схильні до надмірних витрат і віддавали перевагу владі, що дається новим застосуванням капіталів у економічній діяльності, перед насолодою безпосереднім споживанням¼ Саме нерівність розподілу багатств дала можливість нескінченного їх нагромадження і постійних удосконалень, що відрізняє наше століття від поперед­ніх. У цій обставині полягає головне виправдання капіталістичної системи.

¼Зростання і розвиток цієї чудової системи були засновані на містифікації й обмані. Робітничий клас підкоряється їй унаслідок свого неуцтва і безсилля, він мусив підкорятися їй через примушування, навіювання і приманки. Становище, в якому він перебував, давало йому мізерну частку цього пирога. Так, “заоща­дження” зробилось головною чеснотою нашого часу, а зростання пирога — предметом його релігії. Принцип збереження пирога виховував всі ті інститути пуританізму¼ Заощадження мало на увазі старість або добробут дітей. Діяльністю суспільства керував несвідомий інстинкт¼ Війна показала всім можливість негайного споживання, вона показала багатьом даремність стриманості. Так був відкритий обман; робочий клас уже, мабуть, не погодиться більше жертвувати собою для інших, а клас капіталістів, не впевнених у своєму майбутньому, схоче повніше скористатися своєю свободою насолоджуватися, поки вона ще належить йому, і цим наблизить годину конфіскації свого майна»[8].

Отже, Кейнс уже на початку 1920-х років доходить висновку про значення психологічних чинників у соціально-економічному розвитку суспільства.

Версальський договір був найбільшою помилкою, яка призвела до Другої світової війни. По-перше, він відобразив стару психологію. «Річ у тім, що сили, що керувати життям XIX ст., вчинили свій шлях і вичерпали самі себе. Економічні мотиви й ідеали колишніх поколінь більше не задовольняють нас; ми повинні знайти новий шлях, і нам знову доводиться відчувати нездужання, врешті-решт, навіть муки народження на світло нового індустріального порядку»[9].

По-друге, Версальський договір позбавив Німеччину індустріального шляху розвитку, адже саме він дав її народу високий життєвий стандарт. Німеччина була першим покупцем у Росії, Норвегії, Голландії, Бельгії, Швейцарії, Італії й Австро-Угор­щини. Вона була другим покупцем Великобританії, Швеції і Данії, третім — у Франції.

Для багатьох країн Німеччина була постачальником капіталу. Вона несла сюди не тільки машини, а й організацію, зокрема психологію суспільства, у тому числі в країну обломових, де відбулася Велика жовтнева революція. Заслуговує на увагу висновок Кейнса: «Великі історичні події часто бувають наслідком вікових змін у чисельності населення, а також інших фундамен­тальних економічних причин; завдяки своєму поступовому харак­теру ці причини вислизають від уваги сучасних спостерігачів, які бачать у подіях наслідок помилок державних людей або фанатизму атеїстів. Таким чином, надзвичайні події останніх двох років у Росії, колосальні потрясіння суспільства, яке перекинуло все, що здавалося найміцнішим: релігію, засади власності, землеволодіння, рівно як політичний порядок і станову ієрархію, є, мабуть, більше наслідком зростання населення, ніж діяльності Леніна або помилок Миколи. Вельми можливо, що руйнівні сили надмірної плодючості раси відіграють більшу роль у розриві кайданів, що накладаються на народ умовностями, ніж могутність ідей або помилки аристократії»[10].

І Кейнс проголошує: «Ми повинні знайти новий шлях. Велика депресія 1929—1933 рр. потребує пошуку нового шляху. В економічний аналіз суспільного відтворювання разом з об’єктив­ними чинниками вводиться суб’єктивний — психологія суспільства в умовах нового індустріального порядку: психологічне відчуття споживання, психологічне відчуття переваги ліквідності і психологічна оцінка ефективності інвестицій як вияв основного психологічного закону нового часу: відома частина доходу не вступає в споживання, а вступаючи, збільшує цей дохід, індустріальний прогрес. Депресія змінила одну з рис ментальності громадянина ринкової економіки. Капітал утворюється в результаті не схильності до заощадження, а у в результаті попиту, обумовленого поточним і перспективним споживанням»[11]. Провідний чинник прогресу нового індустріального порядку — ефективний попит. Цей методологічний підхід становить основу концепції геніального, за загальним визнанням, Дж. М. Кейнса.

Природно, що Кейнс мусив піддати критиці постулати класич­ної теорії, яка «…панує над практичною й економічною думкою панівних і академічних кіл нашого покоління. Я наведу докази того, що постулати класичної теорії застосовні не до загального, а тільки до особливого випадку, оскільки економічна ситуація, яку вона розглядає, є лише граничним випадком можливих станів рівноваги»[12].

Класична загальна теорія ґрунтувалася на аналізі вартості і розподілу. Кейнс висуває і створює свою теорію на підставі особ­ливої ролі ефективності сукупного попиту в трактуванні, відмінному від класичної школи.

Сукупний ефективний дохід є базовим поняттям кейнсіанської концепції. Оригінальність аналізу цієї категорії полягає в тому, що Кейнс за початковий пункт бере практичну діяльність підприємця. А початковий етап в тому, що він здійснює витрати подвійні: а) виплати власникам факторів виробництва — факторіальні витрати за даного рівня зайнятості; б) виплати іншим підприємцям, вплетеним у техніко-технологічний ланцюг його діяльності, а також неминучі витрати в його діяльності — витрати споживання за даного рівня зайнятості (натяк на те, що функціонування ринку чогось коштує). У результаті утворюється прибуток підприємця.

«У тих випадках, коли аналіз економічної кон’юнктури ми проводимо з позиції підприємця, сукупний дохід (тобто факторіальні витрати плюс прибуток), одержуваний за даного рівня зайнятості, доцільно назвати виручкою від цієї зайнятості. З іншого боку — сукупна ціна пропонування продукції за даного обсягу зайнятості є очікувана виручка, яка якраз і спонукає підприємця представити попит на працю, рівну саме цьому рівню зайнятості»[13].

Ще раз наголосимо, що Кейнс засадничими в аналізі сукупного доходу вважає економічні дії підприємця. Дохід підприємця є перевищення вартості виготовленої продукції над витратами за даного рівня зайнятості. Для суспільства ж сукупний дохід дорів­нюватиме факторіальним витратам, а це дохід власників факторів виробництва плюс підприємницький прибуток. Основу цієї схеми становить рівень зайнятості праці з її технічною, технологічною, ресурсною озброєністю.

«Отже, якщо припустити, що стан техніки, обсяг застосованих ресурсів і питомі (на одного працівника) факторіальні витрати незмінні, то рівень зайнятості як на окремому підприємстві, або в одній галузі, так і в цілому по господарству залежить від суми виручки, яку підприємець розраховує одержати за власну продук­цію. Підприємець прагнутиме довести обсяг зайнятості до рівня, на якому він має намір мати найбільше перевищення виручки над факторіальними витратами»[14].

Сукупний попит — це сукупна ціна пропонування продукції, а сукупне пропонування — виручка, очікувана підприємцем на базі відповідної зайнятості. Основа першого і другого — зайнятість праці, оскільки пріоритет праці виступає абсолютно виразно.

Як бачимо, у поняття сукупного попиту і сукупного пропонування Кейнс вкладає відмінний від класичної схеми зміст.

«Позначимо сукупну ціну пропонування продукції за зайнятості N через Z. Взаємозв’язок між Z і N, який можна записати у формі Z = f (N), назвемо функцією сукупного пропонування. Виручку, очікувану підприємцем за зайнятості N, позначимо D; взаємозв’язок між D і N, який можна записати у формі D = f (N), назвемо функцією сукупного попиту. Якщо за даної величини N очікувана виручка більше, ніж очікувана ціна пропонування, тобто якщо D більше за Z, то підприємці прагнутимуть збільшити зайнятість понад N (якщо навіть конкуренція їх один з одним через залучення факторів виробництва призведе до підвищення витрат) до такої величини N, за якої Z стала б рівною D. Отже, рівень зайнятості визначається точкою перетину функцій сукуп­ного попиту і сукупного пропонування. Саме в цій точці очікуваний підприємницький прибуток буде найбільшим. Величину D
в тій точці кривої функції сукупного попиту, де вона перетинається з функцією сукупного пропонування, назвемо ефективним попитом»[15].

Кейнс дає ще одне визначення поняття ефективного попиту: «Обсяг витрат праці N, на яку підприємці пред’являють попит, залежить від очікуваних витрат суспільства на споживання D1 і від очікуваних витрат на нові інвестиції D2. D = D1 + D2 і є те, що ми раніше визначили як ефективний попит»[16]. Проблема сукупного ефективного попиту проходить у Кейнса в усьому аналізі споживання, інвестицій, ефективності капіталу, норми процента, грошей, зайнятості, інфляції і дефляції та ін.

Так, він говорить, що первинний імпульс до збільшення по-
питу дається зростанням споживання. Зі зростанням ефективного попиту зайнятість ресурсів зростатиме в точній пропорції зі збільшенням ефективного попиту, викликаним зростанням кількості грошей. Коли ж буде досягнута повна зайнятість усіх чинників, то з того часу одиниця заробітної плати і ціни зростатимуть у точ­ній пропорції зі збільшенням ефективно попиту і т. д.

Рівноважний рівень зайнятості залежить від: а) функції сукупного пропонування, б) схильності до споживання і в) обсягу інвестицій D2. Це і є суть загальної теорії зайнятості.

Кейнс розглядає історію питання ефективного попиту, розкриваючи причини того, чому проблема ефективності попиту зникла після Мальтуса з економічної літератури. Він пов’язує це із соціальними коренями підтримки громадськістю концепції Рікардо, що нехтує функцією сукупного попиту. «Теорія Рікардо багато в чому вельми підійшла тому середовищу, до якого вона була звернута. Вона приводила до висновків, цілком несподіваних для непідготовленої людини. Рікардіанське вчення, переведене на мову практики, вело до суворих і часто неприємних висновків, що додавало йому відтінку чесноти¼ Властям імпо­нувало, що це вчення пояснювало багато виявів соціальної несправедливості й очевидної жорстокості як неминучі наслідки прогресу, а спроби змінити таке становище виставляло як дії, котрі можуть у цілому принести більше зла, ніж користі»[17].

Не розглядається ефективний попит і в класичній школі. Від аналізу сукупного ефективно попиту Кейнс переходить до «…ана­лізу схильності до споживання, граничної ефективності капіталу
і теорії процента — трьох головних проблем у нашому теперішньому знанні»[18].

Як уже зазначалось, у дослідженні економічних процесів Кейнс виходить з пріоритету праці. Функціонування інших фа-
кторів виробництва відбувається як органічна складова праці.

Тож обов’язково мають з’явитися поняття, що розкривають цей засадничий початок: одиниця праці, грошова одиниця.

Визначальна роль в ефективному попиті належить доходу. Це знакове поняття в концепції. Взаємозв’язок доходу і зайнятості виражений у формулі, очікування доходу стимулюватиме досягнення рівня зайнятості. Серед понять, що вводяться в обіг, є «…ко­роткострокове і довгострокове припущення як фактор, що ви-
значає розміри виробництва і зайнятості. Стан розрахунків на майбутнє весь час піддається змінам, так що нові припущення ніби накладаються на старі. Тому економічний механізм у кожний даний момент випробовує вплив багатьох чинників, пов’язаних з різними минулими станами розрахунків на майбутнє»[19].

Чистий дохід у Кейнса визначено як А £ (³) U – V, де А —
виручка; U — витрати споживання; V — додаткові витрати.
Це останній крок до поняття заощадження й інвестицій. Звідси: Дохід = Вартість продукції = Споживання + Інвестиції; Зао-
щадження = Дохід – Споживання; звідси Заощадження = Інвестиції[20].

Отже, Кейнс установив, що одним з важливих наслідків Першої світової війни було висунення на перший план особистого споживання. Цей базис в економічному аналізі відзначається пріоритетом схильності до споживання перед схильністю до заощадження.



[1] Кэмпбелл Д. Р. Некоторые экономические иллюзии в лейбористском движении. — М., 1969. — С. 77.

[2] Критика экономических теорий правых лейбористов. — М., 1960. — С. 331.

[3] Зазнач. праця. — С. 49.

[4] Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. — М., 1993. — С. 224—225.

[5] Кейнс Дж. М. Экономические последствия Версальского мирного договора. — М., 1922. — С. 6.

[6] Там само. — С. 4.

[7] Зазнач. праця. — С. 15.

[8] Зазнач. праця. — С. 8—10.

[9] Зазнач. праця. — С. 43.

[10] Там само. — С. 6.

[11] Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. — С. 507.

[12] Там само. — С. 224.

[13] Там само. — С. 339—340.

[14] Зазнач. праця. — С. 340.

[15] Там само. — С. 241.

[16] Там само. — С. 243.

[17] Зазнач. праця. — С. 246.

[18] Там само. — С. 245.

[19] Зазнач. праця. — С. 258.

[20] Там само. — С. 270.