Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

9. 2. Захист авторських прав у сфері цифрової передачі даних

На даний момент в Інтернеті існує декілька проблемних зон в галузі авторського права і інтелектуальної власності:

— визначення того, що саме підлягає захисту авторських прав в мережі;

-  фіксація авторського права і забезпечення доказів пра­
ва власності;

-   виявлення меж між зникненням і крадіжкою ма­
теріалів в Інтернеті.

Зауважимо, що в різних країнах ключові поняття автор­ського права (право на створення, використання, виконання) інтерпретуються по-різному. Для мережевих технологій по­няття авторського права (показ, розповсюдження, викорис­тання в бібліотеках, використання для навчання) зовсім не розроблені. Все більше розмитою стає грань між творчістю і інтерпретацією наявних даних, між твором і його копією. Са­ме це викликає об'єктивні труднощі при відображенні особ­ливостей нових інформаційних і комунікаційних технологій в міжнародному праві і в національному законодавстві.

Існує два основних моменти при розгляді авторських прав у сфері цифрової передачі даних:

-    питання захисту власне комп'ютерних програм і баз да­
них (можна використовувати чинне національне і міжнарод­
не законодавство в його традиційному розумінні);

-    питання, пов'язані з мережевою специфікою Інтернету і
необхідністю змін в чинному законодавстві. Тут більше про­
блем, ніж рішень.

Відкривши для себе кіберпростір, національні уряди і міжнародні організації вирішили врегулювати пов'язану з ним систему відносин. У фокусі такого регулювання в першу чергу виявився захист авторських прав у сфері цифрової пе­редачі даних. Звертаючись до проблем такого роду, Комісія Європейського співтовариства прийняла в липні 1995 р. «Зе­лену книгу авторського права і суміжних прав в інфор­маційному суспільстві» (далі — «Європейська Зелена книга»). Сполучені Штати Америки, Австралія і Канада випус­тили аналогічні документи. Окремо від цих урядових ініціатив виступила ВОІС, яка стала спонсором ряду нарад експертів з питання про можливі терміни ухвалення прото­колу до Бернськой конвенції щодо охорони літературних і художніх творів для вироблення нових норм, що регулюють положення справ у сфері цифрових технологій.

В основі сучасних законодавчих ініціатив і діяльності, пов'язаних з розробкою угод про авторські права в кіберпро-сторі, лежить добре відоме уявлення про те, що володарі прав настільки не упевнені в існуванні адекватного правового за­хисту в кіберпросторі, що часто перешкоджають появі своїх творів в цифровому і мережевому середовищі. Серед доку­ментів, що відображають цю точку зору, — доклад Амери­канської робочої групи спеціальної комісії з вивчення питан­ня про права інтелектуальної власності в національній інформаційній інфраструктурі під назвою «Інтелектуальна власність і національна інформаційна інфраструктура», (1995 рік) більш відомий під назвою — «Американська Біла книга». На думку авторів, необхідно забезпечити додатковий правовий захист творів в цифровому середовищі не тільки на національному, але і на міжнародному рівні. Аргументи в підтримку правового захисту рішуче були заявлені і непога­но описані в політичних документах, що підтримують такий підхід. Менш переконливо були обгрунтовані сумніви в не­обхідності додаткового правового регулювання.

Як Американська Біла книга, так і Європейська Зелена книга розглядають можливість ухвалення нових законодав­чих норм з метою забезпечення ефективності технічних за­собів захисту творів, що охороняються. Американська Біла книга рекомендує законодавче заборонити виготовлення і продаж засобів або надання послуг, спочатку призначених для отримання доступу до авторських творів в обхід техно­логічних систем їх охорони. Вона також пропонує прийняти правові норми про покарання тих, хто спотворює інфор­мацію про управління авторським правом (ІАП), прикладену До цифрової копії твору, що охороняється, і тих, хто поши­рює цифрові копії із спотвореною ІАП. Європейська Зелена книга припускає можливість вживання додаткових заходів технологічного регулювання, таких, як ліцензування вико­ристання стандартних технологій, що перешкоджають копіюванню.

Вживання термінових заходів зі зміцнення прав авторів, відповідно до вимог цифрової технології, бажано провести як на національному, так і на міжнародному рівні.

До тепер законодавство з авторського права в основному регулювало відносини усередині бізнесу (визначаючи, перш ніж запускати новий комерційний механізм використову­вання твору, хто і в якому обсязі контролює права), тому до розробки політики з авторсько-правового законодавств доцільно залучити високоосвічених технократів або, за термінологією ВОІС, експертів, здатних формулювати складні законодавчі пропозиції, характерні для авторсько-правової індустрії, наприклад кабельного і телевізійного віщання. Діяльність експертів створює атмосферу, в якій за­конотворчість стає прерогативою фахівців, покликаних пра­цювати на благо всього суспільства, але формулюючих зако­ни на своєму професійному жаргоні і не потребуючих кон­сультації з ким-небудь, крім один одного. Оскільки закон про авторські права розповсюджується на регуляцію діяль­ності звичайних людей, необхідно включити представників груп користувачів в орбіту вирішення правових проблем.

Виникає питання, чи «готові держави досягти компромісу заради полегшення вироблення правового механізму захисту авторства в кіберпросторі?» Держави мають власні традиції щодо охорони авторських прав. Між цими традиціями існу­ють відомі відмінності, як показують наведені приклади. В одних країнах під охороною знаходяться твори, на створення яких автором були витрачені час, засоби і зусилля (так зва­ний «результат працьовитості» в авторському законодавстві), тоді як в інших країнах для вступу в силу авторського законо­давства необхідне визнання твору, як продукту творчості ав­тора. Одні держави ставлять ефірне віщання і звукозапис в один правовий простір з літературними творами, тоді як інші передбачають відмінності в їх правовому статусі. Одні передають авторам виняткові права на представлення своїх творів громадськості. Інші передають виняткові права на розповсю­дження копій твору у випадку, якщо це не співпадає в часі з розповсюдженням твору в інших державах. В деяких країнах допускається некомерційне копіювання в приватних цілях, тоді як в інших країнах воно заборонено.

Бернська конвенція привносить відому гармонію в зако­нодавство з авторського права, оскільки вимагає від країн-учасниць ухвалення мінімуму стандартів для приєднання до Бернської конвенції, навіть якщо це вступає в певну супе­речність з національними традиціями. Принциповий внесок Бернської конвенції в міжнародне право в плані дії на права авторів, крім встановлених мінімальних стандартних норм, полягає в тому, що держави, які підписалися під цією уго­дою, згодні дотримувати принцип національного режиму і готові надати творам авторів-іноземців такий же рівень пра­вового захисту, який одержують твори їх громадян.

Відомий внесок у врегулювання проблеми правового захи­сту авторів внесла угода про аспекти прав інтелектуальної власності, пов'язані з торгівлею, яка служить доповненням до загальної угоди Всесвітньої торгової організації (ВТО). Згідно даної угоди країни-члени ВТО, наприклад, зобов'язані охоро­няти комп'ютерні програми нарівні з літературними творами. Проте, дана угода, так само, як і Бернськая конвенція, фак­тично не здатна скоротити ступінь істотних відмінностей в ав­торсько-правовому законодавстві різних країн.

До приходу глобального цифрового мережевого середови­ща міжнародне авторське право терпимо ставилось до пев­них відмінностей в законодавствах різних країн. Врегулю­вання таких ключових питань, як, наприклад, розповсю­дження принципів авторського права на комп'ютерні програми, виникає внаслідок забезпечення захисту для творів, що експортуються, оскільки відкрите «піратство» (тобто пряме копіювання) є протиправним. Принцип національного правового режиму припускає, що права екс­портерів будуть захищені не гірше за права авторів-рези-Дентів. Якщо експортери стурбовані розповсюдженням твору в якійсь конкретній країні через слабкий правовий захист, то вони можуть просто припинити дистрибуцію там, знаючи, що антипіратське законодавство перешкодить іншим діяти без їх дозволу. Більш того, вирішення конфліктів у сфері правових принципів інтелектуальної власності сприяє вирішенню багатьох міждержавних проблем.

Проте кіберпростір не знає державних меж. Однаково лег­ко з Іспанії відвідати сервер в Сполучених Штатах або Авст­ралії, так само, як і сервер, що знаходиться в сусідній кімнаті, оскільки всі вони включені в одну мережу. Ана­логічним чином і ринки авторських творів в цифровому ме­режевому середовищі є глобальними за своєю природою. То­му, як уявляється, має бути нове і більш детальне врегулю­вання правових норм щодо прав авторів в кіберпросторі або повне усунення суперечностей в правових принципах (або і те, і інше разом), з тим щоб успішно застосовувати законо­давство про охорону авторських прав в кіберпросторі. Поки ініціативи, направлені на врегулювання авторського права в кіберпросторі, у тому числі і спонсоровані ВОІС, знаходяться у стадії розробки, вони, безумовно, зустрічатимуть опір з бо­ку держав, зацікавлених в збереженні своїх національних традицій. Наприклад, пропонований Американською Білою книгою міжнародний принцип відмови від моральних прав, відповідно до договору, найімовірніше зіткнеться з про­тидією в деяких країнах Європи. Навіть комісія Європейсь­ких співтовариств була вимушена згорнути спроби до врегу­лювання питання про моральні права між державами-члена­ми ЄС після того, як проведені кілька років тому слухання виявили таку слабку готовність відмовитися зараз від національних законодавчих традицій. Якщо Європейські держави не можуть домовитися між собою про врегулювання цієї проблеми, то вони, безумовно, не можуть розраховувати на рішення цього питання за межами Європи.

Незважаючи на невизначену позицію щодо прав на допу­стиме копіювання твору в цифровому мережевому середо­вищі, відображених в Американській Білій книзі, суспільна підтримка добросовісного використання цих прав в США до­статньо велика, у тому числі і щодо їх досить обширного

вживання в кіберпросторі. Це приводить до певних кінцевих висновків.

Багато людей в світі — незалежно від того, чи будуть вони оперувати поняттям «добросовісне використання» або будь-яким іншим визначенням — погодяться з панівною в Сполу­чених Штатах думкою, що слід узаконити ряд випадків при­ватного копіювання в некомерційних і освітніх цілях деяких творів, які охороняються авторським правом, таких, напри­клад, як газетні і наукові статті. Якщо так, то чому б на рівні міжнародного режиму авторсько-правового законодавства не прийняти це, як дане, і не попрацювати над більш чітким формулюванням етичних кодексів, щоб допомогти людям розібратися у визначенні того, що є легальне і нелегальне копіювання? Іншими словами, чи не доцільніше розробити законодавство, відповідно до загальноприйнятого розуміння авторських прав, ніж займатися регулюванням законів на вищому рівні, але в суперечності з уявленнями про справед­ливість? Який з цих двох шляхів завоює загальне визнання і пошану до правового захисту авторських прав?

Правовий захист авторства отримає набагато більш широ­ку підтримку, якщо відповідатиме очікуванням людей і їх уявленням. Заборонні заходи раніше не спрацювали, не спра­цюють вони і щодо авторського права в кіберпросторі.