Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

9. 3. Дж. М. Кейнс про схильність до споживання

Дж. М. Кейнс про схильність до споживання

Кейнс підкреслює, що кінцева мета його аналізу — з’ясування, чим визначається величина зайнятості. Вихідна позиція: обсяг зайнятості відповідає точці перетину функції сукупного пропонування з функцією сукупного попиту.

Функція сукупного попиту = Витрати на споживання «С», чисельність зайнятих робітників і службовців — «N». Виражається в одиницях заробітної плати Сw з доходом Vw (однозначно залежить від N). Функціональна залежність «схильність до споживання» виразиться як С = x(Vw) або С = Wx(Vw). Сума, яку суспільство витрачає на споживання, залежить від: а) величини доходу; б) суб’єктивних потреб і психологічних схильностей, розподілу; в) об’єктивних чинників.

Об’єктивні чинники схильності до споживання:

зміна одиниці заробітної плати;

зміна в різниці між доходом і чистим доходом (валовий дохід мінус додаткові витрати і витрати споживання);

зміни в багатстві майнових груп;

зміни в нормі дисконту або пропорції обміну справжніх благ на майбутнє;

зміни в податковій політиці, якщо вона використовується як інструмент справедливого розподілу;

зміни передбачуваного відношення між теперішнім і майбутнім рівнями доходу.

За інших рівних умов вирішальним виявляється сукупний дохід в одиницях заробітної плати.

Найбільший вплив на використання доходу справляє прагнення до підтримки звичайного рівня життя, і людина схильна зберігати різницю між її фактичними доходами і витратами на підтримку звичайного життєвого стандарту. Узагальнення аналізу схильності до споживання ми знаходимо в тезі, що протягом усієї людської історії існувала хронічна тенденція до більш сильної схильності до заощадження, але як порівняти зі спонукою інвестувати. Слабкість спонуки до інвестування була головною економічною проблемою.

Це знайшло своє віддзеркалення в більшості економічних концепцій, але пов’язане воно з існуванням ризиків і всякого роду випадковостей (сільське господарство). Відтворювання індустріальної технології ліквідувало багато з цих випадковостей, які породжують ризики.

Від аналізу об’єктивних чинників Кейнс переходить до розгляду суб’єктивних — до аналізу основного психологічного закону. «Основний психологічний закон ¼полягає в тому, що люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання зі зростан­ням доходу, але не тією самою мірою, якою зростає дохід»[1]. Це означає, що якщо, припустимо, С характеризує розміри споживання, а V — дохід, то С має той самий знак, що V, але величина С менше, ніж V.

«Ми можемо бачити основний психологічний закон, який властивий будь-якому сучасному суспільству і полягає в тому, що зі зростанням реального доходу воно не збільшить свого споживання на всю абсолютну суму приросту, а отже, зберігатиметься більш значна абсолютна сума. Стійкість економічної системи істотно залежить від переважних в господарській практиці форм вияву цього закону»[2]. Це означає, наприклад, що якщо зайнятість і разом з нею сукупний дохід зростуть, не всі додатково зайняті робітники і службовці будуть потрібні для задоволення потреб додаткового споживання.

Різниця між доходом і споживанням з’являється тільки тоді, коли буде досягнутий певний рівень добробуту. Кейнс підкреслює, що людина так влаштована, що найбільший вплив на використання доходу обумовлює прагнення до підтримки звичайного рівня споживання, звичайного «життєвого стандарту». Пізніше в економістів з’являється поняття «якість життя». Спонука до задоволення невідкладних потреб родини сильніша, ніж спонука до нагромадження; остання стає сильнішою, коли буде досягнутий певний рівень добробуту.

Це можна бачити сьогодні на прикладі країн з перехідною економікою. В Україні майже дві третини сімей не мають заощаджень, оскільки весь дохід витрачається на підтримку життєвого стандарту на найнижчому рівні бідності. Це — дійсність України початку ХХІ ст.

Зміни в рівні доходу в бік його падіння, пов’язані зі зменшенням зайнятості, можуть, стверджує Кейнс, призвести до перевищення споживання над доходом не тільки в певних людей або організацій за рахунок резервів, нагромаджених раніше, але і в уряду. Так з’являється бюджетний дефіцит або зростає внутріш­ній і зовнішній борг за рахунок позик.

Це характерно для ситуації в Англії 1920—1930 років, для США часів «нового курсу» Рузвельта. Спираючись на свою концепцію сукупного доходу, Кейнс розкриває причину Великої депресії у США 1929 р. У попередні п’ять років до 1929 р. мало місце нагромадження фондів погашення і амортизаційних відраху­вань, призначених для заводів, які не потребували оновлення устат­кування. Масштаби нагромаджень були величезні, і тому був потрібний «величезний обсяг нових інвестицій для того, щоб просто поглинути ці фонди. Досягти ж ще більшої величини нових інвестицій, необхідних для того, щоб поглинути нові заощадження, які багате суспільство в стані повної зайнятості було здатне відкладати, виявилося майже неможливим. Одного цього чинника було, мабуть, цілком достатньо для того, щоб викликати кризу»[3].

Відомі наслідки цієї депресії для більшості населення США. «Можливості збільшення кількості зайнятих робітників і службов­ців неминуче обмежуються масштабами сукупного попиту. Але споживання за рахунок продукції, виробленої раніше, потребує інвестицій, що збільшуються. Зменшення схильності до споживання в теперішньому часі може бути тільки тоді пристосоване до суспільної вигоди, якщо в майбутньому очікується збільшення схильності до споживання»[4].

Дж. М. Кейнс вказує на кілька основних стимулів, що примушують людей утримуватися від витрачання одержуваного доходу: резервування заощадження для забезпечення старості, здобування освіти, дохід у формі процента, забезпечення майбутнього, спекуляція, скупість, підвищення життєвого рівня, незалежність, спадок.

Важливу роль у концепції Кейнса відіграє вчення про мультиплікатор, хоча він підкреслює, що поняття «мультиплікатор» було вперше введено Р. Ф. Каном. «Це певне співвідношення між доходом і інвестиціями. Ним установлюється (припускаючи, що схильність до споживання задана) точне співвідношення між сукупною зайнятістю і доходом, з одного боку, і масштабами інвестицій — з другого»[5].

Для більш глибокого розуміння мультиплікатора вводиться поняття граничної схильності до споживання I = 1/K, де K — мультиплікатор інвестицій. «Коли відбувається приріст загальної суми інвестицій, то вона збільшується на суму, яка в K раз перевершує приріст інвестицій»[6].

Наприклад, за споживацької психології суспільства, що склалася, споживається 9/10 доходу. Тоді мультиплікатор буде дорівнювати 10, і сукупна зайнятість буде в 10 раз більше від первинної зайнятості.

Зв’язок між даним приростом заощаджень і приростом споживання, що супроводжує його, задається граничною схильністю до споживання. Визначені таким способом відносини між приростом і інвестицією і відповідним приростом сукупного доходу, що вимірюються одиницями заробітної плати, задаються мультиплікатором інвестицій. Кейнс припускає, що мультиплікатор зайнятості дорівнює мультиплікатору інвестицій. Так розкривається зв’язок між зростанням споживання і інвестиціями. На цій основі Кейнс робить висновок: «Отже, у підсумку фактично розміри сукупних заощаджень і витрат споживачів не залежать від ощадливості, передбачливості, прагнення до кращого, незалежності, гордості». Про те, що ощадливість не веде до зростання вироб­ництва, сказав ще Гобсон наприкінці ХІХ ст.



[1] Зазнач. праця. — С. 298.

[2] Там само. — С. 299.

[3] Зазнач. праця. — С. 301—302.

[4] Зазнач. праця. — С. 307.

[5] Там само. — С. 312.

[6] Там само. — С. 314.