9. 3. Мотивація прямого зарубіжного інвестування ТНК

9.3. Мотивація прямого зарубіжного інвестування ТНК

Для підготовки зарубіжних ринків до своєї продукції ТНК, як відомо, використовують таку послідовність дій:

експорт товару, що виробляється фірмою в країні походження;

надання ліцензії зарубіжній компанії для використання процесу чи технології виробництва (контрактні операції: ліцензування і франчайзинг);

поширення продукції за кордоном через дочірню компанію (спільні підприємства);

закордонне виробництво (створення за кордоном власного виробничого підрозділу).

Кожна з названих форм має свої переваги і недоліки. Оптимальним вибором тієї чи іншої форми виходу на зарубіжні ринки фір­ми буде той, який забезпечує одержання максимального прибутку у заздалегідь визначений час з урахуванням обмежень, зумов­ле­них рівнем забезпеченості ресурсами, допустимим рівнем ризику.

Для фірми пряме інвестування можна розглядати як діяльність, що задовольняє основні підприємницькі потреби, серед яких: по-перше, потреба у ринках; по-друге, потреба в ефективності виробництва; по-третє, потреба в сировині; по-четверте, потреба в інформаціях та технологіях; по-п’яте, потреба мінімізувати чи диверсифікувати ризики.

Сучасна фінансова теорія стверджує, що фірми діють у такий спосіб, щоб максимізувати ринкову вартість акціонерного капіталу підприємства, що розподілений між його власниками. Якщо це твердження правильне, то пряме інвестування має сприяти досягненню великих обсягів продажу, частки ринку і/чи прибутку.

Мотиви здійснення прямих зарубіжних інвестицій можна пояснити: по-перше недосконалістю ринку та роллю уряду на ринку; по-друге інтерналізацією та електричною теорією; по-третє, теорією портфеля.

Недосконалість ринків продукції та факторів виробництва, фінансового ринку може виникнути: 1) природно 2) унаслідок діяльності уряду країни.

Природно недосконалість ринків виникає, наприклад, у результаті обмеженого обсягу і певного місцезнаходження корисних копалин.

Недосконалість ринків «створюють» уряди країн шляхом введення тарифів і нетарифних бар’єрів для імпорту, податкових стимулів, субсидій і контролю за фінансовими угодами і таким чином ступінь монополістичного ціноутворення на ринках продукції і ресурсів може значно змінюватися залежно від країни. Створення Європейського Союзу — це також результат діяльності урядів країн на ринку, які сприяли виникненню певних конкурентних переваг для ряду фірм. Олігополістичні фірми отримують переваги у конкуренції через політику уряду і завдяки індивідуалізації своєї продукції, розширенню номенклатури продукції, отриманню патентів і авторських прав і т. п.

ТНК недосконалість ринків враховують при:

розподілі виробництва між філіями з метою мінімізації витрат;

отриманні позики на євроринках з низькою вартістю;

використанні за кордоном дешевшої робочої сили;

розподілі прибутку між філіями з метою мінімізації податків;

розподілі відкритих валютних позицій між філіями з метою мінімізації загального валютного ризику;

використанні виробничої інформації, яка є власністю фірми, для випуску кращої продукції;

використанні виробничої технології в декількох філіях по всій земній кулі виробником транспортного устаткування;

нафтохімічна фірма використовує пріоритетну технологічну базу для розроблення вдосконалених методів виробництва.

Інтерналізація й еклектична теорія. В еклектичній моделі відомого американського вченого Дж. Даннінга, яка дістала назву «правило OLI», враховані фактори, які впливають на можливості реалізації тієї або іншої форми виходу на зарубіжні ринки ТНК. Дж. Даннінг вважає, що при ухваленні інвестиційних рішень ТНК беруть до уваги наявність трьох основних умов: по-перше, специфічні конкурентні переваги (переваги власності) — owner­ship specific advantages (О); по-друге, переваги розміщення — location specific variables (L); по-третє, перевага інтерналізації — interna­li­zation incentive advantages (I). Перша умова пов’язана з можливістю отримання прибутку від створення власного виробництва за кордоном, друга — з існуванням тих позитивних рис у країні, що приймає, які мають приваблювати ТНК. Третя умова полягає в тому, що створення виробництва за кордоном має бути більш привабливим, ніж на місцевому ринку. У випадку додержання тільки першої умови фірми спиратимуться на експортну діяльність, ліцензування або продаж патентів для обслуговування зарубіжних ринків. Якщо до першої умови додати третю, то прямі зарубіжні інвестиції стають найкращим засобом обслуговування зарубіжних ринків, але лише при існуванні конкретних географічних переваг. Конкретні географічні переваги можуть бути пов’язані з економічними і політичними факторами. Виділяють такі важливі економічні фактори: обсяги внутрішнього ринку; територіальне розміщення природних і матеріальних ресурсів; ціна факторів виробництва, якість і продуктивність праці; вартість міжнародних перевезень і зв’язку.

Таким чином, еклектична теорія у цілому передбачає існування позитивної кореляції між конкурентоспроможністю фірми і ступенем її інтерналізації, а також пов’язує міжнародний успіх не тільки з наявністю конкурентних переваг, а й з потенціалом їх глобальної мобілізації у межах створюваних внутрішньофірмових ринків.

Теорія портфеля. Ця теорія дає змогу зрозуміти причини прямих зарубіжних інвестицій ТНК. Теорія портфеля полягає у тому, що диверсифікований портфель може забезпечувати кращі загальні результати діяльності, ніж недиверсифікований достатньою мірою — добре складений портфель інвестиційних проектів може забезпечити краще співвідношення ризику і прибутку. Також і ТНК, що диверсифікують свою діяльність і проникають на міжнародну арену, можуть досягти кращих співвідношень ризику і прибутку, ніж ті, хто діє в межах однієї країни.

Отже, використання транснаціональними корпораціями прямих зарубіжних інвестицій обумовлено виробничо-економічними та маркетинговими, а також пропагандистськими, персональними й екологічними мотивами.