Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

На сайті університету Де-Поль перераховані чотири найпоширеніших Інтернет-злочини. Це: наклеп (libel), вторгнення в комп'ютер (computer intrusion), халатність (negligence), порушення авторських прав (copyright violation).­

Статистика правоохоронних органів СІЛА свідчить про те, що порушення авторських прав, а також крадіжки ма­теріалів і даних в системі онлайн щорічно складають в сумі 10 мільярдів доларів. З появою нових матеріалів в Інтернеті з'являються нові труднощі; уряди просто не встигають адек­ватно реагувати на новинки технічного прогресу, і на сьо­годні в світі не існує країни з досконалим законодавством у сфері авторського права.

Закон «Copyright» регулює використання електронних матеріалів, які можна отримати в Інтернеті.

Визначення символу «Copyright ©» дано в статті 9 закону України «Про авторське право і суміжні права» (в редакції від Ї9 липня 1995 p.):

«авторське право на твір науки, літератури і мис­тецтва виникає через факт його створення. Для виникнен­ня і здійснення авторського права не вимагається реєстрації твору, іншого спеціального оформлення твору або дотримання яких-небудь формальностей. Володар винятко­вих авторських прав для сповіщення про свої права має пра­во використовувати знак охорони авторського права, який поміщається на кожному екземплярі твору і складається з трьох елементів:

-   латинської букви «С» в колі ©;

-   імені (найменування) володаря виняткових авторсь­
ких прав;

-   року першої публікації твору».

Але закон Copyright у багатьох випадках не дає відповідь про те, що ми маємо робити з матеріалами, які були отримані з Інтернету і які зобов'язання ми беремо, порушуючи закон Copyright на використання і розповсюдження електронних матеріалів. Багато хто думає, що все, послане в Інтернет, є загальним надбанням. Поштові повідомлення всіх видів за­хищені також як публіковані друкарські роботи. Як дія руч­ки на папері, так і дотик пальців до клавіатури, створює Copyright роботу.

В кіберпросторі, не дивлячись на зусилля урядових і не­урядових організацій з регулювання авторських прав, існує декілька затверджених стереотипів: «Якщо матеріал був пред­ставлений в мережі самим автором, відповідно він був відда­ний в загальне користування», «Я звернувся в Copyright Office, ця робота виявилася не зареєстрованою, а значить я мо­жу її використовувати», «На матеріалі не було жодного знач­ка, тому він не оберігається законом» і т.д. Наявність таких поглядів, а також широке коло користувачів, яке їх підтри­мує, свідчить про невисокий рівень правової культури членів мережевого співтовариства. Сьогодні в багатьох країнах світу існує загальна турбота щодо піратства в Інтернет і тому ведеть­ся політика законодавчого регулювання змісту.

За загальним правилом, без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, і без виплати йому винагороди доз­воляється цитування в оригіналі і в перекладі, але з обов'яз­ковою вказівкою імені автора і джерела запозичення; допус­кається використання цитат (коротких уривків) з опубліко­ваних творів в обсязі, який необхідний для досягнення мети, включаючи цитування статей з газет і журналів у формі ог­лядів друку, якщо вони обумовлені критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору. Тут дуже важлива фраза «який необхідний для досягнення мети», оскільки в цьому випадку є право посилатися на чиюсь стат­тю (вказавши ім'я автора), але не можна передруковувати її повністю. Практично у всіх інших випадках необхідно отри­мати дозвіл автора на розміщення його творів (в оригіналі, перекладі) в Інтернеті.

Щоб копіювати, друкувати і поширювати матеріали, отри­мані з Інтернету, має бути ліцензія. З одного боку, коли автор посилає що-небудь в Інтернет, він має чекати, що це буде прочитано, і можливо передано комусь. З другого боку, більшість користувачів не повинні думати, що якщо написано лист авто­ру з проханням дозволити використати його матеріал, то це дає можливість комерційного використання без дозволу авто­ра. Комерційне використання — особлива стаття. За таке ви­користання матеріалу, поміщеного на сайті в Інтернеті, відповідають провайдери. Індивідуальне використання робіт, знайдених на Інтернет сайтах, здійснюється тільки в рамках отриманої ліцензії: не можна вивантажувати, передруковува­ти знайдений матеріал в комерційних інтересах.

Fair Use (чисте використовування) грає істотну роль в світі Інтернет, де доступ є ефективно обмеженим, і автори роблять гроші шляхом контролю копій. В Інтернеті можна знайти масу сайтів з питань інтелектуальної власності і ав­торського права. Ключовими словами в пошукових системах можуть використовуватися: «intellectual property», «copyright », « fair use ».­

В рамках закону Copyright необхідно розрізняти викори­стання, отриманих в Інтернеті матеріалів в неприбуткових і прибуткових організаціях. При цьому, при укладенні дого­вору необхідно звернути увагу на такі аспекти:

1.      Мета і характер використання отриманого в Інтернеті
матеріалу (використовувати тільки в процесі навчання, а не
для комерційних цілей). В цьому випадку необхідно грамот­
но і кропітко складати договори.

2.      Враховувати скільки матеріалу, отриманого з Інтерне­
ту, використовується: невеликі порції можуть бути дозво­
лені авторами, а використання цілої роботи — заборонено.

3.      Визначити категорії робіт, які мають підлягати безко­
штовному використанню (наприклад, якщо тиражувати
освітні послуги, то вже створюється освітній ринок).

4.      Визначити можливості і обмеження використання ма­
теріалів студентами (матеріали можна використовувати без­
коштовно для написання курсових, проведення дослідниць­
ких робіт).

5.      Захищати права тих, хто створює нові матеріали і хто
адаптує їх.

Враховуючи міжнародний характер мережі Інтернет, важливо те, щоб держави регулювали певні відносини зако­нодавством. За загальним правилом, застосовуються норми законодавства тієї держави, де відбувалася первинна пере­робка тексту. Як правило, на сайтах, на яких були розміщені об'єкти авторського права, указуються умови, згідно яких ці твори можуть бути використані третіми осо­бами. Наприклад, може бути вказано: «копіювання ма­теріалів дозволено винятково за умови посилання на наш ресурс». По суті, вищесказане слід сприймати, як пропо­зиція укладання договору.

У випадку, якщо твір був розміщений у себе на сайті з по­силанням на оригінальний ресурс, то вважається, що був ук­ладений договір, і твір використовується правомірно. Якщо немає жодних вказівок, щодо умов використання, або ж вка­зано, що використання можливе лише з дозволу автора — в цьому випадку доведеться отримати відповідний дозвіл. В абсолютно всіх випадках необхідно зберігати право авторст­ва і право автора на ім'я, тобто при використанні не можна стверджувати, що це власний твір того, хто використав. Та­кож не можна не вказувати імені автора твору.

Як тільки твір, який охороняється, був зафіксований в цифровій формі, щодо нього починається застосування всіх нормативних актів про авторське право. Це означає, що тво­ри, розміщені в мережі, можна використовувати на таких са­мих умовах, як книжку, чи компакт диск.

З метою публікації матеріалу в Інтернеті виконуються дві дії:

1.         Переклад твору в цифрову форму, тобто твір приймає
вигляд послідовності нулів і одиниць, яка перетворюється в
комп'ютерний файл.

2.    Пересилка такого файлу на сервер, який є доступним
широкій аудиторії користувачів.

З авторсько-правової точки зору, переклад твору в цифро­ву форму є переробкою твору або ж його перетворення, або то і інше. І переробка, і перетворення належать винятково авто-

рам прав власності. Ці права закріплюються за авторами на підставі законодавчих норм, при цьому законодавство більшості країн (у тому числі і України) передбачає, що не є порушенням авторських прав — переробка творів без згоди авторів і без виплати гонорару, за умови, що таке викорис­тання здійснюватиметься винятково в особистих цілях.

Офіційний словник ВОІС трактує «особисте використан­ня» — як одноразове перетворення, переклад, переробку, аранжировку, або ж будь-яку іншу переробку винятково в цілях свого особистого використання, в таких випадках, як: власні дослідження, освіта або розвага. Дане визначення містить два важливі компоненти: по-перше, кількість копій, що можна використовувати без згоди автора обмежується однією, а по-друге, чітко визначаються можливі сфери використання.

Інформаційні ресурси стають одним з основних джерел добробуту суспільства. Практично у всіх розвинених країнах, а також в рамках ЄС, ЮНЕСКО, ВОІС ведуться дослідження в напрямі, який називається «Copyright on the Internet».