9. 5. Зарубіжні підрозділи ТНК: форми, джерела та параметри їх фінансування

9.5. Зарубіжні підрозділи ТНК: форми, джерела та параметри їх фінансування

Для здійснення успішної стратегії глобальних операцій ТНК ство­рюють відповідну організаційну структуру, яка включає головну компанію та національні і зарубіжні підконтрольні підрозділи.

Головна компанія — холдингова та (або) оперативна компанія. Холдингова компанія — це компанія, що є власницею контрольно­го пакета акцій дочірніх товариств ТНК. Оперативна компанія — компанія, що здійснює загальностратегічне керівництво, фінансове, бухгалтерське планування, наукові дослідження, розробки, статистичний облік, зв’язок з громадськістю.

До підконтрольних підрозділів, пов’язаних з головною компанією виробничими і технологічними відносинами, належать:

конкретні підприємства — первинні ланки організаційної структури ТНК, що здійснюють виробничу, збутову, обслуговуючу, фінансово-кредитну та науково-дослідну діяльність;

філії та відділення — підрозділи компанії, що не є самостійною юридичною особою; не мають фінансової самостійності; перебувають на балансі головної контори і як іноземна юридична особа мало підконтрольні органам регулювання країни перебування;

дочірні акціонерні товариства — юридичні особи, що зберігають певну незалежність у фінансово-господарській і дослідній діяльності, але частково або повністю належать за капіталом холдингу ТНК.

Вибір тієї чи іншої форми організації залежить від мети ТНК у країні перебування, від діючих у цій країні законів та умов щодо її діяльності. Вибір форми зарубіжного підрозділу визначається також стратегічними, юридичними і податковими міркуваннями ТНК.

Фінансування ТНК своїх зарубіжних підрозділів набуває багато форм, які можна класифікувати так:

за інструментами фінансування: нерозподілений прибуток; позики банку; випуск нових акцій;

за джерелами: внутрішні і зовнішні;

за строками: короткострокові і довгострокові;

за валютою: національна й іноземна.

Внутрішні і зовнішні джерела фінансування ТНК також розрізняють за такими параметрами: строк фінансування; валюта фінансування; географічний розподіл; інституційний розподіл.

Ці параметри розглядаються відповідно до виду ринку капіталу, який є джерелом цих коштів:

Внутрішні ринки:

а) короткострокові інструменти:

овердрафти (кредити за поточним рахунком);

банківські короткострокові позики;

середньострокові позики з можливістю дисконтування;

б) довгострокові інструменти:

довгострокове банківське кредитування;

фінансування оренди;

облігації;

акції.

Міжнародні фінансові ринки — на них представлені такі інст­рументи, як позики банку, облігації, акції, депозитарні позики та ін.

Внутрішньофірмове фінансування, тобто фінансування головною компанією своїх структурних підрозділів. При названому фінансуванні різниця між фінансуванням через надання позик і випуски нових акцій відсутня і до даних інструментів належать:

нерозподілений прибуток;

кредити;

дивіденди;

роялті;

управлінські гонорари;

купівля та продаж товарно-матеріальних запасів;

внутрішньофірмові рахунки дебіторів і розрахунки з постачальниками та кредиторами;

інвестиції з використанням акціонерного капіталу.

Із року в рік кожна дочірня компанія має потребу в зовнішніх (відносно її самої) коштах. Ця потреба пов’язана з:

накопиченням компанією внутрішніх коштів (прибутку та амортизаційних відрахувань);

темпами зростання компанії.

Існують структурні підрозділи ТНК, що зростають повільно й отримують прибуток у значних розмірах, можуть накопичувати внутрішні кошти і не мати потреби у зовнішніх. А також існують такі структурні підрозділи ТНК, що зростають швидкими темпами й отримують незначний прибуток, мають значну потребу у зовнішніх коштах.

До факторів, що впливають на вибір джерела фінансування ТНК, відносять такі:

потреба у збереженні чи посиленні адміністративного контролю за дочірньою компанією;

потреба в отриманні від дочірнього підрозділу регулярних і контрактних потоків коштів;

вибір об’єкта фінансування (основний капітал, чиста дебіторська заборгованість тощо);

елементи інших комерційних стратегій, включаючи мінімізацію суми всіх податків, виплачених у світовому масштабі, і розвиток ділового співробітництва з національними та міжнародними фінансовими установами;

очікування змін процентних ставок, обмінних курсів на ринках;

намагання мінімізувати різні ризики (фінансові, валютні і політичні).

Вибір джерела фінансування є проблемою фінансів ТНК.

В усьому світі вважається, що основним джерелом фінансування ТНК є нерозподілений прибуток, а не зовнішнє фінансування. У зовнішньому фінансуванні переважають банківські кредити, а не інструменти ринку цінних паперів, хоча в окремих країнах (США і Великобританія) саме фондовий ринок розглядається як основне джерело фінансових ресурсів для корпорацій.

Форми залучення фінансових коштів тісно пов’язані з розміром фірми. Для невеликих фірм банківські кредити — практично єдиний спосіб отримання зовнішнього фінансування. Залучення коштів через ринок цінних паперів здійснюється найбільшими корпораціями.

Крім того, необхідно пам’ятати, що ТНК намагаються отримати позики у валютах, вартість яких є дещо завищена, і виплачувати позики у валютах, вартість яких занижена, після їх визначення з урахуванням процентних ставок.