9. Розвиток політичної та правової думки в Англії
1. Томас Гобс.
2. Джон Лок.
Томас Гобс (Hobbes), 1588–1679, — видатний філософ і політичний мислитель. Його найбільш визначні політичні праці: "Про громадянина" (1642), "Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської" (1651).
Політичне і правове вчення Гобса базується на філософсько-методологічних позиціях механічного матеріалізму, детермінізму і деїзму. Згідно з Гобсом, світ (природа, людина, суспільство) складається з природних та штучних елементів, які взаємодіють на основі вроджених і набутих якостей, підпорядковуючись універсальним законам детермінізму, тобто рядові причин і наслідків. Людина є одним з таких елементів, а тому її вчинки і життя підпорядковані загальним законам. Гобс чітко розмежовує філософію, сферою якої є знання закономірностей природи і суспільства, та теологію, сферою якої є віра. Підкреслюючи, що філософські знання набуваються за допомогою розуму і досвіду, Гобс вважав, що пізнання закономірностей політичного життя повинно служити запобіганню соціальних конфліктів, насильств та війн, досягненню блага всіх людей. Актуалізовуючи тезу Платона про правління філософів, Гобс вважав ідеальним здійснення політики на основі науки, тобто правління буде здійснюватися не на свавіллі, а на основі розуму, який пізнає закони політики, аналогічно до аксіом в геометрії. Тобто докази, положення і висновки політичної філософії, на думку Гобса, повинні бути творчою силою, засобом забезпечення миру і процвітання людства.
Політичні та правові погляди Гобса опираються на теорію природничого права і договірне походження політичної влади і держави. Основу соціально-політичного життя, його виникнення і рушійну силу Гобс вбачав у потребах людини. Для задоволення різноманітних матеріальних і духовних потреб людина, обмежена у своїх власних індивідуальних можливостях, вступає у спілкування з іншими людьми і створює штучні, тобто такі, що не існують у природі, речі, предмети і організації тощо. Потреба — мати всіх винаходів, підкреслював мислитель. Таким людським винаходом, утворенням є і держава.
Причини виникнення та існування держави, політичної влади Гобс пов'язує з природою людини, як істоти розумної, але, у той же час, глибоко егоїстичної, наділеної сильними природними пристрастями, такими як прагнення влади, багатства та чуттєвих насолод. Ці природні пристрасті зумовлюють суперництво, недовіру і тягнуть за собою ненависть, взаємну ворожість, помсту, тобто зумовлюють "війну всіх проти всіх". Тому у природному стані люди не можуть зберегти мир і стають перед загрозою взаємознищення. І за допомогою розуму, а також інстинкту самозбереження і страху смерті людина приходить до висновку про те, що потрібно вийти зі стану "війни всіх проти всіх" і створити "спільну владу", яка б забезпечила мир і гарантувала життя та безпеку кожної людини, скеровуючи її діяльність на досягнення спільного блага.
Ідею легітимації і виправдання держави через розум і свідомість Гобс розвивав за допомогою концепції договірного походження політичної влади. Держава, згідно з Гобсом, виникає і базується на договорі. Тобто, держава не є чимось надлюдським, божественним, вона є одним із багатьох проявів правової угоди — контракту, — як результату людської діяльності. Договір, як основа виникнення держави, у теорії вченого, є своєрідним консенсусом, погодженням, станом свідомості і волі підданих, який проявляється у визнанні ними політичної влади. Тобто, в даному випадку йдеться про договір, не тільки як передумову створення держави, як особливого, політичного стану суспільства, але й її необхідний і постійний логічний елемент. Тобто, договір має концептуальне значення для пояснення природи держави і політичного життя в цілому.
Поряд з договором, Гобс виділяє іншу системотворчу ознаку держави — політичну владу. Власне, мислитель дає таке визначення: "Держава є єдина особа, відповідальними за дії якої зробили себе, шляхом взаємного договору між собою, велика кількість людей, з тим щоб ця особа могла використовувати силу і засоби всіх їх так, як буде вважати необхідним для їхнього миру і захисту". Той, хто є носієм цієї особи, називається сувереном, і він володіє верховною владою, а всі інші є його підданими. Таким чином, виникає зв'язок, який поєднує багатьох людей, відносини влади і підпорядкування, тобто політичний стан, як такий.
Так, згідно з Гобсом, утворюється "політичне тіло", творіння людських рук. Мислитель проводить аналогію між державою і людським організмом і розглядає державу, як складний живий організм, який об'єднує сили всіх людей, що його складають, в єдине ціле. "Таке походження того великого Левіафана, або смертного бога, якому ми під владою безсмертного бога зобов'язані своїм миром і захистом".
Органи держави та їхні функції Гобс розглядає за аналогією з людськими органами. Так, верховна влада дає життя і рух всьому політичному тілу і складає його душу. Службові особи, різноманітні представники судової і виконавчої влади — це своєрідні суглоби. Нервами служать нагороди і покарання, за допомогою яких кожен суглоб і кожен член "політичного тіла" прикріплюються до верховної влади і спонукаються виконувати свої обов'язки. Благо і багатство всіх членів держави складає його силу, безпека народу — його заняття. Справедливість і закони — аналогічні до розуму і волі; громадянський мир — здоров'я; соціальні конфлікти — хвороби; а громадянська війна — це смерть. Подібна аналогія дозволяла розглядати державу, як складну систему, і давала поштовх до подальшої розробки органічної теорії та системного підходу до політичного життя.
Нормальним, здоровим "політичним тілом" Гобс вважав таку державу, де забезпечене право людини на життя, мир, безпеку і благополуччя народу та справедливість.
Правова теорія Гобса базується на розумінні права, як єдності та взаємозв'язку права у суб'єктивному і права в об'єктивному розумінні. Право в об'єктивному розумінні — це закон (норма) свободи, у суб'єктивному — це свобода людини. У вченні Гобса відправним моментом для обгрунтування права є аксіома про природжену рівність людей, як розумних і вільних істот, які наділені приблизно однаковими фізичними і розумовими здібностями. Розум і інстинкт самозбереження призвів до розуміння необхідності абсолютне право (свободу) кожного обмежити або, точніше, взаємно обмежити, внормувати, впорядкувати з огляду на потреби спільного мирного життя. Звідси випливають природні закони, на основі яких люди можуть прийти до згоди. Перший, вихідний закон полягає у тому, що "необхідно шукати миру та слідувати йому". Всі інші закони вказують шлях до досягнення і забезпечення миру. Вони закріплюють принципи, на яких повинно базуватися громадянське суспільство і держава, відповідні природному розуму. Під цим оглядом, визначальне значення для природно-правової теорії Гобса мають закони еквіваленту, справедливості і рівності у стосунках між людьми. Всі природні закони, підкреслював Гобс, можуть бути "резюмовані в одному легкому правилі, доступному розумінню і найбільш нездібної людини: не роби іншому того, чого ти не хочеш, щоб робили тобі".
Принцип рівності полягає у тому, що всі люди є рівними як суб'єкти права. Привілеї суперечать принципам громадянського суспільства, природним законам. Фактична, перш за все майнова, нерівність не повинна перетворюватися в юридично фіксований привілей або створюватися на основі такого привілею. Вона, тобто фактична нерівність, повинна бути біжучою і мінливою, існуючою в рамках еквівалентної і правової рівності. В іншому випадку неможливим є саме громадянське суспільство.
Розглядаючи позитивний закон, Гобс підкреслював, що він є необхідним аспектом нормативно-правового регулювання, за допомогою якого природні закони втілюються у життя і забезпечуються державою. При цьому, державна законотворчість обмежена природними законами і, відповідно, "все, що не йде проти природного закону, може бути оголошене законом від імені тих, хто володіє верховною владою". Виходячи з цього, при застосуванні права, зокрема суддею, необхідно вирішувати, що є правом, а що не є правом, а не що вигідно чи невигідно для держави. Тобто і правозастосувальна діяльність повинна базуватися на природних законах.
Важливим аспектом правової концепції Гобса є розробка питання про гарантії реалізації природного закону і прав особи, які випливають з нього. Так, мислитель підкреслював, що "свобода підданих полягає у свободі робити те, що не вказано у договорі з владою", тобто робити те, що не суперечить природним законам. "Кожен підданий, — писав Гобс, — має свободу відносно всього, право на що не може бути відчужене договором". Це, перш за все, право на життя. "Обов'язки підданих відносно суверена вважаються існуючими лише на протязі того часу, і не довше, поки суверен у стані захищати їх. Бо дане людям природою право захищати себе, коли ніхто інший не у стані їх захистити, не може бути відчужене ніяким договором". Тобто, на суверена покладаються обов'язки захищати права людини, що випливають з природного розуму.
В цілому, Гобс вперше в Новий час розробив систематичне вчення про державу, політичну владу і право. Його теорія, основана на розумі і досвіді, відкрила широкі горизонти дослідження політико-правових явищ і справила значний вплив на становлення і розвиток політичної науки і юриспруденції.
Джон Лок (Locke), 1632–1704, — один з найбільших англійських політичних мислителів. Його основною політичною працею є твір під назвою "Два трактати про правління", написаний в 1679–1681 рр. Важливе значення для розуміння політичних поглядів мислителя має також праця "Дослід про людський розум" (1690). Головна мета, яку ставить Лок перед собою, є обгрунтування державного устрою, який би відповідав природі людини.
Єдиним законним джерелом політичної влади є згода народу, тобто суспільний договір, який складає методологічну базу всієї його політичної системи. Лок чітко розрізняє владу посадової особи над підданим, як державну, або політичну владу, від влади батька над дітьми, господаря над слугою, чоловіка над жінкою, як неполітичну владу. Політичною владою Лок вважає право видавати закони і застосовувати для їхнього виконання силу спільноти.
Розглядаючи походження держави, Лок, як і його попередники, визнавав існування природного стану. Але, на відміну від Гобса, він вважав його доволі впорядкованим і благополучним. Відносини в цей період регулювалися продиктованими розумом законами природи. А, відповідно, розум вимагає узгоджувати свої інтереси з інтересами інших людей. Але недоліком природного стану є те, що відсутній механізм, який би забезпечив справедливе користування людиною своїми природними правами. Кожна людина сама повинна відстоювати своє право і карати його порушників. Саме для створення такого механізму, впорядкування свого життя, надійного забезпечення свободи і власності люди укладають суспільний договір. Тобто, створення держави — це, на думку мислителя, радше акт розуму, ніж прояв крайньої необхідності. Об'єднавшись у політичну спільноту, люди відмовляються від належного їм раніше права самостійно забезпечувати виконання законів природи на користь держави, але вони в жодній мірі не відмовляються від своїх природних прав. Тому мета держави — загальне благо. Політична спільність створюється для того, щоб краще гарантувати свободу і можливість користуватися своїми природними правами. Свобода, на думку Лока, — це гарантія від свавілля. Вона — основа всіх інших прав людини, бо, втративши свободу, людина ставить під загрозу свою власність, благополуччя, життя. Свобода передбачає дотримання законів природи, які стали законами суспільства. "Там, де немає законів, там немає і свободи", — підкреслював мислитель.
Оскільки суспільний договір укладається заради кращого забезпечення природних прав, він наділяє владу чітко визначеними правами і обов'язками, які вона не повинна перевищувати. Влада не може посягати на невідчужувані права громадян. Одним з головних є право власності, і будь-яке посягання на нього (позбавлення частини власності, збільшення податків) є проявом деспотизму. Так само, невідчужуваним правом людини Лок вважав свободу думки, оскільки у сфері суджень кожен має вищу і абсолютну владу для себе. Цей принцип розповсюджується і на релігійні переконання. Але свобода віри не безмежна, вона визначається засадами моралі та порядку.
Саме для запобігання перевищенню державною владою своїх повноважень Лок розробив особливий конституційний механізм. Важливим компонентом в ньому є принцип розподілу влади і законність. Щоб не допустити концентрації влади та зловживання нею, Лок пропонував не об'єднувати законодавчу і виконавчу владу і підпорядкувати законодавця ним же створеним законам, здійснюваним виконавчою владою. Це один з найважливіших принципів Лока, і він справив великий вплив на подальшу політичну та правову думку, став одним з головних принципів правової держави.
Принцип законності полягає у тому, що "для жодної людини, яка знаходиться в громадянському суспільстві, не може бути зроблено виключення з законів цього суспільства". Він також передбачає чітку законодавчу регламентацію структури, цілей і компетенції всіх державних органів. Силою закону, підкреслював мислитель, може бути наділений тільки акт законодавчого органу, сформованого народом. У той же час, Лок розуміє законність не тільки у формальному значенні, тобто, як дотримання законів, установлених відповідно до визначеної процедури. Він вважав, що і сам законодавець при створенні закону не повинен порушувати природних законів.
Важливою гарантією забезпечення прав людини на недопущення зловживання з боку влади є розірвання народом договору з урядом. Збереження такого засобу, як надзвичайна міра контролю за урядом з боку народу, обумовлюється тим, що, вручаючи вищу, тобто законодавчу, владу якомусь органові, народ не позбавляється суверенітету. Тому, зазначає Лок, "все ще залишається у народу верховна влада усувати або змінювати склад законодавчого органу, коли народ бачить, що законодавча влада діє всупереч виявленому їй довір'ї". Звідси — право народу на повстання для відновлення порушеної урядом свободи. При цьому, повстання не може бути справою меншості. Визнання цього права не може призвести до зруйнування громадянського суспільства, як такого, а, навпаки, є додатковою гарантією його збереження. Лок вірив у здоровий глузд суверенного народу і оголошував його єдиним суддею у питанні про те, чи діє влада відповідно до виявленої їй довіри.
Лок сформував політичні принципи, які лягли в основу всіх демократичних правових держав світу. Його можна вважати основоположником лібералізму та сучасного конституціоналізму.