9.1. Сутність соціальної безпеки держави

9.1. Сутність соціальної безпеки держави

Сучасні тенденції розвитку продуктивних сил та відповідної їм системи виробничих взаємин, ускладнення та стрімке вдосконалення техніко-технологічних компонентів функціонування еко­номічних систем, загострення суперечностей як у ставленні су-
спільства до природи так і, власне, у системі суспільних взаємин потребує використання нових науково-теоретичних та практичних підходів до творення критеріїв, факторів та форм подальшого розвитку соціальної сфери. У цих умовах на перший план висувається проблема безпеки як комплексної, інтегральної характеристики, що визначає параметри життєздатності соціально-еко­номічних структур у процесі глобальних та локальних трансформацій.

З’ясування сутності та ролі безпеки в сучасному соціально-економічному житті потребує розгляду її антиподу — небезпеки як такого явища, котре реально або потенційно здатне впливати на якісні та кількісні параметри розвитку, виступати формою загострення суспільних суперечностей. У процесі дослідження соціально-економічних структур небезпека розкривається як об’єк­тивно існуюча можливість негативного впливу на соціальний організм, внаслідок якого йому можуть бути заподіяні значні збитки, які не тільки погіршують його стан, але й завдають об’єкту небажаних параметрів (характеру, темпів, форм і т. ін.). Джерелами небезпеки при цьому виступають умови й чинники, які за певних обставин самі по собі або в різній сукупності виявляють ворожі наміри, шкідливі властивості, деструктивну природу й мають природне, техногенне або соціальне походження.

У сучасній теорії безпеки прийнято розрізняти небезпеку як таку, що, у цілому, усвідомлюється, але не як фатальна ймовірність завдання шкоди, що визначається наявністю об’єктивних і суб’єктивних чинників, які володіють загрозливими, вражаючими властивостями; і загрозу як найбільш конкретну та безпосеред­ню форму небезпеки або сукупність умов і чинників, що створюють небезпеку інтересам громадян, суспільства й держави, національним цінностям і національному способу життя. Відповідно категорію безпеки слід охарактеризувати як стан об’єкта в системі його зв’язків — з погляду здатності до виживання й розвитку в умовах внутрішніх і зовнішніх загроз, а також дії непередбачуваних і важкопрогнозованих чинників.

Складність і розмаїття функціональних сфер, в яких відбувається розвиток параметрів безпеки, а також наявність системи взаємозв’язків між ними зумовлює вдосконалення цілісної системи національної безпеки, що констатується і забезпечується державою як координатором соціально-економічних процесів і явищ у суспільстві, її економічним центром. Тому з’ясування змісту, структури та напрямів забезпечення соціальної стабільнос­ті потребує передусім дослідження її місця і ролі у структурі національної безпеки держави.

Національна безпека — це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства й держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Як національні інтереси розглядають життєво важливі матеріальні, інтелектуальні й духовні цінності, визначальні потреби суспільства й держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.

Національна безпека виступає концентрованим виразом сукупності умов, що розвиваються у військовий, внутрішньо- і зов-
нішньополітичній сфері, інформаційному, екологічному, науково-технічному та низці інших напрямів суспільної еволюції. Відповідно розрізняють технологічні, політичні, екологічні, інтелектуальні, криміногенні, правові та інші підвиди національної безпеки. Разом з тим існують щонайменше дві її сфери, що виз­начають об’єктивні можливості розвитку всіх інших підвидів. Ідеться про економічну й соціальну сфери формування загального рівня безпеки.

Розглядаючи різнобіччя безпеки, не можна обійти економічні аспекти. Ціла низка умов і чинників висуває економічну безпеку серед категорій, що формують системний погляд на сучасне життя суспільства й держави. По-перше, це відмінності в соціально-економічних потребах та інтересах, прагнення до найповнішо-
го їх задоволення в межах виробничих стосунків між людьми
у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання мате-
ріальних благ і послуг. По-друге, обмеженість природних ресурсів, різний ступінь забезпеченості ними окремих економічних суб’єктів містить потенційну можливість для загострення економічної і політичної боротьби за користування цими ресурсами. По-третє, зростає значення чинника конкуренції у виробництві та збуті товарів і послуг. При цьому зростання конкурентоспроможності одних економічних суб’єктів може розглядатись іншими як реальна або потенційна небезпека, загроза їхнім власним інтересам. Тому категорія економічної безпеки має системотворчий характер і виступає не тільки центральним структурним компонентом у системі національної безпеки, але й однією з ключових характеристик економічної сфери держави, що ставить цю категорію в один ряд з базовими категоріями економічної
теорії.

Разом із тим економічна безпека здатна розвиватися лише в площині забезпечення соціально необхідних умов відтворення суспільного продукту, у системі складних зв’язків і взаємозалеж­ностей, зумовлених соціальною структурою суспільства, гли-
биною соціальних суперечностей та об’єктивними можливостями їх подолання засобами економічної політики. Сьогодні високий рівень соціальної безпеки входить у систему першочергових пріоритетів країн, що вирішують різні завдання економіч­ного розвитку й функціонування. У своїй основі цей процес, на нашу думку, має об’єктивні тенденції, зумовлені всім ходом суспільного розвитку протягом ХХ ст. і підпорядковані еволюції людини як кінцевої мети будь-якої соціально-економічної актив­ності. Реалії соціально-економічного життя людства свідчать про те, що на рубежі ХХІ ст. почалися стрімкі якісні перетворення в суспільних взаєминах, пов’язані з усвідомленням нової домінанти поступу — розвитку людини, особистості з усім багатством її здібностей і потреб. Завдяки такому підходу в концептуальному плані на зміну людині економічній приходить людина соціальна.

Орієнтація на задоволення потреб людини стає абсолютно необхідною умовою політики забезпечення національної безпеки.
У зв’язку з цим вважаємо необхідним указати на ті зміни в суспіль­ному розвитку, що уможливили сформування нової домінанти соціально-економічних взаємин. Визначальними серед них є:

Надання праці творчого характеру, який в умовах стрімкого збагачення свого змісту перетворюється в основний чинник належних соціально-економічних змін, виступає своєрідною рушійною силою науково-технічної революції.

Революційні зміни в продуктивних силах, що зумовлюють відповідні перетворення в системі соціально-економічних взаємин, пов’язуються передусім зі зростанням якості людського чинника, активним нагромадженням і реалізацією інтелектуального потенціалу.

Різноспрямований і суперечливий вплив на сучасний розвиток глобалізаційних процесів, що призводять до виникнення й поглиблення проблем, пов’язаних із природними, природно-антропогенними, антропогенними (у тому числі економічними і соціальними) явищами, котрі виникли в процесі розвитку сучасної цивілізації і мають усепланетарний характер як за масштабами й значущістю, так і за способами їх розв’язання. Розуміння глобальних проблем у сфері взаємодії природи і суспільства, у сфері суспільних взаємин, розвитку людини та забезпечення її майбутнього потребує певного пом’якшення соціально-економіч­них суперечностей, орієнтації на «загальнолюдські цінності» і є важливою метою сучасного соціально-економічного й суспільного розвитку загалом.

Посилення взаємозумовленості соціальної та економічної складових розвитку викликане низкою тенденцій. По-перше, еко­номічна безпека, як комплексна характеристика розвитку й функ­ціонування економічної системи, синтезує в собі всі форми проявів суспільних взаємин, здатних викликати реальний або потенційний конфлікт інтересів. При цьому соціальна сфера за кризового розвитку перетворюється в дестабілізуючий чинник і потребує як об’єктивної діагностики й моніторингу в системі критеріїв національної економічної безпеки, так і реалізації невідкладних заходів щодо забезпечення необхідного рівня показників—індикаторів соціальної сфери.

По-друге, характер процесів, які відбуваються в структурі соціуму, дає змогу віднести суперечності в даній сфері до стратегіч­них загроз економічній безпеці, що стосуються ключового компонента національного багатства — людського капіталу. При цьому соціальний аспект забезпечення економічної безпеки починає переважати на тактичному і стратегічному рівнях системи безпеки держави. У цих умовах правомірним є твердження, що економічна безпека органічно переростає в соціально-економіч­ну, а критерії оцінки соціальної сфери з позицій безпечного впливу на всі форми прояву взаємин, що зумовлюють базові цінності та інтереси суспільства, перетворюються в ключові чинники оцінки рівня безпеки.

Таким чином, соціальна домінанта стає найважливішою метою процесів забезпечення національної безпеки на всіх суб’єкт­них рівнях і функціональних напрямах діяльності. Розвиток економічної і соціальної сфери формує єдиний взаємозумовлений процес, у межах якого здійснюється вплив на параметри національ­ної безпеки по всьому спектру проявів перетворюючої активності людини. Соціальний компонент економічної безпеки перетворюєть­ся в передумову забезпечення високого рівня розвитку продуктив­них сил і виробничих відносин згідно з основоположними дер-
жавними і суспільними інтересами, що констатуються в системі критеріїв національної безпеки країни.

Разом із тим, соціальний поступ — не тільки передумова, а й ключове завдання щодо забезпечення високих параметрів безпеки. Така подвійна роль соціальних чинників потребує посилення уваги саме до соціально-економічних аспектів проблем безпеки на сучасному етапі суспільного розвитку, хоча концептуальна єдність економічних та соціальних підвидів безпеки не дає підстав ігнорувати їхні внутрішні відмінності. Якщо економічна безпека має своїм об’єктом розвиток економічної структури су-
спільства, удосконалення господарського механізму, то соціальна безпека спрямована передусім на захист індивідуума як найвищої цінності будь-якої країни.

Захист життя, здоров’я, добробуту, прав і свобод людини утворює внутрішній зміст соціальної безпеки. Із соціалізацією економічного розвитку соціальна безпека підпорядковує своїм завданням усі форми взаємин стосовно безпеки як в економічній, так і в політичній сферах суспільства, зумовлюючи динаміку соціальної системи регулювання та життєзабезпечення. Відповідно об’єктами соціальної безпеки виступають люди, їхні спільноти і стосунки, належні соціальні потреби, системи соціалізації людини і соціальні інфраструктури: освіта, виховання, культура, торгівля, охорона здоров’я, спосіб життя. Отже, соціальна безпека — це надійна захищеність життєво важливих інтересів соціальних суб’єктів макро- та мікрорівнів, збереження і розвиток людського потенціалу, підтримка ефективного стимулювання діяльності людей, систем їхньої соціалізації та життєзабезпечення.

Важливою ознакою наявності високого рівня соціальної безпеки є можливість самостійно (без зовнішнього впливу) реалізовувати заходи розвитку соціальної сфери відповідно до системи усвідомлених національних інтересів.

Найважливішими національними інтересами України в соціаль­ній сфері є:

гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;

розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;

розвиток духовності, моральних засад, інтелектуально-
го потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров’я нації, створення умов для необхідного відтворення населення;

створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;

забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства.

Реалізація окреслених соціальних інтересів потребує запобігання реалізації руйнівних загроз, найнебезпечніші серед яких у соціальній сфері України такі:

невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам;

неефективність державної політики щодо підвищення трудових прибутків громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;

криза системи охорони здоров’я та соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров’я населення; поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;

загострення демографічної кризи;

зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства;

прояви моральної та духовної деградації суспільства.

Таким чином, соціальна безпека виникає як соціальний феномен у процесі розв’язання суперечності між такою об’єктив­ною реальністю, як небезпека, і потребою соціального індивідуума, соціальних груп і спільнот запобігти їй, локалізувати чи усунути наслідки небезпеки, реалізувавши свої соціальні інтереси найадек­ватнішими засобами. Цілеспрямована діяльність щодо забезпечення високого рівня соціальної безпеки як у межах
політики соціально-економічних реформ держави, так і в проце-
сі реалізації механізмів самозабезпечення з боку соціальних суб’єктів, потребує визначення критеріїв, показників, факторів зміни стану безпеки. Звідси виникає гостра потреба в науково обґрунтованому дослідженні рівня соціальної безпеки та її констатації в системі параметрів, здатних виконувати функцію спря­мування практичних заходів на досягнення цілей безпеки в соціальній сфері.