9.13. Управління ризиками потенційних збитків
9.13. Управління ризиками потенційних збитків
Для управління валютними ризиками потенційних збитків існує певна стратегія їх мінімізації, яка полягає у:
визначенні ризику та його вимірюванні;
формуванні стратегії звітності;
виборі стратегії управління ризиком;
виборі стратегії страхування ризику.
ТНК визначає різновид ризику, який слід контролювати та вимірювати. Після вимірювання, яке завжди буває не абсолютним, прогнозується валютний курс відносно виявленого ризику.
ТНК у цілому дотримуються основних положень «консолідованої звітності», доповнюючи їх рекомендаціями із включенням у звітність ТНК всіх основних вітчизняних і закордонних філій, і більш детальної інформації про міжнародну і галузеву диверсифікованість. З урахуванням цих рекомендацій, а також звітної практики найбільших ТНК (насамперед, американського походження), зовнішня фінансова звітність міжнародної корпорації може включати такі документи і доповнення до них:
основні «консолідовані» форми — 1) баланс; 2) звіт про прибутки і збитки; 3) звіт про рух фондів; 4) доповідь директорату, що коментує попередні форми;
доповнення — 1) інформація про основні методи облікової політики і складання звітності; 2) дані про діяльність головних філій; 3) галузева і географічна диверсифікованість; 4) дані про продукцію, що випускається; 5) соціальна й інша нефінансова інформація.
Центральне місце у звітності ТНК займають баланс і зведення про прибутки та збитки, вся інша інформація фактично є лише доповненням до цих принципових бухгалтерських форм. У балансі, який є найважливішим документом звітності ТНК, досить наочно представлена вся інформація про розміри корпорації, які відбивають обсяг використовуваного капіталу, структуру фінансування і вкладень, можливість маневрування великими грошовими і матеріальними ресурсами. У балансі в єдиній грошовій одиниці характеризується досягнутий корпорацією на певну дату (як правило, на 31 грудня звітного року) рівень концентрації і централізації капіталу.
Особливості діяльності ТНК не змінили звичайних схем балансу. Він традиційно складається з активу і пасиву, що дає змогу оцінити капітал транснаціонального концерну або конгломерату з погляду як основних напрямів його вкладень (актив), так і основних джерел нагромадження (пасив).
У звіті мають бути ідентифіковані рахунки під ризиком, які центральний апарат хоче контролювати, позиції кожного рахунка під ризиком із зазначенням відповідної валюти, а також часові періоди, на які поширюється оцінений ризик.
Часові періоди залежать від особливостей діяльності компанії. Один із варіантів — контроль потоків готівки на малих та великих часових відрізках. Це може бути жорстко установлена послідовність 30, 60, 90 днів; 6, 9, 12 місяців; 2, 3 і 4 роки і т. п. Коли кожний підрозділ установив рівень ризику, він направляє відповідні дані на наступний рівень ієрархії для попередньої консолідації, яка дозволяє регіональному управлінню класифікувати рівень ризику за рахунками та валютами на кожний звітний період. Визначається, для якого виду валютного ризику на кожному рівні ієрархії корпорації слід використовувати хеджування.
Для управління операційним валютним і трансляційним ризиками використовуються схожі інструменти. Це пов’язано з тим, що ці два ризики прив’язані до певного періоду і відносяться тільки до цього часу: операційний валютний ризик — це дата завершення операції; для трансляційного ризику — це дата надання фінансової звітності. В обох випадках управління цими ризиками може здійснюватися за допомогою здійснення валютних операцій, наявної вартості якої достатньо для компенсації грошової суми ризику потенційних збитків.
Варіантами стратегії страхування валютних ризиків потенційних збитків можуть бути:
операційна стратегія страхування, до механізму якої відносять:
банківські кредити;
короткострокові боргові зобов’язання застережень;
стратегія прискорення і затримки платежів;
контрактні методи страхування, а саме:
розподіл ризику;
вибір валюти ціни і включення у контракт валютних обмовок;
використання інструментів міжнародного ринку деривативів (хеджування ризику).
Стратегія прискорення та затримки платежів («leads & lags»), передбачає вільний вибір дати платежу, найбільш прийнятої у відносинах між двома фірмами, що тісно пов’язані між собою. Існування загальної мети допомагає цим фірмам знайти найбільш корисний варіант взаєморозрахунків. Використовується для захисту грошової готівки між головною компанією та її філіями. Постійний грошовий потік між фірмами зобов’язує їх використовувати цю стратегію, бо вона дає можливість прорахувати обсяги фінансових потоків між фірмами на певну дату і таким чином впливати на платоспроможність кожної фірми, але потребує спільної мети й узгоджених дій. ТНК також використовує стратегію «leads& lags» як засіб уникнення від податків. Стратегія прискорення означає інкасацію іноземної валюти на рахунки дебіторів до строків, коли очікується послаблення іноземної валюти, і розрахунки з постачальниками та кредиторами до строків, коли очікується посилення іноземної валюти. Стратегія затримки означає, що фірма затримує отримання платежів на рахунки дебіторів, коли очікується посилення іноземної валюти, і затримує розрахунки із постачальниками та кредиторами, коли очікується послаблення іноземної валюти.
Існує також стратегія розподілу ризику — це угода між компаніями, де покупець і продавець узгоджують взяття на себе певної частини втрат, пов’язаних із коливаннями валютних курсів, незалежно від того, які втрати компанія матиме насправді.
Вибір валюти ціни і включення в контракт валютних застережень. При укладанні контракту експортер вибирає валюту ціни, яка захищає його від можливих валютних ризиків, або до тексту контракту включається додаткова умова, що передбачає захист контрагентів від зміни валютного курсу. Ця додаткова умова має назву «валютне застереження». Валютне застереження — це умова міжнародної торговельної, кредитної чи іншої угоди, яка обумовлює перегляд суми платежу пропорційно зміні курсу валюти, відносно якої включається у контракт застереження, з метою страхування сторін за контрактом від ризику зміни валютного курсу.
Застереження бувають кількох видів, і складовими елементами їх дії є:
установлення курсу валюти застереження до валюти ціни у момент підписання контракту;
установлення діапазону зміни курсу (у процентах), за якого перерахунок загальної вартості контракту не відбувається;
установлення формули перерахунку загальної вартості контракту при зміні величини валютного курсу понад припустимі межі;
установлення максимальної зміни загальної вартості контракту (у процентах від початкової вартості) можливої у разі перерахунку загальної вартості контракту при коливанні валютного курсу.
Використання таких інструментів міжнародного ринку деривативів, як форвардні, ф’ючерсні, свопові, опціонні валютні контракти для хеджування валютного ризику потенційних збитків ТНК дає змогу хеджувати валютну вартість контракту, і ціна цих інструментів — це планові збитки, що оцінюються менеджером фірми як витрати, пов’язанні з усуненням ризику за контрактом. Загальна характеристика, схожість і відмінності названих строкових контрактів розглянуті у темі «Валютний ринок і валютні операції».
Так склалося, що фірми віддають перевагу форвардним контрактам, коли величина та строк надходжень майбутнього потоку готівки відомі. Гнучкість опціонів робить їх привабливими для фірм, коли існує певна невизначеність відносно величини та строків надходжень майбутніх потоків готівки.