9.15. До ордолібералізму. Неолібералізм
До ордолібералізму. Неолібералізм
| 1. Неолібералізм у вузькому значенні. Ф. Хайєк «Оновити класичний лібералізм» | ||
| 2. Ревізія | 2.1. Ліберальний інтервенціонізм | 2.1.1. Суспільно-політичний неолібералізм. В. Репке: «Зміцнювати сили суспільної інтеграції» 2.1.2. Неолібералізм у ринковій політиці. А. Рюстов: «Підтримувати структурні зміни способом сприяння пристосуванню суб’єктів господарювання» 2.1.3. Соціальний неолібералізм. А. Мюл- |
| 2.2. Ордолібералізм. В. Ойкен, Ф. Бем: «Створити і підтримувати конкурентний порядок» | ||
| 3. Соціальне ринкове господарство. Л. Эрхард: «Систематична економічна політика, що сприяє волі» | ||
| Соціальне ринкове господарство в Німеччині: джерела, концепція, практика | ||
До неолібералів слід віднести й представників австрійської школи Л. Мізеса і Ф. Хайєка. Переконання Мізеса розкриває така теза: методи регулювання мають своїм результатом умови, які з погляду їхніх власних прибічників більш незадовільні, ніж той стан справ, котрий існував до початку втручання і на поліпшення якого було спрямовано регулювання.
Основна теза Ф. Хайєка: принципова обмеженість людського знання, якого ніде немає в концентрованому вигляді. Воно розсіяно в безлічі джерел і голів так, що об’єктивна і всеосяжна картина світу, включаючи економіку, просто неможлива. Нагромаджене соціальне знання втілюється в звичаях, нормах і навиках людей. Сукупність норм та інститутів суспільства формує порядок, що підтримується і видозмінюється завдяки діяльності людей. Для Хайєка, який стверджував, що якщо йому невідоме
поняття «соціальне», неприйнятним є і соціальне ринкове господарство. У нього ринок — «диво». Ринок — система добровільного обміну (каталаксія).