9.2. Забезпеченість аграрних підприємств персоналом і визначення потреби у додатковій найманій праці (тимчасових і/або сезонних працівників)

9.2. Забезпеченість аграрних підприємств персоналом і визначення потреби у додатковій найманій праці (тимчасових і/або сезонних працівників)

Загальною закономірністю розвитку суспільного виробництва в країнах світу і демографічних процесів у них є абсолютне та відносне збільшення міського населення та працюючих у промис­ловості і сфері обслуговування, й також відносне й абсолютне зменшення сільського населення і працюючих у сільськогосподарському виробництві. Аналогічна закономірність характерна і для України.

Таблиця 9.1

АБСОЛЮТНА КІЛЬКІСТЬ І ВІДНОСНЕ СПІВВІДНОШЕННЯ МІСЬКОГО
І СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ

Про динаміку кількості працюючих у сільському господарстві свідчать такі дані. Якщо в 1985 р. кількість населення, зайнятого в цій галузі і лісовому господарстві (включаючи особисте підсобне господарство), становила 5,4 млн чол., то в 2001 р. — 4,7 млн чол.

Зазначимо, що процес урбанізації населення та істотного змен­шення кількості працюючих у сільському господарстві є наслідком науково-технічного прогресу і цивілізації. Проте в окремих регіонах нашої держави, в частині підприємств ця прогресивна в своїй основі тенденція набула гіпертрофованого характеру, оскіль­ки вибуття робочої сили із сільськогосподарського виробництва перевищувало можливості її компенсації засобами механізації й автоматизації виробництва. Це призвело до виникнення в таких регіонах і підприємствах дефіциту робочої сили . Водночас у багатьох регіонах відчутний надлишок трудових ресурсів на селі, а тому тут гостро постає питання зайнятості і раціонального використання працівників.

Трудовий потенціал кожного аграрного підприємства харак­теризується абсолютним показником — середньообліковою кількістю працівників і питомим показником — працезабезпеченістю виробництва, що визначається як частка від ділення середньооблікової кількості працівників на площу сільськогосподарських угідь відповідного підприємства. Дані показники суттєво різняться по окремих підприємствах, особливо по виробничих сільськогосподарських кооперативах, засновниками і членами яких стали переважно всі працездатні працівники колишніх КСП. За сучасного недостатнього рівня механізації та автоматизації виробництва, високого ступеня зношеності машинно-тракторного парку в багатьох підприємствах, гостра не­стача окремих видів техніки для своєчасного та якісного виконання технологічних операцій зумовлює істотну залежність результатів господарської діяльності підприємств від рівня працезабезпеченості виробництва.

На ефективність сільськогосподарського виробництва впливає не лише його загальне забезпечення трудовими ресурсами, а й їх якісний склад. За інших однакових умов вищих результатів праці досягають ті підприємства, які краще забезпечені механізаторами (трактористами-машиністами, комбайнерами, водіями), майстрами рослинництва і тваринництва І і ІІ класів, спеціалістами з вищою та середньою спеціальною освітою.

Раціонально вести виробництво і підвищувати продуктивність праці кожне підприємство спроможне лише тоді, коли воно точно знає, коли, скільки та якої кваліфікації йому потрібні працівники, щоб своєчасно та якісно виконати необхідний обсяг робіт. Значною мірою ця проблема вирішується за допомогою складання календарного графіка робіт. У ньому визначаються площі під окремими видами сільськогосподарських культур, поголів’я різних видів тварин за статево-віковими групами, технологічний набір операцій з вирощування і догляду за ними, строки виконання окремих робіт і потреба в робочій силі відповідної кваліфікації. Оскільки потреба в робочій силі для обслуговування тваринництва майже постійна протягом календарного року, то графік доцільно складати лише по рослинницьких галузях.

Календарний графік робіт може складатися детально — подекадно й укрупнено — на кожний місяць року (рис. 9.1). Графік дає наочне уявлення про фактичну забезпеченість підприємства власною робочою силою (лінія АБ) і про потребу в найманій праці, яку підприємству потрібно додатково залучити для виконання робіт у пікові періоди. Лінія СД відображає загальну потребу в затратах живої праці в місяці з максимальним збігом сільськогосподарських робіт. Різниця між потребою в живій праці в точках С і А визначає ту кількість людино-годин, яка повинна бути відпрацьована додатково найнятими працівниками. Діленням одержаного результату на місячний фонд робочого часу одного працівника (кількість робочих днів у місяці, помножена на тривалість робочого дня) розраховують потребу в найманих працівниках у відповідному місяці.

Рис. 9.1 Календарний графік робіт у рослинництві
і потреба підприємства в найманій праці

При наймі робочої сили потрібно пам’ятати, що час — це особливий ресурс, який неможливо покласти на зберігання, купити чи взяти в кредит або якимось чином збільшити в обсязі. Тому фактор часу в сільському господарстві є вирішальним. Неможливо, скажімо, одержати високий урожай без посіву культур, формування гущини посівів і збирання врожаю в оптимальні строки. Якщо постійних працівників для своєчасного виконання належних робіт недос­татньо, то підприємство повинно заздалегідь потурбуватися про найм робочої сили відповідної кваліфікації і в потрібній кількості.

Календарний графік робіт водночас дає повне уявлення про масштаби недостатнього використання робочої сили, яке є наслідком сезонності сільськогосподарського виробництва. Наприклад, у зимку в рослинницьких галузях затрати праці в середньому за місяць у більшості аграрних підприємств становлять 0—3 % річних затрат, а в літні місяці 12—15 %. У нашому прикладі затрати живої праці по підприємству в цілому (рослинницькі галузі) становлять у січні 1,1 % річних затрат, а у вересні —20 %. При рівномірному використанні живої праці середньомісячні затрати її становили б 8,33 % (100 : 12). Але досягти такої рівномірності у використанні робочої сили аграрні підприємства (крім вузькоспеціалізо­ваних — птахофабрик, відгодівельних комплексів) об’єктивно не можуть. Тому виникає потреба в кількісному вимірюванні сезонності виробництва і в пошуках шляхів її пом’якшення. Зокрема, для вимірювання сезонності можна скористатися такими показниками:

1. Помісячний розподіл затрат праці в процентах до річних затрат. На основі календарного графіка робіт визначають плановий помісячний розподіл праці, а за кінцевими результатами року — фактичний. Їх порівняння дає можливість реально оцінити хід виробничого процесу і зробити правильні висновки на майбутнє, особливо з погляду визначення потреби в найманій праці і пошуку можливих варіантів комбінації галузей з меншою потребою в робочій силі у пікові періоди.

2. Розмах сезонності. Визначається як частка від ділення відпрацьованих людино-годин у місяці їх максимальних затрат на відпрацьовані людино-години в місяці мінімальних затрат. Чим більше кількісне значення має цей показник, тим більша сезонність виробництва на підприємстві і тим складніше йому вирішувати виробничі завдання, що стоять перед ним.

3. Сезонне навантаження. Має такий же економічний зміст, що і попередній показник. Його розраховують діленням відпрацьованих людино-годин у місяці їх максимальних затрат на середньомісячну кількість відпрацьованих людино-годин.

Розглянуті показники певною мірою характеризують раціональність використання трудових ресурсів. Це пов’язано з тим, що сезонність, як правило, призводить до негативних економічних і соціальних наслідків. Адже значне недовикористання робочої сили спричиняє зниження рівня оплати праці постійних працівників, що є одним з головних чинників плинності кадрів. З цієї ж причини підприємства недоодержують значні обсяги продукції. За умови пом’якшення негативного впливу сезонності підприємство могло б з такою ж кількістю працівників збільшити масштаби виробництва, що рівноцінно підвищенню продуктивності праці. І нарешті, сезонність породжує специфічні труднощі, пов’язані з наймом тимчасових працівників, які нерідко не мають необхідної кваліфікації і досвіду роботи в сільському господарстві і яких у багатьох випадках в даному регіоні просто не вистачає.

Названі причини зумовлюють необхідність пом’якшення сезонності сільськогосподарського виробництва, що можна здійснити за рахунок ефективної комбінації низки факторів. Насамперед, підприємство може вдосконалювати галузеву структуру сіль­ськогосподарського виробництва за рахунок розширення тваринницьких галузей, що вимагають рівномірних затрат робочого часу протягом року. Не менш важливе значення має добір сортів і культур з різним періодом вегетації, а отже, і різними строками догляду за посівами та збиранням врожаю.

Особливу роль у пом’якшенні сезонності відіграє впроваджен­ня комплексної механізації та автоматизації виробництва. Адже цей процес супроводжується вивільненням працівників ручної праці, що кінець-кінцем, зменшує потребу підприємства в найманих тимчасових працівниках, насамперед, у періоди збігу сільськогосподарських робіт. Значно пом’якшити сезонність можна зав­дяки шляховому будівництву, розвитку підсобних промислів і переробних виробництв. Останній напрям пом’якшення сезонності є важливим, оскільки він, крім усього іншого, значно підвищує доходність аграрних підприємств.