9.2. Загальні підходи до вибору іноземного партнера та характеристика фінансової звітності інофірм

Успішне здійснення зовнішньоекономічного співробітництва неможливе без правильного вибору іноземного партнера. Ця проблема набуває особливої ваги, коли йдеться про співробітництво на довготривалій основі, наприклад, створення спільного підприємства, укладення угоди про спільне виробництво продукції на строк 5 і більше років тощо. Проте сказане зовсім не означає, що при укладанні разових угод не слід ретельно підходити до вибору партнера. Скажімо, ненадійність контрагента в експортній чи імпортній угоді або в договорі про бартерну операцію може призвести до великих втрат через його неплатоспроможність, банкрутство, затримку в поставці товару за умови здійсненої передоплати, затримку платежу та ін.

Вибір іноземного партнера доцільно здійснювати за такими головними критеріями:

платоспроможність партнера (особливу вагу цей критерій має при експорті товару);

виробнича і маркетингова здатність партнера виконати зобов’язання по поставці товару необхідної якості і в передбачений угодою строк (для вітчизняного підприємства цей критерій є одним з визначальних при імпорті товару і здійсненні спільної діяльності, якою передбачається поставка іноземним партнером певних ресурсів);

ділова репутація партнера, його надійність з огляду на обов’язковість дотримання ним взятих зобов’язань.

Застосування кожного із названих критеріїв вимагає доброї поінформованості про іноземного партнера за різними аспектами його діяльності. Перед тим як перейти до їх розгляду, звернемо увагу на такі дві обставини. По-перше, навіть при великому бажанні зібрати всю необхідну інформацію про іноземну фірму нерідко досягти цього не вдається через складнощі її пошуку і отримання. В цих випадках важливо досконало володіти сучасними методами аналізу економічного становища інофірми, які б за умов обмеженості інформації все ж таки давали б змогу скласти про неї більш-менш правильне уявлення. По-друге, навіть при повній озброєності знаннями про інофірму все ж таки інтуїція, здоровий глузд і досвід нині є і залишатимуться надалі важливими факторами правильного вибору іноземних фірм і налагодження з ними справді партнерських рівноправних відносин.

У дослідженнях по ЗЕД виділяють п’ять важливих аспектів діяльності інофірми, які необхідно вивчити з метою вибору потенційного партнера.

Юридично-правовий. Передбачає пошук інформації про юридичний статус фірми, дотримання нею законодавства, обов’яз­ковість виконання договірних зобов’язань, про норми і правила ведення торговельної діяльності в країні потенційного партнера.

Техніко-технологічний. Тут важливо мати інформацію про технічний рівень виробництва (наскільки фірма володіє сучасною і прогресивною технікою, обладнанням), а також про технологію, що використовується на інофірмі, їх спроможність забезпечувати виробництво товару в необхідному обсязі і за конкурентною якістю.

Науково-технічний. Для оцінки цього аспекту діяльності важливо мати інформацію про витрати, які здійснює фірма на науково-пошукові роботи, про кількість зайнятих у цій сфері працівників, про одержані фірмою патенти, її ліцензійну діяльність.

Організаційний. Це інформація про рівень менеджменту на інофірмі, відомості про її адаптацію до змін зовнішнього середовища, персональні зв’язки керівників і менеджерів фірми з іншими підприємствами, хто є власником фірми, склад керівництва.

Економічний. Економічна інформація є найбільш доступною і найбільш інформативною, оскільки інтегровано відображає всі сторони діяльності інофірм: виробничу, управлінську, маркетингову. Саме за допомогою економічної інформації є можливість об’єктивно оцінити фінансово-економічний стан фірми, ступінь стабільності її стану, здатність виконати свої зобов’язання по платежах. Важливість економічної  інформації для вибору потенційних партнерів зумовлює необхідність спеціального розгляду методів її аналізу і оцінки. В цьому розділі ми звернемо увагу на решту загальних відомостей, які можна отримати про потенційного партнера із різних довідників:  повна і скорочена назва фірми, її адреса; номери телекса, факсу, телефонів; рік заснування фірми, сфера її діяльності; банки, через які фірма здійснює свої операції; інші фінансові установи, наприклад, страхові компанії, з якими фірма має ділові відносини; кількість дочірніх фірм; кількість зайнятих на фірмі; участь у капіталі інших фірм.

Наведена інформація не є комерційною таємницею. Вона дає змогу створити більш повне уявлення про інофірму. Значна частина цієї інформації міститься у річному звіті фірми. Зокрема, тут виділяються такі розділи, як виробництво і реалізація продукції за основними товарними групами, обсяг і основні напрями капіталовкладень, науково-дослідна робота, зміни в організаційній структурі, керівний склад фірми, її основні дочірні компанії, фінансові результати діяльності.

Відповідно до законодавства західних країн лише акціонерні товариства зобов’язані публікувати звіти про свою діяльність у відповідних періодичних виданнях (або окремою брошурою). Ця інформація є загальнодоступною і може бути взята для ознайомлення будь-яким суб’єктом господарської діяльності. Фірми з іншим юридичним статусом часто публікують свої звіти добровільно з метою створення іміджу про себе як про надійного ділового партнера. З цією ж метою вони подають інформацію про свою діяльність різним інформаційно-довідковим агентствам.

Найбільш цінною інформацією про іноземного партнера є інформація про фінансові результати діяльності, які відображаються у таких двох документах фінансової звітності, як  баланс фірми і рахунок прибутків та збитків. Баланс складається із двох частин: активу і пасиву. Як і у вітчизняній звітності, в активі балансу відображаються авансовані підприємством засоби, а в пасиві — джерела їх формування. Проте порядок розміщення показників в активі і пасиві, а також їх зміст не завжди збігаються, хоча за останні роки зроблені серйозні кроки до наближення вітчизняної звітності до звітності країн з розвинутою ринковою економікою.

Нижче наведена укрупнена схема балансу, якої дотримуються фірми більшості розвинутих країн (Німеччини, Франції, Італії, США, Канади та ін.).

Відображення в пасиві балансу розміру власного капіталу дає можливість здійснювати всебічну оцінку іноземних фірм за рядом важливих критеріїв, і насамперед, за критерієм платоспроможності. Підприємство, що володіє достатнім власним капіталом, є привабливішим для укладання угод. Адже чим більший цей капітал, тим за інших однакових умов є міцнішим його фінансовий стан. Отже, підприємство має більше підстав йти на діловий ризик і може впевненіше здійснювати інвестування  в нові проекти коротко- і довгострокового характеру.

У розгорнутій формі консолідований баланс американської фірми має такий вигляд (табл. 9.1).

У звітності вітчизняних підприємств на кінець 1997 р. в пасиві балансу, на відміну від звітності західних фірм, не виділяється власний капітал. Замість цього поняття  наводяться «Джерела власних та прирівняних до них коштів». Між ними і власним капіталом поки що  не можна провести повної аналогії, оскільки до вказаних джерел відносять і такі, що за своєю природою є зобов’язаннями підприємства. Це стосується залишків коштів цільового фінансування, частина яких може формуватися на основі повернення. Саме цю частину вказаних коштів виправдано відображати у складі зобов’язань підприємства, а не в розділі «Джерела власних та прирівняних до них коштів».

Економічно необгрунтовано відображати в цьому розділі кредитове сальдо по рахунку 75 «Розрахунки з учасниками», оскільки зазначені тут засоби мають бути виплачені через певний час засновникам. Отже, вони фактично не належать підприємству, а тому  їх доцільно показувати у складі заборгованості. Немає підстав відображати у першому розділі пасиву і доходи, що відносяться до майбутніх звітних періодів, оскільки вони ще не перейшли у власність підприємства. Це ж стосується коштів, що містяться в статті «Розрахунки за майно», — за своєю суттю вони є заборгованістю підприємства по розрахунках за придбані основні засоби.

Наведена інформація про склад пасиву балансу вітчизняних підприємств переконує в необхідності його трасформування в напрямі реального відображення власних коштів ( тобто власного капіталу ) і заборгованості. Цим самим буде досягнута порівнянність звітності українських суб’єктів господарювання  з іноземними, що дуже важливо для закордонних інвесторів, які також оцінюють вітчизняні підприємства з огляду на їх платоспроможність.

Рахунок прибутків і збитків складається, як правило, один раз на рік і публікується разом із балансом. В сукупності ці два документи дають можливість досить глибоко проаналізувати фінансовий стан іноземного партнера. В практиці зарубіжних фірм зустрічаються  два способи складання даного рахунка: одно- і багатоступінчастий. За одноступінчастого способу, який зустрічається рідше, від доходів віднімають усі витрати і одержують чистий прибуток (збиток). Приблизна схема розрахунку чистого прибутку цим способом може бути представлена так:

Таблиця 9.1

КОНСОЛІДОВАНИЙ БАЛАНС
(CONSOLIDATED BALANCE SHEET)
на кінець року, тис. доларів

За багатоступінчастого способу складання рахунка прибутків і збитків послідовно відображається процес формування фінансових результатів фірми через визначення таких показників прибутковості, як валовий прибуток (дохід), операційний прибуток (дохід), прибуток до оподаткування і виплати надзвичайних збитків, прибуток після сплати податку, чистий прибуток.

Валовий прибуток (Gross Margin) визначається як різниця між чистим продажем і вартістю продажу (Cost of sales), що являє собою виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) без адміністративних витрат і амортизації. Якщо від валового прибутку відняти операційні витрати, в результаті одержують операційний прибуток (Operating Income). До операційних витрат відносять амортизацію, адміністративні витрати, витрати на рекламу, на реалізацію продукції.

Як бачимо, за економічним змістом валовий прибуток і операційний прибуток істотно відрізняються між собою. Перший із них характеризує, по суті, ефективність змінних витрат, що споживаються на стадії виробництва продукції, тим часом як другий дає змогу судити про ефективність використання усіх витрат. Чим менша різниця між сумою валового і операційного прибутку, тим вищою буде ефективність діяльності підприємства за інших однакових умов господарювання в даний звітний період.

Операційний прибуток, збільшений на інші доходи, наприклад доходи від дивідендів і процентів, а також зменшений на виплату процентів, утворює поняття «прибуток (дохід) до виплати податків і надзвичайних збитків» (Income before income taxes and extra ordinary loss). Важливість цього показника полягає в тому, що саме  вказана сума прибутку підлягає оподаткуванню. Якщо від цього прибутку відняти податок, а також надзвичайні збитки за умови, що вони мали місце (повінь, пожежа тощо), то в результаті одержують чистий прибуток (Net Income), що використовується підприємством на його розсуд.

Для прикладу наведемо консолідований звіт про прибутки і збитки однієї з американських фірм (табл. 9.2).

Для оцінки потенційного партнера важливе значення має і такий фінансовий документ, що доповнює баланс, як Рахунок надходження і використання коштів. У цьому документі відображаються основні напрями використання фірмою коштів у звітному періоді, а також джерела їх надходження.

Для вітчизняного суб’єкта ЗЕД важливо знати не лише загальну суму коштів, які надійшли і які використані у звітному періоді, але й структуру цих коштів. На підставі цієї інформації визначають обсяг самофінансування. І якщо, скажімо, в загальних надходженнях домінують позичені кошти (збільшення довго- і короткострокової заборгованості), то це означає, що в майбутньому ця фірма повинна відволікати значні кошти для обслуговування боргу.

Таблиця 9.2.

КОНСОЛІДОВАНИЙ ЗВІТ ПРО ПРИБУТКИ І
ЗБИТКИ АМЕРИКАНСЬКОЇ ФІРМИ

З цієї причини вона більше піддається ризику банкрутства, а тому є менш привабливим партнером для співробітництва. Більш сприятливою є така структура використання коштів, за якої основна частка їх направляється на капіталовкладення, придбання цінних паперів, що швидко реалізуються, збільшення рахунка в банках.

Отже, в річному звіті іноземних фірм є досить багато цінної інформації про їх господарську і фінансову діяльність. Вміле її використання дає змогу зробити обгрунтований висновок про доцільність співпраці вітчизняного суб’єкта зовнішньоекономічної діяль­ності із закордонним партнером.