9.2. Українська еміграція з Австро-Угорщини (кінець XIX - початок XX ст.)

Протягом XIX ст. прибутки селян в імперії Габсбургів зменшувалися внаслідок, переважно, двох чинників: 1) еконо­мічної залежності від великих землевласників; 2) лихварства в умовах нерозвиненості банківської системи.

Збіднілі селяни були вимушені продавати свої наділи, а ба­гатодітні ділили й без того малі земельні володіння між своїми спадкоємцями, що призводило до зниження рівня життя селян.

Поширення залізничного транспорту негативно позначило­ся на добробуті переважної більшості міського населення. Заліз­ницею почалося масове постачання дешевих і якісних продук­тів західної промисловості до українських земель, приречуючи більшість місцевих виробників на закриття їхніх підприємств у процесі жорсткої конкуренції.

В українських регіонах Австро-Угорщини наприкінці XIX ст. сформувався великий надлишок робочої сили. Безро­біття та зубожіння стали масовим явищем.

Ці явища спонукали сотні тисячі українців до еміграції. Уряди США, Канади, Бразилії, Аргентини та інших країн з ве­личезними сільськогосподарськими ресурсами і браком робочої сили заохочували масовий приплив працездатних людей. Роз­повсюджувалася реклама еміграції, часто-густо недобросовісна. У 1895 р. в Галичині почали активно діяти агенти італійських пароплавних компаній. Судноплавні компаній, що спе­ціалізувалися на пасажирських перевезення! з Середземномор'я до Америки, вже відчули смак великих прибутків від транспор­тування емігрантів (переважно італійців). Ці агенти яскра­во розповідали про чудові перспективи українських селян у Бразилії, про дешеву та родючу землю; почалася так звана «бразильська лихоманка» — ажіотаж навколо виїзду до Півден­ної Америки. Близько 15 тис. селян вирушили до Бразилії і бу­ли там розчаровані суворими умовами, які запропонувала бра­зильська адміністрація (селянам надали не чорнозем, як обіцяли агенти, а ділянки нерозчищеного лісу). Пропонували свої послу­ги емігрантам і залізничники.

Утім, багато емігрантів дійсно влаштували своє життя на чу­жині краще, ніж на батьківщині. Уряди названих країн Амери­канського континенту надавали переселенцям великі ділянки, роботу в промисловості. Вже наприкінці XIX ст. у Канаді меш­кали 24 тис. українців, а у СПІД — більше 200 тисяч.

Українські переселенці у Південній Америці на початку XX ст. становили близько 20 тисяч.

Протягом першого десятиріччя XX ст. на Американський континент переселилися близько 300 тис. чоловік з Галичини і Буковини, 40 тис. з Закарпаття.

Цей переселенський руж українців сприяв розвиткові транспортної та готельної інфраструктури у світі, збільшу­вав фінансові можливості власників готелів та транспорт­них компаній. Наявність українських громад, сформованих цим рухом за океаном, створила передумови для сотень тисяч туристичних поїздок в майбутньому — подорожей емігрантів на їхню (чи їхніх предків) батьківщину, а також подорожей до них їхніх родичів з України (ці подорожі стали поширени­ми з кінця 80-х рр. XX ст.).