9.2.1. Поняття та порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту)
9.2.1. Поняття та порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту)
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) — це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контр-
агентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення
їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.
Варто наголосити, що в ст. 382 ГК не наводиться визначення зовнішньоекономічного договору, а лише зазначається, що суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається в письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або чинним міжнародним договором, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України.
Форма зовнішньоекономічного договору (контракту) визначається правом місця його укладення. Місце укладення договору (контракту) визначається відповідно до законів України.
Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватися до договору (контракту) у разі недосягнення згоди сторін стосовно вказаного порядку, встановлюється Законом. Термін «право» означає чинне в державі право, за винятком колізійних норм. Угода сторін про вибір права повинна бути явно виявлена або явно випливати з умов договору або поведінки сторін.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.
Законом може бути встановлений особливий порядок укладення, виконання і розірвання окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
Найбільш поширеним у міжнародній практиці є контракт купівлі-продажу, предметом якого є майно. Згідно з цим контрактом продавець зобов’язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Укладення зовнішньоекономічних договорів купівлі-продажу, права і обов’язки продавця і покупця, які виникають із таких договорів, регулюються також Конвенцією Організації Об’єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 р. Згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР Україна приєдналась до Конвенції 23 серпня 1989 р.
Згідно з даною Конвенцією договори на поставку товарів, що підлягають виготовленню або виробництву, вважаються договорами купівлі-продажу, якщо тільки сторона, яка замовляє товари, не бере на себе зобов’язання поставити суттєву частину матеріалів, необхідних для виготовлення або виробництва таких товарів. Конвенція не застосовується до договорів, в яких зобов’язання сторони, яка поставляє товари, полягають в основному у виконанні роботи або в наданні інших послуг.
Договір купівлі-продажу вважається міжнародним, якщо на момент його укладення комерційні підприємства покупця та продавця перебувають у різних державах.
Оскільки зовнішньоекономічний договір (контракт) — це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, укладення договору складається принаймні із двох стадій: пропозиції однієї сторони укласти договір та прийняття пропозиції другою стороною.
Пропозиція укласти договір називається офертою, а сторона яка її зробила, — оферентом. Прийняття пропозиції чи згода укласти договір називається акцептом, а сторона, яка прийняла пропозицію, — акцептантом. Пропозиція про укладення договору визнається офертою, якщо вона достатньо визначена і виявляє намір оферента бути зв’язаним умовами оферти в разі акцепту. Оферта вважається достатньо визначеною, якщо в ній зазначений товар і прямо чи непрямо встановлюється кількість і ціна або передбачається порядок їх визначення. Пропозиція, адресована невизначеному колу осіб, розглядається тільки як запрошення робити зустрічні оферти, якщо інше прямо не вказано особою, яка зробила пропозицію. У зв’язку з цим виокремлюють два види оферти: тверда і вільна.
Тверда оферта передбачає пропозицію про продаж певного товару одному можливому покупцеві з зазначенням строку дії оферти, тобто часу, протягом якого продавець вважатиме себе зв’язаним умовами оферти. Вільна оферта не містить вказівки на строк її дії і не зобов’язує продавця додержувати умов, які в ній зазначені, протягом певного часу. Згода покупця з умовами оферти підтверджується твердою контрофертою, де зазначаються її умови.
Оферта набуває чинності, коли вона отримана тією стороною, якій вона направлена.
Доки договір не укладений, оферта може бути відізвана оферентом, якщо повідомлення про відзив було отримано адресатом оферти до відправлення їм акцепту.
Заява або інша дія адресата оферти, яка виражає згоду з офертою, є акцептом. Акцепт оферти набирає чинності, коли вказана згода отримана оферентом. Акцепт не набирає чинності, якщо оферент не отримує вказаної згоди в установлений ним строк, а якщо строк не встановлений, то протягом нормально потрібного для цього часу, враховуючи обставини угоди, в тому числі швидкість використовуваних оферентом засобів зв’язку.
Усна оферта повинна бути акцептована негайно, якщо з обставин не випливає інше.
Відповідь на оферту, яка має служити акцептом, але містить доповнення, обмеження або інші зміни, є відхиленням оферти і являє собою зустрічну оферту.
Продавець зобов’язаний поставити товар, передати належні документи на нього і передати право власності згідно з вимогами договору. Продавець повинен поставити товар, який за кількістю, якістю й описом відповідає умовам договору. Покупець повинен оглянути товар або забезпечити його огляд в такий короткий строк, який практично можливий за даних обставин.
Крім того, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
У міжнародній торгівлі виділяють три основних види операцій купівлі-продажу:
Експорт (експорт товарів) — продаж товарів українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб’єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі).
Реекспорт (реекспорт товарів) — продаж іноземним суб’єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.
Імпорт (імпорт товарів) — купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів з увезенням або без увезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.
Суб’єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладення договору (контракту) відповідно до Закону та інших законів України та/або закону країни укладення договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається відповідно до ГК, Закону та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, складаючи текст зовнішньоекономічного договору (контракту), мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі ГК, Законом та іншими законами України.