Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

9.3. Антимонопольні тенденції

Визнання того, що монополізм є зло, породжує необхідність з боку суспільства обмежувати можливість монополістів впливати на конкурентні процеси, деформувати структуру ринкових відносин. Але як це зробити? Кого можна вважати монополістом? Яку, наприклад, питому вагу повинен мати виробник на ринку, щоб здійснювати на нього регулюючий вплив, нав'язувати споживачам свої умови реалізації?

Релевантний ринок

Західні економісти ці питання почали інтенсивно розробляти ще на початку. 60-х років нашого століття, що було пов'язано з активізацією держав­ного регулювання ринку. Щоб здійснювати правове переслідування

підприємств-монополістів, необхідно було встановити межі, почи­наючи з яких підприємство або група підприємств можуть суттєво впливати на ринок, регулювати його в своїх інтересах.

На перший погляд, проблема вирішується дуже просто. Доста­тньо визначити річний оборот підприємства й порівняти його з сумарним оборотом даного ринку, і все буде зрозуміло. Однак, практично все виявилось значно складнішим. Чому? Річ у тім, що коли перша величина (оборот підприємства) відома заздалегідь, то друга (сумарний оборот ринку) залежить від того, на скільки широким буде визнаний даний ринок, які продукти він буде включати. В результаті питома вага одного й того ж підприємства на ринку може коливатися від 100% до 20% і менше. Розрахунок питомої ваги підприємства на ринку, таким чином, є похідним, технічним моментом. Первинним же є визначення меж ринку, який ми виділяємо.

Які ж принципи повинні бути покладені в основу визначення меж ринку? У зв'язку з тим, що найбільш загальною властивістю ринкових відносин є конкуренція, природно, що на виділеному ринку повинні враховуватися всі конкуренти даного конкретного підприємства, яке запідозрюється в монополістичних діях. Такий ринок, у межах якого для даного підприємства складаються дійсні відносини конкуренції і монополії, одержав назву релевантного (відповідного). Див. схему 79.

Схема 79 Параметри релевантного ринку.

При визначенні меж релевантного ринку логіка роздумів буду­ється за такою схемою:

1.Конкурентами підприємства, що виробляє певну продукцію, в першу чергу є всі виробники цієї продукції. При цьому повинні братися до уваги не тільки обсяги продажу, але й потужності, які не використовуються, виробництво для власного споживання, тобто все, що може бути використано для нарощування ринкової потужності.

2. Часто з точки зору споживача, замість даної продукції в ролі її замінника може використовуватися зовсім інша (пластмаса замість металу). Тоді виробники цих різних видів продукції (у випад­ку однопорядковості цін) також .знаходяться в конкретних відносинах один до одного, тому що задовольняють одні й тіж потреби спожива­чів. Тобто, об'єктивно вони включаються в один ринок.

З.Між підприємствами з близькою технологією, в зв'язку з тим, що вони в умовах гнучких виробництв можуть швидко змінювати свою спеціалізацію, також можуть виникати відносини конкуренції. Названі положення по суті характеризують техноло­гічні межі релевантного ринку.

Крім технологічних, релевантний ринок має також певні гео­графічні границі. Виробництво багатьох видів продукції переваж­но орієнтується на задоволення місцевого(локального) або регіона­льного ринку. В той же час для автомашин, наприклад, релевантним буде національний ринок. Як правило, географічні межі ринку тим ширші, чим вище вартість продукції і чим склад­ніше її виробництво. З іншого боку, вони звужуються, якщо мова йде про ринок продукції, яка важко транспортується або швидко псується.

Нарешті, суттєвою характеристикою релевантного ринку є до­ступність даного ринку для інших підприємств.

Таким чином, визначення релевантного ринку зводиться до знаходження його технологічних і географічних границь, врахову­ючи можливості доступу до ринку.

Критерії монополізму

Визначення релевантного ринку служить ба­зою для розрахунків питомої ваги тих або інших конкретних підприємств (об'єднань) на даному ринку. Найбільш часто вживаним показником, що характеризує ступінь монополізації ринку в антимонопольному законодавстві західних країн і США, є питома вага фіксованого числа підпри­ємств. Наприклад, за німецькими мірками, ринок вважається монополізованим, якщо на одне підприємство припадає більше 1/3, на три і менше підприємств - 1/2, а на 5 і менше підприємств -більше 2/3 усього ринкового обороту. В антимонопольному законо­давстві США протягом багатьох десятиліть вважалось, що ринок монополізований тоді, коли чотири найбільші фірми контролюють більше 80% обороту по продажу.

Однак показник питомої ваги фіксованої кількості підприємств має один недолік. Він характеризує не всю сукупність підприємств на ринку і її структуру, а лише пропозиції найбільших виробни­ків. Тому в останні роки широко застосовується комплексний показник - індекс Харфіндела-Хіршмана (ІХХ), який розрахову­ється формулою:

ІХХ =Х2І, де ;=І

Хі - питома вага 1-ї фірми на ринку, виражена в процентах; п -загальна кількість фірм на ринку.

Отже, ІХХ - це сума квадратів питомої ваги всіх підприємств, що діють на даному ринку. Згідно з цим індексом, безпечним з точки зору монополізації, є ринок, на якому конкурує 10 і більше фірм. Причому питома вага найбільшої з них не повинна переви­щувати 31% загального обсягу продажів відповідної продукції, двох -44%, трьох - 54% і чотирьох - 64%.

Чи можливо названі критерії механічно перенести у вітчизняну економіку? Очевидно, що ні, оскільки рівень монополізації в Україні набагато вищий, ніж на Заході. Зокрема, як показали дані спеціальних обстежень 774 видів промислової продукції України, понад 340 підприємств займали в 1993 р. монопольне становище в їх випуску, а 173 з них були єдиними виробниками окремих видів продукції на території України. Наприклад, НВО "Свема" було абсолютним монополістом у виробництві 13 найменувань кіно - й фотоплівки. Абсолютно монополізованим було також виробництво таких видів продукції, як пересувні електростанції, крокуючі екскаватори, двокамерні холодильники, підвісні вантажонесучі конвеєри, торговельні автомати, хлібопекарські печі, кормозбира-льні комбайни тощо^74!. В той же час у процесі здійснення ринко­вих реформ критеріальний підхід до визначення ступеня монополі­зації ринку є конче необхідним. Тому Законом України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуре­нції у підприємницькій діяльності" монопольним визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%.

Антимонопо-льні заходи

Конкуренція, як було показано вище, за сво­єю природою явище суперечливе. Суперечливість ця полягає в тому, що кожен власник (приват­ний, колективний, груповий) прагне до монополії, бо вона гарантує високі прибутки, суспільство ж у цілому від монополії має збитки й тому прагне усунути або обмежити її. А це означає, що для збереження конкуренції суспільство повинно сприяти організації певної системи конкурентних відносин. Як же цивілізований світ захищається від монополізму?

І"'Ч Мних М. Монополізація економіки України і можливості проведення антимо-нопольної політики ,// Ккономіка України. 1993. №3. С. 37-38.

Напрями захисту продиктовані самим характером монополізму. По-перше, на тих ринках, де є умови для виникнення "природного монополізму", тобто, де є перешкоди для ефективного функціону­вання ринкового механізму, створюються державні громадські регулюючі органи для контролю за економічною поведінкою суб'єктів ринку, схильних до використання свого монопольного становища, виключно у власних інтересах. Так, у США близько 10 % ВНП виробляється регульованими галузями !751. По-друге, там, де монополії формуються на підприємницькій основі, тобто вини­кають виключно з метою забезпечення засновникам монопольного прибутку за рахунок інших суб'єктів ринкових відносин шляхом штучного обмеження конкуренції, громадський (державний) контроль набуває форми антимонопольного законодавства, яке передбачає отримання або запобігання розвитку монополій. Отже, в першому випадку мова йде не про ліквідацію або обмеження сфери діяльності природних монополій, а лише про введення їх діяльності в регульоване русло. В другому випадку законодавство про штучні (підприємницькі) монополії, як правило, має забо­ронний характер. Це особливо проявилося в перших антимонопо-льних законах, прийнятих у США. Зокрема, в знаменитому антитрестовському законі Шермана (1890р.), відомому як "хартія економічних свобод", записано прямо, що будь-яка угода, що має за мету обмеження виробництва або торгівлі, оголошується неза­конною. А будь-яка особа, яка прагне монополізувати яку-небудь частину виробництва або торгівлі, вважається винною в скоєнні злочину. Закон Клейтона, прийнятий у 1914 р., дещо посилив зміст закону Шермана. В ньому оголошується поза законом цінова дискримінація покупців, забороняються "примусові" угоди, згідно з якими виробник може диктувати покупцям умови реалізації своїх товарів. Перші антимонопольні законодавчі акти в Європі були прийняті в 30-ті роки 20 ст. При великій різноманітності всі вони передбачають головне - забезпечення свободи конкуренції шляхом обмеження монополізму.

Отже, якщо узагальнити захисні заходи від монополізму, які проводяться в країнах з послідовно сформованою ринковою еконо­мікою, їх можна звести до наступного:

1. Більшість розвинутих країн світу прийняла законодавчі ак­ти, згідно з якими утворення об'єднань картельного типу між підприємствами заборонено. Це зроблено з метою захисту конку­ренції за цінами.

ІГ51 Макконнел К.: Брю С. Зкономикс. Принципи, проблемьі й политика. Пер. с аигл. 2-го изд.    К., Хагар-Демос, 1993. - С.613.

2. Одночасно законодавства передбачають реєстрацію товарних знаків і марок товарів для того, щоб зробити можливим диферен­ціацію продуктів і конкуренцію за таким важливим параметром, як якість.

3. Державою регулюються, як правило, й загальні умови угод, тобто межі, в яких може укладатися господарський договір. Значна частина текстів договорів заздалегідь визначається законо­давцем і не може бути змінена сторонами, що домовляються. Зроблено це для того, щоб постачальники, не могли нав'язувати свою волю покупцям.

4. Рівень концентрації в окремих галузях настільки високий, що в них існують такі великі господарські одиниці, які в змозі встановити своє панування над ринком і без укладання картельних угод. Тому в більшості країн законодавство регулює і це питання. Для цього виділяються різні критерії монополізації ринку, про що мова йшла вище.

5. Щоб визначити, чи є ціни, за якими продаються товари, конкурентними чи монопольними, органи влади проводять їх аналіз, здійснюють контроль над прибутками та витратами, порівнюють з цінами на інших, паралельних ринках.

Україна, формуючи ефективне ринкове середовище, теж зроби­ла перші кроки до цивілізації конкурентних процесів, свідченням того є прийняття в 1992 р. Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". В ньому, зокрема:

1. Дано визначення монопольного становища підприємства. Згідно з Законом, монополістом вважається підприємство, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%.

2. Визначено, що кваліфікується як зловживання монополь­ним становищем: а) нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище; пропонування прийня­ти додаткові умови або купити непотрібні товари; б) обмеження чи припинення виробництва з метою створення або підтримки дефіци­ту на ринку і встановлення монопольних цін; в) часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтер­нативних джерел постачання або збуту з метою створення дефіциту і встановлення мінімальних цін; г) інші дії з метою створення перешкод для доступу на ринок і виходу з ринку інших підпри­ємств; встановлення дискримінаційних цін на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

3. Дається тлумачення поняття "недобросовісна конкурен­ція". Це: в) неправомірне використання товарного знаку, фірмовего найменування або маркування товару, імітація товару або імені іншого підприємця; б) умисне, поширення неправдивих або неточ­них відомостей про свого конкурента; в) отримання, використання й розголошення комерційної таємниці з метою заподіяння шкоди іншим підприємцям.

4. Визначено санкції у випадку зловживань монопольним становищем. Закон дає право антимонопольному комітету: а) приймати рішення про примусовий поділ монопольних об'єднань; б) накладати штрафні грошові санкції на порушників; в) вилучати до бюджету незаконно отриманий прибуток.