9.3. Витрати на оплату праці й ефективність використання персоналу

9.3. Витрати на оплату праці й ефективність використання персоналу

Витрати на оплату праці є однією з основних статей витрат і зай­мають значну частку в структурі собівартості сільськогосподарсь-
кої продукції, причому фактичні витрати підприємства на робочу силу значно більші за ті, що безпосередньо виплачуються працівникам. Це пов’язано із соціальними виплатами, які зобов’язані здійснювати підприємства відповідно до діючого законодавства.

З табл. 9.2 видно, що витрати на оплату праці з нарахуваннями досить значні і найбільшу питому вагу в структурі собівартості продукції вони займають по тих видах продукції, технологія виробництва яких за даного рівня механізації виробничих процесів вимагає досить істотних затрат живої праці.

Таблиця 9.2

ВИТРАТИ НА ОПЛАТУ ПРАЦІ З НАРАХУВАННЯМИ
В АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ У 2000 р.

Витрати на робочу силу мають різний характер зв’язку з кінцевими результатами виробництва. Так, оплата праці постійних працівників, що здійснюється за місячними ставками в аграрних підприємствах (для фермерських господарств — оплата праці фермерів і постійних найманих працівників), розглядається ними як постійні витрати, і це справедливо, оскільки вказана частка фонду оплати праці повинна бути виплачена незалежно від того, який обсяг продукції вироблено і який прибуток одержує підприємство за наслідками господарської діяльності. Ця обставина зумовлює необхідність раціональної організації праці даної категорії постійних працівників, ретельного планування виробництва з метою забезпечення для них необхідного фронту робіт, що сприяє повному використанню фонду їх робочого часу протягом року.

Оплата праці постійних працівників, що здійснюється за відрядними розцінками, а також оплата тимчасово залучених працівників для виконання сезонних робіт розглядається підприємством як змінні витрати, що збільшуються або зменшуються відповідно до змін обсягу продукції. Зі зростанням урожайності культур, продуктивності тварин, розширенням до раціональних меж їх поголів’я збільшуються і масштаби виробництва. Завдяки цьому підприємства знижують постійні витрати на оплату праці з розрахунку на одиницю продукції, внаслідок чого (за інших однакових умов) досягають вищої дохідності.

Досягти збільшення виробництва продукції і зниження її собівартості за статтею «оплата праці з нарахуваннями», а також забезпечити економію матеріальних витрат можна лише за умови раціонального використання всіх категорій працівників аграрних підприємств. Для оцінки такого використання застосовують декілька показників. Перш ніж перейти до їх характеристики, зазначимо, що утворення на базі колишніх КСП нових агроформувань, основаних на приватній власності, докорінно змінило і статус колишніх працівників згаданої організаційної форми господарювання на селі. Більшість з них, здавши свої земельні і майнові паї в оренду, стали найманими працівниками новостворених підприємств відповідно до укладеного ними контракту. Отже, оскільки основною робочою силою вказаних підприємств є наймані працівники, то виникає необхідність в аналізі динаміки їх руху.

Визначають два показники динаміки робочої сили: коефіцієнт найму та коефіцієнт вибуття. Перший з них (Кн) розраховують за формулою:

Кн =

де ЧПпр — чисельність працівників, прийнятих на роботу до підприємства протягом року; ЧПнр — чисельність працівників на підприємстві на початок року.

Коефіцієнт вибуття (Кв) можна розрахувати з виразу:

Кв =

де ЧПв — чисельність вибулих працівників протягом року.

За допомогою даних коефіцієнтів можна визначити темп зміни чисельності працівників на підприємстві (Тз) та коефіцієнт валового обороту робочої сили (Орс), а саме:

Тз = (Кн – Кв) · 100, Орс = Кн + Кв.

На приватних підприємствах важливо обчислювати й аналізувати і такий показник, що використовується у зарубіжних фірмах, як ступінь відданості персоналу підприємству. Розраховується цей показник діленням загальної суми років роботи на даному підприємстві штатних працівників спискового складу на річну середньооблікову чисельність цих працівників.

Будь-яке підприємство має бути заінтересоване в збереженні стабільності трудового колективу, оскільки завдяки цьому досягається за інших однакових умов вищий рівень продуктивності праці. А це означає, що бажаною тенденцією зміни абсолютного рівня даних показників є тенденція до їх зниження. Якщо, скажімо, коефіцієнт валового обороту робочої сили зростає, то це означає, що на підприємстві посилюється плинність кадрового персоналу, створюються умови до погіршення використання робочої сили. Проте сказане не означає, що підприємства штучно мають знижувати показник динаміки робочої сили. Є немало випадків, коли підприємство заінтересоване в найнятті більш кваліфікованих працівників, працівників нових професій, високопрофесійних спеціалістів. У таких випадках зростатиме коефі­цієнт найму, і це цілком виправдано. Даний приклад засвідчує, що показники динаміки робочої сили повинні бути детально проаналізовані, насамперед, з погляду з’ясування причин, що зумовили зміну їх абсолютної величини.

Аналіз раціональності використання персоналу на підприємстві здійснюють і за такими показниками.

Коефіцієнт використання запасу праці як частка від ділення фактичної кількості відпрацьованих постійними працівниками людино-годин у цілому по підприємству на запас праці. В свою чергу запас праці визначають з урахуванням ефективного річного фонду робочого часу одного працівника. Останній розраховують так: від 365 днів віднімають 60 вихідних і святкових днів, а також 29 днів відпустки і невиходів на роботу через хворобу. В результаті отримують явочний фонд робочого часу в кількості 276 днів. Множенням цієї кількості днів на середню тривалість робочого дня (6,83 год) отримують ефективний річний фонд робочого часу одного працівника — 1885 год. Звідси запас праці можна визначити з виразу:

ЗП = 1885 · ЧПп,

де ЧПп — чисельність постійних працівників підприємства.

За раціонального використання трудових ресурсів коефіцієнт використання запасу праці може дорівнювати одиниці.

З розглянутим показником тісно пов’язаний показник трудової активності працівників. Його розраховують діленням відпрацьованих по підприємству постійними працівниками людино-годин на їх кількість. Із зростанням даного показника підвищується також коефіцієнт використання запасу праці, і навпаки.

Коефіцієнт (ступінь) виконання норм виробітку як частка від ділення фактичного обсягу виконаних робіт (виробленої продукції) на змінну норму виробітку. Його розраховують по окремих технологічних операціях, і він досить повно характеризує ступінь раціонального використання робочої сили за умови забезпечення необхідної якості виконуваних робіт.

Коефіцієнт виконання норм виробітку можна визначити і в цілому по підприємству, враховуючи при цьому сукупність усіх технологічних операцій. Розрахунок ведеться за формулою:

Кв = Нз : Лз,

де Нз — відпрацьовані на технологічних операціях нормо-зміни; Лз — відпрацьовані людино-зміни, які визначають діленням фактично відпрацьованих людино-годин при виконанні технологічних операцій на тривалість зміни в годинах.

Якщо даний показник дорівнює одиниці або більший за неї, то це свідчить про раціональне використання на підприємстві трудових ресурсів. Різниця між коефіцієнтом виконання норм виробітку та одиницею, помножена на 100, свідчить, на скільки процентів перевиконуються (знак «+») або не виконуються (знак «-») норми виробітку на окремій технологічній операції або в цілому за їх сукупністю.

Ступінь виконання норм виробітку значною мірою залежить від коефіцієнта використання робочого часу зміни, що визначається як частка від ділення фактичного чистого робочого часу зміни на нормативну тривалість зміни в годинах (7 год). З підвищенням рівня цього показника до науково обґрунтованих меж зростатиме (за інших однакових умов) коефіцієнт виконання норми виробітку, і навпаки.

Як уже зазначалося, про раціональність використання трудових ресурсів можна до певної міри судити і за показниками сезонності виробництва. Вони, а також розглянуті в даному розділі інші показники, хоч і є важливими, але за своєю суттю можуть бути лише допоміжними оскільки в змозі лише частково, з певних сторін характеризувати ефективність використання трудових ресурсів підприємства. Найточніше про неї можна судити на основі показників продуктивності праці.