Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

9.3. Витрати при використанні виробничих запасів

 9.3. Витрати при використанні виробничих запасів

 

Виробничі запаси, роботи і послуги повністю споживаються в кожному технологічному циклі виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) і переносять свою вартість на собівартість продукції (робіт, послуг). При використанні виробничих запасів у підприємства виникають витрати на:

1) сировину та матеріали, що придбаваються у сторонніх підприємств та організацій і входять до складу вироблюваної продукції, утворюючи її основу, або є необхідним компонентом для виготовлення продукції (робіт, послуг);

2) покупні матеріали, що використовуються в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального технологічного процесу і упаковування продукції або інших виробничих та господарських потреб (проведення випробувань, контроль, утримання, ремонт і експлуатацію устаткування, будівель, споруд, інших основних фондів тощо), а також запасні частини для ремонту устаткування; знос інструментів, пристроїв, інвентарю, приладдя, лабораторного обладнання та інших засобів і предметів праці, які не належать до основних виробничих фондів; знос спецодягу, спецвзуття; інші засоби індивідуального захисту, мило та інші миючі засоби, знешкоджуючі засоби, молоко і лікувально-профілактичне харчування;

3) покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, що підлягають монтажу або додатковій обробці на даному підприємстві;

4) роботи і послуги виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємства, що не належать до основного виду його діяльності.

До робіт і послуг виробничого характеру належать: здійснення окремих операцій з виготовлення продукції, обробка сировини та матері-алів, проведення випробувань з метою визначення якості сировини і матеріалів, що споживаються, транспортні послуги сторонніх організацій на перевезення вантажу по території підприємства (переміщення сирови-ни, матеріалів, інструментів, деталей, заготовок, інших видів вантажу з базового (центрального) складу до цехів (відділень) і доставку готової продукції на склади зберігання);

5) витрати, пов’язані з використанням природної сировини, в частині відрахувань для покриття витрат на геологорозвідку та геологорозшуки корисних копалин, на рекультивацію земель, плата за деревину, продану на пні, та за воду, що вибирається з водогосподарських систем у межах затверджених лімітів, відшкодування у межах нормативу втрат сільськогосподарського виробництва при вилученні угідь для розширення видобутку мінеральної сировини, а також платежі за використання інших природних ресурсів;

6) придбане у сторонніх підприємств і організацій будь-яке паливо, що витрачається з технологічною метою на вироблення всіх видів енергії, опалення виробничих приміщень, транспортні роботи, пов’язані з обслуговуванням виробництва власним транспортом;

7) придбана енергія всіх видів, що витрачається на технологічні, енергетичні, рухові та інші виробничі потреби підприємства.

Витрати на власне виробництво електричної та інших видів енергії, а також на трансформацію та передачу придбаної енергії до місця її споживання включаються до відповідних елементів витрат;

8) втрати внаслідок нестачі матеріальних цінностей у межах норм природного убутку.

Вартість матеріальних ресурсів формується виходячи з цін їх придбання на день оприбуткування (без урахування податку на добавлену вартість, за винятком передбачених законодавчими актами випадків), включаючи націнки і комісійні винагороди постачальницьким та зовнішньоекономічним організаціям, вартість послуг товарних бірж, брокерські послуги, суму мита і митних зборів, витрати на транспортування, зберігання та доставку, що здійснюються сторонніми організаціями.

Витрати, пов’язані з доставкою (в тому числі вантажно-розвантажувальні роботи) матеріальних ресурсів транспортом і персоналом підприємства, включаються до відповідних елементів витрат на виробництво (витрати на оплату праці, амортизація основних фондів та нематеріальних активів, матеріальні витрати тощо).

До вартості матеріальних ресурсів включаються також витрати підприємства на придбання пакувальних матеріалів і тари (крім дерев’яної та картонної), одержаної від постачальників матеріальних ресурсів, за винятком вартості цієї тари за ціною її можливого використання у тих випадках, коли ціни на них встановлюються окремо понад ціни на матеріальні ресурси.

У разі включення вартості тари, прийнятої від постачальника разом з матеріальними ресурсами, до ціни ресурсів із загальної суми витрат на їх придбання вираховується вартість тари за ціною можливого використання чи реалізації з урахуванням витрат на придбання матеріалів для її ремонту.

З витрат на матеріальні ресурси, що включаються до собівартості продукції, вираховується вартість зворотних відходів.

Зворотні відходи – це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового ресурсу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням.

До зворотних відходів не належать:

залишки матеріальних ресурсів, які відповідно до встановленої технології, передаються до інших цехів, підрозділів як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції (робіт, послуг);

попутна продукція, що одержується одночасно з цільовим (основним) продуктом в єдиному технологічному процесі.

 

Зворотні відходи оцінюються:

за зниженою ціною вихідного матеріального ресурсу (ціною можливого використання), якщо відходи можуть бути використані для основного виробництва, але з підвищенням витрат (зниженням виходу готової продукції), для потреб допоміжного виробництва, виготовлення предметів широкого вжитку (товарів культурно-побутового та господарського призначення) або реалізовані стороннім підприємствам і організаціям;

за повною ціною вихідного матеріального ресурсу, якщо відходи реалізуються стороннім підприємствам і організаціям для використання у виробництві іншої продукції.

Під витратами сировини, матеріалів, напівфабрикатів і палива розуміється фактичне використання цих матеріальних цінностей безпосередньо на виробництво продукції. Відпуск зазначених цінностей до цехових складів (комор) розглядається не як витрати на виробництво, а як переміщення матеріальних цінностей.

Фактичними витратами матеріалів на виробництво вважається фактичне їх використання на виготовлену і здану за призначенням згідно із спеціальними документами продукцію. При цьому фактичні витрати повинні бути підтверджені спеціальними розрахунками і звітами, в яких ці витрати порівнюються з витратами за нормами і розшифровуються відхилення від норм із зазначенням їх причин і винуватців.

Якщо за умовами виробництва відпуск матеріальних цінностей цехам проводиться “під звіт” (без зазначення виробничих замовлень), відпуском на виробництво вважається фактична видача матеріалів у цеху за замовленнями на робочі місця і їх фактичне там витрачання (за даними внутрішньої документації щодо витрат цеху або за спеціальним матеріальним звітом).

Найбільш простим для визначення фактичних витрат матеріалів є інвентарний метод. Фактичні витрати матеріалів визначаються на основі даних інвентаризації на початок та кінець калькуляційного періоду і даних надходження матеріалів на виробництво.

Відпуск на виробництво сировини, матеріалів, покупних комплектуючих виробів, напівфабрикатів і палива здійснюється на основі належно оформлених документів, у яких зазначаються їхні вага, об’єм, площа або кількість відповідно до діючих норм витрат, а також шифри виробів, видів або груп продукції, для виробництва яких вони відпущені.

Основними документами для оформлення відпуску матеріальних цінностей на виробництво є лімітно-забірні карти і вимоги. За лімітно-забірними картами відпускаються матеріальні цінності, на які встановлені ліміти. Ліміти на відпуск матеріальних цінностей на виробництво встановлюються на основі діючих норм витрат матеріалів і затверджених виробничих програм цехів з урахуванням залишків матеріалів, не витрачених цехами на початок планового періоду.

Встановлені ліміти відпуску матеріальних цінностей змінюються у зв’язку із змінами умов виробництва: уточненням обсягів незавершеного виробництва, зміною програм щодо окремих деталей, заміною матеріалів тощо.

Понад ліміт матеріальні цінності відпускаються за особливою вимогою у разі перевитрати встановлених норм внаслідок допущеного браку, заміни матеріалу, передбаченої технологією.

Сировина, матеріали, покупні комплектуючі вироби та напівфабрикати, виписані або видані на виробництво, але фактично на кінець місяця не використані у виробництві, щомісяця (на перше число) виключаються з витрат на виробництво.

Вартість використаних виробничих запасів визначається за формулою:

де Ввз – вартість використаних виробничих запасів для здійснення господарської діяльності; Кв – кількість використаних виробничих запасів; Оц – облікова ціна виробничих запасів.

При відпуску запасів у виробництво, продаж та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:

ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

середньозваженої собівартості;

собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

нормативних затрат;

ціни продажу.

Для всіх одиниць запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

Запаси, які відпускаються, та послуги, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також запаси, які не замінюють одне одного, оцінюються за ідентифікованою собівартістю.

Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться по кожній одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів

Облікова ціна виробничих запасів визначається виходячи із фактичної їх собівартості (вартості) за розрахунком.

де Оц – облікова ціна виробничих запасів за одиницю в календарному місяці; Вфп – вартість залишків виробничих запасів на початок календарного місяця; Внм – вартість виробничих запасів, що надійшли за календарний місяць; Кпм – залишок виробничих запасів в натуральних одиницях виміру на початок календарного місяця; Кнм – кількість виробничих запасів, що надійшли за календарний місяць.

Середньозважена собівартість запасів складає:

дощок – 40 мм = ;

 

цвяхів – 100 = .

При визначенні на підприємстві вартості виробничих запасів за плановими цінами з послідуючим їх коригуванням до фактичної собівартості витрати підприємства у зв’язку з використанням сировини і матеріалів розраховуються наступним чином:

де Пц – планові ціни на виробничі запаси; Впп – вартість залишків виробничих запасів за плановими цінами на початок календарного місяця; Впм – вартість виробничих запасів за плановими цінами, що надійшли за календарний місяць.

Оцінка витрат від використання виробничих запасів за плановими цінами (Кв  Пц) дозволяє здійснити порівняння фактичних витрат з розрахунковими витратами за бізнес-планом.

Оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство (відображені у бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю останніх за часом надходження запасів

Оцінка запасів за методом ЛІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство (зарахуванню у бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю перших за часом одержання запасів.

Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми затрат і ціни повинні регулярно у нормативній базі перевірятися і переглядатися.

Нормальна потужність – це очікуваний рівень виробництва, який може бути досягнутий у середньому протягом певної кількості періодів або сезонів при звичайних обставинах, якщо брати до уваги падіння потужностей, яке виникає в результаті запланованого обслуговування виробництва.

Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього процента торговельної націнки товарів. Цей метод застосовують підприємства, що мають значну і змінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Сума торговельної націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотка торговельної націнки. Середній відсоток торговельної націнки визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця і торговельних націнок у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів.

При використанні малоцінних та швидкозношуваних предметів формування витрат для визначення собівартості готової продукції (виконаних робіт, наданих послуг) здійснюється за їх вартістю.

Вартість малоцінних та швидкозношуваних предметів, що передані в експлуатацію, виключається зі складу активів (списується з балансу) з подальшою організацією оперативного кількісного обліку таких предметів за місцями експлуатації і відповідними особами протягом строку їх фактичного використання.

Предмети вартістю за одиницю, що визначається підприємством, списуються на витрати і одночасно з об’єктів активів у міру відпуску їх у виробництво або експлуатацію.

При передачі в експлуатацію малоцінних та швидкозношуваних предметів, використання яких не пов’язане з виробництвом продукції (робіт, послуг), нараховується знос в розмірі 100 відсотків вартості з віднесенням за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, коштів фондів цільового фінансування.

Вартість спеціальних інструментів та спеціальних пристосувань погашається нарахуванням зносу за встановленою нормою або кошторисною ставкою, що визначена на підставі кошторису витрат на їх виготовлення (придбання), строків їх служби (користування ними) та передбаченого (запланованого) на термін випуску продукції до двох років. Вартість спеціальних інструментів і спеціальних пристосувань, що призначені для індивідуальних замовлень, повністю погашається нарахуванням зносу у тому місяці, в якому замовлення для виконання передано у виробництво.

До спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення нале-жать: моделі, опоки, кокілі, штампи, прес-форми, виливниці, спеціальні про-катні валки тощо, а також різноманітний спеціальний інструмент (різальний, вимірювальний, допоміжний) і спеціальні пристрої незалежно від їх вартості.

Кошторисна ставка визначається виходячи з кількості спеціальних інструментів, пристроїв, моделей, штампів тощо, строків їх служби або норм витрат, їх планової собівартості й кількості виробів, для виробництва яких вони призначені. При значних змінах комплектності й собівартості спеціальних інструментів і пристроїв, строків їх служби або плану випуску виробів норма чи кошторисна ставка відповідно коригуються.

Знос тимчасових (нетитульних) споруд, пристосувань і пристроїв нараховується щомісячно на підставі їхньої первинної вартості (вартості придбання, витрат на спорудження) за вирахуванням вартості тих матеріалів, що їх передбачено одержати від розібрання (за ціною можливого використання або реалізації) та терміну служби (якщо термін служби перевищує тривалість будівництва – виходячи з терміну будівництва).

У випадках повернення на склад малоцінних та швидкозношуваних предметів, що раніше були передані в експлуатацію, витрати по формуванню собівартості продукції (робіт, послуг) не зменшуються.

При поверненні з експлуатації цих предметів на склад вони оприбуткову-ються за цінами можливого використання або реалізації з одночасним збільшенням доходів підприємства від звичайної господарської діяльності.

Раціональне і економне витрачання виробничих запасів (робіт, послуг) знижує собівартість продукції підприємства та збільшує його прибуток. Економія матеріальних ресурсів, що характеризуються зниженням абсолютних і питомих їх витрат, дозволяє з однієї і тієї кількості сировини і матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових витрат.

Для оцінки ефективності витрачання виробничих запасів (робіт, послуг) в процесі господарської діяльності їх фактичне витрачання порівнюють з нормативними (плановими) показниками.

Норма витрат матеріальних ресурсів являє собою гранично допустиму величину їх витрат (споживання) на виготовлення продукції в умовах конкретного виробництва з урахуванням необхідності застосування найпрогресивнішої технології та сировини (матеріалів) найвищого гатунку. Вона має власну структуру, тобто співвідношення окремих елементів, які у своїй сукупності утворюють загальну величину витрат певного виду матеріальних ресурсів на одиницю вироблюваної продукції. Для більшості матеріалів структура норми витрат складається:

де Вч – корисна або чиста витрата матеріалу; Тв – технологічні відходи і втрати; Ві – інші організаційно-технологічні відходи і втрати, що виникають у процесі транспортування, зберігання тощо. Якість норми витрати тим вища, чим менші в її складі неминучі технологічні та інші відходи і втрати сировини (матеріалів).

У практиці господарювання використовують три основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів: аналітичний, дослідний, звітний. Найбільш прогресивним вважається аналітичний метод, що базується на глибокому аналізі та техніко-економічному обгрунтуванні усіх елементів норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології виробництва. Дослідний метод зводиться до визначення норм витрат шляхом проведення низки дослідів і досліджень. Суть звітного методу нормування полягає у встановленні норм витрат, виходячи зі звітних даних про фактичне витрачання ресурсів за минулі роки та очікуваного (можливого) деякого зниження норм у наступні роки.

Розрахунок витрат на сировину, матеріали, покупні і комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо й енергію за нормами складається на основі даних про обсяг виготовлення окремих виробів і технічно обгрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, робіт, послуг (норм виходу чи видобутку продукції з вихідної сировини:

де Омн – обсяг витрат матеріальних ресурсів за нормами в натуральних одиницях виміру; Кв – кількість виготовленої продукції (робіт, послуг); Нв – норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції (робіт, послуг) в натуральних одиницях виміру.

На основі натуральних норм витрат і цін на матеріальні ресурси, що споживаються, визначаються норми витрат у вартісному виразі:

де Вмн – вартість матеріальних ресурсів за нормами; Цн – ціни на матеріальні ресурси для визначення витрат за нормами.

Для запровадження режиму економії та раціонального використання ресурсів фактичні їх витрати у натуральному і вартісному виразі з врахуванням обсягів господарської діяльності і змін в ціні порівнюють з нормативними витратами. При порівнянні фактичних витрат виробничих запасів, робіт, послуг з відповідними нормами визначається ефективність їх використання, яка характеризується поняттями – економія та перевитрата.

 

 

 

Перевитрата означає перевищення фактичних витрат виробничих запасів над витратами, розрахованими за нормами. Економія виникає у разі, якщо фактичні витрати виробничих запасів менші, ніж витрати, розраховані за нормами.

Порівняння витрат можливе за умови тотожних показників обсягів господарської діяльності і цін.

Методику розрахунку ефективності використання матеріальних ресурсів розглянемо на прикладі витрачання палива в автомобільному транспорті. Фактичне витрачання палива на експлуатацію автомобіля в календарному місяці визначають за розрахунком:

де Фв – фактичне витрачання палива на експлуатацію автомобіля за календарний місяць; Зпм – залишок палива у підзвіті водія автомобіля на початок календарного місяця; Кп – кількість палива, виданого підзвіт водію автомобіля за календарний місяць; Зкм – залишок палива у підзвіті водія автомобіля на кінець календарного місяця.

Витрачання палива на експлуатацію автомобіля за нормою визначається за формулами:

А) для легкових автомобілів:

де Нв – нормативне витрачання палива на експлуатацію автомобіля; Н – норма витрати палива, л/100 км; П – пробіг автомобіля, км; К – сумарний коригуючий коефіцієнт норм витрат палива на дорожні, кліматичні та інші експлуатаційні фактори, %.

Б) для бортових вантажних автомобілів;

де Нт – норма витрати палива на транспортну роботу, л/100 т. км; О – обсяг транспортної роботи, т. км.

В) для автомобілів самоскидів

де Нї – норма витрати палива на поїздку з вантажем, л; Кї – кількість поїздок із вантажем.

œПриклади. 1. За подорожніми листами легковий автомобіль в календарному місяці здійснив пробіг 2524 км. Норма витрати палива на 100 км пробігу 13,0 л, коригуючий коефіцієнт – 5 %.

Нормативна витрата палива становить:

2. За подорожніми листами бортовий автомобіль в календарному місяці здійснив пробіг 2185 км і виконав транспортну роботу в розмірі 8526 т. км. Норма витрати палива на 100 км пробігу – 31,0 л, транспортну роботу – 2,0 л на 100 т.км. Коригуючий коефіцієнт – 5 %.

Нормативна витрата палива становить:

3. За подорожніми листами автомобіль-самоскид в календарному місяці здійснив пробіг 1985 км, виконавши при цьому 106 поїздок з вантажем. Норма витрати палива на 100 км пробігу 28,0 л, на кожну поїздку з вантажем – 0,25 л. Коригуючий коефіцієнт – 12%.

Нормативна витрата палива становить:

Отже, якщо фактично на роботу легкового автомобіля було витрачено 320 л бензину, то економія складає 24,5 л (344,5–320), а водію автомобіля слід нарахувати і виплатити премію за економію ресурсів, і навпаки, якщо на роботу бортового автомобіля було витрачено 950 л´ бензину, то водій допустив його перевитрату в кількості 59,7 л (950–890,3) і має відшкодувати витрати підприємству, включаючи і суму ПДВ, сплачену на вартість такого палива.

Такий розрахунок здійснюють по кожному працівнику, відповідальному за використання виробничих запасів на підприємстві. Вартість використаних виробничих запасів формує собівартість продукції, робіт, послуг і повертається суб’єкту господарювання при продажу їх покупцям.