Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

9.3. НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ГОТЕЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

На ціноутворення в готелях України, як і в інших країнах світу, суттєво впливають законодавчі акти, які визначають особливості державного регулювання цін.

Підприємства готельного господарства України сплачують 10 основних видів загальнодержавних податків і обов'язкових платежів, а саме:

• податок на додану вартість;

• акцизний збір;

• податок на прибуток підприємства;

• податок на доходи фізичних осіб;

• мито;

• державне мито;

• плата (податок) за землю;

• податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

·        відрахування на соціальні заходи від фонду оплати праці;

·        плата за торговий патент та на деякі види підприємницької діяльності.

 

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. За даними міжнародного досвіду, можливі різні варіанти встановлення місцевих податків:

1.  У вигляді надбавок до загальнодержавних податків;

2.     Введення місцевих податків за переліком, встановленим вищими органами влади, а вибір податків здійснюється місцевими органами. При цьому можуть застосовуватись як єдині ставки, передбачені загальнодержавним законодавством, так і диференційовані, що встановлюються кожним місцевим органом влади чи управління. 

3.     Можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади.

 

Характер встановлення місцевих податків залежить від рівня розвитку місцевого самоврядування й самофінансування, від того, який принцип покладений в основу побудови бюджетної системи — єдності чи автономності (повної чи обмеженої). Чим вищий рівень розвитку суспільства, тим ширша автономність місцевих бюджетів і самофінансування регіонів.

До основних видів місцевих податків і зборів у готельному господарстві України відносять 4 з них, а саме:

1.  До місцевих податків:

• податок з реклами;

• комунальний податок.

2.  До місцевих зборів:

• готельний збір;

• збір за паркування автотранспорту.

 

У зв'язку з тим, що податків багато, вони суттєво впливають на ціни та на основні показники діяльності готелів. Можна твердити, що політика держави щодо суб'єктів підприємництва відслідковується у законах, які створюються з метою регулювання (у т. ч. сприяння, обмеження, спрямування й таке інше) підприємницької діяльності. А це означає, що аналіз самих законів, якими керуються підприємці у своїй роботі, дає можливість визначити особливості їх функціонування й прогнозувати розвиток як окремих підприємств окремих галузей, так і економіки в цілому.

У зв'язку з цим нами вивчалась динаміка основних показників діяльності готелів міста Києва та податкових платежів за 4 роки (табл. 20).

Таблиця 20

Динаміка основних показників господарської діяльності готелів м. Києва

 

Аналіз даних табл. 20 показав, що за чотири роки (з 1996 по 1999 рр ) валовий дохід готелів міста зріс у 2,21 рази, в тому числі доходи від експлуатації номерного фонду — в 1,83 рази, однак поточні витрати також зросли в 2,28 рази, в результаті чого абсолютна сума балансового прибутку скоротилася на 5,37%, а загальний рівень рентабельності у відсотках від валового доходу скоротився більше, ніж удвічі й склав 15,10%

За останні чотири роки відбулося значне зниження показників, що характеризують фізичні обсяги діяльності готелів міста. Так, у 1999 р. обслуговано клієнтів на 25,58% менше, ніж у 1996 р., у т. ч. Іноземних клієнтів майже удвічі менше, загальний термін перебування гостей скоротився на 1149,7 тис. людино-діб або на 36,75%, а середній відсоток і завантаження готелів знизився на 11,17%. Водночас середня ціна однієї людино-доби зросла в 3,11 рази, в т. ч. собівартість однієї людино-доби - в 3,87 рази.

За даними аналізу можна дійти висновку, що зростання обсягу доходів від експлуатації номерного фонду за досліджуваний період отримане повністю за рахунок підвищення цін, а фізичний обсяг діяльності різко скоротився. Основною причиною підвищення цін було зростання собівартості послуг, що відбувалося головним чином через об’єктивні причини. Достатньо відмітити, що за період з 1996 по 1999 рр. тарифи на електроенергію зросли в 2 рази, а на оплату комунальних послуг — більше, ніж у 4 рази. Таке підвищення цін стало можливим також і через значне поширення практики встановлення цін і тарифів доларовому еквіваленті на окремі види товарів і послуг. При цьому доларовий еквівалент застосовувався незалежно від того, була частка імпорту в структурі собівартості продукції, чи її не було. Водночас суттєво зросли витрати, залежні від економічної політики готельних підприємств, зокрема, витрати на ремонт матеріально-технічної бази, на оплату праці, що не завжди було економічно обґрунтованим. Так, при

зменшенні фізичного обсягу діяльності на 36,75%, середня облікова чисельність працюючих зросла на 12,83%, у результаті чого зросла працемісткість послуг майже в 2 рази (табл. 20).

Аналіз практики формування цін на готельні послуги в Україні показав що одним із визначальних факторів даного процесу нині є законотворча діяльність держави. Так, незважаючи на те, що готелі встановлюють ціни на свій товар самостійно, без узгодження з державними органами  ціноутворення (тобто пряме регулювання відсутнє), держава здійснює суттєвий вплив на рівень цін у готелях шляхом непрямого економічного регулювання. Про це переконливо свідчить наведений перелік документів, відповідно до яких відбувається ціноутворення в готелях:

·        Положення про готельний збір у м. Києві, затверджене рішенням Київської міської ради від 16.03.93 р. №17 (із внесеними змінами та доповненнями на основі рішення №51/772 від 23.03.00 р.);

·        Декрет КМ України «Про місцеві податки і збори» від 20.05.93 р. N«56-93;

·        Закони України «Про доповнення Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори"» №3293-ХІІ від 17.06.1993 р.,

від 11.07.95 р. №297/95-ВР, від 17.12.98 р.№320-ХІV, від 18.03.99 р, №515-Х1V, від 17.09.99 р. №1065-ХІV, від 13.01.2000 р. №1375-ХІV;

• Постанова Кабінету Міністрів України «Про ціноутворення в умовах реформування економіки» від 21.10.94 р. №733 (із відповідними змінами);

• Інструкція з планування, обліку і калькулювання собівартості про­дукції (робіт, послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства, затверджена наказом Держжитло-комунгоспу України від 29.12.94 р. № 104;

• Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р, № 168/97-ВР;

• Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редак­ції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР);

• Закон України «Про внесення змін в Закон України "Про систему оподаткування"» від 18.02.97 р. № 77/97-ВР;

• Лист Державної податкової адміністрації України від 23.02.98 р, № 1873/10/16-1101 "Щодо уникнення подвійного оподаткування та усунення розбіжностей при трактуванні п. 4.1. ст. 4 Закону України від 3.04.97 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Про роль податків у формуванні основних показників господарської діяльності готелів м. Києва й цін на послуги готелів різної зірковості свідчать дані за 1999 р., зведені в табл. 21.

Якщо прийняти, що питома вага платежів у бюджет в доходах під експлуатації номерного фонду приблизно така ж, як і в валовому до­ході, то за даними табл. 21 можна дійти висновку, що питома вага державних податків і готельного збору в доходах від експлуатації номерного фонду в готелях різної зірковості в 1999 р. коливалась від 30,3% (в двозіркових) до 38,3% (в однозіркових), склавши в серед­ньому по місту 32,47%.

Диференціація лише цінових податків (податку на додану вартість і готельного збору) несуттєва: від 22,64% (мін) до 23,97% (макс), хоча їм розмір досить великий і складає майже чверть доходів, а питома вага загальних податкових платежів — приблизно третину.

При цьому не враховуються такі важливі фактори можливої диференціації податків, як питома вага доходів від обслуговування іноземних громадян, загальна рентабельність, середній тариф однієї людино-доби, які коливаються в досить широкому діапазоні, відповідно: 5,03 -61,65%; 4,00 - 21,90%; 12 - 313,3 грн. Як свідчать дані табл. 21, можли­вості щодо маневрування цінами на підприємстві збільшуються при підвищенні зірковості готелів. Крім того, виникає занепокоєння та обставина, що питома вага податкових платежів у ціні послуг готелів майже вдвічі перевищує розмір прибутку.

У загальнодержавній системі податків і обов'язкових платежів, які сплачують підприємства готельного господарства в Україні, найвагоміше значення мають податок на додану вартість і податок на прибуток, а в системі місцевих податків і зборів — готельний збір Зауважимо, що податковий тиск спричинив зростання витрат підприємницької діяльності, а отже й масове прагнення підприємців перекласти зростаючі витрати на плечі споживачів шляхом підвищення цін на послуги. Цим пояснюється той факт, що при визначенні можливої динаміки середніх цін на послуги готелів, їхні власники (незалежно від форми власності, розміру та інших характеристик підприємства) використовують переважно «витратний» метод обгрунтування вихідних ринкових цін (вихідна ціна = середні витрати + середній прибуток).

Отже, зниження показників діяльності столичних готелів відбулося не лише через відомі об'єктивні причини, але й внаслідок несприятливих умов діяльності, що виникли як результат дії законів, зокрема тих, що регулюють оподаткування готельних підприємств. Для більшої наочності порівняємо ставки оподаткування готельних підприємств України і інших країн Європи (табл. 22).

Таблиця 22

Ставки оподаткування в країнах Європи

Країна

 

Готельний збір

 

Загальна ставка податків

 

Норвегія

0

 

23

 

Швейцарія

 

2

 

6,5

 

Люксембург

 

3

 

15

 

Португалія

 

5

 

17

 

Франція

 

5,5

 

20,6

 

Іспанія

 

7

 

16

 

Росія

 

0

 

20

 

 

Як бачимо, навіть в країнах, де готелі пропонують набагато вищий рівень сервісу, ніж вітчизняні, готельний збір є значно нижчим, а в Нор­вегії та Росії — взагалі відсутній. Порівняння загальної ставки податків також доводить, що Українські готелі працюють у надзвичайно складних умовах.

Існує ще один досить важливий фактор, який ще більше загострює ситуацію — фактор нестабільності законодавчих актів. До українських нормативних актів надто часто вносяться поправки, що не сприяє підвищенню довіри підприємців до чинних законів і бажанню їх дотримуватися. Для прикладу: від дня прийняття останньої редакції Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме від 22 травня 1997 р. до 7червня 1999р., до названого Закону було внесено 16 змін і доповнень, а  Закон України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р. жовтня 2000 р. змінювався й доповнювався не один десяток разів.

Таким чином, створення сприятливих економічних умов для функціонування усіх підприємств готельного господарства, на наш погляд, потребує удосконалення системи їх оподаткування. 

Як свідчать дослідження, на цінові податки (податок на додану вартість і готельний збір) припадає більше ніж 2/3 загальнодержавних податкових платежів і місцевих зборів.

У загальнодержавній системі податків і обов'язкових платежів, які сплачують підприємства готельного господарства в Україні, найбільш вагоме значення мають податок на додану вартість і податок на прибуток. Слід зазначити жорстку уніфікацію розмірів цих податків щодо всіх підприємств готельного господарства й практично повну відсутність будь-яких податкових пільг.

На сучасному етапі з усієї сукупності підприємств, які надають готельні послуги в Україні, у пільговому становищі перебувають лише підприємства, які мають право й можливість реалізувати послуги іноземних громадянам, що створює для них низку економічних переваг: можливість формування спеціальних валютних фондів, які забезпечують розвиток власної матеріально-технічної бази на більш високому якісному рівні й підвищення кваліфікації робітників шляхом стажування за кордоном, а відтак підвищення прибутковості за рахунок досягнення більш високого рівня сервісу й комфортності. Високий ступінь залежності розмірів додатково отриманих доходів від загальної чисельності іноземних клієнтів стимулює дані підприємства інвестувати отримані кошти у подальший виробничий розвиток. Решта підприємств, які не мають об'єктивних умов для обслуговування іноземців і не мають валютних рахунків, позбавлені будь-якої економічної підтримки. Врешті, зношені основні фонди багатьох із них не забезпечують умов для створення достатнього рівня сервісу, що зменшує попит і послуги проживання, а, отже, негативно, впливає на кінцеві показники фінансово-експлуатаційної діяльності. Створення сприятливих економічних умов функціонування для всіх підприємств готельного господарства, потребує удосконалення системи їх оподаткування.

У системі заходів податкового характеру, спрямованих на прискорення відновлення основних фондів, може стати суттєвим позитивним фактором прийняття рішення про звільнення низькорозрядних підприємств готельного типу (без категорії та однозіркових), а також малих підприємств від готельного збору та від податку на додану вартість, у розмірі 50% від базової ставки (діюча ставка ПДВ — 20%), тобто встановлення ставки ПДВ на рівні 10%, а готельного збору — не більше, ніж 5%. Таким чином, ці підприємства будуть поставлені у відносно рівні економічні умови з групою високорозрядних підприємств, які обслуговують значну частку іноземних клієнтів. Запропонований розмір ПДВ базується на дослідженнях, проведених у підприємствах готельного господарства м. Києва та на досвіді застосування податкової політики в державах з розвинутою індустрією гостинності й туризму.

Так, в усіх країнах — членах ЕС серйозна увага приділяється розробці податкової політики, яка б стимулювала розвиток підприємництва у готельному секторі економіки. З цією метою застосовується так зва­ний зменшений (на відміну від стандартного) розмір податку на додану вартість для більшої кількості підприємств. Розмір його коливається від 5,5% у Франції до 10% в Ірландії. Однак високорозрядними готе­лями (люкс-готелі, 4-5-зіркові), цей податок сплачується у стандарт­ному розмірі й коливається в різних країнах від 12% в Іспанії до 22% у Данії   (табл. 23).

Таблиця 23

 

Розміри податку на додану вартість у готелях країн Європейського Економічного Співтовариства

Країна

 

Зменшений розмір податку

 

Стандартний розмір податку

 

Бельгія

 

6

 

18,6 (люкс-готель)

 

Франція

 

5,5

 

 

 

Греція

 

6

 

 

 

Ірландія

 

10

 

 

 

Італія

 

9

 

19,0 (*****)

 

Люксембург

 

6

 

 

 

Нідерланди

 

6

 

 

 

Португалія

 

 

 

 

 

Іспанія

 

6

 

12,0 (****, *****)

 

Данія

 

 

 

22,0

 

Німеччина

 

 

 

14,0

 

Великобританія

 

 

 

15,0

 

 

**** чотиризірковий готель.

***** п'ятизірковий готель.

Відсутність достатнього капіталу у більшості населення України, дорожнеча щодо залучення позикового капіталу, значний ризик щодо банкрутства є головними причинами гальмування розвитку приватного підприємництва у сфері готельного господарства в Україні. Їх питома вага у загальній кількості готелях складає близько 4%. Якщо за ціновими характеристиками й рівнем сервісу ці підприємства успішно контролюють з великими та середніми, то за вартісними показниками господарської діяльності значно відстають від них.

Необхідність утворення нових малих підприємств на ринку послуг цінності та підтримки діючих вимагає розробки комплексу заходів щодо розвитку малого бізнесу в сфері готельного господарства. У розвинутих країнах існує розгалужена мережа державної підтримки малого і середнього бізнесу, яка складається з урядових, змішаних і приватних організацій. Вони діють як на комерційній основі, так і на основі бюджетного фінансування. Цікавим є досвід Франції щодо державної підтримки малих і середніх підприємств. Малі й середні підприємства у Франції можуть одержувати декілька видів допомоги, які можна згрупувати за різними ознаками й критеріями: заходи загальнонаціонального й регіонального характеру, організаційні або функціональні (фінансування, інновації тощо).

Основними формами державної допомоги у вигляді пільг податкового характеру у Франції є:

1. Повне звільнення нових підприємств від податку на прибуток впродовж перших двох років, на 75% — на третьому, на 50% — на четвертому й на 25% — на п'ятому році діяльності.

2. Звільнення впродовж перших двох років роботи від сплати податку на землю.

3. Знижки з податків для підприємств у разі збільшення їхнього капіталу або

спрямування коштів на науково-дослідні роботи, на професійну підготовку кадрів, на поширення діяльності на іноземний ринок.

 

Певний досвід підтримки малих підприємств нагромаджено у країнах СНД. На жаль, що стосується фінансової допомоги, на сучасному етапі жодна з можливих форм не застосовується в Україні. Програма державної підтримки малого підприємництва у сфері готельного господарства  України повинна враховувати всі можливі шляхи надходження фінансових коштів і передбачати заходи щодо забезпечення умов їх активного залучення.

Однією з найважливіших і найскладніших проблем оподаткування є тема встановлення податкових ставок. Саме недосконалість ставок може порушити як фіскальну значимість, так і регулюючу дію того чи іншого податку. Встановлення ставок податків може базуватись на емпіричному методі й економіко-математичному моделюванні. Суть емпіричного методу, який орієнтується здебільшого на фіскальну функцію податків, полягає у визначенні ставок на базі існуючого досвіду оподаткування з урахуванням забезпеченості видатків держави й впливу кожного податку на фінансові ресурси платників. Суть методу економічно-математичного моделювання полягає в розробці математичної моделі, яка враховує всі інтереси платника і визначальні (в основному саме визначальні) фактори, що діють у сфері стягнення того чи іншої податку. Крім двох названих наукових методів, у податковій практиці використовується також суто інтуїтивний підхід до ставок. Він базується на прогнозах і вольових рішеннях тих, хто ці ставки розробляє й затверджує.

Для удосконалення податкового механізму необхідно внести зміни і до порядку нарахування та стягнення місцевих податків і зборів. Зокрема, доцільно, щоб місцеві податки і збори, затверджені Верховною Радою України, сплачувались до бюджету за встановленими диференційованими та гнучкими ставками. Місцевими органами влади повинно бути прийняте рішення про їх введення з чітким визначенням кола платників, розмірів ставок, строків сплати і пільг. Надходження до бюджету місцевих податків і зборів стримується також тим, що за окремими рішеннями значні їх суми зараховуються не до бюджетів, а до позабюджетних фондів, на поточні рахунки органів виконавчої влади й рахунки господарських органів. Це вимагає посилення контролю за правильністю сплати податків і зборів, за їх ефективним бюджетним використанням на соціально-економічні потреби, в тому числі на розвиток матеріально-технічної бази та інфраструктури готельного господарства.

Отже, система оподаткування українських готелів потребує суттєвого удосконалення. Цю роботу слід вести у таких напрямах:

• Звільнити низькорозрядні підприємства готельного типу (без категорії та одно-, двозіркових, яких переважна більшість на нашому ринку) від податку на додану вартість у розмірі 50% від діючої нині базової ставки, тобто встановлення її на рівні 10%. Таким чином, усі підприємства будуть поставлені у відносно рівні економічні умови з групою високорозрядних підприємств, які працюють з іноземною валютою. (З досвіду податкової політики зарубіжних держав: ПДВ у Франції для більшої кількості підприємств становить 5,5%, в Ірландії — 10%).

·        Запровадити пільги податкового характеру для малих та середніх підприємств (які становлять основу ринку готельних послуг), зокрема, запровадити знижки з податків для підприємств у разі збільшення їхнього капіталу або спрямування коштів на науково-дослідні роботи, на професійну підготовку кадрів, на поширення пильності на іноземний ринок.

·        Передбачити комплекс прямих і непрямих податкових пільг, зокрема, зменшення кількості податків і обов'язкових платежів до бюджетів різних рівнів і позабюджетних фондів з метою зменшення цін на послуги або мобілізації коштів на підприємстві.

·        Знизити стандартну ставку готельного збору принаймні вдвічі, диференціювавши її відповідно до пропозицій, наведених вище.

 

Таким чином, законодавчі органи мають відіграти значну роль у створенні 

сприятливих умов для розвитку готельного господарства в Україні. Радикальним вирішенням проблеми вдосконалення оподаткування підприємств всіх галузей народного господарства України, в тому числі  підприємств індустрії гостинності та туризму може бути впровадження єдиного податку на одиницю доходу, або єдиного податку з обігу.

У процесі реалізації продукції та послуг доцільно створити такі умови, за яких би всі громадяни та підприємці оплачували вартість товарів і послуг «банківськими грошима» — чеками та електронними кредитними картками, тобто так, як це здійснюється у розвинутих країнах світу — безготівковим шляхом. Сучасний податок на додану вартість, що застосовується в Україні, фактично являє собою податок з продажу, бо нараховується на кінцеву ціну товару чи послуги, а прибуток підприємців оподатковується двічі: за ставкою оподаткування ПДВ - 20% та за ставкою оподаткування прибутку - 30%. Єдиний   податок з продажу — це не що інше, як податок на споживання, тобто при цьому діє такий принцип: хто більше споживає, той більше коштів сплачує у бюджет. За таких умов оподаткування структура ціни товару чи послуги складатиметься з трьох частин: собівартості, прибутку на вкладений капітал та єдиного податку з обсягу виручки від його продажу. Застосування безготівкових розрахунків сприятиме скороченню сектора тіньової економіки в Україні та збільшенню доходів державного бюджету. Крім того, автоматично вирішується проблема уникнення подвійного оподаткування в процесі формування цін на товари й послуги.

 Окремою проблемою є визначення розміру ставки єдиного податку з обсягу реалізації окремих товарів і послуг. Нині середній рівень оподаткування підприємств сфери туризму складає близько 30% від кінцевої ціни реалізації послуг. Якщо відмінити всі інші види податків з підприємців, це дозволить радикально спростити систему оподаткування та скоротити чисельність інспекторів податкової служби, а обсяг доходів державного бюджету, безумовно, зросте.

Експеримент у легкій та деревообробній промисловості у Чернівецькій області доводить суттєві переваги єдиного податку з продажу: обсяги виробництва у 2001 р. зросли на 43%, обсяг експорту — у 3 рази, податків надійшло більше на 28%, створено 400 нових робочих місць, підвищилась середня заробітна плата2.