Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

9.3. Характеристика картоплі як об'єкта зберігання

Як об'єкт зберігання картопля має деякі особливості. Оптимальні умови її вирощування сприяють нагромадженню у ній більшої кіль­кості поживних речовин, що забезпечують тривале її зберігання. Пошкоджені бульби є добрим середовищем для розвитку мікрофло­ри та подальшого захворювання продукції. При вологості нижче 80 % бульби швидко в'януть, оскільки у них великий вміст вільної вологи.

Бульби, як і всі овочі й плоди, належить до гетеротрофів, що ви­користовують нагромаджені речовини у процесі життєдіяльності й дихання (коефіцієнт дихання картоплі дорівнює одиниці). Високий рівень дихання бульб після збирання пов'язаний із зміною фізіоло­гічного стану, травмованістю тa температурно-повітряними умова­ми. Як і будь-які рослини, бульби містять ферменти, що каталізують такі реакції: фосфор илазу — перетворення крохмалю на глюкозофо­сфат; амілазу — перетворення крохмалю на цукри; поліфенолокси-дазу — окислює поліфенольні речовини й каталізує реакцію аміно­кислот з цукрами. На інтенсивність дихання бульб впливає темпе­ратура зберігання. Найнижча інтенсивність дихання спостерігаєть­ся при 5 — 6 °С (при вищих і нижчих температурах інтенсивність

дихання зростає). Висока життєздатність бульб виявляється у її зда­тності заживляти механічні пошкодження з утворенням раневої пе-ридерми, витрачаючи запасні поживні речовини. Це пояснюється активністю камбію бульби як видозміненого стебла. Досліджено, що заживлення механічних пошкоджень — складний процес, внаслі­док якого у місцях заживлення в 2 — 3 рази збільшуються вміст ас­корбінової кислоти, біологічно активних речовин та інтенсивність дихання.

У бульбах картоплі виявлено ефективні засоби захисту від не­сприятливих факторів — фітоалексини, що містяться у перидермі бульб та утворюють перешкоду для розвитку мікрофлори, пригні­чуючи її дію, або гинуть самі, не допускаючи пошкодження внутрі­шніх тканин. У картоплі виявлено два типи фітоалексинів — риши-тин та любомин з високою фунгітоксичністю. Процес заживлення пошкоджень інтенсивніше відбувається у свіжозібраних бульбах при температурі не нижче 10 °С, доброму доступі кисню та в умовах високої відносної вологості повітря. У місцях заживлення збільшу­ється вміст білків та амінокислот. Багатошарова ранева перидерма, але нерівномірна, утворюється в місцях судинно-волокнистих пуч­ків, а більш рівномірна — в зоні внутрішніх луб'яних волокон. У тканинах серцевини перидерма не утворюється. За оптимальних умов ранева перидерма утворюється за 5 — 7 днів.

Таку здатність зарубцьовувати рани після пошкодження мають також ямс і батат.

Для інтенсифікації утворення суберину бульби обробляють фер­ментами. Для цього використовують 5 — 10 %-й розчин солоду (яч­мінь пророщують, висушують, подрібнюють, 10 кг солоду заливають 100 л води). З цією метою застосовують янтарну кислоту, гібберелін чи гетероауксин (0,002 — 0,01 %-й розчин) у вигляді аерозолю.

На світлі бульби картоплі зеленіють внаслідок утворення сола­ніну, який сприяє кращому зберіганню картоплі. Тому партії насін­ної картоплі перед зберіганням залишають під легким солом'яним укриттям (чи без нього) для «позеленіння». Треба запобігати позе­ленінню картоплі, призначеної на продовольчі й кормові цілі, оскіль­ки соланін — отруйна речовина.

Бульбоплід як вегетативне утворення, що несе на собі бруньки, при зберіганні може проростати. Цьому можуть сприяти багато фа­кторів. Період спокою картоплі залежить від генетичних ознак — у пізніх сортів він довший, у ранніх — коротший. Проростання пов'язане з нагромадженням у бульбах нуклеїнових кислот до пев­ного рівня, за якого синтезується нова РНК, що дає поштовх до утворення меристемної тканини й поділу клітин, тобто проростання. Біосинтезу нуклеїнових кислот передує перетворення запасних ор­ганічних речовин: чим інтенсивніше воно відбувається, тим швидше

настає період проростання. Дихання інтенсивніше відбувається за підвищеної температури зберігання, коли утворюється стільки ене­ргії, що для підтримання життєдіяльності бульб її вже забагато і вона витрачається на процеси посилення фосфорного обміну, утво­рення РНК і проростання.

У бульбах виявлено так звані інгібітори: кофейну кислоту та скополітин фенольної кислоти, абсцизову кислоту терпеноїдної природи, які блокують на деякий час розвиток меристемної тканини (вічок), тоді як клітини із запасними речовинами функціонують но­рмально. Наприкінці зберігання баланс речовин змінюється: дія інгібіторів послаблюється, вміст абсцизової кислоти та інших інгібі­торів зменшується у 5 разів.

Основним фактором впливу на ці перетворення є температура. Відомо, що сумарною є температура, яка діяла на бульби при збері­ганні та початку їх утворення. Якщо сума позитивних температур за період вегетації сортів ранньої картоплі становила 2100 — 2200 °С, то бульби можуть проростати вже у вересні. Тому період спокою бульб, вирощених на півдні, завжди коротший, ніж у виро­щених на півночі. Холодне й дощове літо знижує суму ефективних температур, подовжує період спокою. Картопля, зібрана в недозрі­лому стані, має більш тривалий період спокою. Велика вологість під час вирощування і зберігання зумовлює скорочення періоду спокою, внаслідок чого бульби проростають швидше. Так само діють і високі концентрації вуглекислого газу.

У практиці зберігання картоплі для запобігання ранньому про­ростанню використовують штучні інгібітори, зокрема для продо­вольчої картоплі — препарат М-1 (метиловий ефір a-нафтилоцтової кислоти) незадовго до її проростання в дозі 3 кг/т. Зелене бадилля картоплі перед збиранням обприскують 0,35 %-м розчином ГМК-30 (гідразин малеїнової кислоти) в дозі 1000 л/га. Навесні, щоб затри­мати проростання картоплі в сховищі, застосовують нонанол, вводя­чи його протягом 10 днів під час вентиляції доти, поки проростки завдовжки 3 — 5 мм не потемніють.

Насінну картоплю обробляють тіабендазолом (або ТБ) у дозі З кг/т за місяць до проростання. За два тижні до збирання насінної картоплі використовують кампанал (2-хлоретил). Часто інгібітори застосовують разом з фунгіцидами: 0,5 % ТБ + 20 % ТМТД, 2,5 % фундазолу + 0,5 % диталу (10 л розчину на 1т).

Картоплю технічного призначення (для виробництва крохмалю та спирту) обробляють ІФК, хлорІФК, ізопропілкарбаматом у дозі 50 - 100 г/т через 1 - 1,5 міс після збирання.

Хімізм дії всіх інгібіторів ґрунтується на тому, що вони гальму­ють утворення білків. Отже, не відбуваються перетворення нуклеї­нових кислот та ріст меристемної тканини у бульбах.

При нестачі кисню в масі бульб картоплі, що зберігається, у бу­льбах посилюються анаеробні процеси й утворюється молочна кис­лота, яка призводить до активізації поліфенолоксидази, що віднов­лює поліфенольні речовини, внаслідок чого м'якоть темніє. Якщо вміст кисню у буртах, траншеях чи засіках менший 16 %, то настає задуха картоплі, а висока концентрація вуглекислого газу призво­дить до пошкодження вічок вугільною кислотою — на шкірці видно вдавлені плями та спалені вічка. Для насінних цілей такі бульби непридатні, крім того запах спирту й ацетальдегіду робить їх не­придатними і для продовольчих цілей.

Під час зберігання картоплі можливе потемніння м'якоті, при­чинами якого бувають: надлишок хлорвмісних добрив (потемніння настає після варіння, в процесі якого утворюється комплекс заліза і хлорогенової кислоти); воно менше виявляється, коли бульби міс­тять достатню кількість калію, лимонної та фосфорної кислот); реак­ція меланоїдиноутворення при високій температурі (30 °С і більше); значне підвищення вмісту цукрів у бульбах за низької температури зберігання (нижче 1 °С), а якщо цукрів більше 1,5 %, то вони взає­модіють з амінокислотами навіть при низьких температурах з утво­ренням темнозабарвлених продуктів.

У процесі зберігання бульби часто набувають солодкого смаку. Це захисна реакція при настанні пониженої температури, яка ви­кликає перетворення крохмалю на цукри, завдяки чому підвищу­ється концентрація клітинного соку і знижується температура заме­рзання. Цукри утворюються вже при температурі нижче 5 °С, а со­лодкий смак картоплі відчувається при вмісті цукру 2 %. Незважа­ючи на це картоплю зберігають при низьких плюсових температу­рах, оскільки в таких умовах гальмується процес проростання і діяль­ність мікрофлори. Якщо в картоплі міститься значна кількість цук­ру, проводять спрямоване отеплення бульб — вносять їх у примі­щення з температурою вище 10 °С, де за кілька днів відбувається зворотна реакція перетворення цукру на крохмаль. Однак перетво­рення цукру на крохмаль неможливе тоді, коли на картоплю діяла мінусова температура і клітинний сік замерз, утворивши великі кристали, які пошкодили (розірвали) клітинні оболонки і при роз­морожуванні картопля «тече» — сік вільно витікає з клітин.

Під час зберігання бульби часто пошкоджуються мікрофлорою, переважно бактеріями. Пектобактеріум каротоворум та гриб роду фузаріум призводять до появи мокрої, сухої, фузаріозної та фомоз-ної гнилі. Особливо швидко загнивають бульби при підвищеній те­мпературі і відносній вологості повітря, а також нестачі кисню.

На початку зберігання значних втрат завдає фітофтороз. Вже через 2 — 3 тижні зберігання при плюсовій температурі спостеріга­ється масове захворювання бульб. Щоб запобігти цьому, для партій

картоплі, підозрюваних у захворюванні, створюють провокаційні умови: температуру не нижче 15 °С та відносну вологість повітря близько 95 %. У разі виявлення захворювання картоплю використо­вують негайно. На уражених ще в полі бульбах ризоктоніозом при зберіганні розвиваються переважно гриби, що спричинюють суху гниль. Цьому запобігають протравлюванням садивного матеріалу. Бактеріальні хвороби, що викликають кільцеву або мокру гниль, як правило, виникають після появи грибних хвороб при підвищенні температури та невисокому вмісті у повітрі кисню. Часто на бульбах виявляють нематоди у вигляді бурих плям (а пізніше засохлої шкі­рочки), а також кліщів.