Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

9.4. Нетарифні бар'єри

  Нетарифні бар'єри підрозділяються на три групи.

1.       Міри, спрямовані на пряме обмеження імпорту з метою захисту визначених галузей національного виробництва: квоти (контингенти), ліцензії, компенсаційні збори, імпортні депозити, а також антидемпінгові і компенсаційні мита й ін.

2.       Міри адміністративного характеру, що безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі, але приводять до аналогічного результату: митні формальності, технічні і санітарні стандарти і норми, вимоги до упакування і маркірування і т. п.

3.       Інші міри, безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі, але дія яких найчастіше приводить саме до цього результату.

Існує також розповсюджена класифікація нетарифних бар'єрів за механізмами дії, за якою вони підрозділяються на сім категорій:

Паратарифні міри, до яких відносяться інші, крім мит, платежі, стягнуті при ввозі іноземних товарів: різні митні збори, внутрішні податки, спеціальні цільові збори. Офіційно ці міри приймаються не з метою регулювання зовнішньої торгівлі, але роблять на неї істотний вплив.

Міри контролю за цінами, що націлені на захист інтересів національних товаровиробників (компенсаційні й антидемпінгові процедури і мита).

Фінансові міри, що передбачають особливі правила здійснення валютних операцій для регулювання зовнішньої торгівлі.

Кількісне регулювання, тобто встановлення кількісних обмежень на ввіз і вивіз товарів.

Автоматичне ліцензування, тобто спостереження (моніторинг) за обсягами і напрямками товаропотоків.

Державна монополія зовнішньої торгівлі в цілому або  на окремі товари.

Технічні бар'єри, тобто контроль за відповідністю імпортованих товарів національним стандартам, у тому числі якості і безпеки.

Під квотами (контингентами) розуміються обмеження у вартісному або фізичному вираженні, що вводяться на імпорт або експорт товару у визначений період. У випадку встановлення квоти рівною 0 має місце ембарго, тобто заборона на імпорт або експорт. Квота може бути встановлена на рівні вище, ніж можливі імпорт або експорт. Тоді вона не є обмеженням, а служить тільки способом контролю за рухом того або іншого товару.

Експортні квоти застосовуються рідко, тільки у випадку гострого дефіциту даної продукції в країні, а також для досягнення політичних цілей (дискримінаційний характер). Імпортні квоти застосовуються для захисту національного виробництва від іноземної конкуренції, скорочення безробіття, поліпшення платіжного балансу, контролю за рухом товарів.

Існують квоти глобальні, установлювані на  імпорт визначеного товару з усіх або з групи країн, і сезонні. Наприклад, у США за допомогою квот регулюється імпорт деяких сортів сиру, шоколаду, бавовни, горіхів, морозива, кави, сталі й ін.

Однією з різновидів квот є угоди про добровільне обмеження експорту, що поширюються на продукцію в основному галузей, що знаходяться в кризовому стані. «Добровільність» у цьому випадку відносна, тому що подібні угоди підписуються під натиском імпортерів. Обсяг експорту встановлюється за окремими видами товару на визначений період. До початку 90-х рр. близько 10% імпорту промислово розвинутих країн стримувалося угодами про «добровільне» обмеження експорту.

Іншим різновидом квот є так називані тарифні квоти. У межах установлених квот товари імпортуються без стягування мит, а при імпорті понад даний ліміт стягуються високі мита. Наприклад, у США подібними мірами регулюється імпорт молока, риби, картоплі і деяких типів мотоциклів.

Квоти звичайно розподіляються на основі ліцензій, що являють собою в даному випадку дозволи на експорт або імпорт. Вони видаються державою через спеціальні уповноважені відомства на проведення зовнішньоторговельних операцій із включеними у відповідні списки товарами.

Основними видами ліцензій є:

а) автоматична, або генеральна, ліцензія, по якій дозволяється безперешкодний ввіз або вивіз товару, включеного у відповідний список, протягом визначеного періоду;

б) неавтоматична, або разова, ліцензія, по якій дозволяється імпорт або експорт визначеного товару з указівкою його кількості, вартості, країни походження або призначення, а в ряді випадків і митного пункту, через який повинний бути здійснений експорт або імпорт.

Політика тієї або іншої країни в області ціноутворення може бути спрямована на підтримку внутрішніх цін на відносно високому рівні й у відносно стабільному стані порівняно з умовами світового ринку, наприклад, на підтримку визначеного рівня доходів виробників того чи іншого товару. Мита в даному випадку не є адекватним інструментом, тому що внутрішні ціни змінюються в залежності від змін світових цін. Для того, щоб  цього уникнути, застосовують компенсаційні (зрівняльні) збори, величина яких дорівнює різниці між відносно низькою ціною даного товару за кордоном і його відносно високою ціною на внутрішньому ринку. Компенсаційні  збори можуть використовуватися замість мит або разом з ними. Для них характерна майже автоматична змінюваність. Якщо внутрішні ціни постійні, а світові ціни змінюються, то і компенсаційні збори змінюються на величину зміни світових цін, але в зворотному напрямку. Цим вони відрізняються від мит, що є постійними під час їхньої дії. Крім того, якщо світові ціни стабільні, то від величини застосовуваних мит залежить внутрішня ціна, а при застосуванні компенсаційних зборів їхня величина залежить від внутрішньої ціни, тобто в першому випадку внутрішня ціна є функцією мит, а в другому випадку компенсаційний збір – функція внутрішньої ціни. Майже автоматична змінюваність компенсаційних зборів робить їх важким бар'єром для проникнення іноземних товарів на внутрішній ринок.

Імпортні депозити – це внески визначеної суми на спеціальний рахунок у деякій пропорції до вартості імпорту. Через визначений час ці суми повертаються (без відсотків). У результаті в імпортерів виникають додаткові витрати, тому що їм звичайно приходиться брати кредит для депозитів. Прагнення компенсувати додаткові витрати приводить до зростання цін на імпортовані товари, а в кінцевому рахунку – до скорочення попиту і, відповідно, імпорту. Найчастіше імпортні депозити застосовуються для поліпшення ситуації в платіжному балансі за допомогою скорочення імпорту, наприклад наприкінці 60-х рр. подібна система застосовувалася у Великобританії.

Охорона здоров'я і навколишнього середовища не є бар'єром у міжнародній торгівлі, але побічно може на неї впливати, коли до імпортованих товарів застосовуються особливі технічні вимоги, що спричиняє додаткові витрати, пов'язані зі зміною технології й одержанням відповідного сертифіката якості.

До додаткових платежів відносяться різні адміністративні, митні, гербові, статистичні, прикордонні збори, що так само, як і мита, сприяють обмеженню імпорту. Вони застосовуються в тих випадках, коли використання мита політично невигідне, і встановлюються автономно, на відміну від мита, що, в основному, є договірними.

У розвинутих країнах прийнято, що податки повинні застосовуватися так, щоб вони були нейтральними стосовно зовнішньої торгівлі, тобто імпортовані товари повинні обкладатися внутрішніми податками так само, як і національна продукція. Однак на практиці ця умова виконується далеко не завжди. Але навіть якщо умова нейтральності внутрішніх податків стосовно зовнішньої торгівлі виконується, виникає проблема подвійного оподатковування (при експорті і при імпорті), тобто конкурентоспроможність даного товару знижується. Загальноприйнято, що стягуються податки тільки в країні-імпортері, а оподатковування не може бути більшим, ніж оподатковування аналогічних національних товарів. Але в той же час експортні товари не можуть бути звільнені від податків у більшому ступені, ніж якби вони направлялися на внутрішній ринок. Ця проблема ускладнюється ще й тим. що повертаються тільки непрямі податки, а прямі не повертаються.

Держава може установлювати валютні обмеження, тобто визначати спосіб використання валюти (примусовий продаж валюти державі і т.п.), а також зобов'язувати одержувати дозвіл на оплату у валюті. Наслідки ті самі, що і при кількісних обмеженнях. Способом «обходу» є клірингові угоди, зустрічна торгівля.

Можуть застосовуватися й інші нетарифні обмеження зовнішньої торгівлі, наприклад, державна монополія зовнішньої торгівлі, вимога обов'язкового використання вітчизняної сировини, у результаті чого скорочується попит на імпортну сировину й ін.

Під експортними субсидіями маються на увазі допомоги, переважно в грошовій формі, надані державою підприємствам для стимулювання експорту і підвищення конкурентоспроможності їхньої продукції на закордонних ринках шляхом надання їм можливості знижувати експортні ціни без скорочення прибутку. Розрізняють кілька видів субсидій:

1)         прямі субсидії, безпосередньо виплачувані державою експортерові в трьох формах:

виплата деякої суми у визначеній пропорції до експорту;

повернення експортерові різниці між внутрішньою і світовою цінами, якщо перша вище;

фінансування державою деяких витрат експортера, наприклад, витрат на дослідження зовнішніх ринків, рекламу, транспорт і т. д.:

2) непрямі субсидії, що надаються у вигляді різних пільг з метою зниження витрат експортера або одержання їм додаткових доходів в інших сферах:

податкові пільги (держава може надавати різні пільги по податку на прибуток, по прибутковому податку, по виплатах із заробітної плати;  виключати деякі витрати із суми, що підлягає оподатковуванню; дозволяти прискорену амортизацію, повертати мита на імпортну сировину при подальшому експорті продукції, зробленої з цієї сировини);

державне кредитування (держава може надавати кредити експортерам на пільгових умовах по відсотках і терміна, кредити закордонним державам для закупівлі товарів на вітчизняному ринку, а також здійснювати державне страхування експортних кредитів по знижених ставках. У цьому випадку держава бере на себе ризик неплатежу. Ризики в даному випадку бувають комерційними і політичними (неотримання платежу від імпортера, затримка постачання товару, зміна умов валютного і ліцензійного контролю в країні-імпортері, зміна курсу валют, експропріація, державний переворот і т. д.). У ряді країн для цих цілей створені спеціальні установи, наприклад, у США – Експортно-імпортний банк, у Великобританії – Департамент гарантій експортних кредитів. До цієї групи непрямих субсидій також відносяться різного роду пільги, що надаються в кредитній сфері, особливо коли в країні мають місце певні обмеження.

Прямі субсидії мають занадто явний характер, що істотно підвищує імовірність прийняття країнами-імпортерами відповідних мір. Тому звичайно експортерам надаються непрямі субсидії.

Субсидії є таким самим істотним елементом протекціонізму, як і мита, але якщо останні встановлюються для захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку з метою розширення виробництва в імпортозаміщюючому секторі економіки, то експортні субсидії – на зовнішньому. При наданні експортних субсидій збільшується випуск експортних товарів у результаті залучення ресурсів з галузей, що конкурують з імпортом. Економічні втрати виникають через те, що вартість випуску експортної продукції перевищує дохід від експортних продажів. Крім того, оскільки при наданні експортних субсидій збільшується відтік товарів із внутрішнього ринку на зовнішній, внутрішні ціни на експортні товари зростають. Споживачам доводиться також платити додаткові податки, що потрібні для фінансування експортних субсидій. Водночас експортні субсидії сприяють стабілізації внутрішнього ринку і можуть поліпшити становище країни в міжнародній торгівлі.