Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

9.4. Роль українського національно-культурного руху в розвитку туризму на українських територіях у складі Австро-Угорщини (друга половина XIX ст. — 1914 р.)

На західноукраїнських землях члени «Руської трійці» Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький (як твердять дослідники, під впливом Адама Чернецького, любите­ля слов'янської старовини та мандрівного вчителя) першими порушили питання про організацію народознавчих мандрівок і особисто багато мандрували по території Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття.

Яків Головацький ще студентом обійшов майже всю Галичи­ну, Буковину, Закарпаття, зібравши величезну кількість етногра­фічного та фольклорного матеріалу і цим самим поклав початок системному та всебічному вивченню краю засобами мандрівки, по­дорожі. У своїх спогадах вчений писав: «Треба нам іти між народ, досліджувати на місці, збирати з його уст пісні, записувати його приказки. Словом, нам, філософам, треба іти в народ і учитися в нього мудрості». Мандрівки дослідника дали великий поштовх для подальших народознавчих подорожей і, як наслідок цього, на Наддніпрянщині та в Галичині молодь почала подорожувати. Це були перші кроки у розвитку пізнавального туризму.

Краєзнавчу діяльність Якова Головацького описав Іван Крип'якевич у статті «Мандрівки Якова Головацького в 1832-1840 рр.».

Іван Вагилевич був одним з найбільших знавців у галузі дос­лідження рідної історії, зокрема давніх її часів. Він щорічно ман­дрував у Карпати для пошуку і вивчення історико-археологічних пам'яток, збирання фольклорного та етнографічного матеріалу. До найпомітніших праць карпатознавчого характеру належать його історико-етнографічні розвідки про бойків і гуцу­лів, про загадкові написи у печерах монастиря біля села Розгірче та нарис про скелі біля Урича. В даних дослідженнях історико-археологічного плану вчений систематизував зібрані ним легенди, перекази про час заснування та призначення тих чи ін­ших споруд тощо. Дослідження, публікації та народознавчі по­шуки І. Вагилевича є здобутками української етнографічної думки XIX ст. І. Вагилевич вважається основоположником ет­нографічного туризму в Україні.

Подвижницька діяльність Я. Головацького та І. Вагилевича мала великий вплив на членів товариства «Просвіта», до якого входили студенти Львівської духовної семінарії та університету. Влітку 1865 р. 3. Заславський, Д. Танячкевич, І. Мандичевський, Ю. Целевич, Н. Вахнянин та інші протягом тижня мандрували по Галичині, збираючи краєзнавчі матеріали, які згодом знайшли застосування в археологічних, лінгвістичних, геогра­фічних, краєзнавчо-етнографічних дослідженнях.

Вагомий внесок у мандрівництво вніс історик і педагог, ре­дактор і видавець, громадський діяч Василь Ільницький. Він став автором багатьох досліджень і наукових праць про культуру й ос­віту Галичини. Першу свою мандрівку за межі Галичини Ільниць­кий здійснив з групою товаришів у 1844 р. по Угорщині. Спочатку човном через Дунай, а потім пішки. Пізніше Ільницький подоро­жував по Італії, Чехії, Німеччині. З його подорожніх нотатків найцікавіші: «Записки руського мандрівника», «Образки з світу альпійського», «Образки з Угорщини», «Подорож школяра до Іта­лії», «З різних країв і народів», «Море і його чудеса». Цінний ма­теріал про побут, звичаї гуцулів, природу гуцульського краю міс­тить його нарис «З Карпат коломийських».

Чудовим організатором науково-пізнавальних подорожей та експедицій був видатний педагог, письменник, філософ і гро­мадський діяч Іван Франка. У 1872 р. він вперше з учнями Дрогобицької гімназії побував в Уричі, а вже з 1873 р. брав ак­тивну участь у мандрівках для збірки краєзнавчих та етнографічних матеріалів під керівництвом учителя Дрогобицької гім­назії Івана Верхратського.

У 1874 р. І. Франко здійснив мандрівку за маршрутом: Стрий-Синєвидне-Побук-Бубнище-Поляниця-Церковне-Кальна-Кропивник-Мізунь-Вигода-Горинь-Тисів-Труханів-Синєвидне-Стрий.

З 1875 р. до 1879 р. Франко багато подорожував по Рожнятівщині, Скільщині, Тухольщині, Стрийщині. У 1883 р. І. Франко організував етнографічно-статистичний гурток «для студіювання життя і світогляду народу», який пізніше реорганізувався в „кружок для устроювання мандрівок по ріднім краю”.

Наприкінці XIX ст. провідним центром з вивчення українсь­кого народознавства засобами мандрівок та екскурсій став Львів. Розгорнулась велика робота етнографічної комісії, яку бу­ло створено в 1898 р. при Науковому товаристві ім. Т. Шевченка. Активну участь у ній брали Іван Франко, Михайло Павлик, Во­лодимир Гнатюк, Філарет Колесса, Федір Вовк та інші. Зібрані матеріали було надруковано у 38 томах «Етнографічного збірника» та в 20 томах «Матеріалів до української етнології».

18-24 вересня 1904 р. відбулася етнографічна експедиція по Бойківщині. Організаторами цієї експедиції були Наукове това­риство ім. Т. Шевченка й австрійське товариство етнографії. Мета експедиції — етнографічне й антропологічне обстеження Бойківщини, придбання експонатів для музею наукового това­риства та музею у Відні.

На початку XX ст. відбувалося піднесення туристично-краєзнавчого руху в Східній Галичині, що сприяло не тільки збиранню наукових матеріалів, а й фізичному вихованню під­ростаючого покоління. У 1900-і рр. інтерес до туристичної діяльності виявили спортивне товариство «Сокіл», а також польське товариство «Татранське» з філіями у багатьох міс­тах Галичини.

Значну роль у розвитку туризму в Галичині відіграло про­кладення залізниці Станіслав-Вороненка. В різних місцях по­чали будувати «закутки» для туристів, тобто перші тури­стичні бази, зокрема на горі Говерлі. У Ворохті, Кременцях, Микуличині, Яміні та Яремчі були побудовані сотні вілл і пансіонатів для мандрівників і відпочиваючих. Щороку у цій зоні відпочивало до 10 тис. людей, їм видавались спеціальні путівники та картки. Серед відпочиваючих були І. Франко, Л. Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, В. Стефаник та багато інших відомих людей, які проводили просвітницьку роботу серед місцевого населення.

Вагомий внесок у розвиток туризму в Галичині зробила конференція, присвячена утворенню «Галицького туристичного товариства», що відбулася 12 липня 1905 р. в м. Кракові. На ній було розглянуто 2 проекти статуту «Галицького туристичного товариства», розроблені спеціальною комісією. До складу цієї комісії входили: Р. Батаглі, Є. Хроновський, І. Врубель. Проекти попередньо були розіслані в усі магістрати Галичини. Таким чином, культурно-просвітницька громадськість мала мож­ливість ознайомитися з ними. Один із запропонованих проектів статуту був прийнятий, але через певні причини Товариство так і не було утворене.

Усвідомлюючи виняткове значення туристичної краєзнав­чої роботи для виховання учнів, українські школи та гімназії почали впроваджувати її в позакласний навчально-виховний процес, проводили мандрівки й екскурсії по рідному краю та до інших країн. Наприклад, учні Станіславської гімназії «мали щастя побувати кільканадцять днів під безхмарним чарівним небом Італії».

У 1909 р. в українських гімназіях почала діяти «Самовиховна шкільна громада», котра організовувала для учнів прогу­лянки й екскурсії, створила шкільний музей і архів.

У квітні 1910 р. група любителів мандрівок м. Станіслава утворила організаційний комітет для створення товариства «Чорногора», до якого увійшли С. Стеблицький, Л. Гаяновський, Я. Грушкевич, Й. Білинський, В. Якович та інші. 20 травня 1910 р. у Станіславі відбулися Загальні збори, де було прийнято статут товариства «Чорногора» й обрано голову та членів Виділу (Ради). Головою товариства став Станіслав Стеблицький, а у Виділ увійшли Я. Грушкевич, Г. Стасинець, Л. Гаяновський, Й. Білинський, В. Якович. Статут Українського туристичного то­вариства «Чорногора» було затверджено рішенням намісника в Галичині М. Бобжинським 10 травня 1910 року.

Найвищим органом українського туристичного товариства «Чорногора» стали Загальні збори та Виділ. Загальні збори проводились раз на рік у квітні. При потребі могли скликатись Надзвичайні збори, про які заздалегідь повідомлялись усі чле­ни товариства. На цих зборах затверджувався план роботи на рік і кошторис, обиралась контрольна комісія у складі 3 осіб, які два рази на рік перевіряли наявність спорядження й інвен­тарю, а також фінансові справи. Комісія звітувала перед за­гальними зборами про хід перевірки, голова чи заступник зві­тували за всю роботу; тут заслуховували звіт редакції та видавництва часопису Товариства про публікації на туристич­ні та наукові теми; затверджувалися засновники та почесні члени (особи, які мали заслуги перед товариством чи перед наукою). Всім членам товариства видавались посвідчення, а засновникам і почесним членам — спеціальні дипломи. На загальних зборах обиралися голова та члени Виділу, терміном на три роки.

За статутом Товариство було розраховано на участь укра­їнського населення. Члени Товариства користувались безкош­товною ночівлею в туристичних притулках у горах, бібліоте­кою, науковим і картографічним матеріалом і пільговим проїздом на залізниці.

Українське туристичне товариство «Чорногора» ставило перед собою такі завдання:

-          пізнання краю, гір Галичини, Буковини, Альп і Татр та збір матеріалу про ці гори;

-          популяризація туризму;

-          співпраця з НТШ у Львові, Угорським карпатським товариством і польським Татранським товариством, обмін науковими матеріалами та досвідом роботи;

-          надання методичної та практичної допомоги при проведенні мандрівок.

Досягнення результатів цих завдань планувалось здійсни­ти за допомогою таких засобів і методів:

-          зборів і спільних мандрівок;

-          виставок і наукових туристичних звітів;

-          публікації наукових статей, видання журналу, описів маршрутів, картографічного матеріалу, поштових лис­тівок з краєвидами гір;

-          будівництва та догляду за туристичними притулками, мостами, стежками, дорогами;

-          будівництва літнього табору (бази);

-          утримання в горах штатних працівників (провідників, гірської сторожі).

Для любителів мандрівок почали виходити статті, нариси, монографії з туристично-краєзнавчої проблематики; серед них найбільшою популярністю користувалися: «Туристика» А. Будзиновського, «Лещетарські шляхи коло Львова» П.Франка, «Прогулянки в наші гори» Т. Франка, «Галицьке краєзнавство» Ю. Целевича, «Опис рідного краю» та «Мала географія України» Р. Заклинського. «Провідник по Галичині» М. Орловича.

У 1914 р. туристичне товариство «Чорногора» як і решта товариств, припинило своє існування, у зв'язку з початком Першої світової війни.