Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

9.6. Перспективи розвитку ОГН в Україні

9.6. Перспективи розвитку ОГН в Україні

За останні роки в Україні значно зросла питома вага особистих підсобних господарств населення у загальному виробництві сільськогосподарської продукції. Якщо в 1985—1990 рр. вони виробляли 26,1 % валової продукції сільського господарства, то в 2002 р. — 59,8 %. Особливо великою є їхня роль у розвитку трудомістких галузей. У 2002 р. вони виробляли 98 % картоплі, 88 % овочів, 86 % плодів та ягід, 75 % молока, 56 % яєць і 64 % вовни від загального виробництва в Україні.

На жаль, це закономірний процес і зумовлений він, з одного боку, кризою в розвитку господарств суспільного сектору, а з другого — найголовнішою життєвою потребою: необхідністю виживання людей у складних економічних умовах. За оцінками фахівців, до 80 % усіх сімей, у тому числі 99 % сільських і 65 % міських, беруть участь у роботах на присадибних і садово-город­ніх ділянках. У перспективі зі зниженням ролі зазначених двох факторів, а також зменшенням питомої ваги сільського населення, його старінням (якщо в містах у 2001 р. питома вага людей, старших за 60 років, становила 15,3 % від загальної чисельності населення, то на селі — 25,7 %) частка великих і середніх підприємств у виробництві продукції сільського господарства зростатиме, а ОГН — зменшуватиметься.

Приклад особистого господарства К. Довжик, яке в 2002 р. різко зменшило обсяги виробництва (поголів’я великої рогатої худоби — удвічі, свиней — утричі, садіння картоплі — на третину, що призвело до зниження виручки від реалізації продукції в 2,5 раза — табл. 9.2 і 9.3) — дуже типовий. Цю тенденцію підтверджують також дані про приріст поголів’я худоби в ОГН за 1990—2001 рр. (табл. 9.11). Якщо за перші п’ять років поголів’я корів і овець і кіз зросло на 34 %, а свиней — на 12 %, то в наступні сім років ейфорія щодо можливостей ОГН пройшла: поголів’я корів зросло тільки на 8 %, а поголів’я свиней, овець і кіз зменшилось. Зростання ж поголів’я молодняку великої рогатої худоби можна пояснити порівняно невисокими трудовими затратами на його утримання.

І, зрештою, ми мусимо давати об’єктивну оцінку розвитку господарств населення. Нерідко наводять такі, зокрема, необ’єк­тивні дані про ефективність виробництва в них порівняно з господарствами суспільного сектору: займаючи всього 26 % сільськогосподарських угідь, вони виробляють 60 % валової продукції сільського господарства країни (2002 р.). Однак слід зважати на те, що в структурі їхньої продукції близько 48 % займає продукція тваринництва, яка виробляється переважно з використанням кормів, вирощених у господарствах суспільного сектору (зерно, сіно, солома, буряки, гичка, зелені корми).

Таблиця 9.11

Поголів’я худоби в господарствах населення України
(на початок року, тис. голів)

Види худоби

1991 р.

1996 р.

1996 р.
у  % до
1991 р.

2003 р.

2004 р.*

2004 р.
у  % до
1996 р.

Велика рогата худоба

3540

3856

108,9

4758

4572

118,6

у тому числі:

 

 

 

 

 

 

корови

2187

2936

134,2

3243

3162

107,7

молодняк

1353

920

68,0

1515

1410

153,3

Свині

5356

5992

111,9

5463

4895

81,7

Вівці та кози

1253

1675

133,7

1575

94

Птиця, млн голів

113

96

85

106

93

       

*Попередні дані.

Відзначаючи абсолютне зростання виробництва валової продукції в господарствах населення на 22 % у 2002 р. порівняно з 1990 р., слід мати на увазі, що площі сільськогосподарських угідь у них за цей період зросли в 4 рази. Тобто з розрахунку на 1 га угідь виробництво валової продукції за ці роки знизилось у 3,1 раза (з 10 783 грн до 3398 грн у порівнянних цінах 2000 р.). Відповідно в господарствах суспільного сектору виробництво продукції зменшилось у 3 рази, площі угідь — на 30 %, а виробництво продукції з розрахунку на 1 га угідь — у 2,1 раза (з 1955 грн до 926 грн).

Однак, ураховуючи різну структуру ресурсного потенціалу (в ОГН сільськогосподарські угіддя займають 48 %, матеріально-технічні ресурси — 12 і трудові ресурси — 40 %, а в аграрних підприємствах, відповідно, 63, 29 і 8 %) потрібно аналізувати і рівень ефективності використання кожного ресурсу зокрема і всієї їх сукупності. У 1999 р. ОГН порівняно з підприємствами одержали валової сільськогосподарської продукції на 1 га сільськогосподарських угідь у 6,6 раза і на 1 тис. грн ОВФ — у 17 разів більше, а на 1 зайнятого — у 2,5 раза менше [102].

Що ж до сукупного ресурсного потенціалу (в ОГН зосереджено 1/4, а в аграрних підприємствах — 3/4 сукупного ресурсного потенціалу сфери виробництва сільськогосподарської продукції в Україні), то, за даними О. М. Онищенка та Б. Й. Пасхавера [102], він більш ефективно використовується в ОГН. Так, на його одиницю вони одержали валової сільськогосподарської продукції майже в 4,4 раза більше, а валової сільськогосподарської кінцевої продукції нетто (яка менша першої на суму вартості виробничо спожитої сільськогосподарської продукції, що надійшла в господарство ззовні) — у 2,5 раза більше, ніж аграрні підприємства.

Сподіватись, що ОГН за рахунок надінтенсивної самоексплуатації зможуть утримати такі значні обсяги виробництва і тим більше розширити їх у перспективі — нереально і, більше того, аморально з боку держави. Чого варті тільки дані, одержані доктором економічних наук К. Якубою, яка усе життя займається проблемами праці сільських жителів України, зокрема жінок:

тривалість робочого дня селянки в аграрному секторі економіки в середньому по Україні становить 11,5 години — майже в 1,5 раза більше, ніж у жінок, зайнятих в інших галузях народного господарства;

сумарне виробниче навантаження селянки (в ОГН і в громадському господарстві) у середньому по Україні досягає 400 семигодинних робочих днів за рік;

і як висновок: «Сільські жінки в умовах України фізично перевантажені, соціально ображені, економічно скривджені. Вони перетворюються на рабиню в колективному та особистому господарстві, аби якось утримувати свою сім’ю матеріально. Розплата за це — «девальвація» особистості як жінки й людини взагалі. Молоді жінки, передусім випускниці загальноосвітніх шкіл, першими не витримують фізичної й соціальної напруги, ... залишають сільську місцевість і аграрну сферу АПК. Міграцію в даному випадку можна розглядати як специфічний «жіночий бунт», соціальний виклик суспільству від імені села з надзвичайно тяжкими економічними й демографічними хворобами. Ще важчим соціальним відлунням усе це відгукнеться в майбутньому» [150, с. 203].

Продукція, що надходить з дрібнотоварних господарств, дістається високою ціною: шляхом надзвичайно великих затрат праці на її виробництво. Наприклад, затрати праці на 1 га цукрових буряків в ОГН Рівненської, Волинської та Львівської областей становлять 1220—1680 людино-годин. І якщо оцінити їх не за середнім (надто низьким) розміром оплати праці відповідних професій у громадських господарствах (0,70—1,25 грн за 1 людино-годину), а за тими розцінками, що діють у країнах з розвиненою ринковою економікою, то виробництво в ОГН буде збитковим.

Зважити слід і на те, що покоління, яке підростає, вже не хоче весною, влітку й восени полоти город, а тварин доглядати цілий рік без вихідних і свят. Стосовно ж дачників, то в останні роки і вони у зв’язку зі значним подорожчанням добрив, насіння, послуг і проїзду дедалі більше схиляються до думки про вигідність купувати на зиму овочі, картоплю і фрукти, а не вирощувати їх самим.

Безумовно, хоча частка ОГН у виробництві валової продукції сільського господарства буде зменшуватись, усе ж у найближчій перспективі вона залишатиметься досить значною. Політика держави щодо цих господарств, з одного боку, не повинна бути пасивною, споглядальною (якою вона великою мірою була в останні роки), а з другого — у жодному разі не слід примусовими заходами форсувати скорочення виробництва ОГН, як це періодично намагалися робити за часів колгоспно-радгоспної системи, не турбуючись при цьому про подолання причин об’єктивної необхідності існування таких господарств. Тому, враховуючи наведені вище фактори, потрібно розробити державну програму підтримки розвитку ОГН, яка б насамперед передбачала диференційований підхід до розвитку окремих галузей у них та у великих і середніх господарствах. Зокрема, на основі аналізу залежності ефективності виробництва різних видів сільськогосподарської продукції від рівня концентрації виробництва можна виділити три групи галузей:

з високим рівнем механізації виробничих процесів (зернові, соняшник, цукрові буряки, яєчне і м’ясне птахівництво, свинарство, м’ясне скотарство). Значне розширення посівів зернових, соняшнику і цукрових буряків в ОГН (якщо в 1990 р. їх питома вага у загальному виробництві цих видів продукції становила всього 2—2,8 %, то в 2002 р. — 18—25 % (табл. 9.1). У першу чергу це пояснюється значним зниженням врожайності цих культур у господарствах суспільного сектору. Відновлення урожайності до рівня 1986—1990 рр. і подальше її підвищення у перспективі (що цілком реально для умов України) зроблять виробництво цієї продукції в ОГН неконкурентоспроможним. Це ж стосується і таких галузей, як яєчне і м’ясне птахівництво. Ці галузі слід скон­центрувати у великих і середніх підприємствах, де ефективність виробництва продукції птахівництва значно вища;

трудомісткі галузі (вирощування ягід, плодів, окремих видів овочів, вирощування поросят, бджільництво) і в перспективі будуть ефективні в ОГН. Потрібно тільки налагодити матеріально-технічне забезпечення їхнього розвитку, а також заготівлю і реалізацію продукції;

галузі, що віднесені до третьої групи (картоплярство, молочне скотарство, вівчарство), доцільно розвивати в різних господарствах, поступово збільшуючи питому вагу господарств суспільного сектору.

У наведеній вище програмі слід особливу увагу приділити турботі про одиноких власників ОГН (у багатьох селах вони становлять близько половини від загальної кількості господарств) та про долю їхніх садиб.